Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Відносини прокуратури з виконавчою й законодавчою владою




У цьому важливім питанні вся юридична Європа ділиться на системи, у яких прокурор має повну незалежність від законодавчої й виконавчої влади, і системи, де прокурор підлеглий тієї або інший із зазначених влади, володіючи певним ступенем автономності.
Через те, що це організаційне питання торкається основного поділу влади в державі й у цей час у багатьох країнах є основним предметом розгляду в проведених внутрішніх реформах, викликаних змінами історичного характеру або в результаті існування проблем у взаєминах між правосуддям і політикою, сама ідея європейської гармонізації навколо єдиної концепції видасться передчасною.
Тому метою пошуку Комітету за допомогою аналізу двох діючих сьогодні систем було визначення умов для досягнення балансу, для того щоб уникнути крайностей в обох напрямках. Указуючи на загальні правила для всіх прокурорів (див. пункти 11 і 12), Комітет почав зусилля для створення " мереж безпеки", спеціально призначених для тих систем, де прокурори, деякою мірою, є підлеглими (див. пункти 13 і 16), або для тих, де вони мають незалежність (див. пункти 14 і 15).
11. Держави повинні вжити заходів, щоб забезпечити виконання прокурорами своїх професійних обов'язків без необґрунтованого втручання або необґрунтованого покладання на них цивільної, карної й іншої відповідальності. Однак прокурори повинні періодично привселюдно звітувати у своїх діях у цілому й, зокрема, у тому, як вони здійснювали свої переважні права.
При будь-яких обставинах існують дві вимоги для належного функціонування будь-якої прокуратури:
з одного боку, прокурори повинні мати таку незалежність або автономність, яка необхідна для виконання їх обов'язків 8, зокрема мати можливість діяти незалежно від того, чиї інтереси поставлені на карту, " без необґрунтованого втручання" (необґрунтованого, тобто у випадках інших, крім як зазначених у законі) з боку іншої влади, якось виконавчої або законодавчої — це особливо актуально для систем, де прокурори перебувають у підлеглім положенні, — так і з боку економічних чинностей і місцевих політичних влади. Загалом, саме право надає таку гарантію; у деяких випадках необґрунтоване втручання є карним злочином. Але втручання може бути більш підступним, наприклад ухвалюючи форму тиску на бюджет прокуратури, роблячи, таким чином, її більш залежної від недержавного фінансування;
з іншого боку, повинне існувати положення про прокурорів, що закріплює за ними істотні повноваження й наслідку, які можуть мати місце відносно особистих воль, при застосуванні останн, що встановлює їхню дисциплінарну, адміністративну, цивільну й кримінальну відповідальність за допущені недоліки; таке положення повинне дотримувати розумних меж, для того щоб не захаращувати систему. Тому акцент повинен бути поставлений на оскарження на вищому рівні або в комітет ad hoc і дисциплінарних процедурах незважаючи на те, що каждый прокурор повинен, як і будь-яка інша людина, відповідати за будь-які зроблені їм провини. Очевидно, що в системах, де прокурори мають повну незалежність, вони несуть більшу відповідальність.
Ці вимоги йдуть рука про руку з вимогою відкритості. На відміну від приватних рішень, які є предметом спеціальних рекомендацій, усі прокурори, — тому що вони діють в інтересах суспільства, — повинні звітувати про пророблену роботу на місцевому або регіональному рівні або навіть на державному рівні, якщо прокуратура високо централізована. Ці регулярні звіти повинні представлятися всієї громадськості — або прямо через засоби масової інформації, або у вигляді публикуемого доповіді, або перед виборними зборами. Вони можуть ухвалювати форму доповідей або сукупності статистичних даних, що свідчать про проробленій роботу, досягнутих рубежі, способи практичного застосування карної політики, беручи до уваги дискреційні повноваження, зосереджені в руках прокуратури, суми витрачених коштів, і повинні підкреслювати майбутні пріоритети діяльності. Така форма надання звіту, що вже існує в багатьох системах, де прокурори мають значну незалежність, може вплинути на інші системи, тому що робить роботу прокурорів більш погодженої.
12. Прокурори не втручаються в діяльність законодавчої й виконавчої влади.
Цей пункт — природнє слідство вищенаведеного — знову звертає увагу на добре відомий принцип поділу влади.
Зокрема, крім випадків, спеціально зазначених у законі, остаточне тлумачення законів і інших законодавчих установлень і будь-яка оцінка їх конституційності зберігаються за судами, а не за прокурором. При цьому прокурор може пропонувати внести зміни в право й, де це доречно, пропонувати варіанти свого тлумачення; він не має повноваження давати юридично обов'язкове тлумачення.
13. У випадку якщо прокуратура є частиною або підкоряється уряду, держава повинна гарантувати, що:
а) характер і обсяг повноважень уряду відносно прокуратури встановлюються законом;
b) уряд здійснює свої повноваження відкрите, відповідно до міжнародних договорів, національного законодавства й загальними принципами права;
c) якщо уряд дає загальні вказівки, вони повинні наділятися в письмову форму й бути опубліковані відповідним чином;
d) якщо уряд має повноваження для дачі вказівок про порушення певну справи, такі вказівки повинні містити відповідні гарантії відкритості й справедливості відповідно до національного законодавства, виконання урядом його обов'язків, наприклад:
вимагати попередніх письмових роз'яснень від правочинного прокурора або органа, який здійснює суспільне обвинувачення;
належним чином роз'ясняти свої письмові вказівки, особливо якщо вони розходяться з рекомендаціями прокурора, і передавати їх у порядку підпорядкованості;
подбати, щоб до суду всі роз'яснення й вказівки були залучена до справи, щоб інші особи могли з ними ознайомитися й висловити своя думка;
e) прокурори вільні у виставі суду будь-яких юридичних аргументів за своїм вибором, навіть коли вони повинні в писемній формі відображати отримані вказівки;
f) у принципі неприпустимі індивідуальні вказівки про заборону карного переслідування. Якщо тільки того не вимагає справу, подібні вказівки повинні залишатися виключеннями й підкорятися не тільки вимогам, зазначеним у параграфах " d" і " е", але й спеціальному контролю, зокрема відносно гарантій відкритості вказівок.
Це положення особливе стосується систем, у яких прокурор підкоряється виконавчої влади. Воно уточнює, яким образом повинні взаємодіяти два зазначені утвори на рівні практичних, а не організаційних домовленостей для того, щоб форма підпорядкування залишала простір для певної автономії, що вважається невід'ємної від функціонування всіх прокурорів, особливо при розгляді конкретних справ.
Вказівки загального характеру, наприклад по питанню карної політики, повинні видаватися в писемній формі й публікуватися (підпункт " з") скоріше для інформування тих, хто з'являється перед судом, ніж у якості гарантії для прокурорів. Також бажане передбачити, щоб такі вказівки, зокрема коли вони націлені на виключення з обвинувачення тієї або іншої категорії фактів, строго додержувалися принципів справедливості й рівності; більше того, під прикриттям загальної інструкції не повинна йти мова про винесення рішення по конкретній справі.
Інструкції індивідуального характеру створюють найбільші труднощі, зокрема в системах, де використовується принцип дискреційного карного переслідування. Насправді, саме вони в останні роки викликають питання в деяких державахрчленах, указуючи на те, що в цьому випадку вгадується похилість уряду.
Комітет виходив з того, що повноваження давати індивідуальні вказівки по справах не є невід'ємним елементом систем, заснованих на принципі підпорядкування: у деяких випадках прокурорам, незважаючи на їхню підпорядкованість виконавчої або законодавчої
владі, можуть даватися тільки вказівки загального характеру. Якщо існує простір для дачі вказівок по конкретних справах, то подібний принцип повинен бути чітко сформульований у законодавстві (див. підпункти " а" і " d").
Після багатьох міркувань Комітет також дійшов висновку, що вказівки індивідуального характеру повинні обмежуватися порядком проведення конкретного обвинувачення, пропонуючи заборонити вказівки про необвинувачення (див. " Р), указуючи на те, що при відсутності судового контролю вони являють особливу загрозу принципу рівності перед законом. Це означає, що дискреційні рішення про необвинувачення повинні ухвалюватися винятково прокурором. У системах, де подібні дискреційні рішення дотепер застосовуються, Комітет рекомендував як мінімальний крок підсилити існуючі гарантії шляхом розробки спеціальних систем для наступного контролю над виданими вказівками для забезпечення відкритості 9.
Індивідуальні вказівки відносно обвинувачення також повинні забезпечуватися всіма або деякими гарантіями, зазначеними в підпункті " d": умова про попередню консультацію із прокурором; вказівка повинна бути мотивованим; вимога про те, щоб воно підшивалося в матеріали справи; упор на тому, що прокурори вільні у виставі суду будь-яких доводів при розгляді справи.
14. У країнах, де прокуратура незалежна від уряду, держава повинна вжити ефективних заходів для того, щоб гарантувати закріплення в законі характеру й обсягу незалежності прокуратури.
У випадку коли прокурор незалежний від виконавчої влади, характер і обсяг його незалежності повинні бути закріплені в законі, для того щоб виключити: а) неофіційні дії, які могли б підірвати цей принцип, і b) будь-який ризик, що є слідством зацікавленості самих прокурорів.
15. Для того щоб сприяти зміцненню справедливості й ефективності карної політики, прокурори повинні співробітничати з урядовими органами й установами в тій мері, у якій це визначене законом.
Оскільки прокурор незалежний, існує ризик того, що він може порушити оббиту послідовність дій з іншими органами державного керування, що участвующими в практичній реалізації карної політики. Тому прокурор повинен тісно співробітничати з подібними органами, які, як правило, підзвітні уряду, а принципи й способи такого співробітництва повинні мати юридичне оформлення.
Співробітництво із цими адміністративними органами припускає чітке визначення організаційної структури прокуратури й наявність представників, уповноважених на висновок угод. Більше того, чітка внутрішня структура є невід'ємної складовій для забезпечення загальної погодженості в роботі різних прокурорів, зокрема, що стосується карної політики, дійсно застосовуваної ними в рамках своїх дискреційних повноважень 10.
10. Прокурори повинні в кожному разі мати можливість безперешкодно збуджувати карне переслідування проти державних посадових осіб, особливо за корупцію, незаконне використання повноважень, грубе порушення прав людини й за інші правопорушення, визнані міжнародним правом.
Незважаючи на свій загальний характер, ця рекомендація особливо стосується тих систем, де прокурор підлеглий уряду. Мова йде про ситуацію, яка не повинна обмежувати його можливості по карнім переслідуванню державних посадових осіб — або, у широкому змісті, виборних представників або політиків, — які роблять правопорушення, особливо, коли мова йде про корупцію.
Під " перешкодою" слід розуміти будь-які перешкоди, що зустрічаються на шляху карного переслідування. Під це поняття також підпадають будь-які дії, спрямовані на протидію прокурорам.

 


Данная страница нарушает авторские права?


mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал