Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Після смерті Б. Хмельницького. І. Виговський






Після себе Б. Хмельницький залишив головне дітище — Українську дер­жаву. Вона мала сильні і слабкі сторони, але головне — була цілком життєздатним організмом з великими можливостями для самостійного розвитку.

Проте вони в силу різних причин розкриті не були. Поряд з централізаторською політикою царизму вже з кінця 50-х рр. XVII ст. в Україні розпочалася жорстока міжусобна боротьба між окремими гетьманами і претендентами на гетьманську булаву. Обраний ще за життя Б. Хмельницького гетьманом його молодший син Юрій ні політичних, ні відповідних людських якостей не мав.

Тому не випадково досить швидко гетьманська булава опинилася в руках Івана Виговського — у недалекому минулому гене­рального писаря Війська Запорозького, в роки Визвольної війни одного з найближчих сподвижників Б.Хмельницького (що не заважало йому часто вести свою політичну гру за спиною гетьмана).

Це була високоосвічена та енергійна лю­дина, що добре знала політичну ситуацію на Гетьманщині. І. Виговський прагнув зміцнити незалежне становище Украї­ни. З цією метою він укладає угоди з Швецією і Кримом. Але у соціальній сфері гетьман вів політику підтримки старшини, роздавав їй землі і привілеї. Тому його й не підтримало рядове козацтво.

Проти Виговського було настроєне Запорожжя, ряд полків Лівобережної України. Сторони обвинувачували одна одну у зрадництві, хабарництві і користолюбстві. У Москву сипалися все нові і нові листи і доноси. Але царський уряд не поспішав карати винних — він лавірував, шукав компро­міси, прагнув примирити противників. Тим часом боротьба все виразніше набувала соціального характеру — козацька сірома знищувала маєтки «значних» та представників самої старшини, орендарів та власників промислів.

Гетьман почав вагатися, дедалі більше звертаючи свої погляди на Польщу. Після битви під Полтавою (травень 1658 р.) та розгрому повсталих козацьких полків М. Пушкаря і Я. Барабаша (І. Виговський закликав собі на допомогу навіть татарську орду) він вирішив відновити союз з Річчю Поспо­литою.

16 березня 1658 р. І. Виговський уклав з польськими представниками Гадяцький договір,

ü Україна входила до складу Польщі «як вільні до вільних і рівні до рівних» під назвою Великого князівства Руського.

ü Договір передбачав визнання всіх традиційних прав і вольностей Війська Запорозького

ü Урівняння в правах православного та католицького віросповідання, надання Київській колегії прав Краківського університету та можливість заснування ще однієї академії.

Розпочалася боротьба І. Виговського з російськими рат­ними людьми і вірними царському уряду козацькими полками. Вона проходила з перемінним успі­хом — була жорстока поразка москов­ських воєвод під Конотопом, напад козаків на Чигирин — резиденцію геть­мана. Присутність ординців та поляків викликала гостру реакцію місцевого населення.

Вірність Переяславському акту 1654 р. підтвердив ряд полків Лівобережної і Правобережної Украї­ни. Табір І. Виговського почали зали­шати навіть найманці. Козацька рада, зібрана 11 вересня 1659 р. під Германівкою (неподалік від Білої Церкви), висло­ вилася проти війни з Москвою.

Зміще­ний з гетьманства, І. Виговський утік у Польщу. Через деякий час його, обвинуваченого у зраді, було розстріляно.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал