Монетаризм.

Ця сучасна економічна концепція є різновидом неолібералізму. В ній гроші та грошова система розглядаються як вирішальний фактор економічної структури суспільства і головна причина інфляції, а грошово-кредитна політика — як найважливіший інструмент стабілізації внутрішнього механізму відтворення, здійснення економічної політики держави. Монетаризм виник у середині 50-х років XX ст. (ця концепція тлумачилася у збірнику " Дослідження у галузі кількісної теорії грошей" (1956) за редакцією професора економіки Чиказького університету М. Фрідмена).

Теоретико-методологічні витоки монетаризму — ідеї представників раннього етапу меркантилізму

Передумовою виникнення монетаризму у XX ст. була критика теорії Кейнса наприкінці 30-х років американськими економістами Л. Мізесом і Ф.-А. Хаєком.

Кейнсіанство.

Назва теорії походить від імені всесвітньо відомого економіста Дж. Кейнса. Сформувалася в 30-х роках XX ст. Кейнсіанство є одним із провідних напрямів сучасної макроекономічної теорії, згідно з яким без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без суттєвого розширення функцій держави капіталізм неспроможний існувати.

Теорію Кейнса названо макроекономікою, на противагу мікроекономіці, яка була предметом аналізу неокласичної школи політичної економії.

Для боротьби зі зростанням безробіття, кризами, за раціональне використання трудових ресурсів необхідне розширення функцій держави. Збільшення приватних інвестицій держава повинна регулювати здешевленням кредиту. Від загальної суми інвестицій залежить обсяг національного доходу, зростання зайнятості, урівноваження попиту і пропозиції. Однодумці Д.Кейнса виступали за активізацію процесів перерозподілу національного доходу, збільшення соціальних виплат.

Такі кроки послабили напруженість у суспільстві, але стимулювання попиту призвело у 70-ті роки до високого рівня інфляції, дефіциту державного бюджету. Тому сучасні послідовники Кейнса відстоюють необхідність державного регулювання сукупного попиту у тісному зв’язку з пропозицією і доходами. У політиці доходів вони (Д.Робінсон, П.Сраффа) вбачають засіб розв’язання найболючіших проблем економіки (інфляція, зайнятість).

Чимало з них виступають за необхідність довгострокового регулювання економіки у формі національного планування, за активну участь держави в структурній перебудові економіки.