Західноукраїнські землі

У Галичині, Північній Буковині й Закарпатті результати Визвольної війни були менш глибо­кими і стійкими, ніж на Лівобережжі та Правобережній Україні.

Відхід армій Б. Хмельницького у 1648 р. і невдалий розвиток подій 1655 р. обумовили швидку реставрацію в Гали­чині польсько-шляхетського режиму. В краї повністю віднови­ли свою діяльність воєводські та повітові політико-адміністративні й судові органи та установи.

Українська шляхта, яка ще подекуди збереглася, остаточно втратила зв'язки з своєю народністю, ополячилася і покатоличилася. Інтере­си міщан, як правило, зосереджувались на господарських справах.

З другої половини XVIIст. помітно підупала роль братств. Основну масу друкованої продукції визначали книги церковно-релігійного змісту. Забиті безправ'ям і тяжким соці­альним гнітом українські селяни та нижче православне духовенство ледве животіли.

Польський уряд доклав усіх зусиль, щоб не допустити зміцнення зв'язків православних Галичини з своїми одновір­цями на лівому березі Дніпра.

Закон 1676 р. передбачав жорстокі покарання (навіть смертну кару) тим особам із православних, які виїжджали за кордон або в релігійних справах підтримували контакти зі своїм патріархом.

З кінця XVII ст. активізувала свою діяльність уніатська церква. Особливо ба­гато у справі запровадження унії зробили Иосиф Шумлянський — львівський єпископ і його найближчі однодумці Іннокентій Вінницький та Варлаам Шептицький. Православні обкладалися підвищеними податками, їм заборонялося займа­ти виборні посади у містах тощо. З часом опір православних частково було зломлено. Поступово уніатство почало завойо­вувати позиції й на Волині і Поділлі.

Подібні процеси відбувалися на Закарпатті. Насильством й різними матеріальними утисками прибічники унії поширю­вали нове віросповідання серед населення. Утвердження унії на західноукраїнських землях було явищем цілком законо­мірним. Уніатське духовенство порівняно з православним було краще організоване. Його представники, здобувши на Заході освіту, переносили знання на українські землі, прагнули під­нести культурно-освітній рівень своїх прихожан.

Важливим було й те, що уніатство певною мірою пере­шкоджало утвердженню польських порядків у краї. Адже уніати підпорядковувалися римському папі, з чим змушена була рахуватися королівська влада при проведенні політики полонізації в Україні. Уніатська церква знаходилася у кращо­му становищі, ніж православна. Але і вона зазнавала різних утисків і переслідувань з боку Варшавського двору — на уніа­тів накладалися нові податки і запроваджувалася панщина, їх представники були позбавлені політичних прав тощо.

Наприкінці XVII ст. в краї знову посилилася також соці­альна експлуатація селянства. Зокрема, зростала панщина, збільшувалися грошові та натуральні податки. Уповільнено розвивались ремесла і промисли, ледве животіли міські поселення. Проте, незважаючи на політичну розчленованість українських земель, зв'язки між ними ніколи не переривалися. Усупереч політиці іноземних правителів селяни і козаки, мі­щани і торгове населення завжди прагнули до єдності та створення власної незалежної держави.