Державне управління охороною праці

Охорона праці — це чинна система соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, що забезпечують безпеку, збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

· пріоритету життя і здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

· комплексного розв’язання завдань охорони праці на базі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень науково-технічного прогресу, діяльності в галузі охорони навколишнього середовища;

· соціального захисту працівників, повної компенсації завданої шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і проф. захворювань;

· встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності й видів діяльності;

· використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

· здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

· забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об’єднань, що вирішують різні аспекти охорони здоров’я, гігієни і безпеки праці, а також співробітництво і проведення консультацій між власниками та працівниками, між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони на місцевому та державному рівнях;

· міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і безпеки праці.

Держава дає працівникам гарантії права на охорону праці:

· при укладанні трудового договору працівник має бути поінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які поки що не можуть бути усунені відомими засобами, та про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства;

· умови праці на виробничому місці, рівень безпеки технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування, стан засобів захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови, де він працює, повинні відповідати вимогам нормативних актів з охорони праці;

· працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я. За період простою з цих причин працівникові виплачується компенсація згідно з законодавством;

· працівників, які за станом здоров’я потребують надання легшої роботи, власник повинен відповідно до медичного висновку перевести за їхньою згодою на таку роботу тимчасово чи без обмеження строку. Оплата праці здійснюється згідно з законодавством;

· усі працівники підлягають обов’язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних захворювань;

· працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, мають право на одержання безоплатно лікувально-профілактичного харчування, молока чи рівноцінних йому харчових продуктів, газованої солоної води, скорочену тривалість робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, оплату праці в підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації. На роботах зі шкідливими умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням, або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту та знешкоджуючі засоби;

· власник зобов’язаний компенсувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків, у повному розмірі втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також сплатити потерпілому одноразову компенсацію. Розмір одноразової компенсації встановлюється колективним договором;

· у разі смерті потерпілого розмір одноразової компенсації повинен бути не меншим п’ятирічного заробітку працівника на його сім’ю, крім того, не меншим однорічного заробітку на кожного утриманця померлого, а також на його дитину, яка народилася після смерті потерпілого;

· власник відшкодовує також потерпілому витрати на лікування, протезування, догляд за ним та інші види медичної і соціальної допомоги. За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з нещасним випадком на виробництві чи професійним захворюванням, зберігається місце роботи та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності чи визнання їх у встановленому порядку інвалідами. Якщо власник не має можливості працевлаштувати на своєму підприємстві осіб, які частково втратили працездатність, він зобов’язаний відрахувати до державного Фонду сприяння зайнятості кошти в розмірі середньорічної заробітної плати за кожне нестворене робоче місце для таких осіб;

· забороняється застосування праці жінок на важких роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці, на підземних роботах, а також залучення жінок до перенесення і пересування речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Не допускається залучення жінок до роботи в нічний час, за винятком окремих галузей і виробництв, де це викликане особливою необхідністю. Вагітні жінки на час вагітності переводяться на іншу, легку роботу зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою. Власник повинен організувати спеціальні цехи, дільниці чи робочі місця з умовами праці відповідно до медичних рекомендацій. Забороняється використання праці неповнолітніх, осіб молодших 18 років на важких роботах і на роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється залучати неповнолітніх на нічні роботи.

Державне управління охороною праці в Україні здійснюють Кабінет Міністрів, міністерства, місцева адміністрація, комітет з нагляду за охороною праці.

Кабінет Міністрів України:

· забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

· затверджує національну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища;

· визначає функції міністерств, інших органів виконавчої влади зі створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці;

· визначає порядок створення і використання державного, галузевих і регіональних фондів охорони праці.

Державний комітет з нагляду за охороною праці:

· здійснює комплексне управління охороною праці на держав­ному рівні, реалізує державну політику в цій галузі;

· розробляє національні програми поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

· координує роботу міністерств, інших органів влади в галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

· опрацьовує і переглядає систему показників обліку умов безпеки праці;

· бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони праці, вивчає світовий досвід у цій галузі, організовує виконання міжнародних угод з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

· одержує інформацію, необхідну для виконання покладених на комітет завдань.

Міністерство праці та соціальної політики:

· здійснює державну експертизу умов праці з участю установ державного санітарного нагляду;

· вивчає порядок проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам з охорони праці;

· бере участь у розробці міжгалузевих нормативних актів з питань охорони праці.

Інші міністерства:

· проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці;

· розробляють і реалізують комплексні заходи щодо поліпшення безпеки, гігієни праці і виробничого середовища в галузі;

· здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охорони праці;

· укладають з відповідними галузевими профспілками угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці;

· фінансують опрацювання і перегляд нормативних актів про охорону праці;

· організують у встановленому порядку навчання і перевірку знання правил і норм охорони праці керівними працівниками і спеціалістами галузі;

· створюють за необхідності професійні воєнізовані аварійно-рятувальні формування;

· здійснюють внутрівідомчий контроль за станом охорони праці.