Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Фінансового посередництва.
|
|
ТЕМА 13. ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ
ГРОШОВОГО РИНКУ
13.1. Сутність, призначення та види фінансового посередництва.
13.2. Економічні вигоди фінансового посередництва.
13.3. Банки як провідні суб’єкти фінансового посередництва.
Функції банків.
13.4. Небанківські фінансово-кредитні установи.
13.5. Фінансове регулювання. Банківська система в механізмі фінансового
регулювання.
13.6. Інновації у фінансовому посередництві.
СУТНІСТЬ, ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ВИДИ
ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА.
Грошовий ринок за характером зв'язку між кредиторами та позичальниками розділяється на два сектори: сектор прямого фінансування та сектор непрямого (опосередкованого) фінансування.
У секторі непрямого (опосередкованого) фінансування поряд з кредиторами та позичальниками, які умовно можна назвати базовими суб'єктами ринку, з'являється третій - економічний посередник, який є самостійним і рівноправним суб'єктом грошового ринку. Подібно до базових суб'єктів він формує власні зобов'язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають об'єктом торгівлі на грошовому ринку.
Вказані суб'єкти називаються фінансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників називається фінансовим посередництвом.
Фінансове посередництво істотно відрізняється від брокерсько-дилерської діяльності. Особливість останньої полягає в тому, що брокери і дилери не створюють власних вимог і зобов'язань, а діють за дорученням клієнтів, одержуючи дохід у вигляді комісійної плати (брокери) чи різниці в курсах купівлі і продажу (дилери).
Фінансові посередники діють на ринку зовсім по-іншому - від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов'язання і власні вимоги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов'язаними з їх залученням.
Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов'язання - страховий поліс, а розміщуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимогу до позичальника.
Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошовому ринку, з одним і тим же об'єктом - вільними грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон'юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань.
Загальний вигляд взаємовідносин між базовими суб'єктами грошового ринку та фінансовими посередниками можна подати у такому вигляді:
Рис. Загальна схема фінансового посередництва
Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошовому ринку, з одним і тим же об'єктом - вільними грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон'юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань. Тому дослідження фінансового посередництва як самостійного економічного явища має важливе теоретичне і практичне значення, особливо в сучасних умовах України, коли тільки формується грошовий ринок, його інфраструктура і механізм регулювання. Дуже важливо, щоб при вирішенні цих завдань ураховувалася не тільки видова специфіка окремих фінансових посередників, а й їх родова єдність і функціональна взаємозалежність.
ПОСЛУГИ ФІНАНСОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ
Це питання досить складне, адже до складу фінансових посередників входять інституції, які суттєво різняться характером своєї діяльності: банки, страхові компанії, пенсійні фонди та ін. І справді, на перший погляд, здається, важко знайти щось спільне в діяльності цих інституцій з обслуговування кожним з них своїх клієнтів - заощадників і позичальників. Проте науковці це спільне вже знайшли і на його підставі сформулювали три послуги, які надають фінансові посередники і яких не надає фінансовий ринок:
| послуги зі зменшення ризику | досягається завдяки диверсифікації ними своїх портфелів активів. Фінансовий посередник, залучивши від багатьох заощадників велику суму коштів, має можливість розмістити їх у кілька видів вимог великої кількості позичальників. Якщо один чи навіть кілька з великої маси позичальників збанкрутіє чи по одній з вимог знизиться дохідність, у цілому фінансовий посередник може залишитися «на плаву» і розрахуватись за своїми зобов'язаннями перед клієнтами повністю чи частково. Якщо ж заощадник передасть свої кошти позичальнику безпосередньо і останній збанкрутіє, то він втратить усі свої кошти. |
| послуги зі збільшення ліквідності | Збільшення ліквідності своїх клієнтів - заощадників і позичальників - фінансові посередники забезпечують ефективним управлінням ліквідністю своїх активів. Завдяки тому, що вони оперують великими обсягами грошових коштів, це дає змогу їм досягти такого співвідношення між високодохідними, але низьколіквідними активами і низькодохідними, але високоліквідними активами свого портфеля, що вони можуть у будь-який час надати ліквідність (гроші) своїм клієнтам - заощадникам чи позичальникам. |
| послуги із забезпечення інформацією | Фінансові посередники, котрі управляють великими фінансовими потоками, мають змогу відносно дешево (завдяки ефекту масовості) накопичувати достовірну інформацію про стан справ у позичальників та заощадників і використовувати її в інтересах своїх клієнтів, звільняючи їх від необхідності самим збирати таку інформацію, або ж продавати її клієнтам за ціною, значно нижчою від тих витрат, яких клієнти мусили б зазнати, якби самостійно збирали таку інформацію. |
Види фінансових посередників. Вид фінансових посередників та кількість їх за кожним видом істотно різняться по окремих країнах. Вважається, що найбільший їх «асортимент» мають США, що зумовлено значною специфікою формування їх грошового ринку. Чи не найменший «асортимент» фінансових посередників мають країни, що виникли на пострадянському просторі і розпочали будівництво ринкових економік. Сюди входить і Україна.
У зарубіжній літературі фінансових посередників заведено поділяти на три групи:
| депозитні інституції | До групи входять: - комерційні банки; - ощадні установи; - кредитні спілки. В Україні ощадні установи як відокремлені від банків самостійні структури не сформувалися, тому до депозитних інституцій можна віднести лише банки та кредитні спілки. Спільною рисою цих інституцій є право приймати кошти на зберігання (депозити) та надавати позики. |
| договірні ощадні інституції | До групи входять: - страхові компанії (компанії зі страхування життя і компанії зі страхування майна та від нещасних випадків); - пенсійні фонди. Спільною рисою цих інституцій є продаж ними своїм клієнтам права на певні, заздалегідь визначені виплати за певних умов: настання страхових випадків, досягнення пенсійного віку. В Україні обидва види цих інституцій уже функціонують. Проте зі створенням приватних пенсійних фондів Україна явно запізнилась. |
| інвестиційні інституції | До групи відносять: - взаємні фонди; - інвестиційні компанії; - інвестиційні фонди; - фінансові компанії та ін. Спільною рисою цих інституцій є право залучати кошти для надання середньо- та довгострокових позик та купівлі цінних паперів. В Україні інституцій з назвою «взаємні фонди» ще не існує, а в США це чи не наймогутніші фінансові посередники. Роз виток цієї групи інституцій в Україні здійснюється переважно у вигляді інвестиційних фондів та компаній. |
Наведена класифікація фінансових посередників є незавершеною. Вона адаптована до фінансової системи США, проте не включає ряд інституцій, які широко функціонують в інших країнах. За її межами залишилися такі інституції, як ломбарди, лізингові компанії, факторингові компанії, довірчі товариства та ін., які вже є в українській практиці.
Крім того, зараз відбувається процес інтенсивного стирання відмінностей між фінансовими посередниками. Тому питання класифікації фінансових посередників потребує подальшого вивчення.
13.2. ЕКОНОМІЧНІ ВИГОДИ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА
Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього - у розвитку ринкової економіки, їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб'єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для успішного функціонування.
Конкретно це призначення проявляється через два завдання, які виконують фінансові посередники:
1) забезпечення ефективного зведення кредиторів (заощадників) і позичальників;
2) надання їм на вигідних умовах таких трьох послуг: зменшення ризиків; забезпечення ліквідності активів; надання надійної інформації.
Подібні завдання ставлять перед собою і технічні посередники фінансового ринку, проте виконують їх менш ефективно, ніж фінансові посередники, чи взагалі не виконують.
На перший погляд, звести заощадників і позичальників зовсім не складно, головне - щоб були заощадники з достатнім запасом коштів. Проте, це дуже помилкова думка. Насправді нерідко буває легше накопичити заощадження, ніж їх надійно і вигідно розмістити.
Зведення заощадників і позичальників постійно супроводжуються певними витратами, головними з яких вважаються:
- трансакційні витрати;
- інформаційні витрати.
Ці витрати несуть заощадники у зв'язку з пошуком надійних позичальників та з покриттям збитків від ризиків неповернення позичальниками коштів. Чим вищі ці витрати, тим довше вони будуть утримувати заощадників від розміщення своїх вільних коштів.
Зменшити витрати заощадники можуть такими способами:
- нарощувати обсяги своїх вільних коштів до такого рівня, за якого відносні витрати (на одиницю позичених коштів) знизяться до прийнятного рівня. Недоліком цього способу є те, що він відсікає від грошового ринку малих заощадників, які не зможуть капіталізувати своїх вільних коштів. Але витрати нестимуть і позичальники, і економіка в цілому, оскільки недоодержать потрібних їм коштів;
- перекладання заощадниками зазначених витрат на позичальників. Недоліком цього способу є те, що він робить дорожчими для останніх вартість позичок і обмежує доступ до ринку малих позичальників. Від цього зазнають втрат заощадники та економіка в цілому внаслідок уповільнення обороту грошового капіталу;
- перекладання заощадниками своїх витрат на третіх осіб - фінансових посередників, які завдяки особливому характеру діяльності можуть істотно знизити ці витрати як для заощадників, так і позичальників.
Розглянемо детальніше зазначені вище види витрат та способи їх зниження через фінансових посередників.
ТРАНСАКЦІЙНІ ВИТРАТИ. Це витрати, пов'язані з купівлею-продажем фінансових інструментів - акцій, облігацій, сертифікатів, векселів та ін. Їх несуть заощадники, тому вони повинні враховувати ці витрати при визначенні доцільності своїх інвестицій у цінні папери. Вони включають брокерські комісійні, оплату послуг нотаріуса, юриста та ін.
Приклад
Ви вирішили вкласти свої заощаджені 5, 0 тис. грн.. в акції якоїсь фірми. Спочатку Ви витратите час на вивчення того, як це можна зробити і акції якої фірми доцільно купити. Врешті-решт Ви зрозумієте, що краще за все звернутись у брокерську контору, яка може надати Вам професійну консультацію і здійснити купівлю акцій. Але за це доведеться заплатити брокерські комісійні 150, 0 грн. Якщо потрібно буде ще й підписувати угоду, то доведеться заплатити нотаріусу за посвідчення угоди 300, 0 грн. Очікуваний рівень дивідендів на акції становить 20 %, або 1000, 0 грн. за рік. З цієї суми слід вирахувати Ваші трансакційні витрати в розмірі 450, 0 грн., тоді чистий дохід становитиме 550, 0 грн., або 11 % річних. Такий дохід може виявитися меншим від доходу за депозитом у банку (13 %), що зробить Вашу купівлю акцій недоцільною.
То чи є вихід із цієї ситуації, чи Ви «приречені» і далі зберігати свої 5, 0 тис. грн.? Звичайно, вихід є. Для цього потрібно звернутися до фінансового посередника, наприклад інвестиційної компанії. Остання продасть Вам свої акції і за виручені кошти купить акції фірми, які Ви безпосередньо не змогли купити. Трансакційні витрати інвестиційної компанії будуть значно менші, ніж Ваші у разі особистої купівлі акцій. (Де дасть можливість їй установити за своїми акціями дохід не набагато нижчий за дохід за акціями фірми, наприклад 14, 5 %. Але це буде значно вище депозитного процента банків (13 %), і Вам стане вигідною інвестиція в цінні папери.
Фінансові посередники мають можливість знизити трансформаційні витрати двома шляхами:
- економією витрат завдяки збільшенню масштабу операцій;
- вдосконаленням експертизи операцій.
Економія масштабу досягається завдяки тому, що трансакційні витрати мало залежать від сумарного обсягу фінансової операції. Наприклад, оформлення купівлі 1000 акцій коштуватиме майже стільки ж, скільки і 10 000 акцій. У другому випадку купівля однієї акції обійдеться в 10 разів дешевше, ніж у першому. Це дасть можливість фінансовим посередникам об'єднувати кошти багатьох невеликих заощадників і купувати для них акції з мінімальними трансакційними витратами.
Удосконалення експертизи операцій веде до економії трансакційних витрат тому, що фінансові посередники, маючи досвідчений та високопрофесійний персонал, можуть самостійно визначати доцільність придбання тих чи інших активів, розробити й укласти потрібні угоди до сторонніх експертів і не оплачуючи їхні послуги. Звичайно, для виконання експертної роботи власними силами фінансові посередники здійснюють певні додаткові витрати на утримання кваліфікованих працівників, оновлення комп’ютерної техніки та запровадження сучасних технологій. Проте завдяки економії масштабу ці витрати розподіляються між великою кількістю подібних операцій, унаслідок чого досягається значна економія витрат на одну операцію.
ІНФОРМАЦІЙНІ ВИТРАТИ. Це витрати, пов'язані з визначенням за-
ощадниками (кредиторами) кредитоспроможності позичальників та з відстеженням того, як позичальники використовують отримані кошти.
Першу частину цих витрат кредитори здійснюють на етапі розміщення своїх коштів, другу частину - на етапі використання і повернення цих коштів позичальниками.
Поява у заощадників інформаційних витрат спричинюється асиметричністю інформації, якою володіють учасники фінансової операції (заощадник і позичальник). Асиметричність інформації означає, що один з учасників фінансової операції (зазвичай заощадник) не має повної чи достовірної інформації про реальне економічне становище та справжні наміри свого контрагента (позичальника). Через це заощадник може вибрати ненадійного позичальника з високим рівнем ризику неповернення позички і сплати процентів. Пов'язані з цим витрати заведено називати витратами несприятливого вибору. Такі витрати заощадників негативно впливають і на позичальників, особливо на нові, маловідомі фірми чи в молодих високотехнологічних галузях. Якраз їм найдорожче залучати кошти на фінансовому ринку, внаслідок чого гальмується економічний розвиток.
Але проблеми заощадника не закінчуються з розміщенням коштів. У разі відсутності достовірної інформації він може нести втрати і далі, навіть за сприятливого вибору позичальника. Причин для таких втрат багато: використання позичальником коштів не за призначенням, приховування інформації про справжній стан прибутків, свідоме збільшення менеджментом позичальника витрат для зменшення прибутків і виплат позикодавцям (проблема «власника-управителя») та ін. Пов'язані з цим витрати заощадників заведено називати витратами морального ризику. Запобігти таким витратам дуже складно. Навіть великі заощадники не завжди можуть перевірити дієвість своїх позичальників (аудиторські послуги надто дорогі), а малі заощадники взагалі позбавлені такої можливості.
Найбільшими інформаційні витрати бувають при розміщенні заощадниками коштів через фінансовий ринок. Світова практика виробила цілий ряд способів зниження таких витрат на цьому ринку:
- пряме оприлюднення інформації позичальником-емітентом цінних паперів;
- запровадження застави та вимог до власного капіталу позичальників, що робить надані їм позики надійнішими;
- розширення практики фінансування через емісію позикових інструментів і звуження - через емісію акцій;
- запровадження державного регулювання відносин на фінансовому ринку, спрямованого на посилення захисту інвесторів від несприятливого вибору та морального ризику.
Застосування цих заходів дещо послабило інформаційні втрати на фінансових ринках, проте вони ще залишаються значними, що відчутно стримує пряме зведення заощадників та позичальників, особливо малих, на цьому ринку. Про це переконливо свідчить досить низька частка фінансових ринків у перерозподілі фінансових ресурсів у більшості країн світу.
Відчутно знизити інформаційні витрати можуть лише фінансові посередники, насамперед банки. Великі обсяги фінансових операцій, численна клієнтура дають можливість банкам (самостійно чи колективно) накопичувати інформацію про кредитоспроможність більшості позичальників і використовувати її для зниження ризику несприятливого вибору. І хоча збір, зберігання такої інформації та доступ до неї теж потребує певних витрат, але завдяки економії масштабу вони є просто мізерними для окремих фінансових операцій. А тому навіть малі заощадники, за посередництва банків та інших інституцій, можуть надійно розмістити свої кошти і не тільки серед малих позичальників, а й серед великих, що сприяє збільшенню їх дохідності.