Площа Ринок. Центральний майдан у Львові, історичне серце сучасного міста, характерне явище для середньовічної архітектури європейських міст

Центральний майдан у Львові, історичне серце сучасного міста, характерне явище для середньовічної архітектури європейських міст. Згадки про теперішню головну площу Львова містить книга протоколів судових засідань Львівської міської ради 1382–1389 років (найстаріша в Україні). Площа виникла за князювання Лева Даниловича у другій половині XIII ст. внаслідок регулярного планування забудови за взірцем середньовічних західноєвропейських міст, як центр торговельного та суспільного життя нового^[2] міста. Архітектурний вигляд площі формувався в період розквіту ренесансу у Львові. Будівлі споруджувались за замовленням багатої знаті і заможних купців, оскільки ділянки на центральній площі міста були дуже дорогими. Лише дворяни та вище духовенство мали право споруджувати будинки вище трьох поверхів заввишки; лише вони мали право розміщувати на фасаді більше трьох вікон на одному поверсі. На площі розміщувалося міське управління, виконувалися судові вироки, влаштовувалися різноманітні урочистості, вистави, процесії. У центрі площі стоїть будівля ратуші. Тут у всі часи і до нині урядують виборчі органи міської влади. В середньовіччі містом керував бурмістр, рада, що відала міським бюджетом і податками, та лава, що чинила суд. Нинішня ратуша, що стоїть у центрі площі, збудована в 1827–1835 рр. в стилі класицизм.

Чо́ рна кам'яни́ ця.(4) Збудована 1577 П. Красовським у стилі ренесансу. Фасад оздоблено орнаментами і сюжетною різьбою. У Чорній кам'яниці тепер міститься Львівський історичний музей. Першим власником цієї кам'яниці, а точніше тієї, яка стояла на місці теперішньої, був Андрій з Києва і тому її називали Київською.Потым аптека. Тут ми бачимо також фігуру львівського святого Станіслава Костку, покровителя і захисника міста від пожеж. При вході до будинку із середньовічних часів збереглася кам'яна лавочка, на якій сидів охоронець. Свою назву Чорна кам'яниця одержала у XIX столітті через цілком прозаїчну причину: протягом століть свинцеві білила, які наносилися як ґрунт для поліхромії (багатоколірності), окислювалися під дією повітря і світла і таким чином утворився її таємничий чорний колір, який потім підтримувався поточними ремонтами, хоча у 60-ї роки XX століття в народі ходила легенда, що чорний колір кам'яниці надало втирання протягом багатьох років у фасад чорного соку від шкірок зелених грецьких горіхів.

Кам'яниця Гепнерівська.(28) Будинок № 28 споруджений на початку XVII ст. львівським райцею, доктором медицини Павлом Домініком Гепнером, який оселився в ньому 1610 р. До нас будинок, споруджений на початку XVII ст., дійшов у майже незміненому виглядіУ будинку, що стояв на цьому місці раніше, провів ніч перед стратою Іван Підкова, один із керівників запорізького козацтва, молдавський господар, національний герой українського і молдавського народів. Фрази: «Ніколи не дисонує корисне з красивим» «Ти мій Бог і моє все». «Де милосердя, там Бог» «Де багатство, там і друзі» «Добрий не заздрить нікому»

Пала́ ц Корня́ кта.(6) Купець-виноторговець, за походженням грек з острова Крит, Костянтин Корнякт отримав дворянство з рук короля Речі Посполитої Сигізмунда II Августа за свою вірну службу на посаді особистого королівського секретаря. Наступний король Стефан Баторій спеціальним декретом у 1576 р. дозволив Корнякту спорудити на площі Ринок у Львові палац з 6-мавікнами - — привілей, який у місті на Магдебурзькому праві не можна було купити за жодні гроші, тільки отримати за особливо видатні заслуги перед містом та державою. 1908 року будівлю викупило місто і тут вже майже 100 років працює Львівський історичний музей. У будівлі після ренесансної перебудови збереглася готична зала — єдина на території України пам'ятка світської готики XV століття. Також тут працює антикварний магазин. Надзвичайною прикрасою палацу Корнякта є Італійське (або Венеційське) подвір'я, напрочуд схоже з типовими двориками Флоренції і Рима. У цьому подвір'ї у теплу пору року працює кафе, тут відбуваються традиційні концерти, фестивалі класичної і джазової музики, унікальна акустика створює незабутнє враження. У подвір'ї також можна оглянути пранґер — ганебний стовп, біля якого у середньовіччі виконували покарання злочинців. Окрім назв «Палац Корнякта» та «Королівська кам'яниця», серед львів'ян також поширена назва «Італійській дворик» через наявність дворику, схожого на аналогічні в Італії.

Фонтани. Для забезпечення міста водою на східному боці площі Ринок у 1407 році збудували водорозподільний пункт, куди збігалася вода з водогонів Венглінського джерела.У XVIII ст. цих водогонів було вже шістнадцять. Вони стікалися у водойму «Мелюзина» — назва походить від величезної бронзової статуї німфи Мелюзини, котра прикрашала водойму. Але місто росло, однієї водойми було замало і у 1697 р. на південно-західному розі площі Ринок спорудили ще одну. Її назвали «Нептун» — від дерев'яної статуї бога морів, якою вона була прикрашена. Третя водойма була споруджена в 1744 р. на південно-східному розі площі (нині фонтан «Діана»). На початку XIX ст. на Ринку було споруджено чотири фонтани — по одному на кожному розі площі. При будівництві двох з них (тепер — «Нептун» і «Діана») використали вже згадані водойми. Кожен фонтан має восьмигранну чашу, яка стоїть на бруківці, — в центрі зірки, викладеної червоним і чорним каменем. У центрі чаші — статуя персонажу античної міфології: бог морів Нептун, біля ніг якого розмістився дельфін, його дружина Амфітріта, також з дельфіном, богиня полюванняДіана з двома собаками і серед цих безсмертних — герой Адоніс з собакою і вбитим ним кабаном. Дата спорудження статуй точно невідома. В документах вперше згадуються 1815 року. На думку львівського мистецтвознавця Юрія Бірюльова вони могли бути створені у період з 1810 по 1814 роки. Ймовірно встановлені перед урочистостями на Ринку з нагоди повернення цісаря Франца I до Відня. Автором статуй був відомий скульптор Гартман Вітвер. Фонтани Ринку не є фонтанами в прямому значенні цього слова — це криниці. Вода з них не б'є, а витікає двома струменями.

Льві́ вська ра́ туша — адміністративний будинок у центральній частині Львова, на площі Ринок, 1. Ратуша протягом всього часу свого існування була місцем перебування центральної міської влади Львова. Сьогодні є резиденцією Львівської міської ради. Пам'ятка архітектури національного значення, що належить до Світової спадщини ЮНЕСКО. Сучасна вежа львівської ратуші має висоту 65 метрів, є найвищою в Україні. Найперші відомості про годинник на ратуші (перший міський годинник Львова), датуються 1404 роком. Підчас перебудови ратуші і вежі в 1491 році на вежі розмістили годинниковий дзвін вагою 1, 1тони який виготовив ливарник Валентин ФельтенПри пожежі 1527 року, коли горіло все місто, годинник вцілів, але як і вежа потребував ремонту. Ці роботи виконав майстер Лукаш. Через 20 років було проведено черговий ремонт годинника, під час якого оновлено линви, повішено нові кам'яні гирі і т. д. Однією З найвідоміших легенд, пов'язаних із львівським «Біг Беном», є історія монаха Григорія. У 1348 році Львівська ратуша горіла. При пожежі годинник зазнав чималих пошкоджень. Якимось дивом вцілів секундний механізм — серце годинникового механізму (відтоді не бачив ні ремонту, ні реставрації). Але «мовчали» дзвони. Адже вщент були розбиті шестерні, як, приводять їх у дію. Реставрація тривала два роки. У той час в ратуші жив монах Георгій, який кожні 15 хвилин дзвонив у дзвони. Ні жителі міста, ні навіть адміністрація міської ради не знали про існування таємничого монаха. Коли шестерні відновили, монах виявився непотрібним. Коли він пішов прощатися з механізмом, його серце не витримало і він помер. Відтоді з'явилася легенда про труну з чорним монахом, яка нібито о дванадцятій годині ночі літає по ратуші.

Па́ м'ятник Тара́ сові Шевче́ нку у Львові — пам'ятник українському поету Тарасові Шевченку у Львові, що знаходиться на проспекті Свободи в центрі міста. Ліворуч фігури поета стоїть «Хвиля національного відродження» — 12-метрова символічна стела з фігурними барельєфами. Висота постаті становить 4, 45 м. Пам'ятник відкрито 24 серпня 1992 року. Усі роботи щодо спорудження завершено 1996 року. На стелі зображені фігури не тільки реальних історичних особистостей, а й героїв творів Тараса Григоровича Шевченка: внизу посередині сліпий кобзар Перебендя і хлопчина поводир перед ним, справа від кобзаря міцно притискає до себе дитину героїня поеми «Катерина», а зліва — страшна сцена страти колесуванням козака з поеми «Гайдамаки». Зліва вгорі зображені традиційні завойовники України в різні часи: турецький султан з кривою шаблею, польський король в короні з буллою в руках, російський царський офіцер і католицький монах. Справа — захисники українського народу: сцена посвяти в козаки, де молодому воїнові передається козацька шабля, а мати благословляє його іконою, вище — молода дівчина проводжає козака на Січ.

Велична фігура — Петро Сагайдачний — на коні з гетьманською булавою в руках, що посередині «Хвилі», закликає на бій за Україну як козаків (зліва), які запекло воюють з турецькими військами, так і діячів держави, церкви та культури, скульптурні портрети яких охоплюють фігуру Оранти. Серед них ми пізнаємо інших гетьманів: Іван Мазепа — з прапором в руках, Богдан Хмельницький — з булавою, православний священник, княгиня Ольга, Ярослав Мудрий, Володимир Великий — хрестителя України, Роксолана, інших державних діячів та полководців. Справа — філософ Григорій Сковорода, з книгою в руках, письменник Маркіян Шашкевич, Яків Головацький, Іван Котляревський, а за ними — ціла низка культурних діячів, які плекали українську мову та примножували досягнення українського мистецтва, літератури, філософської думки.

Символічно, що над всією історичною ходою піднімається фігура — Матір Божа Оранта, яка благословляє всіх, хто приходить на цю площу вклонитися українському генієві та замислитися над важким шляхом України до власної незалежності. Прозорий німб над її головою, немов виростає з крил янголів з трубами, а про світлу надію у благословенне майбутнє України нагадують чисельні голівки янголів, які дивляться з неба на нас і на всіх, хто зображений на цій Хвилі. Внизу справа зі зворотнього боку стели розташоване жорно з найтрагічнішими датами в історії України XX ст. (1918–1922 рр. — спроба створити незалежну Українську державу та Громадянська війна; 1932–1933 — Голодомор; 1941–1945 —Друга світова війна; 1986 — Чорнобильська катастрофа).

Пам'ятник Іва́ нові Фе́ дорову у Львові. Пам'ятник стоїть неподалік від місця, де в 16-му столітті знаходилася друкарня Львівського ставропігійного братства. Монумент розташований на майданчику, що утворився після впорядкування скверу в підніжжі вежі Корнякта, між входами до Успенської церкви та Державного архіву Львівської області, а також вулицями Підвальною та Руською. У 1964 році відзначали 400-річчя з часу видання першої книги, друкованої І. Федоровим у Москві. Одним із запланованих ювілейних заходів було встановлення меморіальної плити Івану Федорову з метою побудови упродовж наступного десятиріччя пам'ятника друкареві.

Домініканський Собор (Церква Пресвятої Євхаристії) - одна із кращих архітектурних пам'яток Львова, побудованих в стилі бароко.У 1749 році на місці старого готичного храму на кошти гетьмана Юзефа Потоцького було розпочато будівництво монастирського костелу Божого Тіла чину домініканців. Над проектом його спорудження працював талановитий архітектор та військовий інженер Ян де Вітте – комендант Кам’янець-Подільської фортеці. Будівництвом храму керував М.Урбаник, з 1764 року – К.Мурадович. У 1792-98рр. К.Фесінгером було закінчене скульптурне оформлення фасаду, а двоярусну дзвіницю прибудовано за проектом Ю.Захаревича у 1865 році.Костел виконано у стилі пізнього барокко. У плані Домініканський собор нагадує хрест з овальною центральною частиною та двома дзвіницями по боках. Возвеличення костелу надає величезний еліптичний купол.До кращих зразків львівської пластики XVIIIст. належать позолочені скульптури вівтаря Домініканського костелу, створені С.Фесінгером, а також 18 дерев’яних статуй святих домініканського чину, що знаходяться під куполом. Інтер’єр Домініканського собору прикрашають мистецькі пам’ятки: скульптурні алебастрові надгробки XVIст., перенесені з підземель давнього готичного костелу; мармуровий надгробок графині Ю. Дунін-Борковської, роботи видатного датського скульптора Б.Торвальдсена (1816року); пам’ятники губернатору Ф. Фон Гауеру (1824р. скульптор А.Шімзер) та відомому польському художнику А.Гроттгеру (1880р. скульптор В.Гадомський).Домініканський Собор - одна із кращих барокових пам’яток Львова.

Пала́ ц Пото́ цьких. Родина Потоцьких, продавши свій палац на площі Галицькій (нині відомий як Палац Бесядецьких), придбала у 1822 р. нерухомість на вулиці Широкій (нині Коперника). На планах Львова XVIII — першої половини XIX ст. на цій дільниці видно розпланований город та кілька невеликих будівель. Перший палац збудовано у стилі класицизму за проектом архітектораІгнатія Хамбреза. Це була двоповерхова прямокутна в плані будівля із високим дахом. Палац було розібрано у 1860—1861 рр. Однак спорудження нової резиденції затягнулось на три десятиріччя. Будівництво палацу розпочалось у 1880 р.Палац був збудований у стилі бароко, епохи французького короля Луї XIV у 1880 році за проектом французького архітектора Луї Альфонса Рене. Марія Климентина з Сангушків (пол. Maria Klementyna) (31 березня 1830 — 7 жовтня 1903, Львів) одружилася у 1851 року в містечку Славуті з Альфредом Потоцьким. Після завершення дипломатичної служби Альфред Потоцький присвятив подальше своє життя активній політичній діяльності в Галичині. У 1863 р. був обраний послом до Галицького Сейму. Був депутатом цього представницького органу аж до своєї смерті у 1889 р. У 1875—1877 рр. обіймав гідність маршалка Галицького Сейму. Протягом 1875—1883 рр. був намісником Галичини.Відомий як меценат і палкий поціновувач французької архітектури. Альфред Потоцький замовив побудову резиденції (зараз знана як Палац Потоцьких у Львові, вул. Коперніка, 15) паризькому архітектору Луї Доверн'є. Але Альфред Потоцький рано помер і не встиг побачити свою майбутню резиденцію. Помер в Парижі 18 травня 1889 р. Будову палацу завершив його син Роман Потоцький та дружина Марія

Архикафедра́ льна бази́ ліка Успі́ ння Пресвято́ ї Ді́ ви Марі́ ї, або Лати́ нський кафедра́ льний собо́ р, або Кате́ дра — католицька базиліка, головний храм Львівської архідієцезії Римо-Католицької Церкви на Катедральній площі у Львові, Україна. Пам'ятка сакральної архітектури XIV—XVIII століття. Обставини заснування катедри, точне датування та фундатори залишаються нез'ясованими. Головною проблемою є повна відсутність первинних документів. Численна література оперує роками і гіпотезами, часом у формі однозначних тверджень. Однак усі вони базуються на історіографічній традиції, або на вторинних джерелах. Кількість версій про дату заснування особливо примножена працямиXIX–XX століть. При кафедрі від самого її початку знаходився цвинтар. Правдоподібно, що він виник приблизно 1405 року, коли було освячено саму катедру, позаяк у непосвячену землю не ховали. Цвинтар займав території майже всієї сучасної площі Катедральної та був обведений стіною.Навпроти теперішньої захристії (з боку площі Ринок) була брама для проїзду возів, звана «Королівською». Пішо заходили кількома східцями. Рівень тодішнього цвинтаря був значно нижчим за сучасний — про його рівень у 70-х рр. XVIII ст. можна судити, заглянувши через ґрати, якими обнесене заглиблення коло кафедри.Також хвіртки були з боку сучасної площі Івана Підкови та навпроти головного входу. Біля останньої стояли ятки різників, в яких деколи навіть забивали худобу. Ятки 1800 р. було розібрано й перенесено за Краківську браму.

Висо́ кий За́ мок (пол. Wysoki Zamek) — замок, збудований під керівництвом Галицько-Волинського князя Лева Даниловича, потім — польського короля Казімєжа ІІІ на Замковій горі уЛьвові. За архівними документами і науковою літературою Високий та Низький замки у Львові виникли в часи Галицько-Волинської держави. З руських літописів і пізніших хронік XVI–XVII ст. (Яна Альнпека, Мартіна Ґруневеґа, Бартоломея Зиморовича) відомо, що на Замковій горі під керівництвомкнязя Лева Даниловича збудували укріплення. Вони були дерев'яно-земляними, як і переважна більшість руських градів. 1259 року на вимогу хана Бурундая, укріплення були розібрані, але в 1270 році відбудовані наново. Львівський історик Б.Зиморович вважав цей рік датою первісного будівництва фортифікацій на Замковій горі. У 1340 році, коли Львів вперше був захоплений Казимиром ІІІ, за словами хроніста Яна Длуґоша, було спалено дерев'яний замок. Повторно швидкоруч відновлений замок був спалений литовцями у 1353 році.

Новий мурований замок постав на Замковій горі в кінці XIV століття, очевидно, вже після остаточного захоплення руських земель Польщею у1387 році. Він став резиценцією королівського старости й залоги. Його використовували також як в'язницю. Тут, зокрема, перебували полонені в битві під Ґрюнвальдом у 1410 році німецькі лицарі, згодом утримували княжну Гальшку Острозьку.

Високий Замок не раз добудовували та ремонтували. Під час української революції під проводом Б.Хмельницького Високий замок 15 жовтня 1648 року здобули селянсько-козацькі загони полковника М.Кривоноса. На 1704 рік, коли Львів здобули шведи, замок був вже значно ушкоджений. Після 1772 року австрійська влада ініціювала розбирання фортифікацій навколо середмістя (1777 рік)

На початку XIX століття більшу частину Високого Замку розібрали; розбирали на будівельний матеріал мальовничі скелі, на яких знаходився фундамент фортеці. Зокрема, кам'яниця на вулиці Личаківській, № 3 збудована з нього.^[1] Рештки мурів майже дощента знищили у 1868–1869 роках під час насипання копця Люблінської унії. Фрагмент стіни, що зберігся — це південний мур так званого пригородку — двору між головними зовнішньою та внутрішньою брамами замку.

У 2004–2005 у Львові обговорювалася можливість відтворення на Замковій горі кам'яної споруди замку. Проект знайшов своїх прибічників і противників і в цей час не реалізується.