Суть зайнятості і безробіття

Тема: ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ТА ОХОРОНА ПРАЦІ

План

1. Поняття зайнятості і безробіття.

2. Сутність та функції Державної служби зайнятості.

3. Формування ринку праці в Україні.

4. Основні принципи, методи та інструменти регулювання ринку праці та зайнятості населення.

5. Державне управління охороною праці.

Суть зайнятості і безробіття

Трудові ресурси — це частина населення, яка має фізичний розвиток, розумові здібності і знання, необхідні для виконання роботи в будь-якій галузі економіки.

До трудових ресурсів належать:

а) населення в працездатному віці: чоловіки 16—59 років і жінки 16—54 років за винятком непрацездатних інвалідів праці і війни I та II груп та осіб непрацездатного віку, які працюють та отримують пенсію за старістю на пільгових умовах (чоловіки 50—59 років, жінки 16—54 років),

б) населення, старше і молодше від працездатного віку, яке зайняте в народному господарстві.

Вирішальну роль у трудових ресурсах відіграє працездатне населення в працездатному віці. Працездатне населення — це сукупність людей переважно робочого віку, придатних за своїми психофізіологічними даними до участі в трудовому процесі.

Працездатне населення поділяють на дві групи:

- економічно активне (належить та чистина населення, яка зайнята суспільно корисною діяльністю, що приносить їй прибуток)

- економічно пасивне – це:

· наймані працівники;

· самостійні робітники;

· неоплачувані члени сім’ї;

· особи, що тимчасово не працюють з об’єктивних причин (хвороба, відпустка);

· особи, що поєднують навчання з працею в умовах неповного робочого часу;

· учні та особи, що проходять перепідготовку.

Усіх працездатних поділяють на зайняте населення та безробітних.

Зайнятість населення — це чисельність осіб, які виконують будь-яку роботу за певну заробітну плату (чи дохід, «працюючи на себе»).

Повна зайнятість — це зайнятість, що становить 100% наявної робочої сили, котра передбачає фрикційну та структурну форми безробіття.

До зайнятого населення в Україні належать:

· ті, хто працює за наймом на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності;

· громадяни, що самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, фермери, люди творчої праці);

· зайняті в органах влади, управління та громадських об’єднаннях;

· громадяни, які проходять службу в армії, військах, формуваннях;

· особи, що проходять професійну підготовку і підвищують кваліфікацію, навчаються в денних школах та вузах;

· особи, що виховують дітей, доглядають хворих, інвалідів та громадян похилого віку;

· іноземні громадяни, що працюють в Україні.

Безробіття — це незайнятість працездатного населення в суспільному виробництві, однак яке бажає мати роботу для задоволення особистих і суспільних потреб, це явище, за якого частина економічно активного населення не може використати свою робочу силу.

Безробіття — це різниця між кількістю осіб, що входять до складу робочої сили, та кількістю зайнятих у певний момент часу. Воно вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого — великим суспільним лихом. Усі країни докладають багато зусиль для подолання безробіття, але ще жодній не вдалося його ліквідувати повністю. В умовах ринкової економіки розрізняють такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне.

Фрикційне безробіття — це безробіття, пов’язане з добровільною зміною найманими працівниками місця роботи, чи з періодами їхнього тимчасового звільнення.

Структурне безробіття — це безробіття, викликане невідповідністю професійної підготовки робочої сили структурі виробництва.

Циклічне безробіття — це безробіття, викликане циклічним стискуванням виробництва.

Природний рівень безробіття — це рівень безробіття при відсутності циклічної форми безробіття.

Рівень безробіття — це питома вага робочої сили, не зайнятої в кожний певний час. Він розраховується за формулою:

,

де: R _б — рівень безробіття;

К_б — кількість безробітних;

К_пр — кількість працездатних.

Точність виміру безробіття залежить від правильності визначення кількості безробітних та тих, які працюють.

Економіка суспільства зазнає суттєвих збитків від безробіття. В практиці використовується закон Оукена, що формулюється так: «Перевищення на 1% поточного рівня безробіття над рівнем безробіття при повній зайнятості дорівнює відставанню реального обсягу чистого національного продукту від потенційного чистого продукту на 2, 5%». Тобто кожен відсоток безробіття призводить до втрат 2, 5% чистого національного продукту.

Класична економічна теорія пояснює причини безробіття як наслідок підвищення заробітної плати. За умови, коли зарплата досягає високого рівня і всі ті, які шукають роботу, її знаходять, виникає надлишок на ринку праці. Згідно з теорією, наймані працівники весь час домагаються підвищення зарплати. А надлишок пропозиції робочої сили тисне на її ціну, що сприяє рівновазі попиту і сукупної пропозиції на робочу силу. Безробіття може стримувати підвищення зарплати, що підвищує показник зайнятості.

Кейнс і його послідовники не заперечують, що підвищення зарплати може спричиняти ріст зайнятості. Але Кейнс вважав, що цей спосіб не найкращий проти безробіття. На думку Кейнса, коли зарплата знижується, то скорочуються витрати виробництва, що створює потребу в додатковій кількості працівників. Але одночасно знижується купівельна спроможність людей. Виникає суперечлива ситуація. З одного боку, внаслідок збільшення зайнятості зростає попит; але цей попит на товари падає при зменшенні зарплати і купівельної спроможності. Внаслідок цього сукупний попит не збільшується. Кейнс стверджував, що держава повинна протиставити безробіттю експансійну фінансову політику: збільшувати державні витрати, зменшувати податки, збільшувати сукупний попит.

Така політика дозволить збільшити попит на робочу силу, знизити рівень безробіття.

Сучасні теоретики стверджують, що безробіття є наслідком деформації та негнучкості ринку праці, що щорічно на ринку праці відбувається приплив робочої сили, з одного боку, і вільних місць, з іншого. Пропозиція робочої сили безперервно змінюється. В кожний певний момент є безробітні і є вільні робочі місця. Вільні місця заповнюються безробітними, але якась їх частина залишається вільною. Це означає, що існує постійна потреба у відповідності між тими, які шукають роботу, та вільними місцями. Для цієї рівноваги потрібен час. І зниження зарплати чи стимулювання сукупного попиту не допоможуть. Треба щоб ринок праці був гнучким, щоб була гнучка стимулююча політика, щоб працювала біржа праці, створювалися умови для підвищення кваліфікації і перекваліфікації, щоб видавалася допомога на переїзди в місця, де є можливість отримати роботу. І зарплата має бути привабливою та вигідною людям.