Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Банківництво як окрема галузь
|
|
Банківництво є самостійним видом господарської діяльності, який можна розглядати як окрему галузь економіки. Для цього воно має всі необхідні атрибути:
- займає значну кількість робочої сили;
- на нього припадає відчутна частка суспільного капіталу та значна кількість фірм (банків);
- має свій особливий сегмент ринку, на якому реалізує свою продукцію;
- створює додаткову вартість і бере участь у виробництві ВВП;
- сплачує податки до бюджету та ін.
Сучасний комерційний банк є типовим виробником послуг нематеріальної сфери, який задовольняє потреби розширеного відтворення, обслуговуючи конкретні підприємства (які беруть участь в ньому), сприяючи росту економіки в цілому. Тому, комерційні банки:
- з одного боку, - є продавцями послуг;
- з іншого, - виступають інститутами, які забезпечують нормальне функціонування самого ринкового механізму, забезпечуючи економіку необхідними грошовими коштами та перерозподіляючи їх між окремими суб’єктами економіки.
Більшість цих атрибутів є очевидними і не потребують якихось пояснень. Але деякі з них мають досить складну сутність і потребують додаткового дослідження.
Насамперед це стосується послуг, які банки продукують і пропонують на ринки, їх участі у створенні додаткової вартості та у виробництві ВВП. На перший погляд, може здаватися, що банки, як звичайні фінансові посередники, ніякої додаткової вартості не створюють і ніякої продукції не виробляють, а лише переміщують готову вартість від одного суб'єкта (кредитора) до іншого (позичальника), а тому й статус фірми не можуть мати. Проте це не так, якщо глибше проаналізувати ці питання.
Центральним серед цих питань є визначення продукту банківської діяльності - сукупності послуг, які надають банки своїм клієнтам, та обсягу грошей, створених банками в процесі їх обслуговування.
У практиці аналізу й оцінки банківської діяльності застосовується кілька показників:
- обсяг грошових ресурсів, наданих банками у користування чи прийнятих від клієнтів на зберігання;
- обсяг доходу, одержаного банками від наданих послуг (процентного і комісійного);
- обсяг прибутку та маржі, одержаних банками від діяльності в цілому та за окремими видами послуг.
Кожний із цих показників має своє призначення і відіграє певну роль в управлінні фінансами банку. Проте найбільш адекватним потребам виміру вартості (ціни) банківських послуг є показники прибутку, створеного в процесі їх надання.
Так, при наданні позичкових та інвестиційних послуг (назвемо їх для зручності ресурсними послугами) оцінити створену в їх процесі вартість неможливо ні через обсяг наданих позичок чи інвестицій, ні через загальний обсяг процентного доходу, одержаного банком. Це можна зробити лише через обсяг маржі, що припадає на кредитні та інвестиційні послуги банку.
По-іншому оцінюються послуги, для надання яких банкам не потрібно залучати додаткових коштів і нести процентні витрати, їх вартість реально виражає загальний обсяг комісійного доходу, одержаного від надання таких послуг. Але якщо для їх надання банку потрібно самому одержувати послуги зі сторони й оплачувати їх, то на суми цих витрат зменшується обсяг вартості послуг, наданих самим банком.
За такого підходу визначення ціни всіх видів послуг - і ресурсних, і комісійно-посередницьких - ставиться на однакову вартісну основу і відкриває шлях для усвідомлення їх єдиної сутності як специфічного продукту суспільної праці в банківській галузі.
Проте якщо затратне походження вартості комісійно-посередницьких послуг не викликає сумніву, то зв'язок з суспільною працею вартості кредитних та інвестиційних послуг ще потребує обґрунтування. Адже при видачі двох позичок - на суму 100, 0 тис. грн. і 100, 0 млн. грн. - затрати банків на їх оформлення та моніторинг будуть майже однакові, проте обсяг маржі, навіть за однакового рівня (наприклад, 5%) буде в першому випадку в 1000 разів меншим, ніж у другому. З'ясувати причини таких розбіжностей можна на підставі поглибленого вивчення природи та структури ресурсних послуг.
Ресурсні послуги за технологією їх надання поділяються на два етапи:
- формування банківських ресурсів;
- їх розміщення.
На першому етапі банки купують гроші, а на другому - продають, завдяки чому грошові ресурси переміщуються від заощадників до споживачів-позичальників.
Ця послуга банків нагадує послуги торговельних організацій, які спочатку купують продукцію виробничих підприємств, а потім продають кінцевим споживачам. Тому назвемо цю послугу банків для зручності аналізу торговельною. У процесі її виконання банки створюють вартість, що виражається певним рівнем маржі. Назвемо умовно таку маржу торговельною. Рівень її повинен максимально наближатись до середнього рівня маржі, який склався у сфері фінансового посередництва, тобто до базового її рівня.
Але банки крім чистої торгівлі грошовими ресурсами надають своїм клієнтам ряд інших послуг, яких не можуть надавати або надають меншою мірою інші фінансові посередники. Такими послугами є:
- забезпечення банками своїх клієнтів інформацією, потрібною для прийняття найбільш виважених рішень, за умови мінімальних трансакційних та інформаційних витрат (інформаційні послуги);
- зниження ризиків, пов'язаних з розміщенням коштів у дохідні активи, через диверсифікацію портфелів активів (послуга з трансформації ризику);
- підтримання ліквідності фінансових вкладень заощадників через механізм управління активами і пасивами банку (послуга з трансформації ліквідності).
Зазначені послуги банків є досить вигідними для їхніх клієнтів, але вимагають додаткових витрат з боку банків, що збільшує їх вартість і вимагає зростання маржі відносно її базового рівня.
Оскільки вигодами від цих послуг користуються і вкладники, і позичальники банків, то в збільшенні маржі теж повинні брати участь і ті, і ті. Саме цим можна пояснити той факт, що процентні ставки за банківськими позичками зазвичай вищі, а за депозитами — нижчі від процентних ставок на ринку цінних паперів, де гроші купуються без участі фінансових посередників чи відповідних процентних ставок у небанківських фінансових посередників.
Як видно з викладеного, асортимент банківських послуг є досить широким, а отже, банківництво за характером свого продукту - надто складне виробництво. Ця складність посилюється тим, що виробництво банківських послуг і їх реалізація технологічно збігаються, що характерно для всіх підприємств сфери послуг. Процес виробництва банківських послуг на практиці здійснюється у формі відповідних операцій - депозитних, кредитних, інвестиційних, консультаційних, трастових тощо. Завершення операції означає надання відповідної послуги клієнтам. Через таке співвідношення в часі банківська операція нібито заступає собою банківську послугу. Тому в літературі мова зазвичай ведеться про операції, а не про послуги, хоч для характеристики банківництва як галузі більш показовими є послуги як кінцевий продукт, а не операції як технологічний процес.
Організація діяльності банків.
Комерційні банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю відповідно до Законів України " Про банки і банківську діяльність", " Про господарські товариства", " Про цінні папери і фондову біржу", " Про підприємництво", інших законодавчих актів України.
Банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації в Національному банку України.
Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету міністрів України або уповноважених ним органів.
Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь (10% і більше статутного капіталу), об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації.
Статутний фонд новостворюваного комерційного банку формується тільки за рахунок власних коштів засновників у грошовій формі, що виключає можливість використовувати розподільний механізм для залучення бюджетних і кредитних ресурсів у банківську власність. Розмір статутного фонду визначається засновниками банку, але не може бути меншим за нормативні вимоги НБУ (10 мільйонів євро). Ці вимоги спрямовані на те, щоб забезпечити певний рівень надійності банку і його спроможності відповідати за своїми зобов'язаннями.
Перерахування розміру статутного капіталу у гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим НБУ на день укладення установчого договору.
Для реєстрації орган управління комерційного банку подає до регіонального управління НБУ пакет необхідних документів. Але до цього необхідно зібрати певну суму грошей і акумулювати її на тимчасовому рахунку в НБУ. Ця сума випливає з установчого договору, але не може бути меншою від мінімальних вимог НБУ.
Регіональне управління НБУ розглядає пакет реєстраційних документів про створення комерційного банку і з відповідним висновком передає його в центральний апарат НБУ, де вони розглядаються відповідними структурними підрозділами. Остаточне рішення про можливість створення банку з національним капіталом приймає комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків, а банку з участю іноземного капіталу - Правління НБУ.