Прихід до влади Юрія Хмельницького. Переяславські статті 1659 р.

Навересневій військовій раді гетьманська булава знову перейшла до рук Юрія Хмельницького, який при підтримці старшини прагнув вирвати з рук царського уряду ряд поступок. Зокрема, піднімалося питання про присутність російських воєвод, закріплення більшої влади у руках гетьмана, залишення у попередньому стані української церкви тощо.

Але трапилося інакше. Перед загрозою застосування сили Ю.Хмельницький і старшина 7 жовтня 1659 р. зму­шені були підписати так звані Переяславські статті які, по суті, стали ще одним кроком на шляху обмеження авто­номії України

ü крім Києва, воєводське правління передбачалось запровадити у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві, Умані),

ü урізалися права гетьмана та військової ради тощо.

ü Майже усі дії гетьмана мали узгоджуватися з царем.

Зрозуміло, що незалежно настроєна частина козацької стар­шини залишалася невдоволеною політикою царського уряду. Вже під час військової кампанії 1660 р. козацькі полки на чолі з Ю. Хмельницьким відмовилися воювати проти поль­ського короля. У боях під Чудновим на Правобережній Україні польсько-татарська армія завдала поразки московсько-українській. Політичним наслідком цього став перехід Ю. Хмельницького на бік поляків і підписання ним Слободищенського трактату 1660 р. Його було укладено на основі Гадяцької угоди, але з деякими змінами: по суті, визнавалась чинність статей Гадяцького договору, крім найважливішого пункту про створення Великого князівства Руського.

Укладення Слободищенського трактату спричинило політичний розкол українського суспільства.

Якщо на Правобережжі козацька рада, що відбулась восени 1660 р. в Корсуні, схвалила його умови, то козаки деяких лівобережних полків відмовилися їх підтримати й обрали своїм наказним гетьманом переяславського полковника Я.Сомка.

Ю.Хмельницький за допомогою татар спробував відновити свою владу на Лівобережжі й усунути від влади Я. Сомка. Проте це лише погіршило ситуацію: у травні 1661 р. майже все Лівобережжя визнало владу Москви.

Такий розвиток подій до краю загострив соціальні, полі­тичні та релігійні суперечності. Відновленням панування Поль­щі висловлювали невдоволення частина старшини, рядове козацтво, селянські маси. Позбавлений підтримки, Ю. Хмель­ницький відмовився від влади (1663 р.) і постригся в ченці під ім'ям Гедеона.

Порушення територіальної цілісно­сті України

У цей час остаточно склався поділ території України на Правобережну, яка визнавала польську владу, і Лівобережжя, під­владне Московській державі.

В обох частинах Української держави в 1663 р. було встановлено окремі гетьманати:

на Правобережжі в січні 1663 р. козацька рада в Чигирині обрала гетьманом Павла Тетерю (1663 - 1665 рр.),

на Лівобережжі після короткого гетьма­нування Я. Сомка(1662 р.), якого не визнала Москва, 27 червня 1663 р. на Чорній раді в околицях міста Ніжина обрали гетьманом Івана Брюховецького (1663-1668 рр.).

Іван Брюховецький демагогічними заявами та солодкими обіцянками зумів схи­лити на свій бік козацькі маси. З іншого боку, кошовий зару­чився підтримкою Москви, яка в його особі бачила надійного виконавця царської волі. Звину­вачені у зраді Я. Сомко та В. Золотаренко були заарешто­вані і страчені.

Події 1663 р. лише підтвердили те, що територіальна єдність України залишалася порушеною.

Лівобережжя перебу­вало у складі Росії, Правобережжя знову увійшло до Польщі.

Але це був лише один із епізодів нескінченної зміни гетьманів по обох боках Дніпра та їх боротьби за найвищу посаду у ко­зацькій державі.

Становище ускладнювалося також постійним втручанням у внутрішні справи України з боку Росії, Польщі, Туреччини, Кримського ханства.

Велике розорення приніс похід польського короля Яна Казимира в Лівобережну Украї­ну (1663 р.) У жовтні 1663 р. на територію Лівобережної України вторглося польське військо на чолі з королем Яном Казимиром, татари і право­бережні козацькі полки на чолі з П. Тетерею. Похід Лівобережжям тривав до березня 1664 р. і зазнав цілковитої поразки.

Повернувшись із невдалого походу, польська шляхта почала відновлювати на Правобережжі шляхетські порядки. У відповідь спалахнуло антипольське повстання. Повстанців очолили кошовий отаман І. Сірко, полковники Василь Верениця, Василь Дерик, Остап Гоголь, Василь Дрозденко, козак Сулима. Жорстоке протистояння тривало до червня 1665 р., коли П. Тетеря втік до Польщі. На звільненому повстанням Правобережжі гетьма­ном було обрано Петра Дорошенка (1665-1676 рр.). Він зумів при­боркати анархію, що панувала на Правобережжі, відновити діяль­ність органів влади і зміцнити свою владу. Своїм першочерговим завданням П. Дорошенко вважав об'єднання двох частин України.