Становище в Правобережній Україні

Поділ України та перехід під владу Польщі істотно ускладнили становище Правобережної України. 60-80-ті рр. XVII ст. принесли на її багатостраждальну землю небачені біди і тяжкі випробування. Населення було втягнуто у круговерть міжусобиць гетьманів та окремих представників української старшини, його знищува­ли і насильно обертали в рабство турки й татари. Родючі ниви краю були перетворені в поле битви ворогуючих між собою держав.

«Руїною» називали сучасники цей драматичний період в історії України. Справді, сотні сіл, міст і містечок були спалені або розорені, запустілі сільськогосподарські угіддя, багато людей, залишивши рідні оселі, втекли у більш безпечні місцевості. В глибокому занепаді перебували реміс­ниче виробництво і промисли, ледве животіла торгівля.

Петро Дорошенко один із найбільш видатних людей Української держави. Вихований у козацькій родині (його дідом був гетьман Михай­ло Дорошенко), юнак одержав добру освіту, вивчав в Києво-Могилянській колегії польську і латинську мови, історію і риторику.

У другій половині XVII ст. він вже був добре відомим серед широких кіл української людності. Позаду у нього була участь у Визвольній війні, високі старшинські посади у Війську Запорозькому, боротьба проти польської шляхти, турків і та­тар. П. Дорошенко — один із сподвижників Б. Хмельницько­го — був переконаний у необхідності створення Української держави. Тому, незважаючи на труднощі, він послідовно і наполегливо добивався втілення у життя ідей свого великого попередника.

Намагаючись звільнити рідну землю, він розпочав боротьбу проти поляків, пішов на спілку з татарами й турками, вів переговори з представниками російського царя.

Ставши у 1668 р. гетьманом на території по обидва боки Дніпра, П.Дорошенко, здавалося, досяг своєї мети. Але доля розпоряди­лася по-іншому. Незабаром він втратив Лівобережну Украї­ну.

На Правобережжі розпочалися тяжкі бої з королівськими військами. У цій ситуації гетьман змінює свою зовнішньополітичну орієн­тацію. Він уклав у березні 1669 р. з сул­таном договір, згідно з яким визнав себе васалом Порти. Цей союз викликав невдоволення як у рядового козацтва і селянства, так і серед частини стар­шини.

Різко негативно на нього відреагувала Запорозька Січ. Ситуація загострилася ще й у зв'язку з появою на Правобережжі нових претендентів на гетьманську булаву — Петра Суховія, що спирався на допомогу Криму, та Михайла Ханенка — ставленика Поль­щі. Загроза винищення зумовила масо­вий відтік населення Правобережжя на лівий берег Дніпра. Лежали в руїнах ко­лись квітучі міста і села, необробленими залишалися родючі чорноземи.

Особливо руйнівним для краю став похід на «Ляхистан» 300-тисячної армії турецького султана Магомеда IV. Опору ніхто не чинив. Впали фортечні мури Кам'янця-Подільського та інших міст, розпочалася облога Львова. Поль­ські комісари прагнули за будь-яку ціну домовитися з турками.

У жовтні 1672 р. було укладено Бучацький мир­ний договір, що передбачав велику що­річну данину та передачу Поділля Туреччині.

П. Дорошенко оголошувався правителем «України н давніх межах» (практично Брацлавщини і Київщини). Знову розгорнулася масова міграція (переміщення) населення. Селяни і козаки кидали нажите роками добро, рідні місця і втікали на лівий берег Дніпра. Як свідчили сучасники, Правобережна Україна нагадувала тоді величезну пустелю, у якій рідко де можна було зустріти населений пункт або оброблене людськими руками поле.

У цей час лівобережний гетьман Іван Самойлович у 1674 р. разом з воєводою Г. Ромодановським вирушив проти П. Доро­шенка.

Трагізм становища правобережного гетьмана полягав у тому, що він почав втрачати підтримку як з боку козаків, так і з боку залишків місцевого населення.

Представники більшості правобережних полків визнали протекторат московського царя. На загальній раді у Переяславі (серпень 1674 р.) /. Самойлович був обраний гетьманом Лівобережної і ПравобережноїУкраїни.

Політична боротьба П. Дорошенка продовжувалася ще два роки. Не допомогли ні терор, ні заклики про допомогу з боку союзників. Поступово гетьман почав розчаровуватися у турець­кій протекції. Залишений усіма, в тому числі найближчими сподвижниками, восени 1676 р. він склав свої клейноди і при­сягнув на підданство російському царю.

Деякий час П. Доро­шенко мешкав в Україні. Але невдовзі був викликаний у Моск­ву, де практично перебував на засланні, а звідти відправлений воєводою у Вятку. Своє життя він закінчив у власному маєтку Ярополче Волоколамського повіту (1698 р.).