Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Міжнародні відносини у другій половині 1970-х - 1980-х років. 15 страница
Закон 1988 року захищав штрейбрехерів від заходів профспілок, навіть якщо страйк був визнаний законним і за його початок проголосувала більшість членів профспілки. Не можна ігнорувати і той факт, що тодішнє законодавство прагнуло протиставити особу окремого робітника профспілкам. Британське право у своїй основі, як відомо, індивідуалістичне, колективна праця і свободи обмежені. Закон 1988 року робив особливий наголос на судовому захисті штрейбрехерів від " невиправданих" заходів профспілок. Враховуючи непопулярність антипрофспілкового законодавства, уряд пішов на значні витрати (у розмірі 277 337 фунтів стерлінгів) для випуску пропагандистських листівок на захист Робітничого акту 1988 року. Цей факт, щоправда, став приводом для гострих парламентських дебатів. Послідовна і цілеспрямована діяльність уряду щодо законодавчого обмеження страйкової боротьби і активні дії проти страйкарів зрештою дали позитивні наслідки, якщо мати на увазі суто економічний ефекг. Значно зменшилася також і кількість членів профспілок - з 12, 2 млн. у 1979 році до 9, 1 млн. наприкінці 1987 року. Реформування " держави загального добробуту". Поряд з реформуванням відносин власності та обмеженням прерогатив тред-юніонів важливою метою тетчерівського наступу стала перебудова системи державних соціальних послуг, або лейбористської " держави загального добробуту". На думку тетчеристів, докорінна реорганізація цієї системи покликана позбавити співвітчизників зрівнялівки у сфері послуг, сприятиме утвердженню свобо- ди вибору і в соціальній сфері. Це, в свою чергу, стимулюватиме ініціативу і підприємництво, прагнення у всьому покладатися тільки на себе і на свої власні сили. Необхідно підкреслити, що нічого принципово нового у цьому не було. Частину заходів такого спрямування задовго до М.Тетчер запроваджував Е.Хіт. Так само не був тетчерівський уряд піонером в ініціюванні приватного соціального страхування, яке досить поширилося ще в 1950-х роках. Разом з тим тетчерівська політика у цій царині була не простим продовженням усталеної практики, оскільки на відміну від своїх попередників, мета її уряду полягала в досягненні такого рівня роздержавлення, який надав би соціальним послугам нової якості. Ця стратегія вимагала, з одного боку, послідовності і політичної волі, а з другого - поступовості і навіть обережності, що зумовило тривалий, а часом і болісний для уряду характер перебудови соціальної системи. Особливо серйозних зусиль потребувало реформування системи охорони здоров'я та шкільної освіти, де довелося не тільки вишуковувати нові підходи, а й долати опір численних опонентів. Тетчер почала запроваджувати " ринкові" засади в медицині, активізувала процес передачі приватному капіталу на контрактній і конкурентній основі різного роду допоміжних служб (прання білизни, прибирання, догляд за хворими). Вартість цих послуг, за даними Національної служби охорони здоров'я (НСОЗ), склала 1983 року 1 млрд. фунтів стерлінгів, тому конкуренція виявилася вельми жорсткою. Чимало фірм, прагнучи закріпити за собою перспективний ринок, погоджувалися навіть на низькі розцінки послуг. За офіційними даними, запровадження систем конкурентного контракту на допоміжні медичні послуги дозволило державі заощадити майже 100 млн. фунтів стерлінгів щорічно. Цей процес поглиблювався і приватні фірми перебирали на себе інші види послуг: охорону приміщень, обслуговування пацієнтів удома, керівництво господарством великих лікарень та поліклінік, утримання автостоянок. Мало того, вони почали прибирати до своїх рук і основні медичні служби: чергування в палатах, медичну допомогу на дому, окремі види лабораторних аналізів тощо. Одним із негативних наслідків цієї діяльності стало скорочення медперсоналу, що викликало його невдоволення. Важливим нововведенням тетчерівського уряду в діяльність НСОЗ стала реформа його структур та керівництва, переведення їх на ринкові засади, запровадження методів сучасного менеджменту. Поширювалася практика передачі приватним фірмам права на'управління різними функціональними підрозділами в системі охорони здоров'я. Крім комерціалізації державної системи охорони здоров'я, уряд нео-консерваторів всіляко заохочував розвиток приватних лікарень, клінік, ап- тек і приватного медичного страхування. В результаті, якщо 1979 року ними користувалося 2 млн. осіб (5 відсотків населення), то 1986 року ці цифри зросли відповідно до 5 млн. та 9 відсотків. Дещо інший шлях роздержавлення пройшла система шкільної освіти, станом якої були невдоволені як батьки, так і широка громадськість. Завдання торі полягало в тому, щоб не допустити реалізації ідеї " загальної і рівної" середньої освіти, яку запроваджували лейбористські уряди. Річ у тім, що на базі двох основних типів шкіл, які функціонували в Англії - " граматичних", в які діти вступали на підставі екзаменів та тестів, і після її закінчення могли вступати до вищих навчальних закладів, та " сучасних", які не давали права вступу до вищої школи, лейбористи створювали так звані " об'єднані" школи. Вже у першій програмній заяві " Правильний підхід", яка лягла в основу " Хартії батьків", неоконсерватори сформулювали свою програму у системі освіти. Зводилася вона до того, щоб надати батькам всю інформацію про існуючі школи, а, отже, свободу вибору, право брати участь у шкільних радах тощо. Як один із варіантів запланованих змін пропонувалася система запровадження ваучерів, тобто сертифікатів, які видавали батькам з правом передачі їх у будь-яку обрану ними школу. Кількість набраних школою ваучерів мала визначати її фінанси, а, отже підбір учителів, обладнання, будівництво приміщень тощо. Щоправда, згодом від " ваучеризації" шкіл консерватори відмовилися. Зате, щоб піднести стандарти навчання, передбачалося відновити " плюралізм" у шкільній освіті, створити систему стипендій для обдарованих дітей. Так само батькам надавалося право, якщо дитина не виявила бажання мати середню освіту, забирати її зі школи і віддавати учнем на підприємство, або на курси профосвітньої підготовки. Всі ці ідеї були відзеркалені в законах 1980, 1986 і 1988 років. Передовсім було скасовано лейбористське законодавство про " об'єднані" школи, таким чином 260 граматичних шкіл, які ще залишилися (з 5 тис. державних) здобули шанс на виживання. Закон від 1986 року був спрямований на підвищення стандартів освіти, реорганізацію управління школами і процесом навчання, розширення складу шкільних рад із залученням бізнесових структур. Відповідно до цього закону в об'єднаних школах запроваджувалася більш диференційована оцінка знань учнів. Так, діти, які досягай 16 років, отримували за результатами екзаменів сім видів атестатів, які визначали їхнє подальше навчання чи спеціалізацію. Законом від 1988 року передбачалося впорядкування всієї системи навчально-виховної роботи на базі єдиних шкільних програм. Необхідність структурної перебудови економіки, її оновлення на основі сучасного науково-технічного розвитку гостро поставила питання про нагальну потребу різнопланової і якісної технічної освіти. У зв'язку з цим закони від 1986 та 1988 років передбачили створення мережі міських техно- логічних коледжів. їх фінансували як держава, гак і приватний бізнес. Серед заходів, які мали наблизити шкільну освіту до потреб економіки, слід згадати організацію стажування вчителів на фірмах та підприємствах, проходження учнями виробничої практики. Необхідно зазначити, що теоретична модель реформування шкільної освіти, яку пропонували неоконсерватори, завжди корегувалася життям і тетчеризм діяв не шляхом відмови від старої практики, а через поєднання старої, соціал-реформістської, та нової, неоконсервативно! моделей. Лейбористи у 1970-х роках прогнозували, що запровадження об'єднаної школи призведе до занепаду незалежних та приватних шкіл. Цього не сталося, навпаки, їхня кількість у 1980-х роках зросла. Збереглася й " егалітарна" модель освіти, але уже у синтезованому вигляді. Важливим компонентом " держави добробуту" поряд із продуманою організацією охорони здоров'я та освіти була система соціального страхування і допомоги тим, хто через різні обставини, не міг заробляти собі на життя. Відомо, що соціальна активність держави у попередні роки породила врешті-решт суттєві проблеми в цій царині і економічну в тому числі. Для їх розв'язання консерватори висунули, як лікувальний засіб, принципи свободи вибору та заохочення різноманітних видів приватного страхування. Водночас ставилося завдання піднести роль державного соціального страхування і збереження його лише для тих, хто був у змозі користуватися послугами приватного сектору. Через низку законів консервативний уряд істотно зменшив допомогу безробітним, головним чином шляхом скасування практики визначення цієї допомоги відповідно до розмірів зарплати і подальшого її підвищення залежно від зростання цін. Що ж до пенсій, то тетчерівсь-кий уряд відмовився від їх періодичного підвищення у зв'язку із зростанням зарплати й запровадив систему " прив'язки" до рівня цін. Таким чином, розрив між зарплатою і пенсіями помітно зріс. За таким же принципом були скасовані і надбавки до пенсій інвалідам, удовам, матерям-одиночкам. За деякими даними, тільки " економія" держави на пенсіях склала в 1979-1988 роках 4 млрд. фунтів стерлінгів. Загалом, якщо лейбористи прагнули " європеїзувати" британську систему соціального страхування, то консерватори, навпаки, " американізували" її. Проте і в роки консервативного правління, особливо у сприятливі економічні періоди, розмір державних соціальних виплат, особливо пенсій, зростав (на 1987 рік він збільшився на 29 відсотків). Консерватори ставили собі в заслугу те. що помітно зросли недержавні джерела доходів пенсіонерів, оскільки 3/4 з них засвідчили, що мають особисті заощадження, завдяки чому їхні прибутки збільшуються щорічно на 7 відсотків. Загалом наприкінці 1980-х років процес комерціалізації пенсій- ного оослу] овування розширився і майже половина економічно активних британців брала участь.у пенсійних фондах своїх підприємств. Що ж стосується самих пенсіонерів, то на початок 1990-х років майже 90 відсотків з них мали, крім державної пенсії, ще одне джерело існування. Таким чином, у соціальній сфері тетчеристи запровадили своєрідний гібрид європейської та американської систем. При цьому уряд торі аніскільки не скоротив загальні витрати на соціальну сферу у порівнянні з своїми попередниками. Зовнішня політика М.Тетчер. Війна за Фолкленди. У зовнішньополітичних пріоритетах консерваторів основний акцент було зроблено на поверненні Британії гідного місця у світовому співтоваристві, на підвищенні її ролі у стосунках між Сходом і Західом, у всій системі міжнародних відносин, на заміні концепції " малої Англії" концепцією " Великої Британії". Виконання такого неординарного завдання залежало передусім від успіхів на таких важливих напрямках, як стосунки з США, СРСР і Західною Європою. У всіх цих трьох сферах М.Тетчер сказала своє слово, змінила на краще не тільки підходи, а й пріоритети. Про серйозність намірів " залізної леді" засвідчила війна за Фолклендські острови (гак їх називають англійці, аргентинці ж вживають назву Мальвшські острови). Розташовані вони у Південній Атлантиці і складаються із двох великих і 200 малих островів; загальна площа - 12, 2 тис. кв.км, населення -2, 1 тис. осіб (за даними 1991 року), відстань від Британії до Фолклендських островів - 14 824 км. Фолкленди відкрито 1594 року і упродовж століть вони були предметом суперечок між кількома державами. 1833 року острови захопили британські війська і вигнали аргентинських поселенців. Британія оголосила їх своєю власністю. Проте Аргентина не визнала прав британської корони на архіпелаг. Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 1960 і 1965 років пропонували Великобританії та Аргентині дипломатичним шляхом змінити колоніальний статус Фолклендів. Проте переговори через обструкцію лондонських політиків зайшли у глухий кут. 2 квітня 1982 року аргентинські війська висадилися на Фолклендах. Цій акції передувало проголошення в Аргентині військової диктатури на чолі з генералом Галтісрі. І хоч британська розвідка попереджала саме про такий розвиток подій, вторгнення аргентинців на острови підігріло політичну атмосферу в країні. Прем'р-міністр прийняла відставку міністра закордонних справ лорда Карршгтона, і незважаючи нате, що низка компетентних організацій висловлювала сумнів щодо успіху війни за Фолкленди, реагувала на дії аргентинського диктатора рішуче та енергійно. Через Раду Безпеки ООН поквапливо було прийнято резолюцію, яка засуджувала дії Аргентини, Євро- пейське економічне співтовариство підтримало Британію, почалися також інтенсивні консультації зі США та деякими латиноамериканськими державами. Ставку було зроблено на силовий метод розв'язання конфлікту. 2 квітня, в день аргентинського вторгнення, уряд прийняв рішення про формування експедиційного корпусу та передислокацію його в район конфлікту. Одночасно був сформований військовий кабінет для стратегічного планування та керівництва воєнними діями, який особисто очолила М.Тетчер. Про масштаб воєнної операції засвідчує той факт, що всього в ній було задіяно понад 100 надводних і підводних кораблів з 25 тисячами обслуги. Разом з тим це була досить ризикована акція, розгорталася вона на відстані 14 824 км від Британських островів. Немаловажну роль у силових діях англійського уряду зіграв той факт, що, за свідченнями американських спеціалістів, у шельфі між Антарктидою та Південною Америкою знаходяться колосальні запаси нафти, у 13 разів більші ніж у Північному морі. Початок активних воєнних дій поклало, за санкцією М.Тетчер, раптове торпедування 2 травня 1982 року британським підводним човном аргентинського крейсера " Генерал Белграно", в результаті якого загинула 321 особа, а корабель потонув. Трагедія " Белграно" розвіяла ілюзії про можливість мирного врегулювання конфлікту. Через два дні аргентинські морські сили потопили британський міноносець, загинув 21 військовослужбовець, десятки були поранені. Слід підкреслити, що уряд " залізної леді" вловив невдоволення британців падінням престижу і авторитету країни на світовій арені і те, що конфлікт з Аргентиною більшість співвітчизників сприйняла як " приниження " великої нації", спробу примусити її схилити голову перед аргентинським диктаторським режимом. Саме такий політичний та психологічний контекст надав фолклендському конфліктові значення, яке вийшло за межі воєнної події. Твердість і високий професіоналізм військово-політичного і оперативного британського командування забезпечили швидке пересування експедиційного корпусу, який уже в середині травня, подолавши величезну відстань, досяг театру воєнних дій. 25 квітня британці повернули собі острів Південна Джорджія. Меьине, ніж за місяць вони захопили адміністративний центр архіпелагу м. Порт-Стенлі і відновили британський суверенітет над Фолклендами. Утім Аргентина не відмовилася від своїх претензій на острови (1990 року Великобританія і Аргентина відновили дипломатичні відносини). Блискуче завершена операція за мінімальних втрат (255 убитих з британського і 650 - з аргентинського боку) радикально вплинула на політичну ситуацію в країні. " Фолклендський фактор" затінив більшість інших, зокрема, внутріполітичних, що мали негативний відтінок. Різко зріс рейтинг кон- nN серваторів і самої М.Тетчер, яка, скориставшись цим, оголосила в червні 1983 року дострокові парламентські вибори. Разом зі своєю партією досягла У зовнішньополітичній діяльності М.Тетчер можна виділити дві чіткі лінії: з одного боку, твердість та безкомпромісність (приклад - фолклендсь-ка війна); з другого - прагматизм, гнучкість, врахування балансу інтересів (угода щодо подальшої долі Гонконгу, врегулювання родезійської проблеми, нові оцінки й підходи щодо СРСР після 1985 року). Характер англо-американських відносин, який склався за неоконсервативного правління, називають " особливим". Цьому сприяло й те, що між М.Тетчер та Р.Рейганом склалися особисті дружні й довірливі стосунки. Одним з найважливіших факторів, які визначали " особливий" характер взаємин двох держав, стало співробітництво у військовій галузі. Британський уряд підтримав 1983 року розміщення 572 американських ракет-носіїв середнього радіусу дії у Західній Європі, в тому числі 160 - на території Англії. В липні 1980 року було досягнуто угоди з США про модернізацію британської ракетно-ядерної техніки (заміна ракет " Поларіс" новими, типу " Трайдент", будівництво нових підводних човнів з 16 ракетами тощо). 1984 року британський прем'єр-міністр оголосила про підтримку амери Найяскравіше характер відносин між Великобританією та США проявився під час міждержавних конфліктів. На 1980-і роки припадає три найголовніші з них - інтервенція США на Гренаді, яка була членом Британської співдружності націй; бомбардування американським літаком Лівії, причетної, на думку американських урядовців, до вибуху 1986 року в західно-берлінській дискотеці, внаслідок якого загинуло чимало військовослужбовців США; події у Перській затоці 1987 року. У цих конфліктах " особливі стосунки" між Великобританією і США зазнали серйозних випробувань. Що ж стосується Гренади, то британський прем'єр-міністр публічно засудила американську акцію, проте під час бомбардування американцями Тріполі Британія дозволила авіації США використовувати свої аеродроми. У серпні 1987 року у Перську затоку були відправлені англійські тральщики. Цілком природно, що європейський напрямок залишався одним з найважливіших у зовнішньополітичних пріоритетах тетчерівського уряду. Варто нагадати, що британський прем'єр-міністр провадила жорстку і навіть конфронтаційну лінію у стосунках зі своїми партнерами по Європейському економічному співтовариству. Серйозним об'єктом розходження Британії з ЄЕС стала його сільськогосподарська політика (ЄСJ1), на яку у 1980-х роках витрачалось дві третини бюджету співтовариства. Річ у тім, що витрати Великобританії на ЄСП значно перевищували виплати їй з бюджету ЄЕС, тому й вимагала вона серйозного реформування сільськогосподарської політики Співтовариства, а Франція, Італія і Греція чинили цьому опір. Не підтримала М.Тетчер і проект максимальної інтеграції, усунення бар'єрів не тільки у торгівлі, а й у сфері фінансів та зміцнення політичної ролі ЄЕС у житті Європи, як і план створення європейського центрального банку та надання йому права контролювати курс валют і включити фунт стерлінгів у " європейську валютну систему". " Залізній леді" у цих питаннях опонували її однопартійні Е.Хіт та М. Хезелтайн. Чи не найбільші розходження між англійським урядом і партнерами по ЄЕС стосувалися запровадження єдиної валютної системи в Західній Європі. Англо-радянські стосунки пройшли за час тетчерівського правління тривалий еволюційний шлях: від фактичного застою (у зв'язку з ганебною роллю Москви у подіях початку 1980-х років у Польщі, запровадження санкцій у торгівлі з СРСР, висилкою радянських дипломатів, розгортанням кампанії за дотримання прав людини в країні " розвинутого соціалізму") до налагодження розмаїтої співпраці (обміну державними візитами 1989 і 1990 років, підписанням низки угод у сфері економіки та торгівлі, вивчення космосу, культурного обміну, вдосконалення прямого телефонного зв'язку між Лондоном та Москвою, про взаємне надання земельних ділянок під будівництво нових посольських комплексів у столицях обох держав тощо). Результати неоконсервативного десятиріччя та відставка М.Тетчер. Вісімдесяті роки XX століття увійшли в історію Великобританії як " тет-черівське десятиріччя". Консерватори прийшли до влади 1979 року і знову домоглися успіху на виборах 1983 і 1987 років. Всі ці роки консервативний уряд очолювала Маргарет Тетчер, особистість та політичний стиль якої безпосередньо відбилися на ідеології та практиці британського неоконсерватизму. Переломним у " тетчерівській революції" став 1985 рік. Починаючи з середини 1980-х років, низка показників засвідчувала економічне піднесення Англії. Темпи приросту ВВП склали в цей період 3-4 відсотки (вдвічі більші проти 1979 року, коли М.Тетчер очолила уряд). За цим важливим показником Великобританія обігнала в 1986-1988 роках більшість промислово розвинених країн, за винятком хіба що Японії; за зростанням продуктивності праці поступалася також лише Японії (2.5 відсотка щорічно). В окремих галузях спостерігався справжній бум. Так. в обробній промисловості після різкого падіння (на 14 відсотків у 1979-1981 роках) темпи росту скла-п» ли 6-7 відсотків. Такими ж і навіть вищими темпами розвивалися будівельна галузь, торгівля, транспорт, зв'язок. Зросла загальна ефективність виробництва і конкурентноздатність британських товарів. Починаючи з 1983 року, статистика фіксувала збільшення середнього реального доходу (на 3-4 відсотки щороку). Водночас у ті ж 1980-і роки знизилися темпи зростання споживчих цін. 1988 року вони становили 4, 9 відсотка, тоді як 1979 - 13, 6. Значно зросли споживчі витрати (1988 року на 30 відсотків у порівнянні з 1979 роком), особливо витрати на товари тривалого користування: на електроніку та електротехніку, на автомобілі. Протягом 1981-1987 років помітно знизився рівень інфляції, склавши всередньому 5, 3 відсотка в рік (наприкінці 1970-хроків він становив понад 15 відсотків). Динаміка зниження безробіття виглядає дещо суперечливо. Перші реформаторські заходи тетчерівського уряду спричинили зростання загальної кількості тих, хто залишився без роботи. Сплеск цього процесу припав на 1986 рік (11, 2 відсотка), у 1989 році цей показник був уже найнижчим за останні 8 років - 6, 1 відсотка. Загалом неоконсерваторські реформи надали динамізму британській економіці, вивели її зі стану " небезпечно хворої людини". Водночас тетчеризм давав чимало підстав і для критики. Пов'язані вони були з поглибленням соціальної напруги, згортанням функцій держави у сфері економіки та соціальних послуг, стимулюванням індивідуалістичної психології тощо. На травень 1989 року припало 10-річчя приходу М.Тетчер до влади. Такого рекорду упродовж протягом останніх 150 років не досяг жоден із прем'єр-міністрів Великобританії. Проте через 1, 5 року після ювілейних урочистостей М.Тетчер подала у відставку, що для багатьох було великою несподіванкою. Підкреслимо, що її відставка сталася не в результаті провалу, чи неефективної політики, а з її власної ініціативи. Вона втратила стовідсоткову підтримку своєї парламентської фракції і навіть деяких міністрів. Причина - низка її непопулярних заходів. Подаючи прохання про відставку, М.Тетчер ще раз виявила державну мудрість і патріотизм: інтереси партії для неї були важливіші, ніж власні амбіції. Головне, на її думку, полягало в тому, щоб партія зберегла владу і неоконсервативний курс. Що ж конкретно спричинило відставку " залізної леді"? По-перше, з метою подальшого розширення " демократії власників" М.Тетчер запропонувала змінити систему місцевого оподаткування. Якщо раніше основними платниками податку були власники нерухомості, то відтепер, щоб звільнити їх від цього, оподаткуванню мав підлягати кожен громадянин, незалежно від його прибутків. Пропозиція викликала гостру критику, в тому числі з боку однопартійців. Друга причина пов'язана була з позицією М.Тетчер стосовно " Спільного ринку". Британський прем'єр-міністр зайшла надто далеко по шляху лібералізації економічних відносин, зняття бар'єрів, створення єдиного економічного простору в рамках ЄЕС. Проте вона завжди була надзвичайно чутливою до того, що стосується суверенітету Англії, рішуче виступала проти всього, що може зменшити його.. Для прикладу можна згадати ситуацію, коли країни " Спільного ринку" вирішили запровадити для інтегрованих держав єдину валюту, посилити роль " спільноринківських" політичних інститутів. Окрім побоювання, що ці заходи підірвуть суверенітет Англії, М.Тетчер вважала, що створення європейської " супердержави" зведе нанівець усе, що їй вдалося зробити. Ряд міністрів, зокрема М.Хезелтайн, вважали, що комплексна структурна перебудова англійської економіки найшвидше можлива лише в разі абсолютної інтеграції Англії з країнами " Спільного ринку" та за умови посилення ролі державних структур в економіці. М.Тетчер же, як відомо, всі надії у цій справі покладала на " розкріпачення" ринкових сил, на приватизацію соціальних послуг, денаціоналізацію тощо. Таким чином, напрошується висновок, що передусім європейська політика " залізної леді" призвела до бродіння у партії та до відставки одного із найлояльніших прихильників тетчеризму міністра закордонних справ Дж.Хау. Апотегм внутрішньопартійного конфлікту стали чергові щорічні перевибори парламентською фракцією лідера партії, які відбулися в листопаді 1990 року. Конкурентом М.Тетчер на них виступив М.Хезелтайн. Під час першого туру попередньому лідерові партії для остаточної перемоги не вистачило 4 голоси (за М.Тетчер проголосувало 204 з 372 депутатів; за М.Хе-зелтейна - 152, 16 парламентаріїв утрималося). У парні назрівав очевидний розкол. М.Тетчер провела консультації зі членами свого кабінету, 12 з яких порадили прем'єр-міністрові не виставляти свою кандидатуру у другому турі перевиборів. Так завершилося десятирічне правління цієї непересічної жінки. Новим лідером партії було обрано Джона Мейджора. Дж. Меіїджор та політика " здорового консерватизму" (1990-1997 роки). Відставка М.Тетчер поставила з усією гостротою питання лідерства в консервативній партії. Сама екс-прем'єр підтримувала міністра фінансів Дж. Мейджора, який на її очах зробив карколомну кар'єру і, щонайголовні-ше, був її однодумцем. З ним пов'язувала вона свої плани продовжити " тет-черівський" курс. Завдяки підтримці М.Тетчер, яка зуміла вплинути навіть на найбільш непіддатливих парламентарів, шанси цього політичного діяча вже на стадії виборів лідера виявилися найкращими. В ході другого туру голосування Дж.Мейджору для перемоги не вистачило всього двох голосів. Проте його перевага над Д.Хердом та М.Хезелтайном була настільки вели- кою, що обидва суперники, не вагаючись, зняли свої кандидатури і заявили про свою підтримку Мейджора. якого визнано було переможцем. З обранням Дж.Мейджора лідером партії та прем'єр-міністром продовжилася лінія, започаткована " залізною леді", висунення на вищі партійні та державні посади вихідців з " простого народу" '. Джон Мейджор народився в 1943 році в Брікстоні, одному з районів Лондона, в сім'ї циркового артиста, який згодом зайнявся дрібною торгівлею і збанкрутував. Родина Мейджорів пережила серйозну фінансову скруту. Закінчивши школу з посередніми успіхами, Джон працював на різних роботах, був безробітним. Вищої освіти не здобув. Займався активно самоосвітою. В 22 роки працював банківським службовцем. З 1965 року почав підтримувати консервативну партію. Вже у 1968 році його обрали до муніципальної ради одного із округів Лондона. 1979 року - до парламенту. Туї він блискуче пройшов шлях від парламентського секретаря до міністра закордонних справ та міністра фінансів у 1989 році в уряді М.Тетчер. Новий прем'єр-міністр мав врівноважений характер, організаторські здібності, умів порозумітися з людьми, схильний був до лібералізму. Преса відгукнулася на призначення нового прем'єр-міністра по-різному: лейбористська писала, що він " сіра подоба Тетчер у штанях"; консервативна називала його " іМейджором-меїеоритом", " людиною видатних здібностей". Але епітет " сірий" міцно прилий до Мейджора з перших же днів його урядування. Щоправда, він був людиною, яка, незважаючи на дружні стосунки з М.Тетчер, ніколи, навіть на початку своєї партійної та урядової кар'єри, догідливо не підтакував їй. На урядові посади новий прем'єр призначав діячів скоріше посттетче-рівського, аніж тетерівського спрямування, що заперечувало балачки про те. що він буде " маріонеткою" в руках " залізної леді". Так само Дж.Мейджор відійшов і від тетчерівського " президентського" стилю у прийнятті рішень, повернувся до колегіального стилю керівництва та діяльності кабінету міністрів. Перші публічні виступи нового прем'єр-міністра засвідчували також більш конструктивні підходи у питаннях " соціальної держави" та європейської інтеграції. Твердо заявив він про скасування " подушного податку". Єдина прикрість, яку відчував новий лідер торі, був брак легітим-ності свого урядування: адже як глава уряду він не отримав мандату виборців і став лише спадкоємцем М.Тетчер.
|