Міжнародні відносини у другій половині 1970-х - 1980-х років. 16 страница

Разом з тим ставка Дж.Мейджора на те, щоб не зрікаючись тетчериз-му, все ж відійти від його крайнощів, виправдала себе. На виборах 1992 року торі здобули перевагу й у палаті громад 338 місць із 651 (проти 375 з 650 після виборів 1987 року).

Перемога на виборах 1992 року давала новому урядові вагомий шанс реалізувати свої нові підходи у сфері державної політики, в тому числі в

16В

царині економіки. Проте перші кроки в цьому напрямі засвідчили несхитність базових принципів тетчеризму, передусім " демократії власників", свободи конкуренції, приватизації, підтримки малого бізнесу, зниження прямого опо­даткування тощо. Найвідчутніше спадковість цих принципів виявилася у продовженні приватизації. Вже 1990 року, ще до виборів, було оприлюднено п'ятирічний приватизаційний план, який передбачав передачу у приватні руки таких життєво важливих секторів економіки, як вугільна, залізниці, автобусні компанії, водо- і електропостачання Північної Ірландії. Так, на весну 1994 року із 50 діючих шахт (1955 року їх було 850) було приватизовано 34. Того ж року уряд готував грунт для приватизації пошти.

Водночас вживалися активні заходи для підтримки малого бізнесу, в тому числі в інноваційній сфері. З цією метою було підготовано " Хартію малого бізнесу", що гарантувала йому режим найбільшого сприяння у сфері кредитування, а також ряд законодавчих пільг, зокрема в оподаткуванні.

Дієвими були заходи і в царині реалізації програми " демократії влас­ників". Тривав, зокрема, пільговий розпродаж муніципальних будинків, ство­рювалися сприятливі умови для кредитування будівництва власного житла, було прийнято спеціальний закон, який заохочував робітників ставати акціо­нерами приватних підприємств, стимулював поширення акцій серед насе­лення.

Формулюючи промислову політику, новий уряд торі надав підтримку національному бізнесу, особливо тим його структурам, які займалися впро­вадженням нових технологій. З цією метою були створені ради з науки і тех­нології за участю відомих вчених та бізнесменів; вони розробляли рекомен­дації для уряду з питань інноваційної стратегії. Упродовж 1993-1994 року на гранти, надані державою, було розпочато 320 інноваційних проектів. Вели­кобританія активно включалася у різного роду європейські інноваційні про­грами (так, у проекті " Юрека" брало участь 1995 року 500 англійських фірм).

Одним із пріоритетних напрямів діяльності уряду і надалі залишалася регіональна політика, спрямована на ліквідацію диспропорцій у розвитку різних регіонів країни та на заохочення корпорацій, які займалися розвит­ком міст.

У соціальній політиці уряд Дж.Мейджора поєднував як засади ради­кального тетчеризму. гак і посттетчерівські новації. Основоположним прин­ципом соціальних заходів стала політика створення " змішаної" держави доб­робуту, в якій мала запанувати рівновага між приватним та державним сек­тором, тоді як М.Тетчер віддавала перевагу приватному підприємництву. 1992 року були опубліковані урядові " Хартія громадян", " Хартія батьків", " Хар­тія пацієнтів", " Хартія споживачів". " Хартія квартиронаймачів". " Хартія тих, хто шукає роботу", " Хартія пасажирів" та інші. На 1994 рік їх нараховувало­ся вже близько сорока таких державних документів. Створювалися соціальні

установи, які займалися реалізацією настанов " Хартій".

Найбільш суттєві зміни, природно, мали відбутися в таких підвалинах соціальної держави, як система народної освіти, охорони здоров'я та соціаль­ного страхування. В '" Хартії батьків" акцент був на розмаїтті та якості навчан­ня, на необхідності збереження незалежних державних (" стипендіальних") шкіл, які не контролювалися місцевими шкільними відділами і фінансували­ся державою, а також приватних шкіл, як органічної частини системи серед­ньої освіти. Кількість " стипендіальних" шкіл швидко зростала і у 1994 році вони складали вже 16 відсотків усіх загально-освітніх навчальних закладів, тобто приблизно удвічі більше, ніж незалежних приватних шкіл. Уряд виділяв також додаткові кошти для підвищення стандартів навчання у депресивних міських районах, хоч суттєвих зрушень тут не відбулося.

У відповідності з принципами розмаїття (чи плюралізму) у навчанні та орієнтацією на підвищення його якості уряд удосконалив систему тестів і екзаменів, запровадив систему перевірки кваліфікації вчителів і спеціальне " Агентство з підготовки вчителів"; удосконалив професійну підготовку і перепідготовку кадрів для виробництва та економіки. Було розроблено та­кож заходи для вдосконалення позашкільної системи професійного навчан­ня молоді. З цією метою засновано технологічні коледжі, при університетах відкривалися школи бізнесу для осіб, які мали вищу освіту.

Аналогічні заходи, спрямовані на підвищення рівня і якості послуг, вжи­валися і у сфері охорони здоров'я, виграти на які зросли, як і в системі освіти, у порівнянні з тетчерівським періодом.

Дещо інакше складалася ситуація в одній з найважливіших сфер - у системі соціального страхування. Незважаючи на деяке поліпшення держав­ного пенсійного обслуговування та збільшення розмірів пенсій, акцент по-старому робився на заохочення особистих заощаджень і участі в приватних пенсійних фондах та внутрішньофірменному страхуванні. Основні урядові ініціативи по лінії державного страхування були спрямовані на піднесення добробуту найменш захищених пенсіонерів, інвалідів, удів, одиноких ма­терів і багатодітних сімей. Проте допомога, отримувана цією категорією на­селення, залишалася, як правило, нижчою базової державної пенсії, яка скла­дала 1994 року 57 фунтів стерлінгів на тиждень для одиноких та інвалідів і 92 фунти стерлінгів для подружжя.

Допомогу безробітним виплачували відповідно до настанов 1980-х років. її сума визначалася незалежно від розміру попередньої зарплати і вип­лачувалася упродовж року. Причому, якщо молода людина відмовлялася від запропонованої роботи, допомогу притіняли. 1994 року вона складала 45, 5 фунта стерлінгів на тиждень для самотнього безробітного і 73 фунта стерлінгів для подружжя.Варто зазначити, що витрати на соціальну сферу займали перше місце у загальній сумі державних витрат (83 млрд. фунтів

1RR

стерлінгів упродовж 1994-1995 років).

Як захід, що покликаний був пом'якшити соціальні контрасти у жит­ловій сфері, уряд торі виділив 150 млн. фунтів стерлінгів на будівництво нічліжок для бездомних. Вживалися заходи, на жаль, недостатні, щоб нада­ти цій категорії населення нормальне житло.

Наполегливі зусилля уряд Дж.Мейджора, як і попередній, доклав для заохочення приватного житлового будівництва, переважно шляхом знижен­ня відсоткової ставки на кредити, а також відстрочки термінів їх повернен­ня. Припинилося виселення мешканців з будинків, придбаних у кредит у разі його несплати.

Нові нюанси були внесені у розвиток піклувальних закладів (так нази­вають у Британії численні установи, що надають медичну допомогу хроніч­ним хворим, інвалідам, людям похилого віку, дітям-сиротам тощо). Так, по­даткові пільги передбачено приватним особам та фірмам, які перерахували кошти на цю сферу.

Таким чином, уряд Дж.Мейджора, дотримуючись принципів тетчериз-му, запровадив у внутрішню політику низку нововведень, головне ж - поси­лив роль держави у соціальній сфері.

В галузі зовнішньої політики урядові Дж.Мейджора у спадщину від попереднього дісталася проблема участі Британії в європейському інтегра­ційному процесі.

1992 року Англія підписала Маастріхтські угоди, котрі, як відомо, зо­бов'язують усі держави-учасниці зняти практично всі обмеження на вільне просування товарів, капіталів і робочої сили, запровадити єдиний європейсь­кий паспорт для всіх громадян регіону, підвищити роль і прерогативи інсти­тутів ЄЕС. передусім його Комісії та Європарламенту. Британський уряд повинен був прийняти конкретні рішення, -оскільки згадані угоди мали всту­пити в дію після їх ратифікації 1993 року. Про серйозність намірів, що їх запланувало Європейське економічне співтовариство, засвідчив той факт, що цю міжнародну організацію було перейменовано в " Європейський союз".

Лише під загрозою розпуску парламенту прем'єр-міністрові вдалося домогтися ратифікації в червні 1993 року Маастріхтських угод. Щоправда. Британія так і не підписала Соціальну хартію ЄЄ. Залишалося нез'ясованим питання щодо прийняття нею єдиної європейської валюти. З новою силою спалахнули дискусії наприкінці 1994 року, коли постало питання про сплату - внеску Великобританії до бюджету Союзу на суму 100 млн. фунтів стерлінгів. Лише за підтримки фракції ольстерськнх юніоністів консерваторам вдалося схвалити це рішення. Зате восьмеро непокірних торі, які голосували прочи цього рішення, було виключено зі складу фракції, і таким чином консерва­тивна партія позбулася абсолютної більшості в парламенті.

Успіху Дж.Мейджор досяг в іншій царині, в якій зазнавали невдач його

попередники - у стосунках з Північною Ірландією (Ольстером). Громадянська війна у цій провінції спричинила не тільки людські жертви, але й завдала великої шкоди її економіці, соціальній сфері, всьому громадському життю. Після довгих і виснажливих переговорів з прем'єром Ірландської республі­ки було погоджено проект угоди, за якою в Ольстері створювався повноваж­ний парламент з правом розв'язувати не лише проблеми регіону, а й визна­чати його статус. У відповідь Ірландська республіканська армія (1РА) припи­нила терористичні акти і майже на півроку кровопролиття було зупинено. Вразливим місцем цієї угоди було те, що у її підготовці не брали участі воро­гуючі сторони, в тому числі лідери наймасовішої протестантської громади! Проте найголовнішою проблемою консервативної партії у післятегче-рівський період стали гострі внутріпартійні суперечки, особливо в керів­ництві партії, які після парламентських виборів 1992 року почали виходити з-під контролю.

Основним предметом чвар залишилася, як і наприкінці 1980-х років, європейська політика уряду. Від 30 до 50 парламентарів рішуче заперечува­ли Маастріхтські угоди, які. як уже зазначалося, Дж.Мейджору вдалося ра­тифікувати з великими труднощами. Проте так звані " євроскептики" не склали зброю і фрондували з будь-якого питання, яке стосувалося європейської інтег­рації. Окрім європейських справ, виникали зіткнення і з низки інших пи­тань, зокрема стосовно темпів і масштабів приватизації, реформування дер­жавної служби, бюджетної та податкової політики.

Ареною зіткнень думок і концепцій був парламент і біляпарламентські кола. Водночас важливим фактором нестабільності стали суперечності в стінах кабінету міністрів і, що найголовніше, з приводу самої стратегії ре­форм. Гак звана група " консолідаторів". до якої належали міністр закордон­них справ Д.Херд, міністр внутрішніх справ М.Хоуард, лідер палати лордів лорд'Уейкхем та інші. Вони виступали за поступову приватизацію, заклика­ли до стриманості у реформуванні місцевого самоврядування.

Інші члени уряду, зокрема, міністр фінансів К.Кларк, міністр торгівлі та промисловості М.Хезелтайн, навпаки, вимагали прискорити темпи ре­форматорської діяльності консерваторів. Саме підтиском міністра фінансів було прийняте малопопулярне рішення про приватизацію пошт, він же на­полягав на передачі у приватні руки ядерної промисловості. Виступала ця група і за беззастережну інтеграцію з ЄС та перехід в середині 1990-х років на єдину валюту. 1 в пресі. і в свідомості громадськості склалася уява про консерваторів як " розколоту" партію, а про кабінет Дж.Мейджора як про " виснаженим"; Престиж кабінету падав через випадки " нестандартної" по­ведінки міністрів, частіше на сексуальному грунті та у зв'язку з причетністю до корупції. Зазнала поразки консервативна партія на місцевих виборах до Європарламенту 1993 і 1995 років. А якщо до цього додати закономірну вто-

му співвітчизників від більше ніж 15-річного правління торі, то їхні споді­вання на перемогу на майбутніх парламентських виборах виглядали досить ілюзорно.