Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Додаток 2






ФОРМИ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ:

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА,

ОСНОВНІ ПРАВИЛА СКЛАДАННЯ, ТИПОВІ РІЗНОВИДИ

В попередньому додатку, присвяченому загальному розумінню квалі­фікації злочинів як окремого соціально-правового явища, зокрема, відмічалось: зроблений суб'єктом в меж­ах кваліфікації злочинів висновок про відповідність певної моделі фактичних обставин одному чи кільком юридичним складам злочину обов'язково має «формалізуватися», набути якихось особливих «зовнішніх» форм. Такі форми не­обхідні перш за все для того, щоб цей висновок міг бути сприйнятий іншими суб'єктами. Крім того, якщо кваліфікація злочинів має пра­вове значення, саме з її «зовнішніми» формами пов'язуються різно­манітні правові, в тому числі і кримінально-правові, наслідки.

Які ж саме форми кваліфікації злочинів виділяються в теорії кримінального права і використовуються в правозастосовній прак­тиці України? Який кримінально-правовий зміст кожної з цих форм та за якими правилами вони створюються (складаються)? В які типо­ві різновиди можна об'єднати конкретні прояви відповідних форм кваліфікації злочинів? Відповіді на ці та деякі інші питання пропонуються нижче.

Виділення окремих форм кваліфікації злочинів. Загальними, хоча в певній мірі суперечливими і не в усьому коректними орієнтирами для виділення «зовнішніх» форм кваліфікації злочинів є положення п. 5 ч. 1 ст. 291 та п.2 ч.3 ст.374 КПК 2012 р. У п.5 ч.1 ст.291 КПК 2012 р. йдеться про «виклад фактичних обставин кримінального правопорушення», «правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність» та «формулювання обвинувачення». В свою чергу п.2 ч.3 ст.374 КПК 2012 р. містить положення про «формулювання обвинувачення… із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслдків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення» та «статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений». Не вирішуючи повністю проблему співвідношення наведених положень між собою, спробуємо, водночас, наблизити окремі їх формулювання (поняття) до тих орієнтирів у розумінні кваліфікації злочинів, які були запропоновані в Додатку 1. В цьому плані можна, зокрема, зробити такі висновки: а) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення є, по суті, так званою фактичною стороною обвинувачення (відтворенням ІОМ ФО); б) правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону є змістовною формою такої кваліфікації (кваліфікації злочинів); очевидно ця форма пов’язується і з поняттям «формулювання обвинувачення» в контексті п.5 ч.2 ст.291 КПК 2012 р.; в) правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність є символічною формою такої кваліфікації (кваліфікації злочинів); зрозуміло, що про неї йдеться і у відповідному формулюванні п.2 ч.3 ст.374 КПК 2012 р.

З’ясовуючи основний кримінально-правовий зміст першої з виділених форм кваліфікації злочинів, необхідно перш за все виходити з того, що вона має визначити і зафіксу­вати за допомогою певних формулювань окремі ознаки (характеристики) того юридичного складу злочину, якому відповідає інкриміноване підсудному діяння у поєднанні з іншими фактичними обставинами і який суб’єкт кваліфікації обрав як найбільш точний правовий орієнтир щодо цього діяння. Такі ознаки – у своїй сукупності – повинні відобразити специфічний зміст цього юридичного складу злочину, з яким (змістом) ко­респондує діяння та деякі інші фактичні обставини. Тим самим буде зафіксована юридична (кримінально-правова) специфіка того діяння (злочину), що інкримінується підсудному, і поряд з фактичною сто­роною обвинувачення, в якій знайде відображення інформаційно-оціночна модель фактичних обставин, з'явиться так зване юридичне формулювання обвинувачення. Саме воно і виступає змістовною формою кваліфікації злочинів.

Друга форма кваліфікації злочинів названа символічною тому, що вона несе інформацію про той юри­дичний склад злочину, який суб’єкт кваліфікації обрав як найбільш точний правовий орієнтир щодо інкримінованого особі діяння, за допомогою певних символів (знаків). По суті, мова йде про складання (створення) своєрідної формули кваліфікації злочинів, З буквального розуміння п.5 ч.1 ст.291 та п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК випливає, що симво­лами (знаками) у такій формулі виступають певні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність. Це положення потребує деяких уточнень та доповнень (див. нижче), однак саме воно дає підстави розглядати формулу кваліфікації злочинів самостійною символічною формою кваліфікації злочинів.

Важливо ще раз підкреслити: з урахуванням висновку про те, що вну­трішня сторона кваліфікації злочинів є однотипною у всіх її зовніш­ніх проявах (різновидах), виділені форми кваліфікації злочинів – символічна і змістовна – мають розглядатись як універсальні. Це означає, що формула кваліфікації злочинів і юридичне формулю­вання обвинувачення повинні створюватись (складатись) за одними і тими ж правилами при здійсненні будь-якого різновиду кваліфікації злочинів, в тому числі того, що здійснюється судом і має кримінально-правове значення.

Формула кваліфікації злочинів. Як символічна форма кваліфі­кації злочинів її формула (в подальшому - ФК) має дві істотні харак­теристики: а) внутрішній кримінально-правовий зміст; б) зовнішні засоби його виразу («об'єктивізації»). В свою чергу кожна з цих ха­рактеристик, а також зв'язок між ними обумовлюють специфічні правила складання (створення) ФК. Такі правила можна певним чи­ном систематизувати, виділивши серед них: а) правила спеціально-юридичного характеру, що забезпечують коректне відображення внутрішнього кримінально-правового змісту ФК її зовнішніми засо­бами; б) правила техніко-юридичного характеру, що забезпечують оптимальне використання певних символів як зовнішніх засобів ФК. Крім того з урахуванням особливостей фіксації у КК України окре­мих нормативних складових (частин) відповідних юридичних скла­дів злочинів, а також особливостей кваліфікації окремих форм мно­жинності злочинів можна виділити типові різновиди ФК.

Внутрішній кримінально-правовий зміст ФК становить інформа­ція про конкретний юридичний склад злочину (інколи - про декіль­ка таких складів), який обраний суб'єктом кваліфікації як найбільш точний правовий орієнтир щодо відповідної інформаційно-оціночної моделі фактичних обставин. У ФК ця інформація може бути представ­лена різними символами, однак її сутність залишається незмінною і завжди може бути «розшифрована» тими суб'єктами, які розуміють значення таких символів.

Зазначене розуміння внутрішнього кримінально-правового змісту ФК виступає тим орієнтиром, який дозволяє сформулювати декілька найбільш загальних правил спеціально-юридичного характеру щодо її складання (створення). До цих правил, перш за все, можна віднести наступні:

1) до ФК не повинні включатись ті символи, які представ­ляють положення кримінального права, що за своєю природою «не входять» до юридичного складу злочину як специфічної нормативної юридичної конструкції; у ФК, зокрема, не повинні мати місце поси­лання на статті 17, 21, 31, 32 – 34, відповідні пункти ч. 1 ст. 66 та (або) ч. 1 ст. 67 КК;

2) до ФК не повинні включатись ті символи, які пред­ставляють положення кримінального права, що «не входять» до кон­кретного юридичного складу злочину, обраного суб'єктом кваліфіка­ції як відповідний правовий орієнтир; наприклад, при кваліфікації умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого службовою особою (працівником правоохоронного органу) при перевищенні меж необхідної оборони, ФК не повинна містити посилання на ч.3 ст.18 КК, оскільки законодавець не надав останній обставині «статусу» ознаки юридичного складу злочину, передбаченого ст.124 КК;

3) до ФК обов'язково мають включатись ті символи, які представляють положення кримінального права, без яких юридичного складу злочи­ну як специфічної нормативної юридичної конструкції бути не може; в даному разі такими символами виступають від­повідна стаття або частина статті Особливої частини КК, що пред­ставляє так звану специфічну частину юридичного складу злочину певного виду чи окремого його різновиду;

4) до ФК обов'язково мають включатись ті символи, які представляють положення криміналь­ного права, що відображають специфіку так званих особливих юри­дичних складів злочину, якщо саме такий склад обраний суб'єктом кваліфікації як відповідний правовий орієнтир; цими символами виступають, зокрема, конкретні час­тини статей 14, 15, 27 КК.

При відображенні у ФК інформації про конкретний юридичний склад злочину, обраний суб'єктом кваліфікації як найбільш точний правовий орієнтир, необхідно вирішити ще одне питання: до ФК ма­ють включатись всі символи, що представляють відповідні положен­ня кримінального права, які «входять» до зазначеного юридичного складу злочину, чи лише окремі з таких символів? Беручи до уваги деякі положення КК (зокрема, ст. 16, ч.ч.1, 2 ст. 29) та врахову­ючи сталі тенденції правозастосовної практики України, можна від­повісти на поставлене питання таким чином: до ФК необхідно вклю­чати лише ті символи, які представляють положення кримінального права, що характеризують специфіку (особливий зміст) відповідного юридичного складу злочину. Конкретизуючи такий підхід, можна сформулювати ще декілька загальних правил спеціально-юридичного характеру щодо складання ФК:

1) до ФК не повинні включатись ті символи, які представляють положення кримінального права, що характеризують загальні ознаки суб'єкта злочину (вік, осудність) та форми вини (умисел і його види, необережність та її види); це означає, що у ФК не потрібно робити по­силання на відповідні частини статей 18, 19, 20, 22, 24, 25 КК;

2) при складанні ФК щодо замаху на злочин необхідно робити по­силання на ч. 2 або ч. 3 ст. 15 КК; посилання у ФК на ст. 15 КК «в цілому» або на ч. 1 ст. 15 КК є некоректним, оскільки, передбачивши види замаху на злочин – закінчений та незакінчений, КК саме з кон­кретним його видом пов'язує специфіку юридичної конструкції цієї стадії незакінченого злочину;

3) при кваліфікації одиничного злочину у ФК повинно бути поси­лання лише на одну частину відповідної статті Особливої частини КК – в тому числі і тоді, коли суб'єкту злочину інкриміновано декілька обтяжуючих обставин, передбачених різними частинами такої статті; в цьому разі правозастосовна практика України дотримується підхо­ду, відповідно до якого у ФК має бути відображений той юридичний склад злочину, особливий зміст якого передбачає найбільш обтяжу­ючу обставину (іншими словами - у ФК вказується та частина статті Особливої частини КК, яка передбачає найбільш сувору санкцію)[3].

З урахуванням особливостей змісту окремих кримінально-правових ситуацій можуть бути сформульовані і деякі конкретні правила спеціально-юридичного характеру щодо складання ФК. Такі правила визначають, зокрема, особливості складання ФК при квалі­фікації: а) умисного вбивства при обтяжуючих обставинах; б) повторнос­ті тотожних злочинів, що відповідають одному юридичному складу злочину; в) співучасті у злочині особи, діяння якої відповідає ознакам кількох видів співучасників; г) окремих проявів співучасті у злочині, передбачених ст.28 КК; ґ) злочинів, вчинених організатором організованої групи чи злочинної організації (ч.1 ст.30 КК).

Зовнішні засоби ФК - це певні символи (знаки), що представляють ті положення кримінального права, які утворюють особливий зміст юридичного складу злочину, обраного суб'єктом кваліфікації як пра­вовий орієнтир. В даному разі «представництво» здійснюється шля­хом символічного відображення у ФК тих складових (компонентів) відповідних джерел кримінального права України, в яких містяться зазначені положення. Про загальні правила коректного відображен­ня зовнішніми засобами ФК її внутрішнього кримінально-правового змісту - правила спеціально-юридичного характеру - йшлося вище. Що ж стосується оптимального відтворення у ФК самих зовнішніх засобів (фактично – створення відповідних символів), то тут, як уже зазначалось, мають діяти певні правила техніко-юридичного харак­теру. Такі правила стосуються, зокрема: а) скороченого найменуван­ня відповідних джерел кримінального права України та їх окремих складових (статей, їх частин та пунктів); б) порядку (послідовності) відтворення у ФК зазначених складових; в) використання у ФК пев­них засобів, які зв'язують відповідні її складові між собою або розді­ляють їх. Більшість цих правил носить рекомендаційний характер і формулюються в навчальній та науковій літературі.

Докладніше про правила спеціально-юридичного та техніко-юридичного характеру щодо складання ФК йдеться у додатках 3, 4.

Типові різновиди ФК охоплюють переважну більшість конкрет­них проявів цієї форми кваліфікації злочинів, хоча окремі з цих різ­новидів можуть представляти різні за своїми кримінально-правовими характеристиками юридичні склади злочинів. До типових різновидів ФК можна, зокрема, віднести:

а) ФК, яка містить посилання лише на статтю або частину статті Особливої частини КК, наприклад, ст. 113 КК чи ч. 2 ст. 329 КК; такий різновид ФК використовується при кваліфікації: 1) необережного злочину (такий злочин не має стадій і не може бути вчинений у співучасті); 2) закінченого злочину, вчиненого суб'єктом одноособово (за відсутності ознак співучасті); 3) за­кінченого злочину, вчиненого виконавцем чи співвиконавцем злочину (ч. 1 ст. 29 КК); 4) закінченого злочину, вчиненого учасником організованої групи чи злочинної організації (ст. 30 КК); 5) закінченого злочину, вчиненого так званим опосередко­ваним виконавцем (див., наприклад, ч. 5 ст. 41 КК);

б) ФК, яка крім посилання на відповідну статтю (частину статті) Особливої частини КК містить посилання на відповідну части­ну однієї чи кількох статей Загальної частини КК, наприклад, ч. 1 ст. 14, ст. 112 КК або ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 328 КК чи ч. З ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 201 КК; такий різновид ФК викорис­товується при кваліфікації: 1) незакінченого злочину (ст. 16 КК); 2) закінченого злочину, вчиненого організатором, підбу­рювачем або пособником (ч. 2 ст. 29 КК); 3) незакінченого зло­чину, вчиненого організатором, підбурювачем або пособником (в цьому разі у ФК здійснюється посилання на відповідні час­тини двох статей Загальної частини КК – див., наприклад, ч. 4 ст. 29 КК);

в) ФК, яка містить окремі посилання на декілька статей (частин статей) Особливої частини КК, наприклад, ч. З ст. 110; ч. 2 ст. 121 КК чи ч. 1 ст. 263; ст. 112 КК; такий різновид ФК викорис­товується при кваліфікації злочинів, які утворюють сукупність (ч. 2 ст. 33 КК).

В окремих випадках може мати місце поєднання першого або другого різновидів ФК з третім, наприклад, ч. 1 ст. 2583; ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 258 КК.

Юридичне формулювання обвинувачення. Як і формула ква­ліфікації злочинів, юридичне формулювання обвинувачення (в по­дальшому - ЮФО) має внутрішній кримінально-правовий зміст і зовнішні засоби його виразу. З урахуванням цих характеристик ство­рення (складання) ЮФО також відбувається за певними правилами спеціально-юридичного та техніко-юридичного характеру, як і ФК, ця форма кваліфікації злочинів має типові різновиди.

Внутрішній кримінально-правовий зміст ЮФО утворює ін­формація про специфічний зміст того юридичного складу злочину (ЮСЗ), якому (змісту), на думку суб'єкта кваліфікації, відповідає певна інформаційно-оціночна модель фактичних обставин. В окремих ви­падках зазначений специфічний зміст може співпадати з особливим змістом відповідного юридичного складу злочину в цілому, напри­клад, при кваліфікації крадіжки за ч. 1 ст. 185 КК. Однак в більшості випадків - з урахуванням наявності в юридичних складах злочинів так званих альтернативних ознак - специфічний зміст є лише одним з кількох можливих різновидів особливого змісту юридичного складу злочину.

Специфічний зміст відповідного юридичного складу злочину – це завжди поєднання (сукупність) конкретних законодавчих характе­ристик злочину певного виду чи окремого його різновиду, яким від­повідає «створена» суб'єктом кваліфікації інформаційно-оціночна модель фактичних обставин. Таке розуміння дозволяє сформулю­вати декілька загальних правил спеціально-юридичного характе­ру щодо складання ЮФО, зокрема:

1) до ЮФО обов'язково повинні включатись окремі характеристики, передбачені статтею (частиною статті, статтями, частинами статей), яка (які) вказана (вказані) у ФК; у будь-якому ЮФО такі характеристики дослівно відтворюють окре­мі формулювання відповідної статті (частини статті) Особливої час­тини КК, зазначеної у ФК, або передають кримінально-правовий зміст таких формулювань;

2) до ЮФО повинні включатись лише ті характеристики обраного суб'єктом кваліфікації юридичного скла­ду злочину, яким відповідає (з якими кореспондує) «створена» ним інформаційно-оціночна модель фактичних обставин; альтернативні ознаки (характеристики) відповідного ЮСЗ, які не мають відношення до такої моделі, в ЮФО не зазначаються;

3) до ЮФО не включаються ті характеристики юридичного складу зло­чину, які не входять до його особливого змісту (наприклад, загальні ознаки суб'єкта злочину, відповідні формулювання, що визначають конкретні види умислу чи необережності).

Крім зазначених загальних правил при складанні окремих різно­видів ЮФО необхідно керуватись цілим рядом конкретних правил спеціально-юридичного характеру. Такі правила, зокрема, стосують­ся ЮФО, що фіксує специфічний зміст: а) так званих особливих юри­дичних складів злочинів; б) кваліфікованих та особливо кваліфікова­них складів злочинів; в) юридичних складів злочинів, що утворюють сукупність; г) юридичних складів злочинів, що утворюють окремі різ­новиди повторності.

Зовнішні засоби ЮФО - це певні словесні форми (мовні конструкції), за допомогою яких у ньому фіксується специфіч­ний зміст відповідного юридичного складу злочину. В деяких ЮФО такі форми можуть повністю співпадати з відповідними законодавчи­ми формулюваннями, однак у більшості ЮФО окремі законодавчі ха­рактеристики зазнають певних текстуальних змін. Такі зміни зумов­лені цілим рядом техніко-юридичних та власне філологічних особли­востей побудови нормативного матеріалу КК України. З урахуванням цих особливостей для створення окремих словесних форм ЮФО ви­користовуються конкретні правила техніко-юридичного характеру, більшість з яких, як і щодо складання ФК, вироблена в науковій та навчальній літературі і носить рекомендаційний характер.

Докладніше про правила спеціально-юридичного та техніко-юридичного характеру щодо складання ЮФО йдеться у додатках 5, 6.

Типові різновиди ЮФО є похідними від типових різновидів ФК. Водночас специфічний зміст відповідного юридичного складу злочи­ну в межах окремих типових різновидів ЮФО може бути різним. Тому при складанні окремих ЮФО, що охоплюються одним з типових різ­новидів, може використовуватись різний «набір» правил спеціально-юридичного та техніко-юридичного характеру. Наведені нижче при­клади типових різновидів ЮФО кореспондують з відповідними при­кладами ФК, які щодо цієї форми кваліфікації злочинів вказувались першими:

а) ЮФО, яке фіксує специфічний зміст юридичного складу зло­чину лише з використанням формулювань відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК; наприклад: вчинення з метою ослаблення держави вибухів, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень, – диверсія (ст. 113 КК);

б) ЮФО, яке фіксує специфічний зміст так званого особливого юридичного складу злочину – з використанням як формулювань відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК, так і формулювань відповідної частини статті (відповідних частин статей) Загальної частини КК, наприклад: готування до пося­гання на життя народного депутата України, вчинене у зв'язку з його державною діяльністю (ч. 1 ст. 14, ст. 112 КК);

в) ЮФО, яке фіксує специфічний зміст кількох окремих юридич­них складів злочинів, що утворюють сукупність, наприклад: умисні дії, вчинені з метою зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків; умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, – умисне тяжке тілесне ушкодження, – що спричи­нило смерть потерпілого (ч. З ст. 110; ч. 2 ст. 121 КК).

Врахування особливостей окремих різновидів ЮФО при його складанні докладніше висвітлюється в додатках 5, 6.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.01 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал