Конституційно-правовий статус столиці України- міста-героя Києва 3 страница

8.4. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні

Український народ — це громадяни України всіх національ­ностей. Цими словами починається текст Конституції України. Тому Верховна Рада, беручи до уваги, що на території України проживають громадяни понад 100 національностей, прагнучи до утвердження в незалежній, демократичній Україні священних принципів свободи, гуманізму, соціальної справедливості, рівноправності всіх етнічних груп народу України в числі перших правових актів 1 листопада 1991 р. схвалює Декларацію прав національностей України³⁴³. Парламент, приймаючи цей акт, виходив із Загальної Декларації прав людини та ратифікованих Україною міжнародних пактів про права та свободи особистості. Верховна Рада 25 травня 1992 р. приймає Закон № 2494-ХИ " Про національні меншини в Україні" ³⁴⁴. Власне у ньому формулюється основоположна засада конституційно-правового статусу національних менших в Україні — нерозривність прав людини і прав національностей. Україна гарантує громадянам республіки незалежно від їх національного походження рівні політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й само­виявлення.

Усвідомлюючи значення національних взаємовідносин для забезпечення стабільності суспільно-політичного розвитку дер­жави в цілому, Україна в Основному Законі (ст. 11) проголошує: " держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України".

У літературі сформульовано поняття правового статусу національних меншин³⁴'. Правовий статус національної менши­ни — це сукупність юридичних чинників, які сприяють забез-

^Мі Відомості Верховної Ради України. — 1991. — №53. — Ст. 799.

⁴⁴ Відомості Верховної Ради України. — 1992 — № 36. — Ст. 529.

Конституційне право України / За ред. Ю.М. Тодики, Ъ.С Журав-ського. - К., 2000. - С. 177.

Розділ 8. Україна — суверенна держана

8.4. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні

печенню її національної самобутності, зумовлюють її існування, безпосередньо і суттєво впливають на подальший розвиток національних менших як усталеної соціальної спільноти, що сформовано історично. Це чинники, що зумовлюють місце, роль і становище такої соціальної спільноти, як національна меншина, стосовно титульної та інших націй, інших національ­них меншин і етнічних груп, а також держав та їх об'єднань. Звідси робимо висновок, що передусім потрібно з'ясувати що ж розуміється під соціальною спільнотою національна меншина. Законодавець вважає (ст. 2 Закону України " Про національні меншини в Україні"), що " до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спіль­ності між собою". Далі законодавець акцентує, що громадяни України мають право особисто вільно обирати та відновлювати національність, примушення громадян у будь-якій формі до від­мови від своєї національності не допускається. Причому кож­ний громадянин України має право на національні прізвище, ім'я та по батькові та на їх відновлення. Якщо ж у національній традиції громадян немає звичаю зафіксовувати " по батькові", вони можуть записувати в паспорті лише ім'я та прізвище, а у свідоцтві про народження — ім'я батька і матері³⁴⁶.

Цілком логічно Парламент України, надавши своїм грома­дянам вище перелічені права, зобов'язує державу гарантувати національним меншинам право на збереження життєвого се­редовища у місцях їх історичного й сучасного розселення³⁴⁷. Тому зрозумілим є повернення свого часу незаконно депортова­ного кримського населення на територію Кримського півостро­ва — їхню історичну батьківщину.

Законодавство України гарантує всім національним мен­шинам право на національно-культурну автономію, зміст якої

^зш Див.: ст.ст. 11, 12 Закону № 2494-ХИ від 25 червня 1992 р. " Про на­ціональні меншини" // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 36. - Ст. 529.

³⁴⁷ /\чп.: ст, 10 Закону № 2494-ХІІ від 25 червня 1992 р. " Про національні меншини" // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 36. — Ст. 529.

охоплює користування й навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через на­ціональні культурні товариства. У роботі державних органів, громадських об'єднань, а також підприємств, установ і органі­зацій, розташованих у місцях, де більшість населення становить певна національна меншина, може використовуватися її мова поряд з державною українською мовою.

Поняття культурно-національної автономії означає також наявність у цих спільнот прав на розвиток національних куль­турних традицій, використання національної символіки, відзна­чення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволен­ня потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законо­давству. Держава вживає заходів для підготовки педагогічних, культурно-просвітницьких та інших національних кадрів через мережу навчальних закладів, на основі міжнародних угод спри­яє національним меншинам у підготовці спеціалістів в інших країнах. Пам'ятки історії і культури національних меншин на території України охороняються законом.

Користуються національні меншини належними повно­важеннями, які забезпечують їм участь у державному та сус­пільно-політичному житті України. Національні громадські об'єднання мають право висувати своїх кандидатів у депутати на виборах органів державної влади відповідно до Конституції України, Законів про вибори народних депутатів і депутатів місцевих рад. Громадяни України, які належать до національних меншин, мають право, відповідно, обиратися або призначатися на рівних засадах на будь-які посади до органів законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого самоврядування і армії, на підприємствах, в установах і організаціях.

Українська держава гарантує всім національностям право створювати власні культурні центри, товариства, земляцтва, об'єднання, які б здійснювали діяльність, спрямовану на розви­ток національної культури, проводити в установленому законом порядку масові заходи, сприяти створенню національних газет, журналів, видавництв, музеїв, художніх колективів, театрів, кіностудій. Національні громадські об'єднання, громадяни, які

2.83

Розділ 8. Україна — суверенна держава

8.4. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні

належать до національних меншин мають право у визначе­ному в Україні порядку вільно налагоджувати і підтримувати зв'язки з особами своєї національності та їх громадськими об'єднаннями за межами України, одержувати від них допо­могу для задоволення мовних, культурних, духовних потреб, брати участь у діяльності міжнародних неурядових організацій. Україна сприяє розвиткові міжнародного співробітництва у за­безпеченні й захисті прав та інтересів національних меншин, зокрема шляхом укладення й реалізації багатосторонніх і дво­сторонніх договорів у цій сфері.

Право на вільний розвиток своєї особистості як засада конституційно-правового статусу людини в Україні вміщує обов'язок не порушувати права і обов'язки інших людей. Тому поряд з наданням прав на громадян національних меншин по­кладені певні обов'язки. Громадяни України всіх національнос­тей зобов'язані дотримуватися Конституції та законів України, оберігати її державний суверенітет і територіальну цілісність, поважати мови, культуру, традиції, звичаї, релігійну самобут­ність українського народу та всіх національних меншин.

Права національних меншин в Україні гарантуються. Як зазначено в літературі³⁴⁸, гарантії реалізації прав національ­них меншин — це сукупність взаємоузгоджених політичних, економічних та соціально-культурних чинників, які створюють необхідні умови для збереження національної самобутності та розвитку певної національної меншини як єдиного організму, а також правових засобів, спрямованих на забезпечення їх фактичного використання та захисту.

Закон № 2494-ХІІ від 25 червня 1992 р. " Про національні меншини" (ст. 16) фіксує, що у державному бюджеті передбача­ються спеціальні асигнування для розвитку національних меншин, формується в країні система державних органів, установ та громадсько-суспільних інституцій, обов'язком яких є сприяння здійсненню прав національних меншин, контроль за дотриманням законодавства у сфері міжнаціональних від­носин в Україні. Зокрема у ВР України діє Комітет з питань

^м; Колісник ПЛІ. Констптуційно-правовий статус національних меншин в Україні / Конституційно право України. — К., 2002. — О 185.

прав людини, національних меншин і міжнаціональних відно­син*⁴⁹. Створюються в разі необхідності постійні комісії з питань міжнаціональних відносин в органах місцевого самоврядування — місцевих радах.

В органах державної виконавчої влади функціонують Мініс­терство (державний комітет) у справах національностей як цен­тральний орган державної виконавчої влади у сфері міжнаціо­нальних відносин, а в місцевих органах державної виконавчої влади можуть створювати відповідні структурні підрозділи.

Як суспільні інституції при місцевих радах утворюються і функціонують на громадських засадах дорадчі органи з поміж представників національних меншин. Порядок формування цих органів визначається відповідними місцевими радами. При центральному органові державної виконавчої влади у справах національностей функціонує як дорадчий орган Рада представ­ників громадських об'єднань національних меншин.

Важливою гарантією прав національних меншин є міжна­родно-правові акти щодо статусу національних менших, під­писані і ратифіковані Україною. Наше законодавство прямо підкреслює, що якщо міжнародним договором України вста­новлено інші положення, ніж ті, які містяться в законодавстві України про національні меншини, то застосовується положен­ня міжнародного договору³⁵⁰.

³⁴⁹ Постанова Верховної Ради України № 11-V від 18 липня 2006 р. " Про
обрання голів, перших заступників, секретарів, членів комітетів Вер­
ховної Ради України п'ятого скликання та обрання голови, перто­
го заступника, заступників голови, секретаря та членів Спеціальної
контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації" //
Відомості Верховної Ради України. - 2006. — № 36. — Ст. 308.

³⁵⁰ /\ин.: ст.ст. 4, 19 Закону № 2494-ХІІ від 26 червня 1992 р. " Про націо­
нальні меншини" // Відомості Верховної Ради України. — 1992. —
№ 36. - Ст. 529.

9.1. Поняття та види автономії...

Розділ 9

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ ПОЛОЖЕННЯ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

9.1. Поняття та види автономії. Автономія як конституційно-правова категорія

Автономія (грец. autos — самий і nomos — закон) у кон­ституційному праві означає самоврядування визначеної тери­торіальної одиниці, тобто право самостійно вирішувати питан­ня місцевого значення у межах повноважень, установлених конституцією. Залежно від обсягу повноважень та структури органів державної влади розрізняють державну територіаль­ну і місцеву (адміністративну) автономію. Надання статусу автономії досить часто пов'язують з необхідністю врахування інтересів національних меншин, що компактно проживають на певній території. У таких випадках автономія виступає як форма реалізації права нації на самовизначення (" національно-територіальна автономія").

Автономія може і не мати зв'язку з вирішенням національ­ного питання, а відображати демократичну децентралізацію влади або традиції населення, що історично сформувались на тій або іншій території (" територіальна автономія"). У будь-якому випадку автономне утворення не має права одно-сторонньо вирішувати питання про виділення та утворення самостійної держави.

Однією з актуальних проблем конституційного права Украї­ни на сучасному етапі є визначення конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим (АР Крим) у складі України. Насамперед питання конституційно-правового статусу АР Крим врегульоване Конституцією (п. 8 та 37 cm. 25; п. 16 ст. 106; ст. 133; ст.ст. 134—139; ст. 150) та законами: Законом УРСР

№ 712-ХІІ від 12 лютого 1991 р. " Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки" ³⁵¹, Законами України № 95/95-ВР від 17 березня 1995 р. " Про Автономну Республіку Крим" ¹³⁷, № 350-XIV від 23 грудня 1998 р. " Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" ³⁵³, № 1524-Ш від 2 березня 2000 р. " Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим" ³⁵¹, № 3182-IV від 6 грудня 2005 р. " Про затвердження Указу Президента України " Про введення надзвичайного стану в населених пунктах Автономної Республіки Крим" ³⁵⁵ та ін. Суттєвий вплив на формуваня статусу автономії мають Рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2001 від 13.07.2001 р. у справі про адміністративно-територіальний устрій³⁵⁶. Окремі аспекти правового статусу АР Крим та її органів визначено в інших нормативно-правових актах.

Конституція України передбачає, що АР Крим має свою Конституцію, яку приймає Верховна Рада АР Крим та затвер­джує ВР України. Нормативно-правові акти Верховної Ради АР Крим та рішення Ради міністрів АР Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і KM України та на їх виконання.

Урядом АР Крим є Рада міністрів, членів якої призначають і звільняють з посад Верховною Радою АР Крим за погодженням з Президентом України. В АР Крим діє Представництво Пре­зидента України, статус якого визначається законом України.

Одним із найскладніших питань у науковому аспекті є ви­значення державно-правового статусу автономії Криму (тери­торіальна або національно-державна), юридичної чинності актів парламенту Криму. Відповідно до ст. 133 Конституції України

³⁶¹ Відомості Верховної Ради України. — 1991. — №9. — Ст. 84.

³⁵² Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 11. — Ст. 69.

³¹³ Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 5 — 6. — Ст. 43.

^Зіі Відомості Верховної Ради України. - 2000. - №21. - Ст. 158.

°" Відомості Верховної Ради України. — 2001). — № 1. — Ст. 19.

³⁵⁰ Офіційний вісник України. - 2001. - №29. - С. 162. - Ст. 1327.

Розділ 9. Конституційно-нравове положення АР Крим

9.2. Конституційно-правові проблеми відновлення АР Крим

АР Крим розглядається як не державне утворення, а адміністра­тивно-територіальна одиниця: " Систему адміністративно-тери­торіального устрою складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села" ^{: ш}.

Водночас у статусі Криму порівняно з областями є суттєві відмінності. Зокрема у назві (не Кримська область, а АР Крим); назва " республіка", зазвичай, надається державним утворенням.

По-друге, АР Крим має власний предмет правового регу­лювання, оскільки здійснює нормативне регулювання з питань: 1) сільського господарства і лісів; 2) меліорації і кар'єрів; 3) суспіль­них робіт, ремесел і промислів; добродійної діяльності; 4) місто­будування і житлового господарства; 5) туризму, готельної спра­ви, ярмарків; 6) музеїв, бібліотек, театрів, інших заснувань культури; історико-культурних заповідників; 7) транспорту загального користування, автодоріг, водопроводів; 8) полюван­ня, рибальства; 9) санітарної і лікувальної служби (ст. 137). До відання АР Крим належить: призначення виборів депута­тів Верховної Ради АР Крим, затвердження складу виборчої комісії АР Крим; організація і проведення місцевих референду­мів; керування майном, що належить АР Крим; розробка, затвердження та виконання бюджету АР Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України; розробка, затвердження і реалізація програм АР Крим із питань соціально-економічного і культурного розвитку, регіонального природокористування, охорони навколишнього середовища — відповідно до загальнодержавних програм; визнання статусу місцевостей як курортів; визначення зон санітарної охорони курортів; участь у забезпеченні прав і свобод громадян, сприяння охороні правопорядку і забезпечення функціонування і розвитку державного і національних мов і культур в АР Крим; охорона і використання пам'ятників історії; участь у розробці і реалізації державних програм повернення депортованих народів; ініціювання введення надзвичайного стану та запровадження надзвичайної екологічної ситуації в Криму чи окремих його місцевостях. Законами України АР Крим можуть бути делеговані також інші повноваження.

^і57 Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №. ЗО. — Ст. 141.

По-третє, правовий статус АР Крим; встановлюється актом, що позначається терміном " конституція". Конституція є актом, яким регламентується правове становище держави. У цьому випадку можна спостерігати те, що статус адміністративно-територіальної одиниці визначається Конституцією. Практика зарубіжних держав, зокрема Італії та Іспанії, що адміністратив­но-територіальні одиниці з подібним конституційно-правовим статусом наділяються правом приймати власні статути, які у подальшому затверджуються на рівні парламенту відповідної держави.

По-четверте, специфіка правового статусу АР Крим ви­значається і у тому, що її представницький орган — Верховна Рада АР Крим приймає не закони чи постанови, а рішення та постанови (ст. 136) Конституції України, які обов'язкові до виконання на території АР Крим.

9.2. Конституційно-правові проблеми відновлення Автономної Республіки Крим

Проголошення українським законодавством Декларації про державний суверенітет України (16.07.1990 р.) засвідчило встановлення в державі особливого політико-правового клімату, а процесу реформування нових суспільних відносин було надано нової політичної визначеності. Прийнявши Закон УРСР № 712-ХІІ від 12 лютого 1991 р. " Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки" ^{й! і}, український законодавець не поставив питання про належне її конституційно-правове оформлення. Фактично з 12 люто­го 1991 р. аж по 19 червня 1991 p., а це понад чотири міся­ці, Кримська Автономна РСР перебувала поза прямим конституцій­но-правовим регулюванням.

Подібне трапилось і з Луганською областю. Вона перебувала поза межами конституційних положень понад рік. У Конституції УРСР у ст. 77 йшлося про Ворошиловградську область, хоча на практиці уже використовувалась назва " Луганська область". Звичайно, таке затягування під час внесення належних змін

³⁵⁸ Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №9. - Ст. 84.

Розділ 9. Конституційно-правове положення АР Крим

до Основного Закону авторитету законодавцеві того часу не додало. Усі крапки над " і" були розставлені Законом УРСР від 19 червня 1991 р. " Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР". Були внесені належні виправлення у назвах областей (" Луганська", " Рівненська"), а перелік наявних в Україні областей було скорочено до двадцять чотири. Двадцять п'ята — " Кримська" уже подавалась як " Кримська АРСР" ³" ⁹.

Відповідно до положень Закону № 171/94-ВР від 21 вересня 1994 р. " Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основ­ного Закону) України" *⁰ у тексті Конституції України слова " Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка", " Кримська АРСР", " Кримської АРСР", " Республіки Крим" було замінено відповідними словами на " Автономна Республіка Крим", " Автономної Республіки Крим". Цей Закон втратив чинність від часу прийняття Конституції України.

Крім того, Закон № 171/94-ВР " Про внесення змін і допов­нень до Конституції (Основного Закону) України" передбачав, що ВР України у випадку дострокового припинення повнова­ження Верховної Ради АР Крим можуть бути достроково припи­нені, якщо вони порушують Конституцію та закони України.

Прийняття у 1996 р. Конституції лише частково дало від­повідь на поставлені питання стосовно місця і ролі автономії в системі адміністративно-територіального поділу України, осо­бливостей її конституційно-правового статусу. Відповідно до положень Основного Закону АР Крим конституційно оформи­лась як територіальна автономія. На порядку денному постало питання прийняття Конституції АР Крим.

9.3. Конституційні основи статусу АР Крим

у складі України (загальна характеристика). Конституція АР Крим

Відповідно до Закону України від 29.04.1992 р. " Про розмежування повноважень між органами державної влади

^3W Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 35. - Ст. 467. ³⁰⁰ Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №40. - Ст. 361.

9.3. Конституційні основи статусу АР Крим у складі України

України і Республіки Крим" Республіка Крим була визнана автономною складовою частиною України³⁶¹. На сьогоднішній день цей нормативно-правовий акт втратив юридичну силу, проте тогочасна конституційна модель організації державної влади на Кримському півострові мала суттєвий вплив на розвиток політичних відносин в Українській державі.

Основні засади конституційно-правового статусу АР Крим встановлюються на рівні Конституції та законів України. Конституція АР Крим є правовим актом другого рівня, оскільки базуючись безпосередньо на положеннях Конституції України, вносить певну корекцію, яка зумовлена станом політичних відносин на рівні " столиця — Автономна Республіка Крим".

Чинна Конституція АР Крим складається із п'яти розділів, дев'яти глав та сорока восьми статей.

Перший розділ " Загальні положення" має чотири глави, які охоплюють сімнадцять статей (ст.ст. 1—17). Предметом регулювання цього структурного підрозділу є конституційні основи статусу та повноважень АР Крим, принципи та гаран­тії; територія, символи і столиця АР Крим; забезпечення прав і свобод громадян України, прав національностей в АР Крим; забезпечення безпечних і здорових умов життя населення, охорона навколишнього природного середовища автономії.

На відміну від першого розділу, другий розділ " Повноваження Автономної Республіки Крим" складається лише з однієї глави {Глава 5) та трьох статей — 18, 19 та 20. Проте ці статті є надзвичайно об'ємні оскільки детально визначають обсяг повноважень Кримської Автономної Республіки³⁶². Потрібно зазначити, що йдеться не про представницький орган — Верховну Раду АР Крим, а про Кримську Автономну Республіку як цілісний суб'єкт конституційно-правових відносин. Стаття 18

³⁶¹ Закон України № 2299-ХІІ від 29.04.1992 р. " Про розмежування повно­важень між органами державної влади України і Республіки Крим" // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № ЗО. — Ст. 419.

^т У пункті 1 ст. 18 Конституції Автономної Республіки Крим вказує: " До відання Автономної Республіки Крим належить..." (Закон № 350-XIV від 23.12.1998 р. " Про затвердження Конституції Автономної Респу­бліки Крим" // Офіційний вісник України. — 1999. — І\ї> 1. — Ст. 4).

Розділ 9. Конституційно-правове положення АР Крим

9.4. Верховна Рада та Рада Міністрів Автономної Республіки Крим

цього нормативно-правового акта розроблена на основі ст. 137 Конституції України³⁶³.

На окрему увагу заслуговує ст. 19, у якій закріплено право Верховної Ради АР Крим на звернення до Конституційного Суду України щодо питань, передбачених Конституцією та законами України. Конституція АР Крим передбачає також право АР Крим на постійне представництво в столиці України м. Києві, а також представництво з питань економічного, соціального, культурного та іншого співробітництва в регіонах для реалізації угод, укладених з ними АР Крим у межах своєї компетенції.

Третій розділ Конституції АР Крим " Верховна Рада Автоном­ної Республіки Крим, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим. Правосуддя і прокуратура Автономної Республіки Крим" складається з трьох глав (Глава 6, Глава 7, Глава 8) та двадцяти однієї статті (ст.ст. 21—41). У цьому структурному підрозділі Конституції АР Крим врегульовуються конституційно-правовий статус представницького органу Кримської автономії — Верхов­ної Ради АР Крим; органу виконавчої влади АР Крим — Ради міністрів АР Крим; судових та правоохоронних органів.

У четвертому розділі " Місцеве самоврядування в Авто­номній Республіці Крим" міститься лише одна глава (Глава 9 " Здійснення місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим") та сім статей (ст.ст. 42—47). Предметом регулювання цього структурного підрозділу є надзвичайно важливі суспільні відносини, які виникають в АР Крим в результаті реалізації територіальними громадами сіл, селищ та міст права на місцеве самоврядування.

П'ятий розділ Конституції АР Крим є одним з найбільш цікавих за своєю структурою. У ньому відсутні будь-які глави і наявна лише одна 48 стаття " Гарантії та забезпечення статусу і повноважень Автономної Республіки Крим".

Підводячи підсумок вищезазначеного, можна сказати, що Конституція АР Крим відзначається нерівномірністю розподілу нормативного матеріалу. Зокрема у першому розділі міститься чотири глави і сімнадцять статей, тоді як у розділі другому —

одна глава і три статті, а в розділі п'ятому лише одна стаття. Чіткість, з якою виписані назви п'яти розділів, не завжди під­тверджується вичерпною повнотою статей.

Зазначимо, що прийняття Конституції АР Крим сприяє ефективності конституційно-правових норм з регулювання суспільних відносин у галузі територіальної організації Укра­їнської держави. Забезпечуючи правове регулювання консти­туційно-правового статусу цієї автономії, український зако­нодавець політично ще не визначився з багатьох питань її життєдіяльності.

9.4. Верховна Рада та Рада Міністрів АР Крим

Конституція України та Конституція АР Крим встановлює конституційно-правовий статус Верховної" Ради АР Крим. Від­повідно до ч. 1 ст. 136 Конституції України є представницьким органом АР Крим. Вона виконує важливі функції в організа­ції державної влади, взаємодіє в межах конституційного поля України з парламентом України, Президентом України, постій­ним представником Президента України в АР Крим.

Принагідно зазначимо, що Верховна Рада АР Крим є ви­ключно представницьким органом, який формується грома­дянами України, що проживають на території автономії. Вона не є установчим та законодавчим органом. Досить радикальну позицію зайняла група народних депутатів, що ініціювала про­ект Муніципального кодексу України. Відповідно до положень даного проекту передбачалося, що Верховна Рада АР Крим є органом місцевого самоврядування.

Більш повно правовий статус Верховної Ради АР Крим врегульований у Законі України від 10.02.1998 р. " Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" ³⁶⁴. Цей орган здійснює свою діяльність на таких принципах: верховенства права; конституційності, законності; гласності; колегіальності; поєднання інтересів АР Крим із загальнодержавними інтересами України; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених Конституцією

^3W Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141.

³⁶⁴ Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №29. — Ст. 191.

Розділ 9. Конституційно-иравове положення АР Крим

9.4. Верховна Рада та Рада Міністрів Автономної Республіки Крим

і законами України, Конституцією АР Крим судового захисту. її діяльність визначається Конституцією України, Законом " Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим", Конституцією АР Крим, Регламентом Верховної Ради АР Крим, іншими нормативно-правовими актами в межах її повноважень.

Верховна Рада АР Крим складається із 100 депутатів, що обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. її голова, перший за­ступник та заступник, голови постійних комісій здійснюють свої повноваження на постійній основі. Термін повноважень Верховної Ради АР Крим — чотири роки. Цей орган є повно­важним за умови обрання не менше двох третин від його кон­ституційного складу. Повноваження Верховної Ради АР Крим можуть бути припинені парламентом України достроково на основах і в порядку, визначеному Конституцією України. її діяльність здійснюється сесійно та складається з пленарних засідань Верховної Ради АР Крим та засідань її органів. Цей орган збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після обрання не менше двох третин від встановленої кількості депутатів.