Українські Січові Стрільці

У серпневі дні 1914 р. Головна Українська Рада створила Центральну бойову управу, яка звернулася до уряду Австро-Угорщини з проханням дозволити сформувати легіон Українських Січових Стрільців (УСС). Такий дозвіл було дано. У легіон відправили 16 офіцерів-українців, серед яких були Дмитро Вітовський, Михайло Баран, Григорій Коссак та ін. До УСС зголосилося тисячі добровольців. М. Литвин і К. Науменко у книзі «Історія галицького стрілецтва» (Львів, 1991) називають цифру – 28 тис. осіб. За іншими відомостями, добровольців налічувалося 6 тис. Проте створення великого військового українського з’єднання не входило до намірів австрійської влади, тому було вирішено обмежити чисельність легіону до 2 тис. стрільців. Погано озброєних добровольців (для легіону виділили 1 тис. гвинтівок застарілої системи Верндля) австрійське командування вирішило кинути на фронт проти російських військ, що наступали під Радзивилловим, де на легіон чекала неминуча загибель. Командир Т. Рожанковський виявив твердість і відмовився виконати наказ, за що був усунений з посади. Натомість призначили тодішнього директора Рогатинської приватної української гімназії Михайла Галущинського. Стрільці прийняли 3 вересня 1914 р. у Стрию присягу й залізницею вирушили на вишкіл у закарпатські села неподалік Мукачева. Ядро легіону становили активісти довоєнного січового, сокільського і пластівського руху.

Восени того ж року на Закарпатті було проведено військово-організаційне впорядкування легіону УСС, створено десять сотень (по 220 осіб у кожній), поділених між двома куренями під командуванням Г. Коссака (1-й курінь) і М. Волошина (2-й курінь) та пів куренем під командою Р. Шухевича.

Наприкінці вересня 1914 р. легіон вступив в оборонні бої з російськими військами в районі Верецького та Ужоцького перевалів. Ще запеклішими виявилися бої у листопаді проти корпусів генерала О. Брусилова, які намагалися пробитися в Карпати. Сотні В. Дідушка, К. Гутковського, Р. Дудинського, С. Горака, З. Носковського обороняли район Синьовидного, сотня Д. Вітовського – район Тухольки. За відвагу, виявлену в боях, медаллю за хоробрість було нагороджено Зенона Носковського, Якова Струхманчука, а також легендарних Софію Галечко та Олену Степанівну.

На початку квітня 1915 р. стрілецькі сотні куреня В. Дідушка зосереджувались у районі гори Маківки, яка була природною перешкодою на шляху до Угорської низовини, куди проривалися царські війська.

Микола ІІ в той час здійснював поїздку по Галичині, знайомлячись з новою російською провінцією. Командування Південно-Західного фронту вирішило ознаменувати «височайший» візит вагомою перемогою. Тому одній з найкращих в царській армії дивізій під командуванням генерала О. Каледіна було наказано захопити Маківку. Російські війська 2 квітня розпочали артилерійським вогнем бої за Маківку, які 1 травня закінчилися штурмом. У ніч на 2 травня до гори прибув курінь Г. Коссака і повернув утрачені позиції. У боях на Маківці загинуло 42 стрільці, 76 одержали поранення, 35 потрапили в полон.

У травні – червні 1915 р. австрійські та німецькі війська прорвали оборону росіян і змусили їх залишити майже всю Східну Галичину. Наприкінці серпня курені УСС знову брали участь у запеклих боях на Тернопільщині, між річками Серетом і Стрипою; 2 листопада 1915 р. стрільці ліквідували прорив росіян на Бережани. У боях на схилах гори Лисоня полк УСС втратив убитими, полоненими й пораненими понад тисячу старшин і стрільців. після цього полк УСС аж до травня 1916 р. перебував у тилу.

Наступ російських військ розпочався у червні 1916 р. Разом з усім фронтом від Стрипи відступив і стрілецький полк, закріпившись під Бережанами в районі Лисоні. Два місяці – серпень і вересень – на цьому рубежі безперервно точилися запеклі бої. Коли ж було розгромлено сусідні частини, полк УСС опинився в оточенні. півтори сотні старшин і стрільців полягли у тих боях, близько тисячі потрапили у полон. Решту полку було виведено в тил. Незважаючи на великі втрати, січові стрільці виявили мужність і героїзм, уславилися як «залізний» підрозділ. Сам факт існування УСС, їхня героїчна боротьба мали велике національно-пропагандистське значення, оскільки сприяли відродженню історичної свідомості і традицій козацької слави, поширенню ідеї визволення і возз’єднання України.