Лісопромисловий комплекс

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) технологічно об'єд-нує галузі промисловості та лісового господарства, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, її механічну, хімікомеха-нічну і хімічну переробку. Найбільша кількість деревини та виробів з неї використовується у будівництві, меблевому виробництві, вагоно-, судно-, машинобудуванні, у гірничій промисловості, залізничному транспорті, виготовленні тари, для задоволення господарсько-побутових та паливних потреб населення.

Продукція целюлозно-паперової промисловості є, по суті, матеріальною базою поліграфічної промисловості. Застосування виробів з деревини в промисловості й будівництві, крім того, сприяє підвищенню техніко-економічних показників виробництва.

Незважаючи на прогресивні тенденції, що полягають у заміні деревини в окремих сферах її застосування іншими матеріалами (залізобетоном, металом, пластмасами та ін.), потреба у виробах з деревини в окремих сферах її застосування не тільки не зменшується, а навпаки, збільшується. Висока споживна якість деревини пояснюється, перш за все, вигідними порівняно з іншими природними матеріалами, фізико-механічними та хімічними властивостями її, відносною дешевизною і легкістю в заготівлі.

Лісопромисловий комплекс України — це сукупність підприємств, пов'язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини. До його складу входять: лісове господарство; лісозаготівельна промисловість; галузі лісової промисловості з механічної та хіміко-механічної переробки деревини (лісопильна, фанерна, сірникова, виробництво дерев'яних будівельних деталей і будинків, деревостружкових та деревоволокнистих плит, меблів) і хімічної (лісохімічна, целюлозно-папе- рова промисловість), а також гідролізна і дубильно-екстракційна промисловість; обслуговуючі виробництва (виробництво машин та устаткування).

Основу ЛПК України становить лісове господарство, ведення якого передбачає вивчення, облік та впровадження робіт щодо збереження лісів, посилення їхніх корисних природних властивостей, розширення відтворення та поліпшення їхньої якості, підвищення продуктивності, а також сприяння раціональному використанню земельного лісового фонду і невиснажливому користуванню лісом для забезпечення потреб у деревині та іншій лісовій продукції.

Основи ведення лісового господарства визначено відповідними законодавчими актами (лісове законодавство, Лісовий кодекс України).

Слід підкреслити, що в процесі реформування лісового господарства України і трансформації його в ринкових умовах необхідно враховувати той факт, що не всі проблеми стійкого екологічно збалансованого розвитку лісового господарства успішно вирішуються за допомогою ринкових інструментів лісової політики. Структурні підрозділи лісопромислового комплексу, що випускають продукцію основної номенклатури (пиломатеріали, деревні плити, фанеру, меблі, целюлозу, папір, картон), займають домінуюче місце в галузі. Проте темпи їхнього розвитку різні і залежать від попиту на продукцію, умов її реалізації, можливостей виробництва (наявності потужностей, сировини) тощо.

Лісопромисловий комплекс посідає одне з провідних місць серед інших галузей промисловості за розвитком малих форм підприємництва. Істотний вплив на обсяги, темпи й ефективність виробництва лісопромислового комплексу має територіальний чинник. Це стосується, зокрема, поліпшення забезпечення підприємств сировиною, водними ресурсами, підвищення попиту і можливостей реалізації продукції тощо.

В основу сучасного розміщення лісопромислового комплексу покладено такі принципи

- наближення підприємств до ресурсів деревної сировини і районів споживання продукції;

- наближення до енергетичних ресурсів водних джерел, ураховуючи велику енерго- та водомісткість низки виробництв;

- спеціалізацію і комплексний розвиток окремих районів, не- обхідність їх прискореного розвитку;

- наявність трудових ресурсів.

Певний вплив на розміщення галузі мають також традиції окремих районів з обробки і переробки деревини, що сформувалися протягом тривалого періоду. Підприємства лісопромислового комплексу зосереджується в усіх областях та АР Крим. Однак їх розташування досить нерівномірне. Це зумовлено нерівномірним розміщенням лісового фонду - основної сировинної галузі та певною нерівномірністю розміщення населення як джерела трудових ресурсів і основного споживача товарів господарського й побутового призначення.

Найбільшим розвитком лісопромислового комплексу відзначаються Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Київська, Львівська, Рівненська і Чернівецька області. Таке розміщення є цілком закономірним, адже це - області з найбагатшими лісовими ресурсами.

Лісозаготівельна промисловість є галуззю лісового господарства, що здійснює заготівлю деревини та її вивезення. Основними лісозаготівельниками в Україні є підприємства - держлісгоспи та підприємства інших відомств і організацій, яким надані у користування землі лісового фонду, а також підрядні колективи, котрі проводять лісозаготівлі за договорами. Держлісгоспи - комплексні лісові підприємства, що виконують усі роботи з лісового господарства: відтворення лісів, їх охорону й захист, лісоексплуатаційні функції та первинну обробку деревини.

Лісозаготівельна промисловість розміщується переважно в Карпатському, Поліському і Центральному районах.

Найбільшого розвитку лісозаготівельна промисловість досягла в Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Чернігівській, Волинській, Рівненській, Житомирській областях. Заготівля лісу належить до найбільш трудомістких галузей. Сьогодні лісозаготівельна промисловість є високомеханізованою галуззю, в якій основні виробничі процеси на лісосічних, лісотранспортних і нижньоскладських роботах виконуються із застосуванням машин та механізмів.

Однак, незважаючи на високий рівень механізації лісозаготівельних робіт, досить помітна частка їх виконується ще вручну.

Основними галузями деревообробної промисловості є лісопильна, меблева, фанерна, сірникова, виробництво будівельних деталей з деревини та плит на деревній основі й ін.

Лісопильне виробництво. Велика кількість лісопильно-деревообробних підприємств виникла ще в далекому минулому в районах з обмеженими лісовими ресурсами через гостру потребу в пиломатеріалах, будівельних матеріалах і столярних виробах та завдяки зручним шляхам доставки деревини до міст переробки і транспортування готової продукції. Так, найбільші лісопильні заводи зосереджувалися не в багатому лісами Поліссі, а вздовж Дніпра, від Києва до Херсона й одержували сировину водним шляхом. Усупереч принципам раціонального розміщення, тяжіння до районів лісозаготівлі та транспортних шляхів тисячі лісопилок різних відомств і організацій виникли порівняно в недавні часи, особливо у колишніх колгоспах і радгоспах для забезпечення пиломатеріалами власних потреб. Дрібні лісопильно-деревообробні виробництва розпорошені по непрофільних підприємствах й досі, що негативно впливає на ефективність виробництва, впровадження нової техніки і технології, організацію комплексного використання деревної сировини, завантаження устаткуван- ня тощо. Лісопильне виробництво розміщується в усіх областях, але найбільше - у Карпатському, Поліському і Східному районах. Серед центрів лісопильної промисловості слід виділити Берегомет, Чернівці (Чернівецька область), Вигоду, Надвірну, Рожнятів (Івано-Франківська область), Рахів, Тересву (Закарпатська об- ласть), Скопе, Стрий (Львівська область), Ковель, Камінь-Каширський (Волинська область), Костопіль, Сарни (Рівненська область), Овруч, Коростень, Малин (Житомирська область). Тепер на лісопильно-деревообробних підприємствах поряд з лісопильними рамами, що були основним лісопильним устаткуванням протягом останнього століття, використовуються прогресивні стрічкопильні та круглопильні верстати; фрезернопильні і фрезерно-брускові установки, системи навколорамного устаткування; сушильні камери; автоматизовані засоби контрольно- технічного процесу; лінії для торцювання, бракування, сортування пиломатеріалів, формування транспортних пакетів тощо.

Меблева промисловість посідає провідне місце в деревообробній промисловості України. Її частка в загальному обсязі продукції деревообробки займає 40 %. Відповідно до попиту систематично відбувається оновлення асортименту меблів. Лише за останні роки знято з виробництва сотні виробів застарілих форм та моделей, збільшено випуск меблів у наборах і гарнітурах. В основу організаційної структури меблевого виробництва покладено або повний технологічний цикл виготовлення меблів на одному підприємстві або принцип поділу виробничого процесу на заготовчий і складально-опоряджувальний (комплектувальний) підрозділи. Меблеві підприємства розташовуються, як правило, ближче до споживача, тобто з урахуванням розміщення населення. Вони функціонують в усіх областях, проте за потужністю підприємств виробництво меблів найбільш поширено в Карпатському, Поліському і Східному районах. Його найменша частка припадає на Подільський та Південний райони, де зосередження меблевого виробництва не збігається з розміщенням населення. Великі центри меблевого виробництва — Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Львів, Мукачеве, Житомир, Чернігів, Івано- Франківськ.

Целюлозно-паперова промисловість - одна з найбільш прогресивних і пріоритетних галузей лісопромислового комплексу. Вона спеціалізується на виробництві целюлози, деревної маси, різноманітних видів паперу, картону та виробів з них. Технічний стан підприємств характеризується значним старінням виробничого устаткування, яке тривалий час підтримувалося за рахунок відновлювального ремонту, певної модернізації і лише зрідка заміною новим. Вузьким місцем целюлозно-паперової промисловості є вкрай недостатнє виробництво напівфабрикатів. Целюлозно-паперові комбінати - це переважно потужні підприємства, що є великими споживачами деревної сировини, палива, електроенергії, води і хімікатів. Умови їх розміщення досить складні, оскільки існує комплекс чинників, які впливають на вибір місця виробництва. Основними з цих умов є наявність сировинних ресурсів за кількісним та якісним складом, близьке розташування великих водних джерел, можливість скидання промислових стоків, наявність надійних енергетичних ресурсів, значної земельної ділянки для розташування підприємства з усіма його сировинними складами, допоміжними й очисними спорудами.

Целюлозно-паперова індустрія вимагає для свого розвитку поєднання таких факторів, як наявність сировини, води й електроенергії. У зв'язку з цим підприємства її галузей зосереджені переважно в лісопромислових водних районах (Полісся, Карпати). Центри целюлозного виробництва розміщені на великих річках: у Ізмаїлі (Одеська область) - на Дунаї, Цюрупінську (Херсонська область) - на Дніпрі. Центрами паперової промисловості є Жидачів (Львівська область), Рахів (Закарпатська область), Обухів (Київська область), Корюківка (Чернігівська область).

Лісохімічна промисловість — галузь лісопромислового комплексу, яка об'єднує виробництва з хімічної переробки деревини:

— виробництва, що ґрунтуються на сухому термічному роз- кладанні деревини (піроліз деревини) і виготовляють деревне вугілля, оцтову кислоту, деревну смолу, спирти, численні продукти переробки оцтової кислоти й смоли;

— каніфольно-скипидарне і смоло-скипидарне виробництва, що виготовляють каніфоль, скипидар, смоли, ефірні масла та продукти їх вторинної переробки.

Як правило, підприємства тяжіють до місць лісозаготівлі, адже для виготовлення їх продукції вони використовують дерева листяних порід, соснову живицю, дубову кору. Головними центрами лісохімії є Перечин, Свалява (Закарпатська область), Коростень (Житомирська область), Київ та ін.

Кормові дріжджі і фурол з лісових ресурсів, а також відходів сільськогосподарського виробництва (качанів кукурудзи, лушпиння соняшнику) виробляє нова галузь підкомплексу - гідролізна промисловість за межами промислових районів (Запоріжжя, Білгород-Дністровський). Необхідно зазначити, що ці підприємства дуже забруднюють природне середовище та є екоагресивними.

Головним завданням лісопромислового комплексу є забезпечення країни лісоматеріалами і виробами з деревини в умовах обмежених лісосировинних ресурсів. Його розвиток у перспективі відбуватиметься в напрямі підвищення ефективності виробництва на основі вдосконалення його організації і структури, зростання та інтенсифікації виробничого потенціалу, переходу на ресурсозберігаючі і маловідходні технології, забезпечення галузі власними ресурсами деревної сировини. У розвитку нових організаційних форм лісопромислового комплексу важливою ланкою є формування мережі малих і середніх підприємств, що сприяє активізації структурної перебудови галузі та дозволяє оперативніше реагувати на ринковий попит.