Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Хар-ка джерел права на укр.землях ВКЛ. Лит-кі статути як джерела права.






До найважливіших литовсько-руських пам’яток можна віднести звичаєве право, “Руську правду”, а також привілеї (приватні закони) литовських князів. Останні поділялися на дві категорії — загальноземські та обласні: загальноземські привілеї. Їх зміст полягав у наданні Великим князям Литовським певних пільг окремим фізичним особам, суспільним станам, містам, церквам, монастирям. У другій половині XV ст. з’явилися збірники законів, які інколи називають кодексами. Першою спробою кодифікації литовсько-руського права став Судебник Казимира IV Ягеллончика. В основу Судебника було покладено місцеве звичаєве право та судову практику з кримінальних справ. У ньому знайшли відображення ряд норм, очевидно, запозичених з “Руської Правди”. Найвизначнішою пам’яткою права означеного періоду, безумовно, є Литовський статут у трьох редакціях 1529, 1566, 1588 років. У І Литовському статуті дістали юридичне закріплення основи суспільного й державного ладу, що склалися на той час у Литві та на українських землях, які входили до складу князівства. Він містив норми кримінального, а також інших галузей права. Унікальність статуту 1529 р. полягає у тому, що в нього органічно поєднаними пластами увійшли, зокрема, деякі положення Руської Правди, норми звичаєвого (українського, білоруського та литовського) права, ряд пунктів з польських та німецьких судебників, у тому числі з Саксонського Зерцала, яке значною мірою вплинуло на формування правових систем Центрально-Східної Європи.

II Литовського статуту у 1566 р. закріплював соціально-економічні та політичні зміни, що відбулися у Великому князівстві Литовському з 1530 до 1565 p.; визначав становище великого князя («господаря»), захищав привілеї великих феодалів, фіксував права і вільності шляхти.Як і І Литовський статут, він охоплював норми, що належали до різних галузей права: державного, цивільного, військового, земельного, сімейного, кримінального, кримінально-процесуального.У III Лит Статуті 1588 р. визначалися права і привілеї шляхти, детально регламентувався порядок судочинства, оформлялося закріпачення основної частини сільського населення.

Значного поширення на українських землях, як уже зазначалось, набуло Магдебурзьке право, згідно з яким окремі міста України дістали право самоврядування і право «між собою судитися і радитися». До джерел права в Україні треба віднести і канонічне (церковне) право. Правовими джерелами православної церкви на українських землях були кормчі. Найвідомішою католицькою кодифікацією канонічного права, яка діяла у Великому князівстві Литовському, був «звід канонічного права» 1532 р.

43.Хар-ка джерел права на укр..землях Польського кор.-ва та РП. Внаслідок перебування українських земель у складі кількох сусідніх держав в Україні діяли різноманітні джерела права, які грунтувались, передусім, на джерелах права Київської Русі, а саме, на звичаєвому праві і Руській Правді. У цілому правова система оформилась на основі поєднання місцевого звичаєвого права українських земель, яке тривалий час діяло поряд із нормами писаного права, та нормативних актів Польського королівства і Великого князівства Литовського – судебників, статутів, сеймових постанов, привілеїв тощо. Польське право не становило єдиної кодифікованої системи, натомість створювались збірки, які охоплювали видані раніше статути і конституції та норми звичаєвого права, особливого значення набули Генрікові артикули 1572 р. На відміну, у Великому князівстві Литовському було здійснено 2 великі кодифікації – Судебник Великого князя Казимира 1468 р. та 3 Литовські статути 1529, 1566 і 1588 рр.

З кінця 14 ст. почала розвиватись законодавча діяльність литовських князів, які видавали привілеї.Привілеї поділялись на: 1. пожалувані, пільгові, земські привілеї, обласні привілеї. Згодом поширились нові назви законодавчих актів – постанови, устави, ухвали.Окремим джерелом були Земські устави – законодавчі акти для князівств, земель-намісництв, воєводств. Вони стосувались не осіб чи станів, а усієї землі, усього населення, і видавались, головно, при скасуванні удільних князівств і для заспокоєння населення.Судебник Великого князя Казимира.Він містив деякі запозичення із Руської Правди, звичаєвого права, привілеїв, інших законодавчих актів.Судебник закріплював норми земельного, кримінального і судового права та стосувався порушень кордонів, наїздів, крадіжок, панського суду над селянами.

У І Литовському статуті дістали юридичне закріплення основи суспільного й державного ладу, що склалися на той час у Литві та на українських землях, які входили до складу князівства. Він містив норми кримінального, а також інших галузей права. Унікальність статуту 1529 р. полягає у тому, що в нього органічно поєднаними пластами увійшли, зокрема, деякі положення Руської Правди, норми звичаєвого (українського, білоруського та литовського) права, ряд пунктів з польських та німецьких судебників, у тому числі з Саксонського Зерцала, яке значною мірою вплинуло на формування правових систем Центрально-Східної Європи.II Литовського статуту у 1566 р. закріплював соціально-економічні та політичні зміни, що відбулися у Великому князівстві Литовському з 1530 до 1565 p.; визначав становище великого князя («господаря»), захищав привілеї великих феодалів, фіксував права і вільності шляхти.Як і І Литовський статут, він охоплював норми, що належали до різних галузей права: державного, цивільного, військового, земельного, сімейного, кримінального, кримінально-процесуального.У III Лит Статуті 1588 р. визначалися права і привілеї шляхти, детально регламентувався порядок судочинства, оформлялося закріпачення основної частини сільського населення.

Значного поширення на українських землях, як уже зазначалось, набуло Магдебурзьке право, згідно з яким окремі міста України дістали право самоврядування і право «між собою судитися і радитися». До джерел права в Україні треба віднести і канонічне (церковне) право. Правовими джерелами православної церкви на українських землях були кормчі. Найвідомішою католицькою кодифікацією канонічного права, яка діяла у Великому князівстві Литовському, був «звід канонічного права» 1532 р.

Джерелами права були також міждержавні договори, зокрема, між Великим князівством Литовським та Тевтонським і Лівонським орденами, з Новгородом, Псковом, Московським князівством, з Польським королівством.Особливим джерелом права були гетьманські (Військові) артикули, які видавались у Великому князівстві Литовському, а згодом у Речі Посполитій; вони були першими збірниками військово-судового і військово-кримінального права.Важливе значення в українських землях мало звичаєве козацьке право.

44.Право власності в лит.-пол. добу. Правом земельної власності в Польщі користувалися: король (надавав землі в довічне або тимчасове володіння), католицька церква та магнати-латифундисти, які на українські землі стали проникати у другій пол. XVI ст. Починаючи з цього часу, земельна власність стала охоронятися в законодавчому порядку. У разі здійснення насильницької конфіскації земельних володінь польське законодавство дозволяло звертатися до суду впродовж місяця.

За західним зразком у РП починають з’являтися майорати. Це певний комплекс маєтків, які вилучалися із загальної юрисдикції, а правові відносини в них врегульовувалися окремими статутами. Як правило, в майоратах вводився особл порядок успадкування, який виключав розподіл майна між спадкоємцями та забороняв право успадкування земельної власності жінкам. Після смерті батька майорат неподільно отримував стар.син.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.005 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал