Вплив організаційно-економічних факторів на розвиток виробничої сфери

Розвиток виробничої сфери України та на території окремих ре­гіонів регулюється з допомогою організаційних (прямих) та економіч­них (непрямих) методів.

До організаційних (прямих) методів впливу належить, прийняття законів, указів, постанов та забезпечення їх виконання усіма об'єктами та суб'єктами господарської діяльності, усіма громадянами України; розробка та впровадження планів та програм у здійсненні техніко-тех-нологічних та соціально-економічних перетворень на території окре­мих регіонів та на підприємствах різних галузей народного господарс­тва, регулювання, таким чином, розвитку продуктивних сил; розробка та доведення до виконавців державних завдань та замовлень на виго­товлення певної продукції, в тому числі товарів народного вжитку, про­дукції для галузей легкої та переробної промисловості тошо. До органі­заційних методів належить встановлення та контроль за виконанням норм надходжень коштів до державного, регіонального та місцевих бюджетів та контроль за здійсненням витрат з цих бюджетів; кадрові зміни, формування та впровадження кадрової політики в органах де­ржавного та регіонального управління тощо.

До економічних (непрямих) методів виливу, що базуються на ви­користанні об'єктивних економічних законів, створюють умови для взаємодії учасників соціально-економічних процесів та самооргані­зації економічних систем непрямим чином, належать створення умов для повної економічної самостійності підприємств в здійсненні гос­подарсько-економічної діяльності; використання цін та тарифів з вра­хуванням можливостей державного впливу на їх рівень; використан­ня фінансово-розрахункової та фінансово-кредитної системи для стабілізації економіки. Фінансово-кредитна система має передбачати надання цільової фінансової допомоги в переорієнтації виробництва в напрямку наукомісткої і конкурентоздатної продукції, збільшення випуску товарів народного вжитку, діяльність банківської системи, спрямованої на акумуляцію тимчасово вільних коштів підприємств,

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

організацій, фізичних осіб, перетворення цих коштів в діючий капітал, використовуючи його для надання кредитів діючим підприємствам; податкова система, діяльність якої спрямовується на забезпечення надходжень у державний бюджет достатньої кількості коштів, а також стимулювання розвитку підприємництва, здійснення структурних пе­ретворень. Податкова система має передбачати впровадження дифе­ренційованих податкових ставок для різних галузей промислового виробництва з метою створення умов для пільгового оподаткування особливо необхідних стратегічно важливих виробництв для стимулю­вання їх розвитку; економічне стимулювання праці як метод еконо­мічного впливу.

Розглядаючи регіональні особливості економічного розвитку не­можливо уникнути розгляду питання стосовно впливу трансформації економічних відносин у зв'язку з впровадженням приватизації. Почи­наючи з 1991 р. в економічному розвитку України склалися негативні тенденції, пов'язані із зміною форм власності на засоби виробництва, приватизацією. Це надто складні економічні зміни, які порушили ба­гаторічно тривалі зв'язки, на перших етапах впровадження привели до негативних результатів.

В умовах планово-директивної економіки певний структурний виробничий потенціал держави був зорієнтований, головним чином, на виробництво продукції технічного та військового призначення. Виробництво такої продукції пов'язано із значними втратами ма­теріально-технічних, природних, енергетичних та трудових ресурсів. Одночасно, недостатня увага приділялась розвитку галузей вироб­ництва, що забезпечують потреби людей, що перешкоджало вирі­шенню актуальних соціально-економічних завдань, не створювало можливостей для зростання матеріального забезпечення людей, пок­ращення їх побутових умов. На часі стало необхідним формування нових економічних відносин, кардинальна структурна перебудова промислового комплексу на території окремих регіонів та держави в цілому.

Наступив період кардинальних змін у структурі та формах влас­ності, організації управління виробництвом, у відносинах у сфері

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

виробництва, розподілу і споживання. Приватизація — це відчуження майна, що перебувало у загальнодержавній і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб. До об'єктів, що підлягають приватизації, належать майно підприємств, цехів, дільниць та інших підрозділів; незавершене будівництво; частки (паї, акції), що належать державі у майні господарських товариств. При проведенні приватизації враховувалось, що в Україні існує дві принципово різні форми власності: державна (в т. ч. комунальна) і приватна (особиста). Сутність сучасних економічних перетворень полягала в наданні еко­номічної свободи підприємствам різних форм власності проводити ус­відомлену комерційно-господарську діяльність і добиватися високих економічних результатів.

Роздержавлення і приватизація створює умови не тільки для економічної свободи діяльності підприємств, але й для політичної і соціальної самостійності, для формування суспільства нового змісту. В результаті приватизації працівники підприємств стають володаря­ми власності, яку використовують в процесі праці. Це формує в них господарське ставлення до використання цієї власності, зацікавленість в ефективному використанні власних засобів виробництва.

Оскільки державна власність належала всім громадянам України, то для перерозподілу державної власності між усіма громадянами був застосований механізм, сутність якого полягає в наступному:

• здійснюється видача кожному громадянину приватизаційного сер­тифіката, який засвідчує його право на одержання частки держав­ної власності;

• перетворюються більшість великих та середніх підприємств дер­жавної власності на акціонерні товариства;

• забезпечується обмін приватизаційних сертифікатів громадян на акції цих акціонерних товариств.

Акція — цінний папір, що засвідчує право власності громадяни­на на певну частину у статутному фонді (капіталі) підприємства (ак­ціонерного товариства). Акціонерне товариство — підприємство, ста­тутний фонд якого формується за рахунок випуску (емісії) та продажу акцій, розподіляється на частини між багатьма власниками акцій —

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

акціонерами. Таким чином, частка кожного з акціонерів пропорційна кількості придбаних ним акцій.

Характерною ознакою приватизації була відсутність достатньо­го національного капіталу, ринкових інституцій, зокрема фондового ринку, та довіри населення до інституту приватної власності взагалі. В таких умовах приватизацію можна було здійснити лише як штучний процес. Не була сформульована науково обгрунтована концепція при­ватизації, а у схоластичній, декларативній формі запозичено спершу чеську модель, а пізніше — російську, разом з їх організаційними не­доліками, методологічними і методичними помилками.

До негативних результатів привів варіант сертифікатної привати­зації, який спочатку був схвально сприйнятий населенням як соціально справедливий і такий, що вирішує стартові умови для участі у прива­тизації всіх громадян. В дійсності в процесі розповсюдження та вико­ристання сертифікатів не враховані ні економічне, ні соціальне стано­вище людей: вік людини, фізичний стан і можливості виконувати пев­ну роботу, стаж роботи, зайнятість у виробничій чи соціальній сфері, місце проживання (чи то великий промисловий центр, чи то мале чи середнього розміру місто, чи то село), географічне розташування і про­живання людей тощо. В реальному житті «рівні можливості» не мо­жуть існувати і бути ефективно реалізованими.

Приватизація державних підприємств не розглядалася як складний еволюційний процес. При здійсненні приватизації не враховані реальні економічні умови країни (кризовий стан економіки, втручання держав­них органів влади у процеси ціноутворення, розрив господарських зв'язків, дефіцит паливних та матеріальних ресурсів, існування нее­фективної податкової системи, недосконалої фінансово-розрахункової системи, негативний стан науки тощо), так і складність соціальних умов. Приватизація здійснювалася революційним наскоком, впровад­женням методу «шокової терапії» з надією, що вона приведе до негай­ного поліпшення економічного становища.

Необхідно зазначити, що жодна країна з розвинутою ринковою економікою не проводила приватизацію в таких масштабах і такими темпами, як Україна. На приватизацію в Японії, наприклад, затрачено

10 років. Приватизація у Великобританії здійснювалася поступо­во, за 12 років приватизовано лише половина державного сектора у промисловості.

В Україні застосування метода «шокової терапії» супроводжува­лося спадом виробництва, зростанням безробіття, зниженням життєво­го рівня абсолютної більшості населення. Зміни форм власності при­вели до скорочення випуску усіх видів промислової продукції, в тому числі товарів народного споживання. Зменшувалися обсяги інвестицій в будівництво об'єктів промислового призначення, а також об'єктів со­ціальної сфери: житлових будинків, шкіл, лікарень тощо. Для привлас­нення народного добра, основних засобів виробництва, підприємств різних галузей економіки була використана цінова нестабільність. Після впровадження так званої «лібералізації» цін було здійснено від­чуження державних органів влади від процесів державного контролю за цінами, а це означало, що були створені сприятливі умови для засто­сування договірних та вільних цін, за рівнем значно вищим порівняно з існуючими.

Варто було б заздалегідь вивчити та врахувати досвід євро­пейських країн. Так, в Угорщині під час приватизації виробниц­тво промислової продукції зменшилось в 2 рази, безробіття зросло на 20%. В Польщі та Чехословаччині за перший рік приватизації промислове виробництво скоротилось на 21—25 %, безробіття зрос­ло на 15-16%.

Сама собою приватизація не означає автоматичного створення конкурентного середовища, яке є неодмінною умовою ефективної рин­кової економіки. Становище цивілізованої конкуренції потребує три­валого часу для здійснення структурної перебудови економіки, демо-нополізування виробництва, створення правової бази для здійснення державного управління економічним розвитком.

Приватизація державних підприємств супроводжувалась зростан­ням негативних соціальних процесів у суспільстві, розповсюдженням соціальної напруги. На приватних підприємствах підвищується рівень експлуатації працівників, не завжди гарантується мінімальний рівень заробітної плати, обмежується тривалість відпусток, не забезпечується

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

належний рівень охорони праці тощо. Існують випадки зневажливого відношення приватних підприємств до використання природних ре­сурсів. При розподілі фонду нагромаджень в першу чергу задоволь­няються поточні інтереси, значна частина коштів спрямовується на заробітну плату, зневажаються процеси розбудови і удосконалення виробництва.

Досвід останніх років проведення приватизації свідчить, що вона не отримала належного суспільного схвалення, а її реалізація не мала соціально орієнтованої спрямованості, не була законодавчо й організаційно підготовленою, не мала достатнього методологічного фундаменту.

Основними негативними наслідками приватизації стали:

• розпорошеність колишньої державної власності серед дрібних ак­ціонерів, які неспроможні впливати на управління виробництвом і розподіл прибутку;

• практично повне всевладдя управлінського корпусу приватизова­них підприємств щодо розпорядження активами цих підприємств з метою особистого збагачення;

• відсутність відповідальності за знищення виробництва;

• втрата працівниками основних соціальних гарантій і прав, пере­дусім права на власність та працю.

Результатом масової приватизації стала поява в державі більш як 19 мільйонів акціонерів. Більшість із них стали акціонерами фіктивни­ми і не мають жодних прав.

Перебудова виробництва на регіональному рівні, що триває про­тягом останніх років, має стихійний характер змін у сфері виробниц­тва, відмічається втрата контролю з боку державних органів влади, що дестабілізує економічні процеси, породжує спад виробництва, дефіцит окремих видів ресурсів і товарів вітчизняного виробництва, зростання безробіття.

Впровадження нових структурних змін у виробництві на регіо­нальному рівні вимагає впровадження нових підходів до системи ор­ганізації управління промисловим виробництвом на державному та регіональному рівнях, які давали б позитивний результат і відчутний

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

ефект від здійснення заходів економічного, правового і адміністратив­ного змісту.

Для активізації процесів структурної перебудови економіки на ре­гіональному рівні необхідно впровадження заходів такого змісту.

1. Структурна перебудова промислового виробництва на регіональ­ному рівні має здійснюватися на основі загальнодержавної мо­делі економічного розвитку з врахуванням природнокліматичних, економічних та соціальних особливостей кожного регіону. На ре­гіональному рівні повинні бути визначені пріоритетні галузі па­ливно-енергетичного, машинобудівельного, приладобудівельного комплексів для використання продукції цих комплексів для тех-ніко-технологічного переоснащення та оновлення промисловості усього народного господарства. Принципове значення має вико­ристання досягнень науки, впровадження передових технологій світового рівня. Розвиток перспективних, економічно обґрунтова­них галузей регіональної економіки має здійснюватися при актив­ній державній підтримці.

2. Ґрунтовний аналіз ефективності промислового виробництва, ви­явлення неефективних та збиткових підприємств, їх перепрофі-лювання чи ліквідація. Зміна напрямів виробничої діяльності, на­дання можливостей для розвитку малого та середнього підприєм­ництва має здійснюватися з врахуванням умов ринку, формування ринкового середовища нового змісту, своєчасному виявленню по­питу на 17 чи іншу продукцію.

3. Орієнтація виробництва на задоволення соціальних потреб насе­лення, реалізація в кожному регіоні конкретних програм, які пере­дбачають насичення ринку товарами народного споживання, задо­волення попиту на товари за їх асортиментом, кількістю, якістю. Особлива увага має приділятися розширенню потужності для ви­робництва продовольчих товарів та товарів непродовольчих, куль­турно-побутового та господарського призначення підприємствами легкої промисловості, машинобудування, електротехнічної, хіміч­ної, нафтохімічної промисловості тощо. До складених таким чи­ном програм повинен входити перелік конкретних видів виробів,

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

випуск яких можна забезпечити на основі використання сировини і матеріалів регіону, повного завантаження існуючих виробничих потужностей, залучення вибільних у процесі реструктуризації не­потрібних виробництв, створення сприятливих умов для розвитку нових виробничих структур. В регіональній програмі необхідно передбачити вивчення попиту на товари, виробництво яких нала­годити на даній території неефективно або неможливо. Програма має розроблятися на різні терміни її реалізації, орієнтуватися на різні групи населення та різні групи товарів споживання.

4. При здійсненні структурних перетворень необхідним стає ресурс­не забезпечення виробництва на рівні регіону, виявлення наявних природних, матеріально-технічних, трудових, інвестиційних, фі­нансових ресурсів, виявлення джерел їх формування та можли­востей використання для розвитку окремих галузей економіки. Особлива увага має бути спрямована на забезпечення ресурсами та висококваліфікованим персоналом розвитку наукомістких ви­робництв. Важливе значення має впровадження ресурсозберіга­ючих технологій, використання вторинної сировини, відходів ви­робництва, створення виробничих комплексів на певній території із замкнутим і безвідходним виробництвом.

5. Ефективне використання організаційних (прямих) та економічних (непрямих) методів державного та регіонального регулювання економічного розвитку.