Радянсько-американські відносини у другій половині 1980-х років. 1 страница

Відхід нового радянського керівництва на чолі з М. Горбачовим (1985 р.) від класових пріоритетів у зовнішньополітичній сфері, принципова переоцінка з позицій гласності та нового політичного мислення власної зовнішньої пол­ітики сприяли значному потеплінню міжнародних відносин. Це стосується, в першу чергу, радянсько-американських взаємин. В листопаді 1985 року почався діалог М. Горбачова та Р. Рейгана у Женеві, в ході якого лідери обох держав заявили про неможливість досягти будь-якою стороною перемоги в ядерній війні. Після цього відбулося ще ряд зустрічей на вищому рівні. На­решті, в грудні 1987 року американський і радянський лідери підписали Договір про повну ліквідацію ракет середньої та малої дії (від 500 до 5500 км). Мова йшла про ліквідацію двох класів ракетно-ядерних озброєнь США та СРСР. 1 червня 1988 року Договір набрав чинності. Одночасно в ряді " гарячих точок" (Нікарагуа, Афганістан, Кампучія та ін.) було проголошено курс на примирення та пошуки шляхів для розв'язання спірних питань за столом переговорів. Поїздка М. Горбачова до Пекіна сприяла нормалізації радянсько-китайських відносин.'

4. Міжнародні відносини наприкінці 1980-х - 1990-х

роках

Наприкінці 1980-х років у соціалістичних країнах відбулися кардинальні зміни. Слідом за розпочатими в СРСР перебудовчими процесами демокра­тичного характеру одна за одною почали звільнятися від радянської моделі соціалізму східноєвропейські країни. Переломним став 1989 рік, упродовж якого в усіх соціалістичних країнах Східної Європи відбулися демократичні революції, що знаменували крах тоталітарних систем. Розпад соціалістич­ної системи та останньої світової імперії - Радянського Союзу - символізу­вали також завершення " холодної війни".

Об'єднання Німеччини. Більше ніж 40-річна історія «німецького питання» завершилася у 1990 році. Це стало можливим у зв'язку з демокра­тичною революцією в НДР 1989 року, ліквідацією берлінської стіни та іншими демократичними змінами. Окрім внутрішніх факторів, у процесі об'єднання двох Німеччин значну роль відіграли і міжнародні. В лютому 1990 року країни-переможниці в другій світовій війні домовилися про створення пере­говорного механізму за формулою 2 плюс 4 (ФРН, НДР плюс США, СРСР, Англія, Франція). Наслідком переговорів стало підписання у вересні 1990 року Договору про об'єднання Німеччини, який набрав чинності 3 жовтня 1990 року. Умови об'єднання були такими: територію майбутньої держави

складають ФРН, НДР і Західний Берлін; Німеччина не має жодних територ­іальних претензій до своїх сусідів; нова держава відмовляється від вироб­ництва, збереження та застосування атомної, біологічної та хімічної зброї; з моменту створення єдиної німецької держави всі права та відповідальність 4-х держав ліквідовуються; армія зменшується до 370 тис. осіб; СРСР про­тягом 3-4-х років виводить свої війська з німецької території. За обопільною згодою ФРН виділяла для виведення радянських військ 12 млрд. марок. У березні - квітні 1991 року всі договори між СРСР та Німеччиною були рати­фіковані парламентами обох держав. Так мирно було розв'язано нарешті «німецьке питання».

Розвиток Гельсінського процесу. У листопаді 1990 року відбулася зустріч на вищому рівні глав країн-учасниць Наради з безпеки і співробіт­ництва в Європі (НБСЄ) у Парижі, на якій було прийнято на основі гельсін-кських принципів Паризьку хартію для нової Європи, створено постійні орга­ни: секретаріат НБСЄ, Бюро вільних виборів, Центр для відвернення конфліктів. Учасники зустрічі домовилися також про регулярні політичн.і консультації. Напередодні Паризької наради країни - члени двох військово-іюлітичних блоків - НАТО та ОВД - підписали Договір про скорочення зви­чайних озброєнь в Європі та Декларацію про відносини партнерства між двома колись ворожими блоками. Одночасно з розвитком загальноєвропейсь­кого процесу відбулися переговори між СРСР та США про скорочення стра­тегічних наступальних озброєнь (ЄНО). Наприкінці травня - на початку чер­вня 1990 року під час візиту М. Горбачова до США було погоджено основні положення цього договору, а також укладено договір про ліквідацію пере­важної частини хімічної зброї і відмову від її виробництва. Після розпаду СРСР учасниками договору СНО-1 стали Росія, Україна, Казахстан і Біло­русь, які в травні 1992 року уклали в Лісабоні угоду про знищення на тере­нах останніх трьох держав протягом 7-річного терміну ядерної зброї. Розви­ваючи лісабонську угоду, президенти США Дж. Буш та Росії Б. Єльцин підпи­сали в січні 1993 року новий договір СНО-2 про скорочення удвічі стратегі­чних наступальних озброєнь. У той же час розпад соціалістичного табору призвів до ліквідації в липні 1991 року ОВД та РЕВ.

Інтеграційні процеси в Західній Європі. Маастріхтські угоди. На­томість у Західній Європі спостерігається посилення економічної інтеграції. В лютому 1992 року 12 країн " Спільного ринку" підписали в Маастріхті (Нідерланди) Договір про створення Європейського союзу та Заключний акт про валютно-фінансовий союз. Згідно-з угодою, з 1 січня 1993 року в рамках " Спільного ринку" ' передбачалося практично вільне пересування товарів, послуг, капіталів та громадян, одночасно створювалася загальноєвропейсь­ка інфраструктура в галузі транспорту, телекомунікацій та енергетики. В 1999 року після вирівнювання показників інфляції та бюджетних дефіцитів зас-

новано єдиний Європейський банк, заплановано запровадження єдиної ва­люти - екю (1 екю дорівнює 1, 18 дол.), єдиного громадянства, погодженої зовнішньої політики. 1 січня 1999 року 11 країн Європейського Союзу (окрім Англії) запровадили єдину європейську валюту - євро; 2002 року у цих краї­нах відбувається заміна національних грошей на євро.

З метою сприяння розвитку ринкової економіки в колишніх європейсь­ких соціалістичних країнах створено 1990 року Європейський банк рекон­струкції та розвитку (ЄБРР).

Упродовж 1994-1996 року подали офіційні заявки на вступ до ЄС ще 10 країн, які виникли на теренах колишньої соціалістичної системи. Серед них і Україна, яка висловила бажання стати асоційованим членом цієї євро­пейської організації.

Інтеграційні процеси проходять і на інших континентах. Так, у 1990 року США, Канада та Мексика підп исали Договір про створення Північноа­мериканської зони вільної торгівлі (НАФТА). 1991 року президенти Арген­тини, Бразилії, Уругваю та Парагваю підписали угоду про створення Спільно­го ринку країн Південної Америки (МЕРКОСУР).

Війна в Перській затоці. Поряд з позитивними зрушеннями, які зага_: лом характеризують міжнародні відносини кінця 1980-х - 1990-х років ви­никали небезпечні локальні вогнища агресії. Так, президент Іраку Саддам Хусейн, утвердившись у своїй абсолютній владі та зіткнувшись з рядом внутрішніх проблем, розпочав 1989 року відкриту агресію проти сусіднього Кувейту. Іракська армія окупувала цю країну і оголосила її частиною Іраку. Рада Безпеки ООН ініціювала економічні санкції проти агресора та визна­чила кінцеву дату виведення іракських військ з Кувейту- 15 січня 1991 року. В разі невиконання цієї вимоги ООН зобов'язувалася санкціонувати засто­сування збройних сил. Спроби СРСР та Франції мирно урегулювати воєн­ний конфлікт були безуспішними. 17 січня 1991 року багатонаціональні сили на чолі з США завдали масових повітряних та ракетних ударів по військах і військових об'єктах Іраку. Згодом були використані сухопутні сили. Війна тривала до кінця лютого і завершилася визволенням Кувейту та поразкою Іраку. Рішучі дії ООН під час цього воєнного конфлікту засвідчили зростан­ня її ролі та впливу після завершення " холодної війни".

Розділ VI. Художня культура у другій половині

XX століття

Загальні тенденції розвитку культури.

Культура Європи і Америки в другій половині XX ст. є явищем склад­ним, багатовимірним, неоднозначним. Культура набула вираженого синкре­тичного характеру - в ній сплелися всі існуючі стилі і напрямки, виникли новітні явища, що не мали аналогів у минулому. Вона не отримала ще оста­точного наукового аналізу, оскільки, по-перше, через малу чассгву відда­леність чимало культурних процесів і явищ перебувають у стадії осмислен­ня. По-друге, у другій половині XX ст. з'явились культурні явища феноме­нального типу, до цього часу незнані, тому до них добираються адекватні методи оцінки і аналізу. По-третє, саме поняття культури змінюється за змістом в умовах потужних глобалізаційних процесів і перетину паралель­них культурних просторів різних цивілізаційних рівнів.

З припустимою мірою умовності в історії культури другої половини XX ст. можна окреслити певні періоди. Так, у 1940-і pp. культура визнача­лась переосмисленням ідей гуманізму, характеризувалася в першу чергу піднесенням пріоритету загальнолюдських цінностей, викликаним пережи­тим і усвідомленими уроками фашистської ідеології, її політики та впровад­женого режиму. Набуток модерністичних течій був пропущений через при­зму уроків війни. У 50-і pp. відбулася криза політичного радикалізму захід­ної інтелігенції, що виразилося у запереченні усталених буржуазних цінно­стей. Теми відчаю, відчуження, аномії (розклад цінностей), критики масово­го суспільства були відповіддю на обстановку політичного консерватизму. Речником бунту переважно виступила молодь, розпочавши сексуальну рево­люцію і широкий рух хіпі, створивши рок-музику, поп-арт, літературу втра­ченого покоління. Науково-технічна революція 60-70-хрр. поглибила новітні протестні явища у культурі, оскільки культура отримала нові умови творен­ня, трансляції, закріплення. З середини 70-х pp. у архітектурі й образотвор­чому мистецтві (живопис, скульптура, кіно, театр, література, музика) прий­нято говорити про добу постмодернізму. У 80-90-і pp. потужний розвиток нових інформаційно-комунікативних засобів та їх мереж створив нові сфе­ри існування візуальної творчості у розвинутих постіндустріальних країнах, в тому числі світ віртуальної культури.

Під впливом національно-визвольного руху колоніальних країн, а та­кож здобутків НТР відбувся серйозний перегляд концепції культурного роз­витку Заходу. Не міг бути зігнорований вплив Сходу і " третього світу". В умовах індустріального суспільства змінилась роль і питома вага індивіду­альної творчості особи. Всепоглинаючі ринкові відносини і промислові тех -

нології почали диктувати норми і стандарти масової культури, а також пріо­ритети для еліти та істеблішменту. Сурогатна ерзац-культура почасти при­рікала справжні унікальні культурні явища на маргінальне становище. Ду­ховному виробництву при шаленому зростанні інформаційного об'єму теж надавався суто інформативний характер. Культурний продукт набув ознак товару повсякденного споживання, втратив особистісно-індивідуальну вик­лючність. Технізація наклала відбиток на умови розвитку культури. Техні­чний аспект почасти став не тільки самостійним, а й визначальним у куль­турній творчості. Факти культури, їх якісний рівень, сфера поширення і зак­ріплення у людській свідомості стали залежати від технічно-технологічної забезпеченості автора-творця. Слід визнати, що західна культура в останній третині XX ст. від багатьох традиційних пріоритетів, особливо у духовній сфері, звільнилася як від баласту. Сучасне суспільство, захоплене ідеєю онов­лення, інституціювало культурний авангард і визнало його верховенство в процесі соціальних змін. Естетичний експеримент став вищою цінністю у сучасній художній культурі. Нічим не обмежений пошук самовираження і чуттєвого сприйняття, воля і неприборкані бажання стали панувати над ро­зумом і мораллю. Д.Белл пояснює це як реакцію, по-перше, на зміни у по­чуттєвому сприйманні соціального середовища і дезорієнтацією відчуття простору і часу, пов'язаними з революції в галузі комунікацій і транспорту, по-друге, на кризу самосвідомості через втрату релігійної віри. В сучасному постмодернізмі досягла крайньої виразності закладена в модерністському русі тенденція до звільнення позасвідомих інстинктів. її прояв не обмеже­ний більше художньою уявою і художньою формою. Інстинкт проголошується рушійною силою творчої дії та реальної поведінки. Пафос сучасного модер-ністичного мистецтва спрямований проти цінностей і мотивації " звичай­ної" поведінки в ім'я еротизму, свободи імпульсів тощо. Значення модерн­істської доктрини в сучасному суспільному житті визначається перш за все саме цим поворотом від елітарно-естетичних до більш масових форм людсь­кої життєдіяльності. Культурний герой набув нових рис, етично-естетичні норми стали більш плюралістичними, в цих умовах культурна толерантність нерідко межує з байдужістю, а з ілюзією культурного тоталітаризму Європі і Америці довелося розпрощатися. Втім, гадаємо, про загальну кризу захід­ної культури варто говорити доволі обережно, швидше, під триваючим про­цесом слід розуміти вироблення нової культурної парадигми XXI ст. Ще недавня загальна технологічна ейфорія тепер змінюється технофобією і не­безпідставними побоюваннями, що розвиток науки і техніки, який не спи­рається на моральні імперативи, знищить історичний тип одухотвореної мислячої людини. На межі ХХ-ХХІ ст. художня культура розвивається на тлі глибокої і багатоаспектної кризи сучасної цивілізації. Людство попри високий рівень розвитку науки і техніки так і не змогло впоратись з низкою

важких глобальних проблем: не забезпечено прожитковий мінімум для со­тень мільйонів жителів планети; чимало народів так і не мають громадянсь­ких прав і свобод; накопичені озброєння становлять загрозу масового зни­щення; посилюється екологічна криза тощо.

Симптомом-проблемою є те, що цивілізація майбутнього є не стільки міською, скільки мегаполісною. Мегаполіси зростають і у країнах " третьо­го світу". За 1950-1995 pp. населення земної кулі зросло більше ніж вдвоє, сягнувши 6 млрд. осіб. Число городян збільшилося у три рази, кількість міст. з населенням понад мільйон зросла за цей період з 77 до 275. Серед найб­ільших виділяються своєю кількістю Токіо (понад 25 млн.), Нью-Йорк (16 млн.), Шанхай (14 млн.) тощо. Міста та зосереджені у них виробничі комп­лекси потребують електроенергії. Перша в світі атомна електростанція була побудована в СРСР у 1955 р. На кінець XX ст. у світі вже діяли 432 атомних енергоблоки, що давали приблизно 16% всієї електроенергії. Після трагедії на Чорнобильській АЕС зросли витрати по забезпеченню надійності атом­них електростанцій: у 80-і pp. тисяча мегават коштувала приблизно 1 млрд. дол., а наприкінці століття - вже 3 млрд.

Освіта.

Ще у 1925 р. було створене Міжнародне бюро освіти при Лізі націй, яке з 1969 р. стало складовою частиною ЮНЕСКО, під його опікою знахо­диться справа інформації та видавництва. З 1963 р. розпочав діяльність Міжнародний інститут планування освіти, вихідним принципом у діяльності якого були кон'юнктурні потреби виробництва. У 60-і pp. були розроблені регіональні програми для подолання неписьменності у країнах так званого " третього світу": для Азії - " План Карачі", для Африки - " План Адіс-Абе-би", для Латинської Америки - " План Сантьяго". Та, на жаль, повністю ви­конати ці програми не вдалося ні у 70-і, ні у 80-і pp. І сьогодні однією з великих проблем є високий рівень неписьменності. На середину 90-х pp. кількість елементарно неписьменних дорослих в світі становила понад 1 млрд. осіб, 95% з них проживали у країнах, що розвиваються; в розвинутих. країнах неграмотні складали до 4%. Загрозливих масштабів набула в останні десятиліття функціональна неписьменність, що призводить до аварій на ви­робництві і на транспорті, до неадекватної суспільно-політичної поведінки. За останніми обстеженнями, функціонально неписьменними по країнах Євро­пи визнається до 2-3 млн., в США число таких осіб перевищує 20 млн. Зро­стає вага вищої освіти, вона дедалі стає необхідною, аби відповідати потре­бам виробництва і невиробничої сфери. У 1940-х pp. в Європі університетську освіту здобували близько 5% молодих людей, у 70-і їх число збільшилось до 10-15%, на середину 90-х pp. у провідних країнах студентами були від 25 до

40% населення. Перед у наданні вищої освіти вели такі відомі елітарні зак­лади як Гарвардський, Стенфордський. Колумбійський університети в США. Оксфордський та Кембріджський у Великій Британії, " великі школи" у Франції, Токійський університет у Японії. В Японії з 80-х pp. за ініціативою міністерства освіти почав діяти " Університет в ефірі", який мав кілька гума­нітарних та природничих факультетів. У визначений час вранці та ввечері по телебаченню і радіо транслюються лекції для студентів цього університе­ту, консультпунктн діють в зручний для них час. Таким чином підвищується загальнокультурний рівень освіченості. В США запроваджено з цією ж ме­тою напів-очну освіту (" part-time study"), у багатьох країнах все більше звер­тається уваги на післядипломне підвищення кваліфікації спеціалістів. У се­редині 70-х pp. у Флоренції був відкритий Європейський університет для кваліфікованих працівників європейських країн. Тенденція посилення міжна­родних зв'язків у галузі освіти стає все помітнішою. Так, для студентів були відкриті загальноєвропейські обмінові програми " Еразмус^' (1987) та " Лінгва" (1990).

Роль молоді у підтриманні цивілізаційно-культурних досягнень зрос­тає. ЮНЕСКО у 1994 р. започаткувала проект " Участь молоді в захисті і популяризації всесвітнього культурного спадку". Вже через рік в Норвегії був проведений Міжнародний форум молоді по охороні культурної спадщи­ни. У 1996 р. Асамблея Ради Європи схвалила документ " Рекомендації по вивченню історії в Європі", де вказувалось: " Вивчення історії грає ключову роль в сучасній Європі. Знання історії вкрай важливе для зміцнення грома­дянського суспільства. Без іакого знання індивід стає особливо вразливим і може стати об'єктом політичних та інших маніпуляцій". У 1993 р. під егі­дою ЮНЕСКО було створено Міжнародну комісію по освіті для XXI ст., яку очолив Ж.Делор. Одна з проблем сучасної освіти - це рівень її фінансуван­ня, він становить в середньому 5-7% від валового національного продукту, але у деяких європейських країнах є нижчим (наприклад, у Греції виділяєть-ся-на освіту тільки 2, 4%, а в перерахунку на одну особу - це тільки 100 до­ларів, тоді як у Данії на одну людину витрачається 1, 5 тис. дол.). Доброю підтримкою є філантропічні фонди Рокфеллера, Сороса, Карнегі, Форда тощо. У 1990 р. в США була схвалена і розпочата програма " Національні цілі освіти". Ще у 80-х pp. Дж. Гелбрейт у книзі " Нове індустріальне сусп­ільство" ввів поняття " техноструктура", під яким розумів ієрархічну органі­зацію високоосвічених спеціалістів, причетних до політичних державних рішень. Д.Белл, який виконував у 70-і pp. обов'язки голови " Комісії 2000" при Академії мистецтв і наук США, переконливо доводив, що в недалекому майбутньому провідну роль в житті держави відіграватимуть не промисло­во-фінансові магнати, а вчені, люди науки і освіти. У Франції Ж.Фурастьє так само наполягав на створенні спеціальної підготовки для державних чи-

Н0ВНИК1В.

Наука і техніка.

В роки війни світова наукова думка була спрямована на вироблення засобів для подолання фашизму. Чимало наукових проектів, що безпосеред­ньо не пов'язані із забезпеченням переваги над ворогом, були закриті або призупинені, мінімально фінансувались. Перехід науки і техніки на мирні рейки після перемоги був також деформований через розгортання " холодної війни" між США та СРСР. Тривалий час наукові потенціали провідних країн світу були спрямовані на посилення свого військово-оборонного комплексу. Так, кращі радянські фізики під керівництвом І.В.Курчатова ще в роки війни розпочали роботи над створенням ядерної зброї. У 1949 р. радянська атом­на бомба була випробувана. І.Є.Тамм отримав урядове завдання для ство­рення водневої бомби. Він запросив до спецгрупи молодих фізиків А.Саха­рова та В.Гінзбурга, які і запропонували оригінальну ідею розв'язання по-' ставленого завдання. Воднева бомба була випробувана у серпні 1953 р. Далі академік А.Д.Сахаров продовжував працювати над вдосконаленням ядерної зброї (нейтронної бомби). Але вже з кінця 50-х pp. А.Д.Сахаров звертався до керівників СРСР з листами про необхідність припинення виготовлення та випробування зброї масового знищення. Разом з І.Таммом, П.Капицею та 22 іншими видними інтелектуалами А.Сахаров надіслав листа Л.Брежне­ву про неприпустимість відродження сталінізму. Так він протиставив себе офіційним колам, його було звільнено з усіх посад, пов'язаних з військови­ми секретами. У 1970 р. А.Сахаров заснував комітет " За права людини" і став лідером дисидентського руху в СРСР. За громадянську мужність у 1975 р. був відзначений Нобелівською премією миру. Наукову спадщину А.Саха­рова вдасться повною мірою оцінити, коли закінчиться термін секретності його праць.

1960-і pp. ввійшли в історію науки як космічні. Космічна ера в історії землі розпочалася із запуском радянськими вченими першого штучного су­путника Землі у жовтні 1957 р. У 1961 р. Ю.О.Гагарін здійснив перший кос­мічний політ, через кілька років О.Леонов першим вийшов у космічний простір. У 1969 р. американські астронавти Н.Армстронг і Е.Олдрін виса­дились на поверхню Місяця. Справу коротких експедицій у позаземний простір продовжили спеціально створені орбітальні станції (радянські " Са­лют" з 1971 р. та " Мир" з 1982 p., американська " Скайлеб" з 1973р.).

Робота вчених-астрономів не мала такої гучної слави, але саме в цей період відбулися значні відкриття в астрономії. Так, у 1963 р. були відкриті дослідним шляхом астрономічні об'єкти за межами нашої Галактики - кваза­ри, які віддаляються від нашої Галактики з величезною швидкістю. 1965 р. американські вчені А.Пензіас та Р.Вільсон за допомогою радіотелескопа

довели, що Всесвіт має фонове випромінювання, яке І.С.Шкловський на^ звав реліктовим (relictum - залишок). Два експериментально доведених по­ложення - розширення Всесвіту і його реліктове випромінювання - стали переконливим доказом на користь так званої стандартної моделі походжен­ня Всесвіту, або теорії " великого вибуху". Ряд вчених називають цю подію революцією в астрономії, оскільки довелось відмовитись від теорії стаціо­нарного становища, згідно з якою Всесвіт завжди був майже таким самим, яким його спостерігають сучасники. У 1967 р. було відкрито пульсари -космічні тіла, що є джерелом потужного радіовипромінювання, їх відносять до розряду нейтронних зірок. Із застосуванням новітньої техніки астроном­ічно-космічних досліджень знання про Всесвіт постійно розширюються і уточнюються.

Після закінчення війни електроніка і нова потужна обчислювальна техніка стали основою багатьох виробничих процесів. У 1946 р. американці Еккерт і Маучлі створили ЕОМ " EN1AC", через два роки англійці Кілбурн і Вільямс з Манчестерського університету запропонували машину " МАРК-1", в якій вперше була використана ідея збереження пам'яті. Тим часом Еккерт і Маучлі заснували свою фірму, а з 1951 р. налагодили серійний ви­пуск своїх машин " UNIVAC-1", того ж року було створено першу радянську ЕОМ академіка Лебедева. У 1952 р. перший промисловий комп'ютер випу­стила фірма IBM. Перші ЕОМ діяли на основі вакуумних електронних ламп. Електронні лампи були громіздкими, мали короткий термін експлуатації, невисокий ККД через великі теплові витрати. Ще наприкінці 40-х pp. був винайдений транзистор, що невдовзі зробив цілу революцію в електроніці. Саме з винайденням транзисторів-напівпровідників стався якісний стри­бок у розвитку техніки, розпочався другий період в історії електроніки, який тривав до початку 60-х pp. Швидкості переключення у транзисторів були у сотні разів вищими, ніж у вакуумних ламп. ЕОМ стали використовувати на кораблях і літаках. Попит на транзисторні ЕОМ швидко, ріс. Серійний ЇХ ви­пуск практично водночас розпочався у 1958 р. у США, Японії, ФРН. На­ступний винахід - створення інтегральних схем - вчені порівнюють з таки­ми поворотними подіями в історії науки і техніки, як винайдення книгодру­кування, парового двигуна тощо. З появою мікросхем у першій чверті 60-х pp. розпочався третій етап історії електроніки. Ключовою подією, що озна­чила прихід інтегралізації в електроніку, була пропозиція американського інженера Дж.Кілбі з фірми " Texas Instruments" отримувати еквівалентні еле­менти для всієї схеми у монолітному шматку чистого кремнію. Уже в 1961 р. було випущено першу серійну мікросхему для ЕОМ. У 19.62 р. фірма RCA розробила інтегральні мікросхеми матриць пам'яті для запам'ятовуючих приладів ЕОМ. У 1971 р. було створено мікропроцесор - інтегральну мікрос­хему для виконання арифметичних та логічних завдань. У 1964 р. IBM нала-

голила випуск машин 1ВМ-360 - першої ЕОМ на інтегральних схемах. Тоді стало можливим поєднувати машини у комплекси і без будь-яких змін пере­носити програми, написані для однієї ЕОМ, на будь-яку іншу з цієї ж серії. Так було здійснено стандартизацію апаратного і програмного забезпечення ЕОМ. За кілька років було реалізовано близько 20 тис. ЕОМ даної серії, а попит зростав. У 1976 р. з'явилися машини четвертого покоління на вели­ких інтегральних схемах (вони складались приблизно з 300 чипів-мікрос-хем і здійснювали до 100 млн. операцій на секунду).

Така передісторія персонального комп'ютера. У 1976 р. два молоді американські техніки, що не мали інженерної освіти, Стефан Возняк і Стів Джобс, самотужки створили комп'ютер " Ейпл" для відеоігор. Джобс ство­рив фірму " Ейпл комп'ютер" для їх масового виробництва і вона дуже скоро стала процвітаючим підприємством. Це спонукало інші фірми звернути ува­гу на ринок персональних комп'ютерів. У 1981 р. свою першу " персоналку" випустила IBM, що отримала визнання завдяки зручному мікропроцесору Intel-8088 і прекрасному програмному забезпеченню фірми Microsoft. У 1983 p. IBM випустила швидкодіючий персональний комп'ютер з жорстким дис­ком, операційною пам'яттю 640 КБ. До кінця десятиліття комп'ютери фірми IBM стали самими масовими і популярними. Комп'ютер став не тільки тех­нічним засобом, а й категорією соціальної градації. Детальний аналіз соц­іально-економічних змін у США, викликаних НТР за останні 25 років, зро­бив Джон Нейсбіт у книзі " Мегатенденції" (1982). Один з промовистих вис-новків-прогнозів був наступним: суспільство і світ поділилися на дві части­ни - ті, що мають комп'ютер і включені до інформативних мереж, і ті, хто цим не володіє.

Від 70-х pp. темпи та масштаби отримуваних людиною знань, зміни в діяльності та побуті, повсякчасне розповсюдження техніки досягай такого рівня, що можна говорити про вступ ряду країн світу в якісно нову стадію свого розвитку - постіндустріальну або інформаційну. Вперше в історії зу­силля по здобуттю і переробці інформації перевищили витрати на отриман­ня енергії, сировини чи матеріалів. За всю історію людства нараховують три інформаційні революції: перцйГбула викликана винайдення писемності, друга - книгодрукуванням. Наприкінці XX ст. розпочалася третя інформаційна революція, яка в перспективі має кардинально змінити всі умови життя лю­дини. Вона пов'язана з появою глобальної інформаційної комп'ютерної ме­режі Інтернет. Перші локальні обчислювальні мережі виникли в 60-і pp. Спочатку це були мережі окремих фірм, далі вони сприяли появі територі­ально-регіональних мереж кількох фірм та організацій. Логічним завершен­ням процесу до швидкого і зручного обміну інформацією стало винайдення системи Інтернет. її започатковано у січні 1969 р. урядом СІЛА у галузі військової стратегічної інформації (APRANET). У 1980 р. були створені ще

кілька національних комп'ютерних мереж. У 1986 р. Національний науко­вий фонд США зв'язав учених всієї країни з п'ятьма суперкомп'ютерами різних наукових центрів (NSFNET). Ця система і стала основою для Інтер-нету, що охопив всю земну кулю. Спочатку Інтернетом користувались тільки спеціалісти, тепер же коло користувачів не обмежене. Одна з фундамен­тальних проблем НТР - це постійний інформаційний вибух і пошук виходу з нього. Криза переінформації (обсяг наукової інформації подвоюється кожні 22 місяці) призводить до кризи непоінформованості. Людина губиться в безмірі інформації, пошуки знайти потрібне часто є марними.

У XX ст. людство стало свідком швидкого стрибка у розвитку зв'язку, особливо телефонії, радіо та телебачення. Завдяки їм, а також суиутниковій космічній системі, сучасна людина отримала виключні можливості у цій сфері. Не зважаючи на сучасні технології, магістральні телефонні лінії бува­ють часто перевантажені або пошкоджені. Наприкінці XX ст. зародилась нова наукова галузь оптоелектроніка. Ера сучасного оптичного зв'язку розпоча­лась ще у 1960 р. після створення лазера. Використання мікронних хвиль світла замість радіохвиль покращило передачу інформації. Але земна ат­мосфера активно поглинає і розсіює оптичне випромінювання, тому лазери можна використовувати лише на малих відстанях. У 1966 р. японські вчені Као і Хокема запропонували для передачі світлового сигналу довгі скляні волокна. Так було започатковано систему волокнисто-оптичного зв'язку. Оптичний зв'язок набув визнання вже у середині 70-х pp. через універсаль­ну спроможність трансляції інформації будь-якого виду, але поки що такий зв'язок є дорогим.