Радянсько-американські відносини у другій половині 1980-х років. 5 страница

Серед сучасних німецьких режисерів одним із самих виразних є Вім Вендерс. Його, як і Фассбіндера, відносять до покоління " нового німецького кіно". Його жанр -road-movie- стрічка-дорога, герої -вільні та мимовільні мандрівники. У 1976 р. в Каннах відзнаку ФІПРЕС1 отримала його картина " У бігові часу". Вендерс наслідує свого вчителя Антоніоні в " роздумах про кіно". За фільм " Стан речей" Вендерс у 1982 році здобув " Золотого лева" у Венеції, а невдовзі був увінчаний канською " Золотою пальмовою гілкою" за " Париж, Техас". Останнім шедевром 80-х стало " Небо над Берліном". Для Вендерса міста, як люди, мають свій характер, свою долю. Характер Берл­іна до останнього часу визначала Стіна. Ангели Вендерса саме її бачили головним нервом життя обабіч неї. Свого роду продовженням (після пова­лення Стіни) стала картина " Так далеко - так близько", яка розповідала про нові стіни у взаєминах людей.

Серед латиноамериканських кінематографістів перед ведуть мексиканці. Перші зйомки тут були здійснені ще у 1910 р. У 1931-1932 pp. тут працюва­ла група С.Ейзенштейна, що знімала фільм " Здраствуй, Мексико! ". У вели­кого режисера навчались мексиканські художники. На мексиканців значний вплив мала творчість Чарлі Чапліна, його наслідував режисер і актор Канті-флас. Особливе місце в мексиканському кіно посідає Луїс Бюнюель (1900-1983). Іспанець за походженням, він дебютував як сюрреаліст у французько­му кіно фільмами " Андалузький пес" і " Золотий вік". Покинув Іспанію в 1938 році, до 1945 р. намагався здобути слави у Голлівуді. А з 1950 р. оста­точно осів у Мексиці, де і зняв фільми, що привернули увагу світової кінок-ритики. Його фільм " Закинуті" - жорстока розповідь про покинутих і знедо­лених дітей, що приречені на злочинність. У Мексиці Бюнюель зняв драму " Він", іронічну комедію " Знесені на небо", філософську притчу " Назарин". На початку 60-х pp. Бюнюель повернувся в Європу. Народження бразильсь­кого кіно пов'язують з творчістю режисера Альберто Кавальканті (1897-1982), який біля чверті століття працював у французькому і англійському докумен­тальному кіно. У 1953 р. він зняв у Бразилії художню стрічку " Пісня моря".

Музична культура.

Близько 1950 року у музичній культурі Європи став застосовуватися термін " новітня музика". Це відображало двоїстість ситуації у музиці: но­визна спадку початку XX ст. ще не стерлась, а імпульси новаторства давали себе знати. Визначальною рисою всіх напрямків " новітньої музики" було повернення до ідеї музикальності універсуму. Навіть на рівні очевидності -

у назвах творів: " географічних" (" Пустелі" Едгара Вареза). " хімічних" (" Му­тації" Беріо), " біологічних" (" Каталог птахів" Олів'є Мессіана, " Тераріум" Віктора Сусліна), " геотектонічних" (" Сейсмограма" Анрі Пуссера), " астро­номічних" (" Знаки зодіаку" Штокгаузена, " У сузір'ї Гончих Псів" Віктора Єкимовського), " геометричних" (" Розриви площин" Віталія Годзяцького, " Го­меоморфії" Леоніда Грабовського), " космогонічних" (" Ортогенез" Иозефа Маловеця, " Спочатку був ритм" Софії Губайдуліної), " оптичних" (" Спект­ри" Сильвестрова, " Перспективи" Беріо, " Інтерференції" Гізельхера Клебе), " фізичних" (" Атмосфери" Дьордя Лігеті, " Свято прекрасних вод" Мессіа­на) тощо. Музика прагне посісти всі поверхи світобудови. Музика подолала героїчно-самотнє, патетично-активістське.

Новітня музика " природоподібна" за матеріалом і " позаісторична" за конструкцією. Гадають, що відбувається процес депсихологізації і деістори-зації свідомості. Одним із способів втриматися у полі " новітньої музики" є її нездатність до абсолютної зрозумілості і пояснення. Тому ця музика прин­ципово елітарна: вона передбачає нерозуміння, а іноді навіть провокує його агресивні реакції.

В історії музики можна умовно визначити кілька нетрадиційних на­прямків та періодів. Музикознавці виділяють наступні періоди: 1940 роки: " конкретна музика"; 1950-1970 роки: електрона музика; 1960-1990 роки: сонористика; 1950-1960 роки: інструментальний театр(хеппінінг); 1970-1990 роки: мультисенсорні процеси, музика довкілля; 1920-1990 роки: серіалізм; 1950-1970 роки: алеаторика, варіабельна та індетермінована композиція; 1960-1990 роки: мінімалізм; 1970-1990 роки: " нова простота".

" Конкретна музика" мала на меті почути " музику в світі", вивести му­зику за стіни концертного залу, як реально, так і у світі асоціацій. Технічно це досягалось магнітозаписом та препаруванням натуральних звучань - шуму вітру, води, грохоту поїздів, людських криків, дихання тощо. Найбільш відо­мий приклад - " Симфонія для однієї людини" Шеффера-Анрі.

Епоху електронної музики відкрили синтезатори у 1951 р. Синтезато­ри, на відміну від " камер галасу" або магнітозаписів натурального звучання, дали можливість створювати структуру будь-якого звука. Найбільш відомі зразки: " Етюди 1 і II", " Спів отроків" Карлхайнца Штокгаузена та " Живе -неживе" для синтезатора і оркестру Софії Губайдуліної.

У сонористиці звук так само створюється, але не за допомогою синте­затора, а " живими" інструментами шляхом незвичайного поєднання їх та нетрадиційних прийомів гри на них. Найбільш відомі твори: " Реквієм" Лігеті, "

" Космогонія" Кшиштофа Пендерецького, " Піаніссимо" Альфреда Шнітке.

Хеппенінги, тобто безсюжетні сценічні дійства, близькі до театру аб­сурду. Першим хеппеншгом прийнято вважати п'єсу Джона Кейджа «4'33" > >: піаніст (у інших версіях інструментальний ансамбль) 4 хвилини 33 секунди сидить за роялем і нічого не грас. Так, Кейдж перетворює аудиторію (здиво-вано-очікувадьні шуми залу) відразу і на " музичний матеріал" і на " виконав­ця музики". При цьому слухачі сприймають на місці музики власний час, самих себе. Заміна лунаючої музики візуальною дає теж дивний ефект, на­приклад, у опері Штокгаузена " Четвер" (з циклу " Світло") - в кульмінації Міхаель-співак сходить на шепіт і німоту, Міхаель-тромбоніст лише натис­кує на клапани інструмента, а Міхаель-танцюрист продовжує їх партії (в опері кожен герой представлений утрьох іпостасях).

Мультисенсорні процеси - це, наприклад, " Звуко-кольоро-запахо-гра" Йозефа Рідля, який ароматизував, ілюмінував і заповнив музикою вулиці Бонна. До цього ж відноситься і акція Кейджа " У пошуках втраченої тиші" -три потяги, заповнені пасажирами, що грають на інструментах, а також лов­лять радіопередачі на коротких хвилях, відправляються з Болоньї в Равенну, Поретто і Ріміні - по життєвому простору розтікається музично-шумова пляма. " Музикою" стає все: люди на перонах, ландшафт.

Серіалізм як течія був започаткований і теоретично обґрунтований Шенбергом на початку 20-х pp. Олів'є Мессіан (1908-1992) і його учні П'єр Булез (народ. 1925) і Карлхайнц Штокгаузен (народ. 1928) розвинули його ідеї. Використавши математичну чистоту музики Веберна як еталон, ці ком­позитори застосували серіальну методологію до всіх компонентів музичної організації, включаючи ритм і динаміку. Це обумовило використання синте­заторів і комп'ютерів. Серіалізмом захоплювався і Стравінський. Пізній його твір " Реквієм" (1965-1966) написаний за допомогою методу серіалізму. По­мер Стравінський у 1971 p., як і Моцарт, написавши заупокійну музику.

Алеаторика (від аіеа - гральна кістка, випадок, жереб) або веріабельна композиція являє собою спосіб композиції, що передбачає не закріпленість фрагментів твору відносно один до одного. Наприклад, " Фортепіанний кон­церт" або " Музика перемін" Кейджа створені за допомогою гадання по дав­ньокитайській " Книзі перемін". Виконавцю надається право вибирати по-слідовніс і ь виконання музичних фрагментів. У творі Штокгаузена для двох голосів " Небом мандрую я у супроводі птиці" виписана лише канва- мело­дійний рядок і загальні правила її розспіву. Крайній приклад індетермінова-ної музики - інтуїтивна музика (наприклад, " З семи днів" Штокгаузена) -

нотний текст відсутній, його замінюють словесні рекомендації та медитації. Не слід думати, що веріабельна музика - легка справа для дилетантів. Ком­позитор все-таки створює певний горизонт для ймовірного, він створює замість одного закріпленого варіанту множинність можливих зв'язків. Така музика є випробуванням авторської думки на пластичну мінливість.

Мінімалізм був реакцією на складність сонористики. Він виникає на­прикінці 60-х в Америці. В ньому використовується елементарний матеріал - кілька звуків, акордів, навіть один звук. Вони можуть повторюватися (звідси' ще одна назва - " репетитизм") безліч разів аж до безконечності. Скромна мелодія або ритмічний малюнок могли перетворитися на великий твір шля­хом повторення, поступових метаморфоз. Стів Райх (народ. 1937 р.) виразив основний принцип такої музики так: " Якою б не була малою думка, вона здатна заповнити все життя". Джон Колтрейн часто використовував елемен­ти року, соул, джазу. Райх використовував як рефрен запис голосу священи-ка-баптиста, початком твору міг бути хлопок у долоні. Філіп Гласс (народ. 1937 р.) і Джон Адаме (народ. 1947 р.) написали кілька мінімалістських опер: " Ехнатон" (1984) Гласса, " Ніксон в Китаї" (1987) Адамса. В Європі Штокга­узен (його ім'я означає у другій половині XX ст. те саме, що ім'я Стравінсь-кого для першої) у своїх творах " Stimmung" (1968) і " Мантра" (1970), при­значених для двох електронно модульованих фортепіано, використав ідеї ■ повтору по-іншому. Мінімалізмом передбачається " вслуховування", занурю­вання у " надсвідоме". Мінімалізм був підданий гострій критиці музичним істеблішментом. Райх і Гласс змушені навіть були працювати таксистами, поки їх твори здобули право на життя в художньому світі. " Нова простота" супроводжується текстовим додатком-коментарем композитора.

Таким чином, для музичної культури другої половини XX ст. констан­тою стала поліхронія і поліхромія музичних форм, мов. У цей час музично­му творові реальною альтернативою є власне немузичні твори. Так, у твор­чості композитора, архітектора і математика Яніса Ксенакіса, учня Мессіана і Ле Корбюзье, що розвиває ідеї схоластичної музики (техніка, в якій вибір окремих звучань спирається на математичний апарат теорії ймовірності), музичні опуси створювались як архітектурні проекти (наприклад, " Метаста-зис" (1953): замалювавши звучання струнних як лінії, автор отримав графік, який у 1956 р. ліг основу проекту павільйону фірми " Філіпс" для Всесвітньої виставки в Брюсселі).

Альтернативність твору самому собі виростає в принципову варіа­бельність всього художнього світу Нової музики. Він являє собою збірку

можливостей, які не витісняють одна одну, але які вільно спілкуються між собою.

Джон Кейдж (1912-1992) - піаніст, композитор, диригент, музичний письменник, за переконаннями - католик, захопився філософією Сходу, що справило на нього сильний вплив. Ще на ранньому етапі творчості Кейдж винайшов " препароване піаніно". Між струнами інструменту він став розм­іщувати різні предмети, досягав цим різного звучання, роблячи акцент на ритмічному звучанні. Він експериментував також з алеаторикою, тобто вно­сив у музичний твір елемент випадковості. Для Кейджа музика- це будь-які звуки, що виникають під час концерту: покашлювання, скрип стільців, роз­мови, шарудіння, а також звуки, що доносяться в залу із зовні. Кейдж захоп­лювався і електронною музикою. У " Радіомузиці" та " Уявних ландшафтах" (1951) він використав набір радіоприймачів. Оператори налаштовували їх на різні хвилі, змінюючії звукову палітру концерту. Пізніше Карлхайнц Шток-гаузен використав цей же прийом у " Коротких хвилях" (1968).

У Великобританії Бенджамін Бріттен (1913-1976) вважається самим різнобічним і винахідливим композитором з часів Перселла, піаніст і дири­гент. Спочатку писав музику для кіно, але пізніше став писати грандіозні опери і твори для хору. Став відомим своїм " Військовим реквіємом", що був присвячений пам'яті чотирьох композиторів, загиблих у війні. Уільям Уол-тон (1902-1983) спочатку писав теж тільки для кіно, в тому числі до шексп-ірівських фільмів Лоуренса Олів'є.

Найбільш еклектичним композитором, чию творчість важко співвідне­сти з якоюсь школою, є Майкл Тіппет (народ. 1905 p.). Тіппет завжди відгу­кувався на соціальні і політичні проблеми. Його ораторія " Дитя нашого часу" (1941) присвячена переслідуванню євреїв німецькими нацистами. Двома десятиліттями пізніше з'явився " Воєнний реквієм" на вірші Уілфріда Оуена і латинський текст погребальної меси. Думка про аморальність війни прохо­дить через усі його твори.

Італійський композитор Едгар Варезе (1885-1965) на початку 50-х pp. у своїй " Електронній поемі" застосував ударні і електронні інструмента, людські голоси і звуки природи. Першим використовувати записані елект­роні звуки став французький інженер П'єр Шеффер в 1948 р. Таку музику стали називати " конкретною". Композитори, включали до подібних творів звичайні звуки, прискорювали, уповільнювали, розчленовували їх в залеж­ності від уяви виконавця. У багатьох творах Штокгаукзена одночасно вико­ристовується " жива" і записана музика. Цікавим прикладом є п'єса " Кон-

такт" для чотирьохдоріжкового магнітофона, фортепіано і ударних.

З історії рок-музики на Заході.

Рок-музика - це музика молоді, переважно американської і англійської, що створюється самою молоддю, нею виконується в молодіжних аудиторіях. У певному розумінні це непрофесійна, " самодіяльна" музика, яку пишуть і виконують не професіонали. Рок-музика використовує видовищно-театральні ефекти (світлове, потужне звуко-ритмічне оформлення) В її надрах, щоправ­да, сформувались справжні віртуози - композитори і виконавці. Рок протис­тоїть також комерційній поп-музиці.

Узагальнений термін " рок-н-ролл" (" гойдатися-коливатися") для озна­чення нового стилю в музиці був вжитий на початку 50-х диск-жокеєм Елаиом Фрідом. До 1954 р. рок-н-ролл був популярний лише в окремих районах США, а після виходу на екрани фільму " Джунглі грифельних дощок ", де дія супро­воджувалась музикою рок-н-ролла, яку виконував оркестр Білла Хейлі, став надбанням західної культури. Втім народження рок-музики традиційно зв'я­зують з ім'ям Елвіса Преслі (1935-1977), який був не першим, але надто яскравим його виконавцем. Саме з його піснями 1954 р. " мовчазне поколін­ня" перестало мовчати, погоджуватися з цінностями своїх батьків. Елвіс Преслі став візитівкою бунтівного покоління, яке ще називають бітниками (" beat" -різко означений ритм, біт). 1956 р. журналісти назвали роком вторгнення Ел­віса Преслі, оскільки клуби його шанувальників стали виникати не тільки в США, а й за кордоном. Платівки його пісень розходилися величезними тира­жами. У 50-і pp. рок-н-ролл був ще аполітичним, у 60-і pp. пісні стали виража­ти ставлення молоді до проблем суспільства. Підвищується і вік аудиторії " но­вого року", він стає і музикою дорослих. Рок-групи стали сміливіше синтезу­вати музику, характерні взаємопроникнення джазу і року. Рок проникає в те­атр, церковну месу і класичну музику, під нього активно танцюють на танц­майданчиках і у ресторанах. Успіх рок-н-роллу зумовлений певною мірою тим, що він розряджав напруженість. Рок-н-ролл не виконується тихо, він пе­редбачає агресивне викрикування, звільнення від накопичених емоцій. Гля­дачі під час концерті Елвіса Преслі почасти волали на повний голос, ламали меблі, переймаючись енергією музики. Успіх рок-н-роллу забезпечений також засобами масової інформації, в першу чергу радіо і телебаченням. Рок не мож­ливий був би без нових засобів створення звуку - без електрогітари, синтеза­тора тощо.

В Європі розквіт рок-музики пов'язаний з виникненням групи " Бітлз"

(" Beetlles" - англ.: жуки) у складі Джона Леннона. Пола Макартні, Джорджа Харрісона і Рінго Старр. їх менеджером був власник магазину платівок в Лівер­пулі Брайан Епстайн. Перше визнання квартет отримав у Гамбурзі в 1960 р. У жовтні 1963 р. " Бітлз" виступили у лондонському " Палладіумі" і концерт транс­лювало телебачення. З цього часу розпочалась бітломанія. В грудні цього ж року вони знялись у телефільмі компанії ВВС. У січні 1964 р. " Бітлз" висту­пили у паризькій " Олімпії", через місяць здійснили турне до США. З цього часу розпочалась активна гастрольна творчість по всьому світу, часті записи на студіях, випуск платівок величезними тиражами. Влітку 1967 р. трагічно помер Б.Епстайн, квартет став потерпати від внутрішніх конфліктів. На цю пору потужно зростає майстерність кожного з виконавців, але колектив розпа­дається (остаточно це сталося у 1970 р., а у 1975 р. ліквідована і створена ними фірма " Яблуко"). У 1968 р. " Бітлз" озвучили анімаційний фільм " Жовта субмарина". Переважна більшість пісень були написані Джоном Ленноном і Полом Маккартні. Спочатку це були звичайні сентиментальні пісеньки, але поступово вони соціалізувалися. " Бітлз" активно виступали проти війни, Джон Леннон написав цикл антивоєнних пісень, найпопулярнішою серед яких ста­ла " Дамо миру шанс". На початку 1970 р. Джон Леннон і його дружина аван­гардистська художниця Йоко Оно організували в Торонто фестиваль на за­хист миру. Але канадська влада не дозволила його провести, заборонивши в'їзд до країни його ініціаторів.

Найпопулярнішою після " Бітлз" групою був англійський квінтет " Роллінг Стоунз" (" Камінці, що котяться") у складі Міка Джеггера, Міка Тейлора, Кей­са Річарда, Чарлі Уоттса і Білла Уаймана. В основі їх творчості - негритянсь­кий " ритм-енд-блюз" і " кантрі", але їх музика грубіша, агресивніша. " Камінці" створили свій агресивний стиль на сцені і поза нею, вони " змагались" у не­пристойностях, являючи собою стихію анархічного і сексуального бунту. Вони швидко набули широкої популярності, яка підігравалась строкатим діапазо­ном їх захоплень - від відвертої порноірафії до благодійних концертів на ко­ристь дітей, ностраждалих у війні у'В'с тнамі. Виклик громадськості виражав­ся у шокуючому одязі, надмірно хриплому голосі. У 1968 р. виникла група " Лед Зеппелін" (" Свинцевий Цеішелш"), яка активно експериментувала з блю­зами, але це було характерне лише для їх першого альбому, пізніше вони стали виступати з " важким", або " прогресивним", роком, який традиційно назива­ють " хард-роком". У цьому стилі успішно виступали групи " Двері", " Залізний метелик", " Консервована спека" тощо. Наприкінці 60-х pp. з'явився так зва­ний " психоделічний" рок, що по суті підготував злиття року і джазу. У такому спілі працювали ансамблі " Чикаго". " Кров, Піт і Сльози" і особливо " Верш-

ки" в складі трьох музикантів-віртуозів: Ерік Клептон (гітара, спів), Джек Брюс (бас-гітара, композитор), Джінджер Бейкер (ударник, автор текстів). Джаз-рок (імпровізаційний рок) часто вважають вершиною рок-купьтури. Найбільш славетним виконавцем джаз-року є шотландець Джон Маклафлін. З колек­тивів, що працюють і в стилі джаз-рок найбільш визначним є " Пінк Флойд" та група Карлоса Сантани. Ще одним відгалуженням рок-музики є " панк-рок" (жаргонне: " шпана"). Лідером тут у 70-80-і pp. була група " Секс-пістолз", яка від самого початку епатує публіку, скандал - джерело її популярності.

Фолк-рок - напрям рок-музики, що поєднує фольклорні традиції з різними стилями рок-н-роллу, виник у середині 1950-х pp. Фолк-музика розділилася на два відгалуження: етно-фольклорне, некомерційне і комерційне. Відомими представниками першого, що спілкувалися з слухачами прямо зі сцени, були В.Гатрі, П.Сігер, Дж.Баез, Т.Лерер. Народнопісенний рух протистояв пану­ванню шоу-бізнесу в рок-музиці, сі ірияв інтелектуалізації року. Провідну роль в комерціалізації фолк-року зіграв Боб Ділан. Ділан був співаком молодіжно­го протесту 1960-х pp. Пол Саймон і Арт Гарфанкл внесли до скарбниці рок-класики пісні в стилі м'якого року.

Рок сказав своє слово і в академічній музиці. Синтез класичних форм з мовою рок-музики привів до створення жанру рок-опери (" Ісус Христос - су-перзірка" А.Л.Уеббера).

Джерела та література

До розділу І

Андреев В.Г. Геополитика и мировые войны XX века. // США -Канада: эконо­мика, политика, культура. 1999. - №11

Гарбузов В.Н. Консерватизм: понятия и типология (историографический об­зор). // Политические исследования.- 1995.-- №4

Газін В.П., Копилов С.А. Новітня історія країн Європи та Америки. 1945-2000 pp.- Кам'янець-Подільський, 2000

Джонсон Пол. Современность. Мир с двадцатых по девяностые годы. - Т. 1-2, -М., 1995

Иноземцев В. За пределами экономического общества.- М, 1998

Иноземцев В. Расколотая цивилизация.- М., 1999

Історія сучасного світу.: Навчальний посібник.- К., 2001

Консерватизм. Антологія.-К., 1998

Кофі Лннан. Ми народи. Роль Організації Об'єднаних Націй у XXI столітті. -К., 2001

Лакер У. Терроризм в эпоху постмодернизма. // США: экономика, политика, идеология.- 1997.- №2

Мировое политическое развитие: век XX.- М, 1995

Морозов Г.И. Международный терроризм. // США: экономика, политика, иде­ология. 1997, №2

Осмысление истории.-М., 1996

Пономарев М.В., Смирнова СЮ. Новая и новейшая история стран Европы и Америки: Практическое пособие: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений.: В 3-х ч, - Ч.З.- М., 2000

Рогов СМ 11 сентября 2001 года: реакция США. //США-Канада: экономика, политика, культура.- 2001.- №11

Самарская Е. Индустриальное общество перед лицом перемен. // Свободная мысль, - 1997.-№2

Современный консерватизм, -М., 1992

Современные международные отношения.: Учебник.-М., 2000

Суспільний розвиток від Різдва Христового.- К., 2000

До розділу II

США

Американские президенты. 41 исторический портрет от Джорджа Вашингто­на до Билла Клинтона.- Ростов-на-Дону - Москва, 1997

Антонова Л.А. Штрихи к политическому портрету Джорджа У.Буша. // США-Канада: экономика, политика, культура. 1999. №11

Бамстед Ричард А. Президент Билл Клинтон. /, США: экономика, политика, идеология. - 1993.- № 1

Гарбузов В.Н.. Бої данов Д.Ю. Президент Буш и парадоксы «сострадательного консерватизма».//США Канала: экономика, политика, культура. 2001. №8

Гарбузов В.Н. Администрация Джорджа У.Буша. // США-Канада: экономика, политика; культура. - 2001.- №4

Иванян Э.А. Рональд Рейган. Хроника жизни и времени.- М., 1991

История США. В четырех томах. Т.4.1945-1980. - М., 1987

Ефимов Игорь. Кто убил президента Кеннеди? Документально-историческое исследование.- М., 1991

Никсон Р. На арене. Воспоминание о победах, поражениях и возрождении.-М., 1992

Рогов СМ. 11 сентября 2001 года: реакция США. // США-Канада: экономика, политика, культура.- 2001.- № 11

Сидорук Федор. Звезда Джорджа Буша-младшего. // Зеркало недели.- 2000.-1 б декабря

Согрин В. Политическая история США. XVII-XX вв.-М., 2001

Согрнн В.В. США в XX веке. Тенденции и итоги общественно-политического развития. -II США-Канада: экономика, политика, культура.- 1999, -№9

Червонная С. А. Секреты Арлингтон -Холла (Возвращаясь к делу Розенбергов). // США: экономика, политика, идеология.- 1 997.- №8