Основним засобом виробництва і предметом праці в сільському господарстві є земля.

За площею орних земель Україна входить в десятку найбільших країн світу. Найвища розораність характерна для деяких областей лісостепу (Вінницької, Хмельницької, Черкаської, Кіровоградської та Полтавської), де вона сягає до 90 %, і степу (Одеської, Ми- колаївської та Херсонської областей) — до 95 %. Цей показник перевищує всі допустимі норми техногенного навантаження на природу та є найвищим у світі. Останнім часом унаслідок економічної кризи площі під сільськогосподарськими культурами значно зменшилися.

В АПК, зокрема, в сільському господарстві, відбулися кардинальні зміни, пов'язані з реформою всього комплексу. Перехід до ринкової системи господарювання зумовив трансформаційні процеси в АПК, які спричинили суттєві зміни в його розвитку і територіальній організації. Відбулися значні зміни у формах та структурі власності на землю, способах господарювання, створилися умови для приватної ініціативи в сільському господарстві і закладаються основи переходу до агропродовольчого ринку. Здійснюється капіталізація сільського господарства, яка проявляється у формуванні численних приватних підприємств. Основними організаційно-правовими формами господарювання є сільськогосподарські підприємства, представлені державними, комунальними та приватними господарствами. Провідне місце в загальній кількості всіх сільськогосподарських підприємств складають фермерські господарства, але ефективність їх функціонування ще досить низька.

Висока питома вага у виробництві сільськогосподарської продукції низькорентабельних дрібнотоварних господарств показує низьку ефективність сучасного сільського господарства України і потребує негайних заходів з боку держави щодо рефор- мування його територіальної організації. Такими формами територіальної організації можуть бути сільськогосподарські кооперативи, де можливе виконання законів концентрації, економії часу, вартості, підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва. Не виключаються інші форми, за допомогою яких забезпечуються ефективність і конкурентоспроможність сільськогосподарського виробництва.

Внаслідок агропромислової інтеграції формуються сучасні форми територіальної організації АПК, серед яких виділяються агрохолдінги та агропромислові комбінати, де поєднуються виробництво і переробка сільськогосподарської продукції та доведення її до споживача. У сільському господарстві України протягом відбулося значне скорочення обсягів виробництва.

Найбільший спад спостерігався в областях з найменш сприятливими агрокліматичними умовами для розвитку сільського господарства (у Волинській, Рівненській, Івано-Франківській, Закарпатській, Чернівецькій, Миколаївській та Луганській областях). В регіонах із сприятливими та відносно стабільними природно-кліматичними умовами (центральні області й Поділля), а та- кож у регіонах потужного ринку збуту у великих містах (Донбас, Придніпров'я, Київська, Харківська, Одеська та Львівська області) спад виробництва сільськогосподарської продукції був менш значний.

Спеціалізовані агропромислові комплекси. У складі інтегральних (багатогалузевих) агропромислових комплексів формуються спеціалізовані АПК, які включають усі підприємства й організації, інтегровані по вертикалі з метою виробництва, заготівлі, транспортування, переробки, зберігання і реалізації одного виду сільськогосподарської продукції на ринку товарів. Основу формування спеціалізованих АПК становлять агропромислові цикли.

Серед спеціалізованих АПК рослинницького напряму виокремлюють: зернопродуктовий, цукробуряковий, олійножиропродуктовий, плодоовочеконсервний, картоплепродуктовий, виноградарсько-винопродуктовий, ефіроолійнопродуктовий, тютюново продуктовий, льонопродуктовий та ін.; серед тваринницьких — м'ясопродуктовий, молокопродуктовий, птахопродуктовий, рибопродуктовий (за умови, що рибу виловлюють у ставках, озерах, водосховищах).

Зернопродуктовий (хлібопродуктовий) АПК — один з найважливіших комплексів, який є основою функціонування продовольчого комплексу та базою виробництва кормів для тваринництва і формує національну продовольчу безпеку країни. Агропромисловий цикл комплексу утворює сільське господарство, зокрема, виробництво зерна, елеватори для його зберігання, борошномельні та хлібопекарські підприємства, які здійснюють виробництво кінцевої готової продукції - хлібобулочних і кондитерських виробів. Провідне місце в структурі комплексу належить зерновому господарству, яке займає 58 % посівних площ. Найбільші обсяги виробництва зерна (понад 1, 5 млн т у кожному) мають регіони, які знаходяться в Степовій і Лісостеповій зонах: Полтавська, Харківська, Черкаська, Київська, Чернігівська, Дніпропетровська та Вінницька області. Значні обсяги зерна (понад 1 млн т) виробляють також Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Одеська, Сумська, Тернопільська та Хмельницька області. Основними продовольчими зерновими культурами в Україні є: озима пшениця, жито, гречка, горох, просо і рис.

Борошномельну промисловість представляють 150 підприємств. Ринковий попит на хліб та інші продукти переробки зерна є стабільним у містах і селах. Тому борошномельні підприємства орієнтуються на ринки збуту готової продукції, що виправдано умовами транспортування зерна (порівняно з борошном). Хлібопекарські заводи, макаронні фабрики та кондитерські підприємства розташовані безпосередньо біля ринків збуту, тобто в містах і районних центрах.

До технічних культур відносять цукрові буряки, соняшник, льон-довгунець, коноплі, хміль, тютюн, мак, ефірноолійні та лікарські рослини.

Цукробуряковий комплекс. До 1990 р. центральне місце серед технічних культур займали цукрові буряки, на базі виробництва і переробки яких сформувався цукробуряковий комплекс. Цукробуряковий комплекс — це виробничо-економічна система, що здійснює виробництво, транспортування та зберігання цукрових буряків, їх переробку на цукрових заводах для одержання цукру. Він виробляє для галузей харчової промисловості цукор та низку супутніх і побічних продуктів (патоку, харчові кислоти), для сільськогосподарських підприємств — корми (жом, мелясу) і добрива (дефекат). З початком реформ у сільському господарстві, посівні площі під цукровими буряками починають катастрофічно скорочуватися. Висока трудомісткість вирощування цукрових буряків призвела до зменшення їх посівів у фермерських та індивідуальних господарствах в усіх областях України. Внаслідок цього та зниження середньої врожайності виробництво цієї культури скоротилося.

До 1990 р. в Україні діяло 192 цукрових заводи. Внаслідок різкого скорочення обсягів сировини майже половину заводів було закрито.

Таким чином були розбалансовані зони діючих переробних підприємств, збільшилася середня дальність перевезення цукрових буряків на заводи, зросли транспортні витрати, зменшилася якість, а тому знизилися рентабельність та ефективність їх вирощування.

До 1990 р. виробництво цукру в Україні коливалося близько 6 млн т і більше, власні потреби - 2 млн т. цукру, решта цього продукту вивозилася за межі країни.

Цукор, особливо з цукрових буряків, є високоліквідним товаром на світовому ринку. Нині виробництво цукру зменшилося до 2 млн і Україна стала імпортером цієї продукції.

Найбільшими виробниками цукру-піску є Вінницька, Полтавська, Хмельницька, Тернопільська, Київська, Волинська та Черкаська області. Випуск цукру-рафінаду зосереджений в Одесі, Черкасах, Бердичеві, Ходорові й Вінниці.

Олійно-жировий комплекс — система взаємопов'язаних галузей і виробництв, зайнятих вирощуванням олійних культур, їх заготівлею, транспортуванням, переробкою, виробництвом готової продукції та її реалізацією. Сировинною базою і провідною ланкою формування цього комплексу є соняшник, який зайняв провідне місце в структурі посівних площ технічних культур.

Основні посіви й валові збори соняшнику зосереджені в регіонах Степової зони і на півдні Лісостепу — в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Харківській, а також Кіровоградській, Луганській, Полтавській, Миколаївській областях, які дають нині майже 84, 2 % валового виробництва соняшнику в країні. Переважна частина соняшнику переробляється на підприємствах України. Провідні виробники олії — це Донецька, Запорізька, Харківська, Дніпропетровська, Одеська, Полтавська та Херсонська області. Частина насіння соняшнику експортується.

Олійно-жирова промисловість має широкі виробничо-територіальні зв'язки з іншими галузями господарства. Відходи виробництва, особливо макуха, використовуються у тваринництві. Олія застосовується як допоміжний матеріал у металургійній, лакофарбовій, шкіряній та інших галузях промисловості. До складу цього комплексу входять також маргаринові, миловарні заводи та жирові комбінати. На виробництво маргарину і мила надходить більше третини соняшникової олії. Жирові комбінати і миловарні заводи розташовані в Полтаві, Одесі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Вінниці, Львові. Маргаринові заводи є в Києві, Донецьку та Ужгороді.

У центральних та південних областях різко зросли посіви ріпаку і сої. Олія ріпаку використовується у виробництві пального для транспорту. Олія сої находить широке використання в галузі харчової промисловості.

З ефіроолійних культур, які вирощують переважно в південних областях та в Криму, слід виділити м'яту, коріандр, троянду, лаванду, а з лікарських рослин — ромашку, валеріану, шавлію, звіробій тощо.

Серед волокнистих культур в Україні вирощують коноплі, канатник, кенаф.

Льонопромисловий комплекс — це система взаємопов'язаних галузей, підприємства яких здійснюють виробництво льону-довгунця, його первинну переробку на льонопереробних підприємствах, доставку на льонокомбінати та виробництво тканин. Основа його формування — головна волокниста культура України - льон-довгунець. Ця культура вимоглива до вологих грунтів, унаслідок чого її посіви зосереджені в найбільш зволожених регіонах — на Поліссі і в передгір'ях Карпат. За останні роки посіви льону-довгунця різко скоротилися. Якщо раніше Житомирський та Рівненський льонокомбінати не встигали переробляти вітчизняне льоноволокно, то нині вони працюють на давальницькій сировині із зарубіжних країн.

Картоплепродуктовий комплекс — це система спеціалізованих взаємопов'язаних виробництв, що здійснюють вирощування і заготівлю картоплі та переробку її переважно на крохмаль, спирт, чіпси та ін. Основою його формування є картопля — універсальна, тобто одночасно продовольча, кормова й технічна, а також високорентабельна культура, посіви і валові збори якої за останні два десятиліття були стабільними.

Картоплю вирощують в усіх регіонах України, але найсприятливіші передумови мають регіони Полісся та Лісостепу.

Картопля — одна з базових продовольчих і кормових культур для розвитку свинарства, а також сировина для виробництва спирту і крохмалю. У регіонах вирощування картоплі концентруються підприємства крохмале-патокової та спиртової промисловості. розміщуються такі заводи і цехи переважно в невеликих містах і навіть селах. Найбільше цих підприємств зосереджено в Житомирській та Чернігівській областях, саме тут виробляється основна частка крохмалю з картоплі.

Плодоовочеконсервний комплекс — це система взаємопов'я- заних спеціалізованих галузей і виробництв, які здійснюють виробництво овочів і фруктів, їх транспортування, переробку та реалізацію. Його провідна галузь - овочівництво, яке здійснює вирощування овочевих культур і разом із садівництвом формує плодоовочеконсервний комплекс.

Вирощування овочів у відкритому ґрунті досить поширене, однак найбільші посіви зосереджені в областях Лісостепової і Степової зон та довкола великих міст. Серед областей найбільші площі під овочами мають Херсонська, Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Київська, Львівська, Полтавська, Волинська, Одеська, Запорізька області та Автономна Республіка Крим, де реалізується майже три чверті загальнодержавного виробництва овочів. В деяких великих містах і, в першу чергу, обласних центрах названих та інших регіонів діють плодоовочеконсервні комбінати. Садівництво представлене виробництвом плодів і ягід, яке зменшилося порівняно з 1990 р. майже в 2 рази. Найбільші валові збори плодів та ягід зосереджені на Поділлі, в Придніпров'ї, а також у Донецькій, Харківській, Закарпатській, Полтавській областях та в Криму.

Виноградарсько-виноробний комплекс як система включає всі підприємства й організації, які здійснюють виробництво винограду, його транспортування та виготовлення соків, вин, коньяків. Основою його формування є виноградарство, яке здійснює вирощування десертних, винних та коньячних сортів винограду. Виноград - це теплолюбива культура, що, крім тепла, потребує багато сонячної радіації для нагромаджування цукру. Внаслідок цього переважні посадки винограду зосереджені в Причорноморському регіоні та в Закарпатті.

Найбільшими виробниками винограду є Одеська, АР Крим, Миколаївська, Закарпатська та Херсонська області.

Невеликі валові збори винограду мають також Дніпропетровська, Донецька та Кірово- градська області. При цьому винний і деякі десертні сорти винограду можна вирощувати фактично в усіх областях України. Кінцева продукція комплексу — виноград, виноградний сік, вина, шампанське і коньяк.

Важливою галуззю сільського господарства України є тваринництво, основне завдання якого полягає у розведенні сільськогосподарських тварин з метою виробництва тваринницької продукції для забезпечення населення продуктами харчування, а харчової та легкої промисловості — сировиною. Основними галузями продуктивного тваринництва в Україні є скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство, конярство і козівництво. Визначальну роль у розвитку тваринництва та його спеціалізації відіграє кормова база. Потенційно Україна може мати досить потужну кормову базу, використовуючи кормове зерно та комбікорми, кукурудзу на силос, сіно й сінаж, жом і гичку цукрових буряків, кормові культури, картоплю та природні пасовища, відходи харчової промисловості й громадського харчування. В останні роки виробництво кормів через різні причини значно скоротилося. Однак витрати кормів у розрахунку на одну умовну голову майже не змінилися, що пов'язано з різким зменшенням поголів'я великої рогатої худоби (ВРХ), свиней, овець, птиці та ін.

Пропозиція вітчизняної продукції тваринництва (м'яса, молочних продуктів, яєць, як і продовольчих товарів рослинницького походження) на внутрішньому ринку значно знизилася, що спричинило неконтрольоване зростання цін на продовольчі товари. В 2007 р. внаслідок реформ відбувся перерозподіл сільськогосподарських тварин між різними формами власності, що вплинуло на ефективність виробництва в тваринництві. Провідне місце в зосередженні сільськогосподарських тварин зайняли дрібнотоварні господарства населення. Питома вага фермерських господарств у концентрації поголів'я сільськогосподарських тварин була незначною.

Провідною галуззю тваринництва в Україні є скотарство, яке розвинуто в усіх природно-економічних зонах України і включає вирощування корів для виробництва молока й бичків — для виробництва м'яса.

У Поліссі і Лісостепу переважає молочно- м'ясна та м'ясо-молочна спеціалізація, в Степовій зоні — м'ясний і м'ясо-молочний напрями. У приміських АПК, що сформувалися навколо великих міст (Києва, Донецька, Дніпропетровська та інших великих обласних центрів), а також у рекреаційних регіонах для задоволення потреб міського населення в цільномолочній продукції поширена молочна спеціалізація скотарства, де в структурі ВРХ переважають корови.

Найбільше поголів'я ВРХ сконцентровано у Вінницькій, Хмельницькій, Львівській, Полтавській, Чернігівській, Житомирській. В цих же областях зосереджено й основне поголів'я корів. За останні роки значно зросли середні річні надої молока від однієї корови, які досягають 3665 (у 1990 р. — 2863), що дозволило, незважаючи на значне скорочення поголів'я корів, довести виробництво молока до 12, 2 млн т. При цьому в деяких областях — Київській, Луганській, Черкаській, Полтавській, Донецькій та Кіровоградській даний показник перевищує 4 тис. л від однієї корови. Найбільші обсяги виробництва молока (понад 800 тис. т за рік) мають Вінницька та Львівська області, а також Полтавська, Житомирська, Хмельницька Волинська, Чернігівська і Черкаська.

Молоко як продукт, що швидко псується, потребує негайної переробки. Молокозаводи є фактично повсюди. При цьому на околицях великих міст, як наприклад, у м. Вишневому біля Києва, вони спеціалізуються на виробництві пастеризованого і пряженого молока, сметани, сиру, кефіру, мороженого, тобто продукції, яка не є досить транспортабельною і споживається на місцевому ринку, в даному випадку в Києві. Молокозаводи, розміщені в регіонах, де є сировина та відсутній достатньо потужний споживач, спеціалізуються на виробництві тваринного масла і твердого сиру, консервованого і порошкового молока — продукції, що потребує багато молока та успішно транспортується на далеку відстань.

Свинарство — друга за значенням і кількістю продуктивної худоби галузь тваринництва. В своєму розміщенні воно орієнтується, перш за все, на кормову базу, яка є в усіх природно-економічних зонах: картоплю, цукрові буряки і комбікорми, відходи харчової промисловості й громадського харчування. Найбільша концентрація поголів'я свиней спостерігається у Поліссі і Лісостепу, особливо в Київській, Черкаській, Дніпропетровській, Вінницькій, Рівненській та Хмельницькій областях. У Поліській і Лісостеповій зонах галузь має м'ясо-сальний напрям, у Степовій — сальний. У приміських АПК переважає м'ясний напрям.

Серед галузей продуктивного тваринництва вирізняється птахівництво. Визначальним чинником його розміщення є орієнтація на споживача. Тому найвища концентрація поголів'я птиці спостерігається в приміських АПК. Тут зосереджуються великі птахофабрики для прискореного виробництва м'яса та яєць. Висока концентрація птахівництва спостерігається також у Лісостепу і Степу, де воно орієнтується на виробництво зерна (концентрованих кормів). Найвища концентрація птиці — в Київській, Дніпропетровський, Черкаській, Донецькій, Львівській та Вінницькій областях і в АР Крим.

Вівчарство має допоміжне значення, за винятком спеціалізованих господарств та господарств у гірських місцевостях Карпат. Поголів'я овець та кіз за останні роки скорочувалося найвищими темпами. Найбільша концентрація поголів'я овець та кіз — у степових та передгірських районах, зокрема в АР Крим, а також в Одеській, Херсонській, Донецькій, Дніпропетровській, Луганській, Запорізькій і Закарпатській областях.

У Степу вівчарство має вовняний напрям, у Лісостепу та Поліссі — м'ясо-вовняний, Карпатах — смушковий.

Конярство. За останні роки у зв'язку зі зростанням попиту в дрібнотоварних селянських господарствах використання коней як тягової сили починає відроджуватися. На спеціальних конезаводах розводять племінних коней. Частина коней вирощується для виробництва м'яса, обсяги якого не перевищують 14 тис. т.

Товарною галуззю тваринництва в багатьох регіонах України є кролівництво, яке розвинуто переважно в підсобних господарствах і дає щорічно близько 13 тис. т цінного дієтичного м'яса.

В Україні сформувався м'ясо-продуктовий комплекс, який включає виробництво м'яса та його промислову переробку на м'ясокомбінатах. Ранше провідне місце в Україні за виробництвом м'яса займала яловичина і телятина. Останнім часом провідними позиції за виробництвом м'яса стали птахівництво та свинарство.

Найбільші обсяги виробництва м'яса мають Київська, Дніпропетровська, Черкаська, Львівська області та АР Крим. В інших областях виробництво м'яса складає менше 100 тис. т. Основними переробними підприємствами є м'ясокомбінати, які розміщуються як на околицях великих міст, де вони спеціалізуються на виробництві сирого м'яса та варених ковбас, тобто продукції, що потребує негайної реалізації, так і в регіонах розвинутого тваринництва м'ясного напряму зі спеціалізацією на виробництві копченостей та м'ясних консервів, продукції, яка може зберігатись і транспортуватися на значну відстань. М'ясокомбінати розміщуються в усіх регіонах країни, переважно в обласних центрах та в інших великих і навіть деяких середніх містах. Провідні позиції за виробництвом м'яса займають Київська, Дніпропетровська, Черкаська, Донецька, Львівська, Волинська, Вінницька області та АР Крим. За виробництвом ковбасних виробів, як правило, виділяються регіони з високою часткою міського населення (Дніпропетровська, Донецька, Київська, Харківська і Полтавська області).

Незважаючи на суттєві конкурентні переваги України в системі територіального поділу праці, зумовлені потужним природно-ресурсним потенціалом та особливо наявністю найбільш родючих чорноземних ґрунтів, вигідним економіко-географічним розташуванням щодо ринків збуту, багатовіковими землеробськими традиціями населення, АПК України не досяг поки що рівня, який мають розвинуті країни світу. Сільське господарство залишається малоефективним, з відсталими технологіями, переважанням ґрунтовиснажуючої системи землеробства й екстенсивним використанням земельних угідь. Не вирішена проблема кількості та якості продуктів харчування, доступності їх переважній більшості громадян, не сформовані міжрегіональні продовольчі ринки, ускладнено забезпечення населення регіонів України продовольством.

Недостатньо реалізується експортний потенціал АПК через те, що значна частина продовольчої продукції має низький рівень конкурентоспроможності на зовнішніх ринках.

Вказані проблеми АПК потребують уже сьогодні рішучих дій від держави, спрямованих на створення високоефективних форм територіальної організації аграрного сектора, поліпшення системи технологій землеробства та меліорації земель, вирішення проблем удосконалення виробничих відносин, розвитку різних форм власності, а також здійснення програм розміщення переробних підприємств АПК, збалансування всіх його ланок, у тому числі потужності переробних підприємств і їх сировинних зон. Не менш важливим завданням є створення загальнодержавної програми розвитку сільськогосподарського машинобудування, тракторобудування та розвиток науково-дослідної бази АПК, впровадження її розробок у виробничий процес, а також розвиток виробничої і соціальної інфраструктури АПК, особливо в депресивних регіонах. Необхідно здійснити ефективні заходи щодо охорони земель, впровадження ґрунтозахисних систем землеробства. Радикальне вирішення проблем забезпечення населення України основними видами продовольства, зменшення їхніх цін потребують значного збільшення обсягів їх виробництва на основі фінансової і матеріальної підтримки вітчизняного товаровиробника.

Екстенсивний шлях розвитку сільського господарства фактично вичерпався. Необхідним є широкомасштабне використання сучасних ресурсо- й енергозберігаючих технологій, докорінної модернізації засобів механізації та автоматизації всіх процесів у АПК - від виробництва до переробки і реалізації сільськогосподарської продукції.