Застосовувані форми та системи оплати праці

Тарифна система, що її ми назвали основою організації оплати праці робітників виробничого підприємства, не може, проте, забез­печити повних розрахунків місячного заробітку цієї найбільшої за кількістю категорії персоналу, оскільки не бере до уваги реальної результативності їхньої діяльності за відповідний проміжок часу. Цим пояснюється об'єктивна необхідність проведення розрахунків абсолютної величини заробітної плати, виходячи з фактичних ре­зультатів (затрат) праці протягом одного місяця. Такі результати (затрати) праці можна визначити за допомогою конкретних форм і систем заробітної плати робітників виробничих підприємств чи виробничо-експериментальних підрозділів науково-технічних та 384 інших подібних організацій.

Основними вимірниками результатів (затрат) є кількість виготовленої продукції (обсяг наданих послуг) належної якості або витрачений робочий час, тобто кількість днів (годин), протягом яких праців­ник фактично був зайнятий (працював) на підприємстві (в органі­зації). Такому поділу вимірників затрат праці відповідають дві форми заробітної плати, що базуються на тарифній системі, — відрядна та почасова.

За відрядної форми оплата праці проводиться за нормами й розцінками, установленими на підставі розряду працівника. Ква­ліфікаційний (тарифний) розряд працівника передбачає виконання роботи відповідної складності.

Основними умовами застосування відрядної оплати праці є на­явність кількісних показників роботи, що безпосередньо залежать від конкретного працівника і піддаються точному обліку, а також необхідність стимулювання зростання випуску продукції та існу­вання реальних можливостей підвищення виробітку на конкретно­му робочому місці. Використання цієї форми оплати праці потре­бує встановлення обґрунтованих норм виробітку, чіткого обліку їхнього виконання і, що особливо важливо, воно не повинно при­зводити до погіршання якості продукції, порушень технологічних режимів, техніки безпеки, а також до перевитрачання сировини, матеріалів, енергії.

За почасової форми заробітної плати оплата праці робітників здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками з ура­хуванням відпрацьованого часу та рівня кваліфікації, що визначаєть­ся тарифним розрядом.

Почасова форма заробітної плати застосовується тоді, коли не­доцільно нормувати роботи (наприклад, операції контролю за які­стю продукції) або вони взагалі не піддаються нормуванню, оскі­льки зміст і послідовність виробничих операцій часто змінюються (роботи з ремонту та налагодження устаткування, обслуговування внутрішньозаводського транспорту, дослідно-експериментальні роботи тощо).

Сучасна техніка пред'являє підвищені вимоги до точності та чистоти обробки, якості продукції. Саме почасова, а не відрядна оплата праці значно більше сприяє дотриманню цих вимог. Поча­сова оплата праці керівників, спеціалістів і службовців здійснюєть­ся, як правило, за місячними посадовими окладами (ставками).

системи оплати праці

Кожна з названих форм заробітної плати охоплює кілька систем оплати праці для різних

організаційно-технологічних умов виробництва. Можливі та реально застосовувані системи оплати праці робіт­ників виробничих підприємств (підрозділів організацій) показа­но на рис. 15.8.

За прямої відрядної системи заробіток працівника (£ > _пвс) розра­ховується множенням кількості одиниць виробленої продукції (v) та розцінки за одиницю продукції (р₀):

(15.4)

Розцінка визначається діленням погодинної тарифної ставки на норму виробітку або множенням погодинної тарифної ставки на норму часу (в годинах) на виготовлення одиниці продукції.

За непрямої відрядної системи заробіток працівника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці праців­ників, що їх він обслуговує. Вона застосовується для оплати тих категорій допоміжних робітників (наладчиків, ремонтників, кра­нівників), праця яких не піддається нормуванню та обліку, але знач­ною мірою визначає рівень виробітку основних робітників. Заро­біток робітника {D_mc) за цієї системи розраховується за формулою

(15.5)

де s — погодинна тарифна ставка; t — фактично відпрацьована кількість годин цим робітником; к_т — середній коефіцієнт вико­нання норм виробітку всіма робітниками, що обслуговуються.

За відрядно-преміальної системи заробіток працівника Ф_впс) складається з відрядного заробітку (p_ov) та премії (т) за досягнення певних результатів:

D_впс = p_ov + m. (15.6)

(15.7)

Відрядно-прогресивна оплата праці передбачає оплату робіт, виконаних у межах встановленої норми (и_о) за звичайними відряд­ними розцінками р, а робіт, виконаних понад нормативний (базо­вий) рівень (и.), — за підвищеними розцінками (р₍) залежно від сту­пеня виконання завдання. Отже, заробіток (D_{t м ог}) у цій системі визначається за формулою

Застосування цієї системи обмежується, як правило, дільниця­ми, що стримують роботу всього підприємства, за браком у них стимулюючих факторів підвищення якості продукції або послуг.

Відмінність акордної системи полягає в тім, що працівникові або групі працівників розцінки встановлюються не за окремі опе­рації, а за весь комплекс робіт із визначенням кінцевого строку його виконання. Ця система заохочує до скорочення строків виконання [робіт і тому використовується передовсім для усування наслідків аварій, за термінових ремонтів, будівельних робіт тощо. Треба вра­ховувати необхідність суворого контролю якості, додержання правил безпеки праці за застосування цієї системи оплати.

Почасова оплата праці робітників здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками із застосуванням нормованих зав­дань або за місячними окладами. Почасова оплата праці керівників, І спеціалістів і службовців, як уже було сказано, проводиться, як пра­вило, за місячними посадовими окладами (ставками).

За простої почасової оплати заробіток працівника (D_nn) розра­ховується множенням годинної тарифної ставки відповідного роз­ряду (s) на кількість відпрацьованих годин (t):

(15.8)

Через недостатній позитивний вплив на кількість і якість праці робітника цю систему застосовують досить рідко.

У почасово-преміальній системі певною мірою усунуто цей недолік. За цієї системи окрім тарифного заробітку {s • t) праців­ник одержує премію (т) за досягнення певних кількісних або які­сних показників. Загальний заробіток (D _ем) визначається за фор­мулою

(15.9)

Рис. 15.8. Форми та основні системи оплати праці.

За застосування почасово-преміальної системи з використанням, нормованих завдань заробіток може складатися з трьох частин:

1) почасового заробітку, що розраховується пропорційно відпра­цьованому часу, і доплат за професійну майстерність та умови (інтенсивність) праці; 2) додаткової оплати за виконання нормова­них завдань, що нараховується у відсотках до почасової оплати за тарифом; 3) премії за зниження трудомісткості виробів або робіт. Різновидом почасово-преміальної є система оплати за посадо­вими окладами, що застосовується на підприємствах усіх галузей економіки. За цією системою оплачуються працівники, робота яких має стабільний характер (комірники, вагарі, прибиральники та ін.).