Основні суб’єкти міжнародних відносин.

Міжнародні відносини представляють собою специфічний вид суспільних відносин. Міжнародні відносини – це сукупність політичних, економічних, ідеологічних, правових, військових, культурних та інших зв'язків і взаємин між державами й системами держав, між головними соціальними, економічними, політичними силами, організаціями й громадськими рухами, які діють на світовій арені.

Формування й розвиток міжнародних відносин відбувається під впливом ряду факторів:

- складної світової економічної й політичної ситуації;

• балансу воєнно-стратегічних сил;

• діяльності міжнародних організацій;

• впливу окремих держав на хід подій у світі;

• стану природного середовища та ін.

Пріоритетною особливістю міжнародних відносин є відсутність у них єдиного центрального ядра влади й управління. Вони будуються на принципах поліцентризму й поліієрархії. Тому в міжнародних відносинах велику роль відіграють стихійні процеси й суб'єктивні фактори.

Головну роль у міжнародних відносинах відіграють міждержавні відносини. Але до суб'єктів міжнародних відносин поряд з державою відносяться також міжурядові й неурядові організації, політичні партії й рухи, соціальні групи й окремі особистості Останніми десятиліттями позначилася об'єктивна тенденція розширення учасників міжнародних відносин. Усе більш важливими їхніми суб'єктами стають міжнародні організації. Вони розподіляються на міждержавні чи міжурядові й неурядові.

Міждержавні організації є стабільними об'єднаннями держав, заснованими на договорах, мають певну компетенцію й постійні органи.

Складність міждержавних відносин у політичній сфері, потреба регулювати міжнародне життя призвели до створення неурядових організацій. Вони мають складнішу структуру, ніж міждержавні. Такі організації можуть бути й суто неурядовими, а можуть мати змішаний характер, тобто включати й урядові структури, і громадські організації, і навіть індивідуальних членів.

Як суб'єкти міжнародних відносин міжнародні організації можуть вступати в міждержавні відносини від власного імені й у той же час від імені всіх держав, що входять до них. Число міжнародних організацій постійно зростає.

Міжнародні організації охоплюють різні аспекти міжнародних відносин. Вони створюються в економічних, політичних, культурних, національних галузях, мають певні особливості й специфіку.

Найбільш значну роль у системі міжнародних відносин відіграє Організація Об'єднаних Націй (ООН). Вона стала практично першим в історії механізмом широкої багатогранної взаємодії різних держав з метою підтримання миру й безпеки, сприяння економічному й соціальному прогресу всіх народів.

Створена в 1945 р. ООН перетворилася в невід'ємну частину міжнародної структури, її членами є близько 200 держав і це свідчить про те, що вона практично досягла повної універсальності. Жодна велика подія у світі не залишається поза полем зору ООН.

Структура ООН складається із Секретаріату на чолі з Генеральним секретарем, якого обирають кожні 5 років, Ради Безпеки, що нараховує 15 країн, і Генеральної Асамблеї, до складу якої входять всі країни - члени організації.

У рамках ООН об’єдналися організації, які органічно ввійшли до системи міжнародних відносин і як структури ООН, і як самостійні організації. До них відносяться:

• ВООЗ (Всесвітня Організація Охорони здоров'я);

• МАП (Міжнародна Асоціація Праці);

• МВФ (Міжнародний Валютний Фонд);

• ЮНЕСКО (Організація, що займається питаннями культури й науки);

• МАГАТЕ (Міжнародне агентство з атомної енергії);

• ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі й розвитку);

• Міжнародний суд.

Міжнародні урядові організації мають більше важелів впливу на міжнародну політику й окремі держави, ніж громадські організації, які діють, як правило, через формування міжнародної суспільної думки.

Міжнародні відносини виступають тим простором, на якому зіштовхуються й взаємодіють на різному рівні: глобальні, міжрегіональні, регіональні й двосторонні різні сили (державні, економічні, політичні, суспільні, інтелектуальні та ін.).

На глобальному рівні вирішуються проблеми, які стосуються всього людства. А одним із основних механізмів, за допомогою якого вирішуються такі проблеми, є діяльність ООН.

Міжрегіональний рівень - це міжнародні відносини між представниками різних регіонів, що мають спільні інтереси. Механізмом їхньої реалізації є різні міжнародні організації для підтримання миру й солідарності: Всесвітня Рада Миру (ВСМ), Пагоушський рух; релігійні організації: Всесвітня Рада Церков (ВРЦ), Християнська Мирна Конференція (ХМК); професійні організації: Міжнародна Організація Журналістів (МОЖ), Міжнародна Організація Кримінальної Поліції (ШТЕРПОЛ); демографічні організації: Міжнародна Демократична Федерація Жінок (МДФЖ), Всесвітня Асоціація Молоді (ВАМ) та ін.

Регіональний рівень - це відносини в рамках одного регіону - Європа, Близький Схід, Тихоокеанська зона й т. п. Суб'єктами таких відносин поряд з державами виступають і регіональні організації, такі, як Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), Європейське Співтовариство (ЄС), Ліга арабських держав (ЛАД) і т.д.

Двосторонній (локальний) рівень - це взаємини між двома державами, наприклад: Україна - Німеччина, Україна - Індія й т. п.

Основними формами міжнародних відносин виступають співробітництво, суперництво й конфлікт.

Співробітництво реалізується за допомогою участі в діяльності різних міжнародних організаційних структур, укладенні двосторонніх і багатосторонніх договорів про дружбу й співробітництво. Найбільш перспективне співробітництво, яке адекватно відповідає геостратегічним інтересам суб'єктів міжнародних відносин, називається стратегічним партнерством.

Стратегічне партнерство допускає масштабні й взаємовигідні способи взаємодії у будь-яких сферах громадського життя. Одночасно необхідною умовою стратегічного партнерства є спільність поглядів і підходів до ключових проблем міжнародної політики, глобального й регіонального розвитку.

Суперництво має мирний Характер боротьби між державами за вигідну реалізацію свого національного інтересу, починаючи від розширення своїх капіталів і технологій до розміщення військових баз. Суперництво властиве як країнам, що перебувають у відносинах стратегічного партнерства, так й у відносинах конфронтації.

Конфлікти на міжнародному рівні виникають тоді, коли не вдається врегулювати несумісні інтереси двох або декількох держав. Вони знаходять висвітлення в денонсації дого­ворів, розриві дипломатичних відносин, економічній блокаді, провокуванні внутрішньої дестабілізації шляхом інформаційних диверсій, терористичних актів, військових переворотів і т. п.

Міжнародні відносини ґрунтуються на двох принципах: сили й права.

Принцип сили означає, що держава або група держав здатні нав'язувати іншим державам свої інтереси, розширювати свій вплив, використовуючи при цьому переваги у військовій силі, дипломатії, економічній могутності, технологічному або інтелектуальному розвитку. Цей принцип незалежно від зміни співвідношення в його структурі тих або інших елементів залишається найбільш важливим фактором геополітики. На сучасному етапі світового розвитку провідною є та держава, сила якої, власне кажучи, виміряється економічним, технологічним, інформаційним й інтелектуальним потенціалом.

Принцип права полягає в тому, що національна держава в міжнародних відносинах повинна опиратися не тільки на свою силу, але й дотримуватися норм міжнародного порядку.

Стабільний міжнародний порядок допускає оптимальне поєднання принципу права й принципу сили, або балансу сил. Баланс сил забезпечується здатністю держави або групи держав протистояти своїм супротивникам, їхнім агресивним намірам.