Банківська система: сутність, цілі та функції.

Банківську систему в літературі часто трактують як просту сукупність банків, що функціонують у країні. За такого підходу банківська система розглядається, як механічне об'єднання банків, що не має заздалегідь окреслених цілей, своїх специфічних рис і не виконує самостійних функцій.

Насправді це не так. Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні риси і функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків. Ви­никає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків у випадкову сукупність, а будується за заздале­гідь виробленою концепцією, у межах якої відводиться певне мі­сце окремим банкам.

Так, прийнятий ще у 1991 р. Закон України «Про банки і банків­ську діяльність» перш ніж визначити, які банки можуть бути в Україні і як вони повинні функціонувати, зафіксував концептуа­льне положення, що банківська система України має бути дворів­невою, установивши, які банки належать до кожного з рівнів і яким буде механізм зв'язків між ними.

Тому більш правомірним видається наступне формулювання банківської системи:

Банківська система - законодавчо визначена, чітко структурована та субординована сукупність фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально взаємоув¢ язані в самостійну економічну структуру.

Самостійність банківської системи як економічної структури має подвійне спрямування:

- відносно окремих банків як її структурних елементів;

- відносно інших подібних великих систем, які функціонують в економіці паралельно з банківською.

Відносно окремих банків самостійність системи проявляється у специфічних цілях та функціях її порівняно з цілями та функціями банків.

Головною метою діяльності окремого банку є одержання при­бутку та підвищення ринкової ціни власного капіталу. Стосовно банківської системи ця ціль не тільки не збільшується пропор­ційно кількості банків, що входять до системи, а й взагалі пере­міщується на другий план, залишаючись лише ціллю окремих банків. На перше місце в системі виходять цілі:

- забезпечення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності з метою узгодження інтересів окремих банків із зага­льносуспільними інтересами. Ця ціль вступає в певну супереч­ність із забезпеченням прибутковості як ключовою ціллю комер­ційних банків;

- забезпечення надійності і стабільності окремих банків та ба­нківської системи в цілому з метою стабілізації грошей та безпе­ребійного обслуговування економіки, завдяки чому банківська система впливає на стан фінансового ринку та фінансового посе­редництва взагалі.

Жодна з цих цілей не під силу окремому банку, яким би еко­номічно могутнім він не був. Тільки скоординоване об'єднання їх у систему, зорієнтовану на зазначені цілі, робить досягнення їх реальним.

Не менш виразно проявляється відмінність функцій банківської системи від функцій окремих банків.

Банківська система спроможна виконувати три такі функції:

- трансформаційну;

- створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійна);

- забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна).

1. Трансформаційна функція банківської системи базується на аналогічній функції окремих банків. Проте вона не є сумою ме­ханічного складання подібної функції всіх банків, що входять у систему. У масштабах системи виникає якісно нова функція трансформації - більш масштабна, більш глибока, більш завер­шена й ефективна, ніж сума трансформаційних потенціалів окре­мих банків. Це зумовлюється двома обставинами:

- в трансформаційний процес активно включається центральний банк. Як банк банків він активно здійснює всі види трансформаційних процесів на міжбанківському рівні. Через ме­ханізми рефінансування центральний банк трансформує ресурси грошового ринку і за строками, і за розмірами, і за ризиками, і в регіональному аспекті, та ще й у більших масштабах, ніж окремі комерційні банки. Він завершує трансформаційні процеси в ме­жах усього грошового ринку, розпочаті безпосередньо комерцій­ними банками;

- система істотно підвищує трансформаційний потен­ціал вузькоспеціалізованих банків. Умонтовані в систему, вони діс­тають можливість виконувати цю функцію в кооперації з універса­льними банками. Якщо банк, як, наприклад, Ощадбанк України, спеціалізується на депозитних операціях, то в складі системи він може запропонувати мобілізовані кошти банкам, що виконують кредитні операції.

2. Функція створення платіжних засобів і регулювання гро­шового обороту (емісійна) полягає в тому, що банківська систе­ма оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зме­ншуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Іншими словами, банківська система управляє пропозицією грошей.

Це ключова функція банківської системи. У її виконанні бе­руть участь усі ланки системи - центральний банк, усі банки другого рівня. Вона стосується усіх напрямів банківської діяль­ності, насамперед кредитної.

Ця функція банківської системи якісно відрізняється від ана­логічної функції окремого банку. Кожний окремий банк потен­ційно спроможний брати участь у формуванні пропозиції грошей і заінтересований розширювати цю свою діяльність, оскільки во­на дає йому додаткові доходи. І тільки система може визначити межі цієї діяльності, що адекватні попиту на гроші, і ввести в ці межі емісійну діяльність кожного банку. Це досягається метода­ми та інструментами грошово-кредитної політики центрального банку, реалізацію якої здійснює система в цілому.

3. Функція забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна) пов'язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. Банки, на відміну від інших економічних суб'єктів, криють у собі підвищену загро­зу дестабілізації власної діяльності, розладу усього грошового ринку, провокування загальноекономічної кризи. Тому кожний окремий банк не може забезпечити надійної стабілізації, а скорі­ше навпаки.

Як посередники на грошовому ринку, банки функціонують переважно за рахунок чужих капіталів - акціонерного капіталу, залучених коштів вкладників та позичок інших банків. Тому вони перебувають під постійним контролем і тиском з боку великої кі­лькості клієнтів та акціонерів, дії яких визначаються не тільки економічними розрахунками, а й чутками, очікуваннями, припу­щеннями. Тому над банками постійно висить загроза паніки, яка може викликати обвальне вилучення депозитів та банкрутство, якщо цей процес своєчасно не зупинити. Крім того, під тиском своїх кредиторів і власників банки змушені вкладати капітали у високодохідні, але низько ліквідні активи, ризикуючи втратити ліквідність та довіру вкладників. Забезпечити високу ліквідність та довіру до банків - завдання не тільки окремих банків, а й усі­єї банківської системи.

Як посередники грошового ринку, банки повинні брати на се­бе всю відповідальність перед інвесторами за економічні ризики своїх позичальників. Проте реального успіху в цьому можна дося­гти лише за умови, що це завдання буде вирішуватися зусиллями всієї банківської системи. Тільки банківській системі в цілому під силу створити дійовий механізм страхування банківських ризиків і банківських депозитів.

Виконання банківською системою стабілізаційної функції про­являється двояко:

- у прийнятті низки законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх її ланок - від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків;

- у створенні дійового механізму державного контролю і на­гляду за дотриманням цих законів та за діяльністю банків узагалі.

На цій підставі створюються спеціальні механізми забезпе­чення стабільності банківської діяльності, які включають:

- страхування банківських ризиків, передусім кредитних;

- страхування банківських депозитів, насамперед фізичних осіб;

- створення внутрішньобанківських резервів для покриття збит­ків від кредитних ризиків;

- створення механізму обов'язкового резервування банківсь­ких депозитів;

- централізоване встановлення економічних нормативів з тих на­прямів банківської діяльності, які пов'язані з найбільшими ризиками;

- створення централізованого нагляду і контролю за банківсь­кою діяльністю;

- створення механізму централізованого рефінансування ко­мерційних банків (через механізми кредитора останньої інстанції та ринку міжбанківського кредитування);

- узаконення різних механізмів централізації банківського капіта­лу (створення консорціумів, картелів, трестів, концернів, холдингів).

У цих заходах виявляється організаційно-правове забезпечен­ня стабілізаційної функції банківської системи. Кожний із них може бути реалізований лише в межах системи і є специфічним інфраструктурним елементом, що перетворює сукупність банків у якісно нове явище - банківську систему.

Порівнюючи банківську підсистему з іншими, можна виявити в ній риси, які спільн і для їх усіх, що підтверджує її системний характер, а також суто специфічні риси, які підкреслюють її банківську специфічність.