Нафтогазова промисловість

Нафта — корисна копалина, основа світового паливно-енерге­тичного комплексу, ефективне та зручне для використання паливо. Продукти нафтопереробки широкого використовуються у всіх галузях промисловості, сільськогосподарському виробництві, на транспорті, У побуті. Значна частина продукції використовується для виробництва електроенергії, у хімічній промисловості.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Нафтогазова галузь являє собою важливу складову частину па­ливно-енергетичного комплексу України, яка разом з іншими галузями забезпечує пошук, розвідку та розробку родовищ нафти і газу, транс­портування, переробку, зберігання і реалізацію нафти, газу, продуктів їх переробки. Нафтогазова галузь забезпечує енергетичну незалежність держави, тому її стану і розвитку приділяється значна увага.

Нафтогазоносні площі зосереджені головним чином в Карпат­ському, Подільському, Степовому регіонах та в Криму. У загальній структурі видобутку нафти значна її кількість (80-85 %) приходиться на Подільський та Степовий регіони. Тут проводяться геологічні до­слідження, відкриваються нові родовища нафти, що створює позитивні можливості для збільшення обсягів її видобутку.

Для збільшення розвитку економіки України щорічно необхідно використовувати 23 млн. т нафти. Видобуток нафти складає 4 млн. т, тобто 17, 5 % від потреби, незважаючи на відкриття нових нафтових ро­довищ. Існує тенденція до зменшення обсягів видобутку нафти, почи­наючи з 1990 р. (табл. 4.1). В цих умовах, а також при наявності неста­більності імпортного надходження нафти в Україні щорічно відчуваєть­ся дефіцит продуктів переробки нафти — бензину, дизельного палива, мазуту тощо. До основних причин такого стану можна віднести:

• недостатній обсяг видобутку нафти з вітчизняних нафтових родо­вищ, що не забезпечує потреби та створює необхідність транспор­тування сировини з інших країн;

• неекономне використання нафтопродуктів підприємствами різних галузей економіки, що перевищує їх питомі витрати на одиницю продукції в 1, 5-2 рази порівняно з іншими промислово розвинути­ми країнами;

• відсутність коштів для своєчасного ремонту та відновлення ос­новних засобів транспортування та переробки нафти;

• нерентабельна робота українських нафтопереробних підприємств, де
глибина переробки нафти становить близько 50% замість 80-90%.
Потреби України в нафті покриваються за рахунок імпорту, го­
ловним чином із Росії. Останнім часом розглядається поряд з інши­
ми проектами, можливість транспортування нафти з Близького Сходу

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

в результаті будівництва та експлуатації нафтопроводу «Джейран-Сам-сун», що пройде між Середземноморським та Чорноморським узбере­жжями Туреччини. Пропускна здатність нафтопроводу 100 млн. т на­фти в рік. Передбачається, то нафта з Ірану та Аравійського півострова надходитиме трубопроводом до Чорноморського узбережжя Туреччи­ни, а звідти танкерами буде транспортуватися до Одеського терміналу. Така схема транспортування забезпечить нафтою Україну, країни Чор­номорського узбережжя, а також країни Західної Європи.

За попередніми розрахунками будівництво нафтопроводу може бути здійснено протягом 2-2, 5 року, термін окупності його будівниц­тва — 5 років.

Нафтопереробна промисловість являє собою галузь обробної про­мисловості, підприємства якої переробляють видобуту із свердловин сиру нафту та виготовляють з неї нафтопродукти. Нафтопереробні підприємс­тва розташовують поблизу нафтовидобувних територій. Одночасно ви­рішують питання по забезпеченню транспортування нафти та нафтопро­дуктів на значні відстані з використанням різних видів транспорту

Широкого використання набуло будівництво та експлуатація тру­бопроводів, якими нафта та нафтопродукти подаються до споживачів. Для транспортування нафти із Росії в Україну використовують три ма­гістральні трубопроводи: Мічурінськ-Кременчук, Самара-Лисичанськ-Кременчук-Херсон-Одеса та нафтопровід «Дружба», яким транспор­тується нафта Західного Сибіру через Беларусь до північно-західних кордонів України до Словакії, Угорщини та інших країн Європи. Мен­шого значення має трубопровід, по якому нафта у Лисичанськ транс­портується з Тихорєцька (Північний Кавказ).

Ефективним способом транспортування нафти та нафтопродук­тів рахується використання танкерів — спеціальних наливних суден, здатних транспортувати такі вантажі морським шляхом на значні від­стані. Незважаючи на великі можливості забезпечення перевезень на­фти і нафтопродуктів із східних країн для потреб України, наявність портів та інших берегових споруд — цей спосіб не знайшов широкого застосування у зв'язку із відсутністю танкерного флоту. При позитив­ному вирішенні питань стосовно використання нафти Ірану та країн

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Аравійського півострова необхідно здійснити будівництво та експлуа­тацію вітчизняного танкерного флоту.

Для транспортування нафти та нафтопродуктів також використову­ють залізничний транспорт, який відіграє важливу роль у забезпеченні між­регіональних перевезень, використовуючи його переваги та зручності.

Для перевезення нафти і нафтопродуктів на території окремих областей використовують автомобільний транспорт, який обслуговує окремих споживачів.

Промисловість природного газу включає розвідування, видобуток, транспортування, зберігання і переробку природного і супутнього на­фтового газу, що видобувається разом з нафтою. Ця галузь енергетики розвивається чи найшвидше, через те, що її роль в енергопостачанні постійно зростає.

Промислові запаси в Україні дорівнюють 1, 1 грлм. м³, відкриті 500 млр. м³.

Газові поклади розташовані на території Подільського, Степо­вого та Карпатського регіонів та в Криму, вони співпадають з розта­шуванням покладів нафти, враховуючи генетичну їх спорідненість. У Причорномор'ї та Приазов'ї родовища нафти і природного газу екс­плуатуються на шельфі Чорного моря: Голіцинське, Шмідта, Штормо­ве, Тарханкутське, Дельфін; родовища природного газу — на шельфі Азовського моря: Керченське, Казантипське, Стрілкове.

Природного газу у 2004 р. видобули 19, 3 млрд. м³, хоча в перспек­тиві його видобуток може зрости до 50 млрд. м³. Зараз тільки родовита Харківської області дають до 50 % природної о газу України (поклади Юльєвське, Яблоневське, Селещенське). Видобуток газу на знаному Шебелинському родовищі в Полтавській області постійно знижується через зростання глибини буріння (до 2 км).

Україні потрібно щорічно близько 75-80 млрд. м³ газу. Його будуть надалі закуповувати в Росії, Туркменії, Узбекистані.

Природний газ широко використовують як дешеве паливо та як сировину для хімічної промисловості. Значні переваги природного газу перед іншими паливними ресурсами (легке запалювання, відсутність зольних залишків після згорання, зручні умови для транспортування

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

тошо) сприяли тому, що природний газ став невід'ємною паливною си­ровиною для промисловості, необхідною складовою для забезпечення потреб житлово-комунального господарства.

Привертає увагу стан справ з вітчизняними запасами газу, врахо­вуючи, що вичерпаність родовищ, які знаходилися в експлуатації, сяга­ла 80%, а це визначало скорочення видобутку газу. Протягом тривалого часу (з 1990 до 2005 р.) ресурсна база не відновлювалася. Перспективи для зростання видобутку газу відкрилися починаючи з 2000 p., коли були введені в експлуатацію нові родовища в межах Дніпровсько-До-нецької западини та на території Західного регіону. Особливого зна­чення набуває відкриття на українську шельфі Чорного та Азовського морів чотирьох родовищ природного газу.

Наслідком приросту розвіданих запасів настала стабілізація щорічного видобутку газу на рівні 18-19 млрд. м³.

Важливого значення набуває питання транспортування та зберіган­ня природного газу. Україна має розгалужену систему газопроводів, за обсягами надання транзитних послуг посідає перше місце на світовому ринку транспортування газу. Пропускна спроможність системи транс­портування забезпечує подачу газу внутрішнім споживачам і до 90% екс­портних поставок російського газу до країн СНД, Європи та Туреччини.

Ефективне використання транспортної системи має стратегічне значення, від цього залежить стан української економіки та надійне за­безпечення енергоресурсами всього Європейського континенту. Тому Для збереження конкурентоспроможності газопроводів впроваджуєть­ся програма їх реконструкції, технічного переоснащення і розширення.

Для покращення стану щодо геологічного вивчення газоносності надр, їх розробки з метою пошуку та розвідки родовищ газу, видобут­ку і зберіганню газу впроваджуються заходи економічного та організа-Шино-правового змісту. В складі умов, що стримують зростання видо­бутку газу — наявність архаїчної системи штучного поділу галузі на геологорозвідку та експлуатацію. Стає необхідним впровадження за­гальноприйнятої в інших розвинутих країнах організаційної структури Управління, коли процес пошуку родовищ, їх освоєння та експлуатація об'єднані в єдиному підрозділі.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Залишається актуальною проблема збереження у державній влас­ності цілісного нафтогазового комплексу, недопущення його дроблен­ня й приватизації, поділу галузі між окремими компаніями, користува­чами надр.

Необхідні докорінні зміни у технології видобутку газу, заміни дов­готривалого і витратного процесу, коли від моменту буріння першої пошукової свердловини і до повного введення в дію родовища минало кілька років, на новий, що передбачає максимальне скорочення про­цесу освоєння нових родовищ. Впровадження технології надглибокого буріння (понад 6 тис. м) дадуть змогу залучити до експлуатації значні, раніше недоступні запаси газу. Значні вигоди надає широке застосуван­ня методів горизонтального буріння та скайклінг-процесу.

Важливого значення набуває робота з відновлення репутації України як надійного партнера в галузі транспортування і зберігання природного газу. Це полегшить діяльність з укладення довготерміно­вих міжнародних контрактів з постачальниками і споживачами блакит­ного палива для збереження наявних та залучення додаткових обсягів транзиту газу територією України.

Необхідно врегулювати ринок газу в Україні. З ринку енергоре­сурсів потрібно усунути посередницькі структури, зробити чітку та прозору систему реалізації газу промисловим підприємствам, створити єдиний реєстр споживачів газу України.

Поліпшення фінансового становища та здійснення господарської діяльності підприємствами газової галузі безпосередньо залежить від удосконалення нормативно-законодавчої бази. Особливо це стосуєть­ся законодавства з оподаткування, оскільки податкова політика не залишає можливості для реалізації планів покращення діяльності у газовій галузі.

Складною залишається процедура встановлення цін на нафту, на­фтопродукти і газ, які встановлюють в залежності від рівня світових цін, які щорічно зростають. Незважаючи на наявність такої залежності ціни на природний газ для населення, підприємств комунального гос­подарства та бюджетних організацій протягом 7-Ю років залишились практично незмінними в умовах, коли номінальна середня заробітна

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

^

плата збільшилась в 3, 5-4 рази. Ці обставини призвели до того, що втрати підприємств, пов'язані із видобуванням, закупівлею, транс­портуванням та постачанням природного газу відшкодовуються лише на 50%. Таким чином, системою ціноутворення закладена політика збитковості газової галузі, що негативно впливає на стан справ, не сти­мулює її розвиток.

В паливному балансі України горючі сланці і торф складають не­значну питому вагу.

Горючі сланці (глинисті, вапнякові, кременисті гірські породи) використовують, головним чином як низькосортне паливо, головним чином на теплових електростанціях. Відомі два основних родовища горючих сланців — в Хмельницькій області (поблизу м. Кам'янець-Подільський) та на межі Черкаської та Кіровоградської областей. Го­рючі сланці розглядають як додаткові резерви енергозбереження, вра­ховуючи відсутність масштабного промислового їх видобутку.

Торф — горючі копалини, що утворюються у болотах із залиш­ків відмерлих рослин, нагромаджених в умовах надмірної вологості та відсутності повітря. Запаси торфу зустрічаються повсюди. Найбільші запаси зосереджені на території Поліського регіону, головним чином у Волинській, Рівненській, Чернігівській, Київській областях.

Торфова промисловість відноситься до найстаріших джерел за­безпечення населення дешевим паливом. Торф використовують у жит­лово-комунальному господарстві, частково у хімічній промисловості.

В умовах складного паливно-енергетичного становища України торф як паливний ресурс займе своє місце в паливному балансі, хоча в минулому використанню торфу не придавалося стратегічного значення. Позитивних успіхів у використанні торфу досягнуто, наприклад, на те­риторії Чернігівської області. Продукцію підприємства «Чернігівторф», Щорічний обсяг якого складає в середньому 100 тис. т., використовують жителі та підприємства не тільки в Чернігівській, але й в Київській, Сум­ській, Полтавській областях, де немає торфобрикетних заводів.

Прикладом хорошої роботи є підприємство «Смигаторф», що ^в Рівненській області. Торфобрикетне підприємство в період ринко­вих трансформацій зазнало скрутного становища, опинилося на межі

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

банкрутства із значними боргами, заборгованістю працівникам з випла­тою заробітної плати, розширеним транспортним господарством.

Формування професійно підготовлених працівників, підтримка підприємства місцевою владою забезпечило вихід підприємства з кри­зового стану. Підприємство стало одним із лідерів в системі «Укртор-фу», випускає зарік 75-80 тис. т торфобрикету за економічно обгрунто­ваними і прийнятними для споживання цінами. Слизький торфобрикет використовують не тільки споживачі в Рівненській області, але й в Тер­нопільській, Хмельницькій і навіть Чернівецькій областях.

За оцінками фахівців використання замість вугілля торфу в ко­тельнях для обслуговування житлового фонду зменшує в 3-4 рази вит­рати по експлуатації цих котелень.