Зобов’язальне право литовсько-польську добу

Зобов'язальне право. Значний інтерес являє собою зобов'яза­льне право, яке діяло на українських землях.

Як відомо, в умовах феодального суспільства зобов'язальні відносини не дістали широкого поширення. 1 все ж польське і литовське право знали різні види договорів. Спочатку в умовах натурального господарства найчастіше зустрічалися договір міни і договір дарування. З розвитком обміну і грошових відносин одер­жує поширення договір купівлі-продажу перш за все рухомого майна, а потім і нерухомого. Закон визначав форму і порядок укладення угод, встановлю­вав строки позовної давності (5 або 10 років), умови припинення зобов'язань. До того ж багато питань вирішувалось тут на основі норм звичаєвого права. Усі угоди сторони повинні були укладати, як правило, у присутності свідків і з виконанням деяких символічних дій і обря­дів. Було прийнято, щоб контрагенти перебивали руки, часто вис­тавлявся могорич (частування). Усе це робилось на підтвердження і закріплення договору.

Гарантія виконання зобов'язання забезпечувалася різними за­собами. У деяких випадках договір скріпляли присягою. У деяких випадках право вимагало дотримуватися письмової форми договору. Ще більш суворі вимоги становив закон для угод із землями. У випадку продажу або дарування батьківських, материнських, вислужених, куплених та іншим способом придбаних маєтків, той, хто їх продає або дарує, повинен був скласти запис, скріпивши його своєю печаткою, поставивши підпис, та ще й запросити трьох-чо­тирьох свідків шляхетського походження із своїми печатками.

46.Сімейно-шлюбне право в литовсько-польський період. Жінка у добу Київської Русі посідала досить високе становище. Правове становище жінки у литовсько-руську добу майже не зазнало змін. Головне місце під час одруження належало не церкві, а договору, яким встановлювався розмір посагу нареченої та віно нареченого. За звичаєвим правом віно було удвоє більшим, ніж посаг.

Шлюби бралися тільки за згодою молодих. Якщо шлюб виявлявся невдалим, то не було проблеми розлучитися і взяти новий шлюб. При розлученні забезпечувалися матеріальні інтереси дітей. Таким чином, шлюб набував значення дого­вору і таємності, коли молоді вінчалися у церкві. Про под­ружню рівноправність свідчить присяга, яку складали мо­лоді під час церковного вінчання.

У матеріальному відношенні жінка залишалася незалежною: якщо посаг ставав власністю подружжя, то віно — тільки влас­ністю дружини, яким вона могла вільно розпоряджатися. Рівноправність жінки з чоловіком підтверджується її участю у різноманітних справах: вона могла управляти господарством, стояти на чолі війська, чинити наїзди (набіги) на сусідів тощо.

Можна сказати, що сімейно-шлюбне право було найроз­виненішим інститутом тодішнього цивільного права.

47.Спадкове право в лит-пол.добу. У лит-пол прав розрізн спадкув за з-м, заповітом і на основі звичаю.Передавати спадщину за заповітом дозволялося лише в окремих випадках. На поч. XVI ст. нерухомість узагалі було заборонено заповідати. Дозволялося успадковувати шляхом заповіту гроші та рухомі речі.Іншою характерною рисою спадкового права було обмеження прав жінки на успадкування нерухомості. Законодавчі перешкоди створювалися з однією метою — не втратити майно, нагромаджене зусиллями всієї родини. Згідно з цією формою, успадкування проводилося за таким правилом: У* батьківського майна переходило до синів, а % успадковували дочки незалежно від їхньої кількості. Материнське майно всі діти успадковували в однакових долях. Однак воно перебувало в управлінні батька до того часу, поки він не одружувався вдруге. Причому результат поділу майна між спадкоємцями мав бути затверджений ко­ролівським судом. Якщо не було спадкоємців за законом і заповітом, майно визначалося вимороченим і перед в держ казну.

48.Кримін.право в лит.-пол. п-д. До середини XV ст. на українськиї землях, приєднаних до Польщі, продовжували діяти норми кримінального права “Руської правди”. Злочини поділялися на публічні і приватні. До публічних належали: - образа королівського маєстату — злочини проти особи короля; - злочини проти держави. До них відносилися повстання, видача ворогу державної таємниці, підбурювання до бунту. Серед державних злочинів виділялися ті, що порушували громадський порядок під час проведення судового засідання: оголення меча в залі суду, вхід до судового приміщення без дозволу суду, відмова від виконання судового вироку.- злочини проти релігії, чаклунство; - злочини проти громадського порядку та спокою. До них відносилисярозбійні напади, насамперед напад на шляхетський будинок; - злочини проти особи. На першому місці стояло вбивство

До злочинів проти особи належали також нанесення тілесних пошкоджень, статеві злочини, образа честі, - образа честі, - майнові злочини. До них передусім належала крадіжка. Серед покарань у польському праві виділялися: - смертна кара, “покарання на шкірі: відрізання вуха, клеймування; позбавлення волі; конфіскація майна; приватні грошові покарання (штрафи).

49.Судочинство в лит-пол.п-д. Судочинство починалося за заявою заінтересованої сторони — потерпілого або його родичів. Позивач був повинен самостійно зібрати усі докази, пред'явити їх суду і підтримувати обвинувачення. Щодо найбільш тяжких злочинів (наприклад, державного характеру, проти церкви) слідство і суд були обов'язко­вими незалежно від заяви сторони. Надзвичайно важливе значення мала система доказів, що засто­совувалися в судах. Кількість та якість доказів встановлювались для кожної категорії справ. Литов­ські статути містили перелік найважливіших доказів: показання свід­ків, речовий доказ (" поличне"), присяга тощо. Для здобуття зізнання підозрюваного у деяких випадках застосовувалися катування. Найбільш поширеними доказами були показання свідків. Ста­тути визначали коло осіб, які могли бути свідками. Присяга і клятва

вважалися додатковими доказами. Вищою мірою вірогідності були свідчення духовенства й службових осіб. У майнових спорах велике значення надавалося письмовим доказам, оскільки закон вимагав укладати деякі угоди тільки у письмовій формі.

50.Виникнення укр.-го козацтва.Причини, джерела, час, територія. Причини появи: політичні (поширення влади Польщі); економічні (освоєння Дикого поля українськими колон­істами); національні (посилення національного та релі­гійного гніту з боку католиків-поляків); військові (захист від татар) та соціальні (посилення феодального гніту). Остання версія найбільш поширена. Дійсно, селяни, міщани, бояри, земяни, які втікали від магнатів, на про­сторах степів Середнього Подніпров'я займалися різни­ми промислами — захоплювали пустища, обробляли землю, будували хутори, полювали, рибалили, розводи­ли худобу, доглядали бджіл. Життя уходників було важким і небезпечним, бо існувала пост­ійна загроза нападів.Ось чому уходник, виходячи на польові роботи, завжди мав рушницю на плечі і шаблю або тесак на поясі і називався іменем козака — вільної, озброєної людини, безстрашного воїна. Власне вже як про українських козаків згадано в до­кументах у 1492 р. Тоді татарський хан поскаржився литовському князю на київських і черкаських козаків, які напали на татарський корабель у гирлі Дніпра. Ця дата вважається початком українського козацтва. Ко­зацтво формувалося з селян, міщан, виходців із збіднілих бояр, земян, духовенства та української шлях­ти. Поступово козаки заселяли хуторами, селами і містечками південь Київщини, Переяславщини та Брац-лавщини, утворивши численну, але чітко не визначену правом групу городових козаків, становище яких було середнє між вільними селянами та шляхтою.Коли магнати наступали на зайняті пустища, козаки відходили далі на південь, за дніпровські пороги — у Запорожжя, де створювали общини-коші на чолі з отаманами.Щоб взяти під контроль козацький рух, польський уряд у 1572 році набрав на службу 300 заможних ко­заків, " х внесли до списку державних військовослуж бовців (реєстр), установили плату за службу (гроші, одяг, харчі, метал, зброю). Так утворилася третя група козац­тва — реєстрове, кількість якого у 1630 році сягнула 8 тис. чол. Реєстровці мали низку привілеїв (прав та вольностей): не підлягали юрисдикції землевласників та місцевих адміністраторів; мали власні суди (присуди); звільнялися від податків; мали право на володіння, ко­ристування і розпоряджання землею; їм надавалася сво­бода займатися промислами, володіти млинами, шинка­ми, наймати робочу силу (підсусідків). Нормативно-пра­вовими актами, котрими Річ Посполита намагалася вре­гульовувати відносини держави з козацьким