Повернення Юрія Хмельницького

Політичне життя молод­шого сина Богдана Хмельницького — Юрія після постриження у ченці не припинилося. Йому довелося за цей час пережити надзвичайно багато — польську в'язницю, турецький полон, перебування у Константинополі.

На історичній арені Ю. Хмель­ницький вдруге появився у 1677 р. Турецький султан, пере­давши йому булаву, знову послав на Правобережну Украї­ну. В усьому залежний від константинопольського двору, Юрій проводив політику, угодну туркам.

Він ходив з військом на Лівобережжя, де разом з турецькими яничарами палив міста і села, нищив місцеву людність. Не менш деспотично він поводився на Поділлі. На плечі селян, міщан, козаків лягли нові важкі податки та повинності. Як політичний діяч, він уже не влаштовував і Туреччину. За наказом турецького султана Ю. Хмельницький був повішений у 1681 р. у Кам'янці -Подільському

Боротьба проти турецької і татарської агресії. Іван Сірко.

У цей час над українським народом нависла загроза понево­лення султанською Туреччиною та її васалом — Кримським ханством. Ординці знову напали на Україну, грабували, пали­ли міста й села, захоплювали в полон тисячі людей. Селяни й козаки піднялися на боротьбу з ворогом. Особливо відзна­чився в цій боротьбі отаман Іван Сірко. Завдяки своїм особис­тим якостям він став добре відомим серед широких кіл ко­зацтва, брав участь у Визвольній війні українського народу.

Наступний період його життя тісно пов'язаний із Запорозькою Січчю. Саме в ці роки І. Сірко завоював велику популярність у народі як непримиренний ворог польської шляхти та крим­ських орд, безстрашний воїн і талановитий військовий керів­ник. У 1663 р. його вперше обрано кошовим отаманом (це була надзвичайно впливова і авторитетна посада у Війську Запорозькому). У наступні роки І.Сірко вів активну боротьбу проти польсько-шляхетської та турецької агресії на українські землі.

Очолювані ним загони запорожців здійснили ряд успіш­них походів у Правобережну Україну та Кримське ханство. Особливо вдалим був похід 1667 р. у Крим, під час якого загін козаків зайняв Кафу та інші міста й визволив дві тисячі невільників.

Визначна роль належала Івану Сірку також у бо­ротьбі проти шляхетської Польщі, султанської Туреччини, засилля царських воєвод в Україні. Всю свою кипучу енер­гію та талант полководця він спрямував на збереження неза­лежності Запорозької Січі.

Улітку 1672 р. турецькі й татарські війська вдерлися в Україну. Захопивши Поділля й частину Волині, вони рушили в Галичину. Руйнування і смерть несли іноземні поневолювачі.

У наступні роки султанська Туреччина не відмовилася від своїх загарбницьких планів. У 1677-1678 рр. численні орди Туреччини і Кримського ханства двічі нападали на Чи­гирин, який обороняли російські ратні люди й українські козаки. Зазнавши величезних втрат, ворожі війська відступили за межі України

Виснажені у ході багаторічної боротьби за територіальні здобутки різні політичні сили прагнули до примирення. У 1681 р. було укладено Бахчисарайський мирний договір між Росією і Туреччиною. Умови цього договору торкалися історичної долі України. Він ще раз підтвердив факт полі­тичної розчленованості українських земель. Питання про визволення земель Північного Причорномор'я на той час зали­шилося невирішеним.

Кримські та Азово-Дніпровські походи.

Наприкінці 80-х рр. XVII ст. міжнародна ситуація істотно змінилася. Після укла­дення у 1686 р. так званого Вічного миру між Польщею і Росією (його умови підтвердили територіальну розчленованість укра­їнських земель) московський уряд вступив у коаліцію держав, які вели боротьбу проти Туреччини і її васала Кримського ханства.

У 1687 р. було організовано військовий похід на Крим, у якому брало участь 150-тисячне військо з російських ратних людей та великої кількості українських козаків. У 1689 р. було здійснено другий похід на Крим, у якому в складі росій­ської армії (112 тис. чол.) перебувало 40 тис. українських козаків. Проте через спеку, нестачу води й продовольства розгромити ханське військо і пробитися в Крим не вдалося. Походи виявилися безрезультатними.

У наступні роки Росія продовжувала вести боротьбу з Ту­реччиною. Протягом 1695 і 1696 рр. російська армія, до складу якої входили українські козацькі полки, розпочала операції по взяттю фортеці Азова, яка прикривала вихід із Дону в Азов­ське море, і вела військові дії в пониззі Дніпра. Проти турець­ких військ успішно діяли запорозькі козаки, які декілька разів виходили в Чорне море. Вступаючи у бої (на човнах-чайках) з турецьким флотом, вони спалили десятки ворожих суден. Однак оволодіти Північним Причорномор'ям та Приазов'ям Російській державі тоді не вдалося.