Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Додаток 2
ФОРМИ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА, ОСНОВНІ ПРАВИЛА СКЛАДАННЯ, ТИПОВІ РІЗНОВИДИ В попередньому додатку, присвяченому загальному розумінню кваліфікації злочинів як окремого соціально-правового явища, зокрема, відмічалось: зроблений суб'єктом в межах кваліфікації злочинів висновок про відповідність певної моделі фактичних обставин одному чи кільком юридичним складам злочину обов'язково має «формалізуватися», набути якихось особливих «зовнішніх» форм. Такі форми необхідні перш за все для того, щоб цей висновок міг бути сприйнятий іншими суб'єктами. Крім того, якщо кваліфікація злочинів має правове значення, саме з її «зовнішніми» формами пов'язуються різноманітні правові, в тому числі і кримінально-правові, наслідки. Які ж саме форми кваліфікації злочинів виділяються в теорії кримінального права і використовуються в правозастосовній практиці України? Який кримінально-правовий зміст кожної з цих форм та за якими правилами вони створюються (складаються)? В які типові різновиди можна об'єднати конкретні прояви відповідних форм кваліфікації злочинів? Відповіді на ці та деякі інші питання пропонуються нижче. Виділення окремих форм кваліфікації злочинів. Загальними, хоча в певній мірі суперечливими і не в усьому коректними орієнтирами для виділення «зовнішніх» форм кваліфікації злочинів є положення п. 5 ч. 1 ст. 291 та п.2 ч.3 ст.374 КПК 2012 р. У п.5 ч.1 ст.291 КПК 2012 р. йдеться про «виклад фактичних обставин кримінального правопорушення», «правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність» та «формулювання обвинувачення». В свою чергу п.2 ч.3 ст.374 КПК 2012 р. містить положення про «формулювання обвинувачення… із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслдків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення» та «статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений». Не вирішуючи повністю проблему співвідношення наведених положень між собою, спробуємо, водночас, наблизити окремі їх формулювання (поняття) до тих орієнтирів у розумінні кваліфікації злочинів, які були запропоновані в Додатку 1. В цьому плані можна, зокрема, зробити такі висновки: а) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення є, по суті, так званою фактичною стороною обвинувачення (відтворенням ІОМ ФО); б) правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону є змістовною формою такої кваліфікації (кваліфікації злочинів); очевидно ця форма пов’язується і з поняттям «формулювання обвинувачення» в контексті п.5 ч.2 ст.291 КПК 2012 р.; в) правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність є символічною формою такої кваліфікації (кваліфікації злочинів); зрозуміло, що про неї йдеться і у відповідному формулюванні п.2 ч.3 ст.374 КПК 2012 р. З’ясовуючи основний кримінально-правовий зміст першої з виділених форм кваліфікації злочинів, необхідно перш за все виходити з того, що вона має визначити і зафіксувати за допомогою певних формулювань окремі ознаки (характеристики) того юридичного складу злочину, якому відповідає інкриміноване підсудному діяння у поєднанні з іншими фактичними обставинами і який суб’єкт кваліфікації обрав як найбільш точний правовий орієнтир щодо цього діяння. Такі ознаки – у своїй сукупності – повинні відобразити специфічний зміст цього юридичного складу злочину, з яким (змістом) кореспондує діяння та деякі інші фактичні обставини. Тим самим буде зафіксована юридична (кримінально-правова) специфіка того діяння (злочину), що інкримінується підсудному, і поряд з фактичною стороною обвинувачення, в якій знайде відображення інформаційно-оціночна модель фактичних обставин, з'явиться так зване юридичне формулювання обвинувачення. Саме воно і виступає змістовною формою кваліфікації злочинів. Друга форма кваліфікації злочинів названа символічною тому, що вона несе інформацію про той юридичний склад злочину, який суб’єкт кваліфікації обрав як найбільш точний правовий орієнтир щодо інкримінованого особі діяння, за допомогою певних символів (знаків). По суті, мова йде про складання (створення) своєрідної формули кваліфікації злочинів, З буквального розуміння п.5 ч.1 ст.291 та п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК випливає, що символами (знаками) у такій формулі виступають певні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність. Це положення потребує деяких уточнень та доповнень (див. нижче), однак саме воно дає підстави розглядати формулу кваліфікації злочинів самостійною символічною формою кваліфікації злочинів. Важливо ще раз підкреслити: з урахуванням висновку про те, що внутрішня сторона кваліфікації злочинів є однотипною у всіх її зовнішніх проявах (різновидах), виділені форми кваліфікації злочинів – символічна і змістовна – мають розглядатись як універсальні. Це означає, що формула кваліфікації злочинів і юридичне формулювання обвинувачення повинні створюватись (складатись) за одними і тими ж правилами при здійсненні будь-якого різновиду кваліфікації злочинів, в тому числі того, що здійснюється судом і має кримінально-правове значення. Формула кваліфікації злочинів. Як символічна форма кваліфікації злочинів її формула (в подальшому - ФК) має дві істотні характеристики: а) внутрішній кримінально-правовий зміст; б) зовнішні засоби його виразу («об'єктивізації»). В свою чергу кожна з цих характеристик, а також зв'язок між ними обумовлюють специфічні правила складання (створення) ФК. Такі правила можна певним чином систематизувати, виділивши серед них: а) правила спеціально-юридичного характеру, що забезпечують коректне відображення внутрішнього кримінально-правового змісту ФК її зовнішніми засобами; б) правила техніко-юридичного характеру, що забезпечують оптимальне використання певних символів як зовнішніх засобів ФК. Крім того з урахуванням особливостей фіксації у КК України окремих нормативних складових (частин) відповідних юридичних складів злочинів, а також особливостей кваліфікації окремих форм множинності злочинів можна виділити типові різновиди ФК. Внутрішній кримінально-правовий зміст ФК становить інформація про конкретний юридичний склад злочину (інколи - про декілька таких складів), який обраний суб'єктом кваліфікації як найбільш точний правовий орієнтир щодо відповідної інформаційно-оціночної моделі фактичних обставин. У ФК ця інформація може бути представлена різними символами, однак її сутність залишається незмінною і завжди може бути «розшифрована» тими суб'єктами, які розуміють значення таких символів. Зазначене розуміння внутрішнього кримінально-правового змісту ФК виступає тим орієнтиром, який дозволяє сформулювати декілька найбільш загальних правил спеціально-юридичного характеру щодо її складання (створення). До цих правил, перш за все, можна віднести наступні: 1) до ФК не повинні включатись ті символи, які представляють положення кримінального права, що за своєю природою «не входять» до юридичного складу злочину як специфічної нормативної юридичної конструкції; у ФК, зокрема, не повинні мати місце посилання на статті 17, 21, 31, 32 – 34, відповідні пункти ч. 1 ст. 66 та (або) ч. 1 ст. 67 КК; 2) до ФК не повинні включатись ті символи, які представляють положення кримінального права, що «не входять» до конкретного юридичного складу злочину, обраного суб'єктом кваліфікації як відповідний правовий орієнтир; наприклад, при кваліфікації умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого службовою особою (працівником правоохоронного органу) при перевищенні меж необхідної оборони, ФК не повинна містити посилання на ч.3 ст.18 КК, оскільки законодавець не надав останній обставині «статусу» ознаки юридичного складу злочину, передбаченого ст.124 КК; 3) до ФК обов'язково мають включатись ті символи, які представляють положення кримінального права, без яких юридичного складу злочину як специфічної нормативної юридичної конструкції бути не може; в даному разі такими символами виступають відповідна стаття або частина статті Особливої частини КК, що представляє так звану специфічну частину юридичного складу злочину певного виду чи окремого його різновиду; 4) до ФК обов'язково мають включатись ті символи, які представляють положення кримінального права, що відображають специфіку так званих особливих юридичних складів злочину, якщо саме такий склад обраний суб'єктом кваліфікації як відповідний правовий орієнтир; цими символами виступають, зокрема, конкретні частини статей 14, 15, 27 КК. При відображенні у ФК інформації про конкретний юридичний склад злочину, обраний суб'єктом кваліфікації як найбільш точний правовий орієнтир, необхідно вирішити ще одне питання: до ФК мають включатись всі символи, що представляють відповідні положення кримінального права, які «входять» до зазначеного юридичного складу злочину, чи лише окремі з таких символів? Беручи до уваги деякі положення КК (зокрема, ст. 16, ч.ч.1, 2 ст. 29) та враховуючи сталі тенденції правозастосовної практики України, можна відповісти на поставлене питання таким чином: до ФК необхідно включати лише ті символи, які представляють положення кримінального права, що характеризують специфіку (особливий зміст) відповідного юридичного складу злочину. Конкретизуючи такий підхід, можна сформулювати ще декілька загальних правил спеціально-юридичного характеру щодо складання ФК: 1) до ФК не повинні включатись ті символи, які представляють положення кримінального права, що характеризують загальні ознаки суб'єкта злочину (вік, осудність) та форми вини (умисел і його види, необережність та її види); це означає, що у ФК не потрібно робити посилання на відповідні частини статей 18, 19, 20, 22, 24, 25 КК; 2) при складанні ФК щодо замаху на злочин необхідно робити посилання на ч. 2 або ч. 3 ст. 15 КК; посилання у ФК на ст. 15 КК «в цілому» або на ч. 1 ст. 15 КК є некоректним, оскільки, передбачивши види замаху на злочин – закінчений та незакінчений, КК саме з конкретним його видом пов'язує специфіку юридичної конструкції цієї стадії незакінченого злочину; 3) при кваліфікації одиничного злочину у ФК повинно бути посилання лише на одну частину відповідної статті Особливої частини КК – в тому числі і тоді, коли суб'єкту злочину інкриміновано декілька обтяжуючих обставин, передбачених різними частинами такої статті; в цьому разі правозастосовна практика України дотримується підходу, відповідно до якого у ФК має бути відображений той юридичний склад злочину, особливий зміст якого передбачає найбільш обтяжуючу обставину (іншими словами - у ФК вказується та частина статті Особливої частини КК, яка передбачає найбільш сувору санкцію)[3]. З урахуванням особливостей змісту окремих кримінально-правових ситуацій можуть бути сформульовані і деякі конкретні правила спеціально-юридичного характеру щодо складання ФК. Такі правила визначають, зокрема, особливості складання ФК при кваліфікації: а) умисного вбивства при обтяжуючих обставинах; б) повторності тотожних злочинів, що відповідають одному юридичному складу злочину; в) співучасті у злочині особи, діяння якої відповідає ознакам кількох видів співучасників; г) окремих проявів співучасті у злочині, передбачених ст.28 КК; ґ) злочинів, вчинених організатором організованої групи чи злочинної організації (ч.1 ст.30 КК). Зовнішні засоби ФК - це певні символи (знаки), що представляють ті положення кримінального права, які утворюють особливий зміст юридичного складу злочину, обраного суб'єктом кваліфікації як правовий орієнтир. В даному разі «представництво» здійснюється шляхом символічного відображення у ФК тих складових (компонентів) відповідних джерел кримінального права України, в яких містяться зазначені положення. Про загальні правила коректного відображення зовнішніми засобами ФК її внутрішнього кримінально-правового змісту - правила спеціально-юридичного характеру - йшлося вище. Що ж стосується оптимального відтворення у ФК самих зовнішніх засобів (фактично – створення відповідних символів), то тут, як уже зазначалось, мають діяти певні правила техніко-юридичного характеру. Такі правила стосуються, зокрема: а) скороченого найменування відповідних джерел кримінального права України та їх окремих складових (статей, їх частин та пунктів); б) порядку (послідовності) відтворення у ФК зазначених складових; в) використання у ФК певних засобів, які зв'язують відповідні її складові між собою або розділяють їх. Більшість цих правил носить рекомендаційний характер і формулюються в навчальній та науковій літературі. Докладніше про правила спеціально-юридичного та техніко-юридичного характеру щодо складання ФК йдеться у додатках 3, 4. Типові різновиди ФК охоплюють переважну більшість конкретних проявів цієї форми кваліфікації злочинів, хоча окремі з цих різновидів можуть представляти різні за своїми кримінально-правовими характеристиками юридичні склади злочинів. До типових різновидів ФК можна, зокрема, віднести: а) ФК, яка містить посилання лише на статтю або частину статті Особливої частини КК, наприклад, ст. 113 КК чи ч. 2 ст. 329 КК; такий різновид ФК використовується при кваліфікації: 1) необережного злочину (такий злочин не має стадій і не може бути вчинений у співучасті); 2) закінченого злочину, вчиненого суб'єктом одноособово (за відсутності ознак співучасті); 3) закінченого злочину, вчиненого виконавцем чи співвиконавцем злочину (ч. 1 ст. 29 КК); 4) закінченого злочину, вчиненого учасником організованої групи чи злочинної організації (ст. 30 КК); 5) закінченого злочину, вчиненого так званим опосередкованим виконавцем (див., наприклад, ч. 5 ст. 41 КК); б) ФК, яка крім посилання на відповідну статтю (частину статті) Особливої частини КК містить посилання на відповідну частину однієї чи кількох статей Загальної частини КК, наприклад, ч. 1 ст. 14, ст. 112 КК або ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 328 КК чи ч. З ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 201 КК; такий різновид ФК використовується при кваліфікації: 1) незакінченого злочину (ст. 16 КК); 2) закінченого злочину, вчиненого організатором, підбурювачем або пособником (ч. 2 ст. 29 КК); 3) незакінченого злочину, вчиненого організатором, підбурювачем або пособником (в цьому разі у ФК здійснюється посилання на відповідні частини двох статей Загальної частини КК – див., наприклад, ч. 4 ст. 29 КК); в) ФК, яка містить окремі посилання на декілька статей (частин статей) Особливої частини КК, наприклад, ч. З ст. 110; ч. 2 ст. 121 КК чи ч. 1 ст. 263; ст. 112 КК; такий різновид ФК використовується при кваліфікації злочинів, які утворюють сукупність (ч. 2 ст. 33 КК). В окремих випадках може мати місце поєднання першого або другого різновидів ФК з третім, наприклад, ч. 1 ст. 2583; ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 258 КК. Юридичне формулювання обвинувачення. Як і формула кваліфікації злочинів, юридичне формулювання обвинувачення (в подальшому - ЮФО) має внутрішній кримінально-правовий зміст і зовнішні засоби його виразу. З урахуванням цих характеристик створення (складання) ЮФО також відбувається за певними правилами спеціально-юридичного та техніко-юридичного характеру, як і ФК, ця форма кваліфікації злочинів має типові різновиди. Внутрішній кримінально-правовий зміст ЮФО утворює інформація про специфічний зміст того юридичного складу злочину (ЮСЗ), якому (змісту), на думку суб'єкта кваліфікації, відповідає певна інформаційно-оціночна модель фактичних обставин. В окремих випадках зазначений специфічний зміст може співпадати з особливим змістом відповідного юридичного складу злочину в цілому, наприклад, при кваліфікації крадіжки за ч. 1 ст. 185 КК. Однак в більшості випадків - з урахуванням наявності в юридичних складах злочинів так званих альтернативних ознак - специфічний зміст є лише одним з кількох можливих різновидів особливого змісту юридичного складу злочину. Специфічний зміст відповідного юридичного складу злочину – це завжди поєднання (сукупність) конкретних законодавчих характеристик злочину певного виду чи окремого його різновиду, яким відповідає «створена» суб'єктом кваліфікації інформаційно-оціночна модель фактичних обставин. Таке розуміння дозволяє сформулювати декілька загальних правил спеціально-юридичного характеру щодо складання ЮФО, зокрема: 1) до ЮФО обов'язково повинні включатись окремі характеристики, передбачені статтею (частиною статті, статтями, частинами статей), яка (які) вказана (вказані) у ФК; у будь-якому ЮФО такі характеристики дослівно відтворюють окремі формулювання відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК, зазначеної у ФК, або передають кримінально-правовий зміст таких формулювань; 2) до ЮФО повинні включатись лише ті характеристики обраного суб'єктом кваліфікації юридичного складу злочину, яким відповідає (з якими кореспондує) «створена» ним інформаційно-оціночна модель фактичних обставин; альтернативні ознаки (характеристики) відповідного ЮСЗ, які не мають відношення до такої моделі, в ЮФО не зазначаються; 3) до ЮФО не включаються ті характеристики юридичного складу злочину, які не входять до його особливого змісту (наприклад, загальні ознаки суб'єкта злочину, відповідні формулювання, що визначають конкретні види умислу чи необережності). Крім зазначених загальних правил при складанні окремих різновидів ЮФО необхідно керуватись цілим рядом конкретних правил спеціально-юридичного характеру. Такі правила, зокрема, стосуються ЮФО, що фіксує специфічний зміст: а) так званих особливих юридичних складів злочинів; б) кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів злочинів; в) юридичних складів злочинів, що утворюють сукупність; г) юридичних складів злочинів, що утворюють окремі різновиди повторності. Зовнішні засоби ЮФО - це певні словесні форми (мовні конструкції), за допомогою яких у ньому фіксується специфічний зміст відповідного юридичного складу злочину. В деяких ЮФО такі форми можуть повністю співпадати з відповідними законодавчими формулюваннями, однак у більшості ЮФО окремі законодавчі характеристики зазнають певних текстуальних змін. Такі зміни зумовлені цілим рядом техніко-юридичних та власне філологічних особливостей побудови нормативного матеріалу КК України. З урахуванням цих особливостей для створення окремих словесних форм ЮФО використовуються конкретні правила техніко-юридичного характеру, більшість з яких, як і щодо складання ФК, вироблена в науковій та навчальній літературі і носить рекомендаційний характер. Докладніше про правила спеціально-юридичного та техніко-юридичного характеру щодо складання ЮФО йдеться у додатках 5, 6. Типові різновиди ЮФО є похідними від типових різновидів ФК. Водночас специфічний зміст відповідного юридичного складу злочину в межах окремих типових різновидів ЮФО може бути різним. Тому при складанні окремих ЮФО, що охоплюються одним з типових різновидів, може використовуватись різний «набір» правил спеціально-юридичного та техніко-юридичного характеру. Наведені нижче приклади типових різновидів ЮФО кореспондують з відповідними прикладами ФК, які щодо цієї форми кваліфікації злочинів вказувались першими: а) ЮФО, яке фіксує специфічний зміст юридичного складу злочину лише з використанням формулювань відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК; наприклад: вчинення з метою ослаблення держави вибухів, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень, – диверсія (ст. 113 КК); б) ЮФО, яке фіксує специфічний зміст так званого особливого юридичного складу злочину – з використанням як формулювань відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК, так і формулювань відповідної частини статті (відповідних частин статей) Загальної частини КК, наприклад: готування до посягання на життя народного депутата України, вчинене у зв'язку з його державною діяльністю (ч. 1 ст. 14, ст. 112 КК); в) ЮФО, яке фіксує специфічний зміст кількох окремих юридичних складів злочинів, що утворюють сукупність, наприклад: умисні дії, вчинені з метою зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків; умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, – умисне тяжке тілесне ушкодження, – що спричинило смерть потерпілого (ч. З ст. 110; ч. 2 ст. 121 КК). Врахування особливостей окремих різновидів ЮФО при його складанні докладніше висвітлюється в додатках 5, 6.
|