Судовий устрій та судочинство на Січі

Документи судоводства Запорізької Січі, що дійшли до нас, свідчать про демократичний характер козацького суду. Широко використовувалися такі заходи, як взяття винуватця “на поруку” або зменшення покарання, враховуючи його сімейне становище. судові органи в Україні XVII-XVIII ст. (зокрема, Запорозької Січі) були колегіальними. До складу суду входила " деяка кількість чесних персон". Судді зазвичай обиралися населенням безпосередньо на радах чи призначалися вищою владною структурою. Вважалося за правильне, що обраний суддя має бути " людиною гідною, заслуженою, непідозріливою, совісною, грамотною, в правах винахідливою, із законного подружнього народження, чесного поводження, в словах і справах постійною, не молодшою 25 і не старшою 75 років". Обраний суддя складав присягу на вірність службі й суду, клявся розглядати справи по суті без будь-якого упередження, не допускаючи тяганини та " сприятельства", не ухиляючися від служби, керуючись законом, а якщо " право мовчало", тобто не регулювало конкретних відносин, - " совістю, прикладом інших прав християнських і прецедентом". У спірних випадках він повинен був віддавати перевагу нормам з м'якшими санкціями. Суддя обирався для здійснення правосуддя на певній території, і тому його компетенція поширювалась лише на цей регіон, за винятком випадків, коли інші особи, за власною ініціативою, зверталися до даного суду з проханням розглянути їхню справу. Під час судового засідання й ухвалення вироку у відповідному приміщенні мав бути порядок. " Ніхто не мав права до судової хати, не доповідаючи, вперто тиснутися". На судовому засіданні обов'язково мав бути присутній судовий писар, який обирався на тих самих засадах, що й суддя. Він вів справи судової канцелярії, збирав докази про винуватість чи невинуватість кожної із позовних сторін, в т.ч. й злочинця, вів судовий реєстр, писав вироки суду. Оскаржити рішення магістрацького суду дозволялося гетьману, його правлячій канцелярії чи генеральному суду. Винного заарештовували лише за обставин, коли він не мав постійного місця проживання або підозрювався у вчиненні злочину. Показання свідків давалися за відсутності будь-якої із сторін. Закон розрізняв дві категорії адвокатів: згідно з договором та призначених. Призначені адвокати обмежували свою діяльність наданням юридичних консультацій простому неосвіченому люду. Адвокати за договором знайомилися зі справою у повному обсязі, збирали та подавали до суду різні докази, що мали, на їх розсуд, довести невинність підзахисного, пом'якшити вирок.