Загальна характеристика ціни; види цін

За ринкових умов господарювання ключовим еко­номічним важелем, що активно впливає на розви­ток суспільного виробництва та рівень життя на­селення, є ціна. Ціна — це грошовий вираз вартості товару (про­дукції, послуги). Вона завжди коливається навколо ціни виробниц­тва (перетвореної форми вартості одиниці товару, що дорівнює сумі витрат виробництва й середнього прибутку) та відображає рівень суспільно необхідних витрат праці.

Застосовувані в ринковій економіці ціни виконують три основні функції: обліково-вимірювальну, розподільчу та стимулюючу. Обліково-вимірювальна функція ціни полягає в тім, що вона є засобом обліку й вимірювання витрат суспільної праці на виробництво ок­ремих видів продукції або надання різноманітних послуг. Розпо­дільча функція зводиться до того, що за допомогою цін, які відхи ляються від вартості, здійснюється перерозподіл частини доходів первинних суб'єктів господарювання та населення. Стимулююча функція ціни використовується для мотивації підвищення ефектив­ності господарювання, забезпечення необхідної прибутковості (до­хідності) кожному нормально працюючому продуценту, посеред­нику і безпосередньому продавцю товарів виробничого та спожив­чого призначення.

Рис. 16.4. Типові структурні елементи ціни одиниці продукції (роботи, послуги).

Ціна одиниці продукції (окремої послуги) формується з відпо­відних складових, що відображають структуру відповідних видів цін, використовуваних різними суб'єктами господарювання. Типові складові ціни показано на рис. 16.4.

У системі господарювання застосовується багато видів цін, які виокремлюються за різними класифікаційними ознаками (або без таких ознак). Основні види цін і тарифів, виокремлюваних за пев­ними класифікаційними ознаками, показано на рис. 16.5.

За класифікаційною ознакою рівня встановлення та регулюван­ня застосовують централізовано-фіксовані й регульовані, договірні та вільні ціни. Централізовано-фіксовані ціни встановлює держа­ва на ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін; на товари і послуги, які мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію (послуги), виробництво (надання) якої зосе­реджено на підприємствах (в організаціях), що займають монополь­не становище на ринку.

Рівень договірних цін формується на засаді домовленості між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) і стосується конкретної партії товару. Вільні ціни — це ціни, що їх визначає підприємство (організація) самостійно. Проте держава певною мірою впливає на договірні та вільні ціни, проводячи антимонопольну політику, регулюючи умови оподаткування й кредитування для окремих груп суб'єктів господарської діяльності.

Залежно від особливостей купівлі-продажу і сфери економіки існують світові, оптові, закупівельні та роздрібні ціни, а також та­рифи на перевезення вантажів і пасажирів, надання різноманітних платних послуг.

Світові ціни — це грошовий вираз міжнародної вартості то­варів, що реалізуються (продаються) на світовому ринку. Вони визначаються: для одних товарів — рівнем цін країни-експортера; для інших — цінами бірж та аукціонів; для багатьох готових ви­робів — цінами провідних фірм світу.

Оптові (відпускні) ціни на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання та закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються виходячи з: фактичних витрат на виробництво (із собівартості) продукції; при­бутку підприємства (з урахуванням кон'юнктури ринку, якості про­дукції); величини податку на додану вартість; суми акцизів (для товарів, що обкладаються акцизним збором); суми ліцензійного збору (для алкогольної продукції).

Рис. 16.5. Основні види цін і тарифів за окремими класифікаційними ознаками.

Закупівельні ціни застосовуються постачально-збутовими, за­готівельними організаціями, оптово-посередницькими фірмами, підприємствами (організаціями) оптової торгівлі та іншими юри­дичними особами, які здійснюють торговельну діяльність відпо­відно до свого статуту. Вони включають оптову (відпускну) ціну підприємства-виробника, податок на додану вартість, акцизний та ліцензійний збори, а також витрати зазначених підприємств (організацій) для закупівлі, збереження, фасування, транспорту­вання й реалізації продукції та прибуток, необхідний для нор­мальної діяльності.

Роздрібні ціни визначаються самостійно торговельними підприє­мствами, підприємствами громадського харчування та іншими юридичними особами, які здійснюють продаж товарів чи надають послуги населенню, згідно з кон'юнктурою ринку, якістю товару (послуг), виходячи з вільної ціни закупівлі.

Окрему групу цін становлять різноманітні тарифи. Тарифи вантажного та пасажирського транспорту — це плата за пе­ревезення вантажів і пасажирів, яку беруть транспортні підприє­мства з відправників і населення. Тарифи на платні послуги ха­рактеризують розмір оплати послуг із побутового обслуговуван­ня населення, послуг банків і зв'язку, юридичних, консультацій­них та інших різновидів послуг, що надаються фізичним та юри­дичним особам.

У сучасній практиці господарювання застосовуються також рин­кові ціни, які виокремлюються без певної класифікаційної ознаки. Основні з них (з короткою сутнісною характеристикою) показано на рис. 16.6.

Сучасне ціноутворення передбачає систему франкування цін. Франка (італ. franco, букв. — вільний) — вид зовнішньоторго­вельної угоди купівлі-продажу, коли в ціну товару включають витрати на його страхування і доставку в місце, зазначене в до­говорі.

Заведено розрізняти ціни «франко-станція відправлення» та «франко-станція призначення». За умови встановлення оптової ціни «франко-станція відправлення» витрати на доставку продукції від станції відправлення до місця споживання несе покупець товару, а відтак транспортні витрати продавець не включає в ціну.

Оптова ціна «франко-станція призначення» включає транс­портні витрати, які відшкодовує оптово-збутова організація чи виробник продукції.

Рис. 16.6. Основні види ринкових цін, виокремлюваних без певної класифікаційної ознаки.