Транспортний комплекс

Транспорт — одна з найважливіших галузей матеріального виробництва, яка забезпечує виробничі та невиробничі потреби господарства й населення в усіх видах перевезень.

Транспорт — одна з найголовніших сфер матеріального виробництва України, яка значною мірою визначає рівень та структуру економіки країни, особливості розміщення населення і виробництва. Він є найважливішою ланкою, яка зв'язує всі галузі господарського комплексу в єдине ціле. Транспорт здійснює зв'язок між виробництвом та споживанням, між промисловістю і сільським господарством, між видобувними та обробними галузями промисловості, забезпечує економічні зв'язки між окремими країнами. Кожний процес виробництва закінчується транспортуванням його продукції до споживача.

Транспортна система — необхідна умова участі України в міжнародному поділі праці. Транспорт класифікують так:

- за сферами використання: загального користування, відомчого (внутрішньовиробничий, внутрішньопортовий), особистого користування;

- за видами перевезень: пасажирський, вантажний;

- за видами транспортних засобів: залізничний, морський, річковий, автомобільний, авіаційний, електронний (лінії електропередач), а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен.

В Україні одержали широкий розвиток усі види транспорту: залізничний, автомобільний, водний (морський і річковий), трубопровідний (нафто- і газопровідний) та повітряний. Усі види транспорту об'єднані в єдину транспортну систему країни. Єдина транспортна система (ЄТС) є сукупністю шляхів сполучення, транспорних засобів, технічних пристроїв і механізмів, засобів керування та зв'язку, обладнання для всіх видів транспорту, об'єднаних системою технологічних, технічних, інформаційних, правових та економічних відносин, що забезпечують задоволення потреб господарства у перевезеннях вантажів і пасажирів.

Як галузь виробничої інфраструктури транспорт має риси, притаманні всім галузям господарства. Але від інших галузей матеріального виробництва він відрізняється низкою особливостей. До найважливіших з них відносяться:

- специфіка його продукції - це переміщення вантажів та пасажирів;

- транспортні процеси не можна зберігати нагромаджувати;

- транспорт, як галузь матеріального виробництва, самостійно не створює нових матеріальних цінностей, але бере участь у процесі виробництва та значно здорожує продукцію, що перевозиться: всі транспортні витрати входять у вартість продукції, яка ви- робляється промисловістю, сільським господарством та іншими галузями. Так, у вартості залізної руди транспортні витрати перевищують 50 %, у цементній промисловості — третину, в промисловості будівельних матеріалів — від 20 до 40 %;

- динамічність його засобів: у транспортному комплексі основна частина засобів виробництва — рухомий склад, який виконує свою роботу, пересуваючись з пункту відправлення вантажів у пункт призначення;

- робота транспорту вимірюється двома показниками: обсягом перевезень і вантажо- (пасажиро) обігом. Обсяг перевезень — це кількість перевезених вантажів та пасажирів (тонн, осіб); вантажообіг або пасажирообіг — це добуток кількості вантажів або пасажирів, перевезених за відповідний період (місяць, рік), і відстані, на яку перевозяться вантажі й пасажири. Виражається в тонно/км або пасажиро/км.

Зазначений комплекс особливостей характерний для транспортної системи в цілому, але кожний окремий вид транспорту має свої особливості.

Залізничний транспорт. Особливостями цього виду транспорту є універсальність, висока пропускна спроможність та регулярність (незалежно від природних умов) перевезень за середньої вантажонапруженості залізниць у 25—27 млн т/км.

Будівництво залізниць вимагає великих витрат, причому основна частина їх припадає на постійні пристрої (залізнична колія, станційне господарство, штучні споруди та ін.).

Економічна ефективність залізниць у багатьох випадках залежить від обсягу перевезень, і тому їх доцільно будувати у разі великих потоків масових вантажів, які вимірюються мільйонами тонн на рік, зі стійкими темпами їх приросту в часі. Залізниці ефективно обслуговують приміські зони великих міст, галузі обробної та видобувної промисловості, успішно здійснюють зв'язки між містами і промисловими центрами країни.

Морський транспорт. Розвиток цього виду транспорту зумовлюється наявністю природних глибоководних шляхів. Основні переваги морського транспорту — це відсутність обмежень у вантажопідйомності транспортного флоту, мала енергомісткість, досить висока середня тривалість навігації (в умовах морів — близько 330 діб). Швидкість доставки вантажів не нижча, ніж на залізницях (350—550 км/добу). Середня собівартість перевезень вантажів морським транспортом нижча, ніж на залізничному транспорті. Вона істотно залежить від виду плавання, виду вантажу та дальності перевезень.

Річковий транспорт має ті самі переваги, що й морський, але із суттєвими обмеженнями: сезонність роботи, необхідність підтримання гарантованих глибин, звивистість судноплавного ходу. Середня тривалість навігації на річках України — близько 200 діб. Швидкість доставки вантажів річковим транспортом у басейнах — не нижча за залізницю (280—300 км/добу). Собівартість перевезень вантажів у середньому близька до собівартості перевезень залізничним транспортом і має тенденцію до підвищення.

Автомобільний транспорт характеризується високою маневреністю, можливістю прямого постачання вантажів «від дверей до дверей» і відповідно високою швидкістю постачання вантажів (350—400 км/добу). Середня собівартість перевезень вантажів у 10—15 разів вища за залізничну. Під час перевезення вантажів в автотягах якісними дорогами вона знижується в 2—3 рази. Обмежена вантажопідйомність транспортних одиниць, висока енерго- та трудомісткість перевезень, недостатньо висока регулярність перевезень та їх екологічна небезпека— специфічні особливості автомобільного транспорту. Незважаючи на це, автомобіль незамінний у внутрішньоміських і приміських перевезеннях, а також як технологічний вид транспорту на підприємствах промисловості та сільського господарства.

Повітряний транспорт. До переваг цього виду транспорту належить висока швидкість доставки вантажів та пасажирів у будь-які найвіддаленіші точки суші й Світового океану. Середня швидкість перевезень повітряним транспортом становить близько 800-900 км/год. Недоліками повітряного транспорту є висока енергомісткість, залежність від погодних умов, обмеженість габаритних розмірів та маси вантажів, що перевозяться. Собівартість перевезень вантажів повітряним транспортом надто висока: в 60-70 разів вища, ніж залізничним.

Трубопровідний транспорт включає нафто- і газопроводи, нафтопродуктопроводи та аміакопроводи. Його особливостями є відсутність рухомого складу, а звідси і порожніх пробігів, постійний режим роботи незалежно від стану погоди та кліматичних умов, простота в експлуатації та режимі управління перевезеннями, де транспортування й вантажно-розвантажувальні операції злиті в єдиний процес. Трубопроводи є спеціалізованим (неуніверсальним) видом транспорту, що також сприятливо позначається на економічних показниках його роботи. Собівартість перекачування нафти та нафтопродуктів трубопроводами у 2—3 рази нижча за собівартість відповідних залізничних перевезень.

Значне місце в транспортній системі України займає транспортна мережа, яка являє собою сукупність усіх шляхів сполучення, що зв'язують населені пункти окремого регіону чи країни. У техніко-економічному плані вона є одним з найважливіших елементів кожного виду транспорту, що характеризують рівень потенційної транспортної забезпеченості держави або її окремої території. Густота мережі, її конфігурація та пропускна спроможність окремих напрямів визначають певною мірою обсяг транспортної роботи. Формування транспортної мережі, її видова структура, густота шляхів сполучення як у цілому, так і в окремих видах транспорту, розташування основних магістралей визначаються галузевою структурою господарства, його виробничою спеціалізацією, територіальною організацією, густотою населених пунктів, особливостями історичного розвитку, природними умовами, а також економіко-географічним положенням країни або її регіонів. Україна має надзвичайно сприятливі передумови для формування і розміщення транспортної мережі. Зокрема, галузева структура господарства та його територіальна організація, рівнинний рельєф, вигідне економіко-географічне положення визначили розвиток і розміщення залізничного, автомобільного, трубопровідного транспорту. До транспортної мережі належать залізничні колії, автомобільні дороги, внутрішні водні шляхи, повітряні лінії, трубопроводи, тролейбусні, трамвайні та колії метрополітену.

Залізнична мережа України включає шість залізниць: Львівську, Південно-Західну, Донецьку, Одеську, Придніпровську, Південну.

Найбільшою експлуатаційною довжиною залізничних колій загального користування відрізняються Донецька область (7, 3 %), Дніпропетровська (7 %), Харківська (6, 8 %). Найменша довжина колій — у Чернівецькій області, яка становить 1, 9 % від загальної довжини колій. Найвищі показники густоти залізничної мережі мають промислово розвинуті області: Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Харківська та Запорізька, а також Львівська, Закарпатська, Чернівецька і Вінницька області, де висока щільність залізниць зумовлена, насамперед, їх вигідним прикордонним положенням, а також галузевою структурою господарства.

Довжина автомобільних шляхів загального користування з цементо-бетонним та асфальто- бетонним покриттям становить 37 % від загальної довжини шляхів з твердим покриттям, а з чорним гравійним і чорним шосе — 43 %. Найбільша кількість шляхів з твердим покриттям — у Дніпропетровській та Харківській областях, найменша — в Чернівецькій. Середня густота шляхів з твердим покриттям по Україні складає 274 км/тис. км ². Найвищими відповідними показниками відрізняються західні області України — близько 300 км/тис. км ² і більше.

У сільській місцевості важливе значення мають автошляхи місцевого та внутрішньогосподарського підпорядкування. Майже 30 % автошляхів місцевого підпорядкування не мають твердого покриття і в період несприятливих погодних умов стають непридатними для використання. Внаслідок цього господарський комплекс України, зокрема галузі АПК несуть великі матеріальні збитки. Для досягнення забезпеченості України автошляхами на рівні європейських країн необхідно побудувати й модернізувати майже 200 тис. км автошляхів, у тому числі 60 % — у сільській міс- цевості. У міждержавних зв'язках потрібне будівництво автомагістралей світового рівня з бетонним або асфальто-бетонним покриттям і багаторядним рухом.

Транспорт також є важливим для перевезення пасажирів усередині міст, регіонів та для міжміських, міжрегіональних і міждержавних зв'язків. За 1990—2007 рр. кількість перевезених пасажирів в Україні скоротилася в 1, 8 разів. Це пояснюється зменшенням як абсолютних показників чисельності населення держави, так і його мобільності, особливо в приміській зоні великих міст, в міжміському сполученні та в міждержавних зв'язках.

В пасажирообігу провідне місце займає автомобільний транспорт (47, 3 %), залізничний — на другому місці (44, 7 %), на авіаційний припадає 7, 9 %.

На розвиток і розміщення всіх видів транспорту України вплинула як галузева структура господарства та його територіальна організація, так і вигідне економіко-географічне положення країни. При цьому останнє істотно вплинуло на проходження транзитних магістралей, трубопроводів, формування транспортних вузлів змішаного типу.

Рівнинний рельєф сприяє розміщенню шляхів сполучення. Вихід до узбережжя Чорного й Азовського морів, наявність зручних бухт на їх узбережжі вплинули на будівництво морських портів і розвиток морського транспорту. Наявність судноплавних річок (Дніпро, Дунай, Дністер, Південний Буг та ін.) сприяла розвитку річкового транспорту.

У процесі виробництва продукції та обміну нею між окремими державами, регіонами, містами складаються транспортно-економічні зв'язки, які проявляються у вантажопотоках. Транспортно-економічні зв'язки розрізняють за видами транспорту, вантажами, розмірами територій. Вони можуть бути міжнародними, міжрегіональними та внутрішніми. Безпосередньо з транспортом пов'язані зовнішня і внутрішня торгівля. Обсяг вантажообігу із закордонними країнами залежить від економічних відносин з цими країнами. У внутрішній торгівлі такий вантажообіг залежить від багатьох чинників: територіальної організації торгівлі та особливостей товарних ресурсів, розмірів і складу товарообігу, концентрації населення як споживача роздрібного товару та ін. Великий вплив на формування транспортно-економічних зв'язків мають галузі спеціалізації районів України.

Так, спеціалізація Донецького і Придніпровського економічних районів на паливній, металургійній промисловості, важкому машинобудуванні зумовлює той факт, що в структурі вантажопотоків цих районів переважають вугілля, руди чорних металів, машини. Транспортна система повинна забезпечувати тут перевезення великих обсягів вантажів. Провідна роль у ній належить залізничному транспорту.

Східний, Причорноморський, Подільський і Карпатський економічні райони спеціалізуються на машинобудуванні та металообробці, що також зумовило розвиток, насамперед, залізничного транспорту. За відсутності в цих районах місцевої сировинної бази для машинобудування в них направляються потоки чорних металів, а в зворотному напрямі — готова продукція машинобудування. У зв'язку з тим, що до галузей спеціалізації даних районів належать також галузі харчової та легкої промисловості, які переробляють сільськогосподарську сировину, в їх транспортній системі велике місце займає й автомобільний транспорт.

У формуванні транспортної системи України важлива роль належить нафтовидобувній та нафтопереробній промисловості. Виникла потреба в розвитку мережі трубопроводів для перегонки сирої нафти і нафтопродуктів, а також розвитку залізничного транспорту для її транспортування.

Роль агропромислового комплексу, і перш за все сільського господарства, у формуванні транспортної системи визначається рівнем розвитку та спеціалізацією сільськогосподарського виробництва. Для районів з високорозвинутим сільським господарством є необхідною висока забезпеченість, насамперед, автомобільними шляхами і автотранспортом. Вона пов'язана з тим, що низька транспортабельність більшості видів сільськогосподарської продукції вимагає мінімальної кількості навантажувально- розвантажувальних операцій та високої маневреності транспорту. Це зумовлює необхідність розвитку автомобільного транспорту й мережі шляхів в областях з високим рівнем розвитку сільськогосподарського виробництва. До таких областей належать Вінницька, Черкаська, Хмельницька, Полтавська, Київська та Кіровоградська. Транспортно-економічні зв'язки у перевезенні більшості видів сільськогосподарської продукції мають внутрішньо-державний, а також внутрішньообласний характер.

Головні потоки хлібних вантажів забезпечують зі Степових та Лісостепових районів України в Білорусь, країни Прибалтики, Росію, а також у Чорноморські порти України.

Великий вплив на обсяги і структуру перевезень мають зовнішньоекономічні зв'язки України. Набуття Україною статусу незалежної держави привело до змін транспортно-економічних зв'язків. У продуктообміні за багатьма видами вантажомістких товарів Україна переорієнтувалася на європейські країни. Розвиток туризму, а також ділових зв'язків населення України значно збільшили обсяг пасажиропотоків у західному напрямі.

Розширення зв'язків України з європейськими країнами спричинило необхідність проведення комплексу заходів щодо інтеграції транспортної системи України до загальноєвропейської системи.

На розвиток транспортної системи та формування транзитних вантажопотоків через територію України великий вплив може здійснити створення мережі міжнародних транспортних коридорів. Міжнародний транспортний коридор передбачає використання залізничного, автомобільного та водного видів транспорту. Ці шляхи сполучення не тільки виконують роль головної з'єднувальної ланки між багатьма державами світу, але й є альтернативою всієї транспортної мережі України, зокрема для перевізників, які працюють на внутрішньодержавних маршрутах.

Пріоритетними напрямами розвитку транспортного комплексу України є:

- затвердження ролі України як транзитної держави;

- розвиток мережі міжнародних транспортних коридорів;

- інтеграція транспорту України в міжнародну транспортну систему на основі створення національної нормативної бази галузі, адаптованої до міжнародної;

- забезпечення відновлення рухомого складу, основних фондів галузі з метою досягнення їх конкурентоспроможності на зовнішньому та внутрішньому ринках;

- організація безпеки роботи транспорту;

- введення ресурсозберігаючих та енергозберігаючих техно- логій, зменшення шкідливого впливу на довкілля;

- вдосконалення державного регулювання, структури управління і реформування галузі;

- залучення інвестицій у розвиток транспорного комплексу України.