Магдебурзьке право на Україні

Магдебу́ рзьке пра́ во (німе́ цьке міське́ пра́ во) — одна з найвідоміших правових систем міського самоврядування в середні віки.

Скодифіковані в XIII столітті норми звичаєвого права і судових ухвал німецького міста Магдебурга, перейняті згодом багатьма містами Німеччини, Чехії, Польщі, Литви, України тощо. еодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду феодала. Воно закріплювало права міських станів — купців, міщан, ремісників. Було юридичним виявом успіхів міського населення у боротьбі проти феодалів.

Історія:

Першими містами, що одержали магдебурзьке право, були Володимир-Волинський (1324), Сянік (1339), Львів (1356), Кам'янець-Подільський (1374), Стрий (1431), Луцьк (1432 - перше, 1497 - друге), Мукачево (1445), Рівне (1492), Київ (1494). На Лівобережній Україні першим магдебурзьке право отримало місто Переяслав-Хмельницький в 1585 році, а потім - Лубни в 1591 році. У XV—XVII ст. магдебурзьке право отримала більшість міст України. В різний час його одержали Вінниця, Глухів, Дубно, Житомир, Лубни, Козелець, Полтава, Стародуб, Чернігів та ін. деяких містах (зокрема, західноукраїнських) надання магдебурзького права супроводжувалося посиленням німецької і польської колонізації, обмеженням прав некатолицького населення (руське населення православного віросповідання, вірмени, євреї та ін. не обирались до магістрату, не мали права вступати в деякі цехи тощо). Положеннями магдебурзького права керувалися й полкові суди тощо. Норми магдебурзького права використовувались при всіх офіційних і приватних модифікаціях права в Україні 18—19 століть.

Скасування Магдебурзького права:

Після 1654 року магдебурзьке право залишилося лише у деяких, т. зв. привілейованих містах. Фактично застосування права припинилося після запровадження 1781 року «Установлення про губернії» і створення нової судової системи.

Указом 1831 року Микола І скасував магдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до 1835 р.

В містах Галичини, яка після 1-го поділу Польщі (1772) відійшла до володінь Габсбургів, органи міського самоуправління та суди, створені за магдебурзьким правом, продовжували ще деякий час діяти. Згодом австрійський уряд значно обмежив права цих органів. У Львові застосування магдебурзького права припинилося 1786 року.

40.Система судоустрою на укр. землях ВКЛ. За II редакцією Литовського статуту князівство Литовське було поділене на староства, а ті в свою чергу — на повіти. Судовою реформою передбачалося створення в кожному повіті 3-х судів: земського, гродського, підкоморського. Земський суд єдиний із тогочасних судів не залежав від адміністрації. Складався із судді, підсудка та писаря, які обиралися шляхтою і затверджувалися королем В ньому розглядалися справи про злочини представників різних верств і суспільних прошарків, за які в основному передбачалися штрафи. Тільки земський суд здійснював контроль за діяльністю і правильністю винесених рішень гродським судом.

Гродський або замковий суд не був відокремлений від адміністрації. Глава адміністративної влади повіту— староста був головою гродського повітового суду. Гродському судові були підсудні усі справи про тяжкі кримінальні злочини, за які передбачалася смертна кара. Підкоморський суд — це спеціальний повітовий суд, що розглядав земельні спори, пов’язані із визначенням кордонів маєтностей. Апеляційною інстанцією для всіх трьох повітових судів був Великий князь Литовський.

41. Система судоустрою на укр..землях Польського кор.-ва та РП. Світськими судами першої інстанції стали земські, старостипські, магістратські суди в містах та підкоморські суди. Якщо в Литві вони були в кожному повіті, то в Польщі — в кожному воєводстві. Склад земського суду обирався на повітових сеймиках і довічно затверджувався королем. До компетенції земських судів належали майже всі кримінальні та цивільні справи, в яких однією із сторін виступав шляхтич. старостипські суди — суди представників королівської адміністрації. У Литві так називалися гродські або замкові суди. їх очолювали старости або їхні заступники — підстарости. Під юрисдикцію потрапляла не лише шляхта, а й усе вільне населення, що не було підсудне становим земським та підкоморським судам. магістратський суд для міст, що мали магдебурзьке право. Судові повноваження здійснював війт як голова міської влади спільно з виборними присяжними засідателями, які називалися лавниками.

Вищою судовою і єдиною апеляційною інстанцією виступали королівські суди, на засіданні яких король або сам здійснював правосуддя, або за допомогою ним уповноважених можновладців. До таких судів належали: власний королівський трибунал, суд державного сейму; суд королівських асесорів розглядав справи, що стосувалися міст, розташованих у королівських вотчинах; суд референдаріїв, на якому розглядалися спори між збирачами податків із королівських вотчин та селянами, які в них жили й працювали;

суд великого маршалка. Під його юрисдикцією перебували всі справи, що стосувалися порушення правопорядку та тиші у столиці Польського королівства; комісарський суд — це суд уповноважених королем осіб, спеціально при значених для розгляду певної справи.”Вищою апеляційною інстанцією для всіх світських судів, як зазначалося, був король.