Прогнозування собівартості на етапах розробки та освоєння нових виробів

На етапах розробки нової продукції, коли немає комплекту технічної документації та норматив­ної бази, її собівартість обчислюється тільки як j імовірнісна прогнозна величина. При цьому користуються різними методами прогнозних оцінок, з-поміж яких основними є параметричні методи. Парамет­ричними вони називаються тому, що ґрунтуються на залежності собівартості продукції від її параметрів — технічних і експлуа­таційних показників.

До параметричних методів обчислення собівартості продукції нале­жать методи: питомих витрат, баловий, кореляційний, агрегатний. Метод питомих витрат є найпростішим, але найменш точним. Згідно з ним собівартість нового виробу (С_н) обчислюється так:

(16.18)

де С — питома собівартість аналогічного (базового) виробу,

який освоєний виробництвом, грн.; Р_н— параметр нового виробу.

Питома собівартість обчислюється на одиницю головного пара­метра виробу, тобто такого, що якнайбільше впливає на собівартість (потужність двигунів, вантажопідйомність автомобілів, кранів, об'єм холодильників тощо). Точнішими є методи, які враховують не один, а кілька параметрів. До них належать баловий і кореля­ційний методи.

Баловий метод грунтується на експертній оцінці впливу голов­них параметрів виробу на його собівартість. Кожний параметр ви­робу оцінюється певною кількістю балів. Собівартість базового виробу ділиться на суму балів усіх параметрів і в такий спосіб

визначається собівартість одного бала (С₆). Після цього собівартість нового виробу обчислюється за формулою

(16.19)

де п — кількість параметрів, які впливають на собівартість виро­бу; б — кількість балів за /-м параметром нового виробу.

Кореляційний метод дає змогу встановити залежність собівар­тості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних для групи анало­гічних виробів. У процесі аналізу з'ясовується форма зв'язку (лінійна, степенева) собівартості та основних параметрів виробу, а також його щільність. Кореляційний метод прогнозування собівар­тості є найбільш точним і поширеним.

Агрегатний метод не є самостійним параметричним методом. Згідно з ним собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин — агрегатів. Вартість уніфікованих агрегатів береться за існуючими цінами, оригінальних — обчис­люється за одним із розглянутих вище методів або визначається експертно.

Собівартість продукції, особливо нової — динамічний показ­ник, який істотно залежить від ступеня освоєння виробництва, а останній — від кількості виготовлених виробів із початку вироб­ництва. З урахуванням цього емпірично встановлено залежність 422 собівартості нових виробів від їхньої кількості, тобто від порядкового номера виробу з початку освоєння. Ця залежність має форму степеневої функції.

(16-20)

де С. — собівартість г'-го виробу з початку випуску; C_t — со­бівартість першого виробу; N.— порядковий номер виробу з почат­ку освоєння; Ь — показник степеня, який характеризує темп зни­ження собівартості в період освоєння (визначається емпірично з аналізу кривих освоєння).

Умовний приклад. Освоюється виробництво нової складної маши­ни. Період освоєння — 2 роки. Собівартість машини на початковому етапі освоєння (першого зразка) — 320 тис. грн. За перший рік освоєн­ня передбачається виготовити дві машини, за другий — чотири. Ко­ефіцієнт освоєння, який характеризує темп зниження собівартості про­дукції, — 0, 8, а показник степеня відповідно — 0, 322 (log₂ к_ж = -Ь). Необхідно обчислити прогнозну собівартість виробу на кінець друго­го року освоєння виробництва, тобто собівартість шостої машини. Вона становитиме за формулою (16.20)

Знання закономірностей зміни собівартості продукції, особли­во складних машин, у процесі освоєння виробництва дає змогу обґрунтовано управляти формуванням витрат, прогнозувати їхній рівень на різних етапах освоєння.