Конституційно-правовий статус столиці України- міста-героя Києва 4 страница

За актами Верховної Ради АР Крим визнається нормативний характер, оскільки відповідно до ст. 137 Конституції України на підставі невідповідності нормативно-правових актів Верхов­ної Ради АР Крим до Конституції і законів України Президент України може призупинити дію цих нормативно-правових актів Верховної Ради.

Представницький орган АР Крим приймає не закони, а рішення та постанови. Наприклад, ст. 144 Конституції Украї­ни встановлює: " Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, що є обов'язковим до виконання на відповіднії! території".

Конституція України передбачає можливість Верховної Ради України достроково припинити повноваження Верховної Ради АР Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції або законів Украї­ни. Парламент України може призначити позачергові вибори у Верховну Раду АР Крим (п. 28 ст. 85 Конституції України). Аналіз цих конституційних положень свідчить про те, що пар-

ламент і Президент України мають достатньо вагомі важелі впливу на функціонування державних структур АР Крим.

До відання АР Крим належить: прийняття Конституції АР Крим, інших нормативно-правових актів; призначення вибо­рів депутатів у Верховну Раду АР Крим; затвердження складу виборчої комісії АР Крим; ухвалення рішення про проведення місцевого референдуму; затвердження бюджету АР Крим і внесення у нього змін, контроль за його виконанням; затвер­дження програм АР Крим із питань соціально-економічного і культурного розвитку, раціонального використання природних ресурсів; вирішення питань адміністративно-територіального устрою відповідно до законодавства України; забезпечення функціонування та розвитку державної та національних мов і культур в АР Крим; затвердження Президії, постійних і тим­часових комісій Верховної Ради АР Крим; затвердження за поданням Голови Ради міністрів АР Крим структури і кількості Ради міністрів, апарату Ради міністрів та грошових витрат на їхнє утримання; заслуховування звітів комісій, керівники орга­нів, що утворює або обирає Верховна Рада АР Крим тощо.

Суб'єктами конституційних правовідносин можуть бути не лише Верховна Рада АР Крим, але і її постійні комісії. Згідно з Законом " Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" її постійні комісії є органами Верховної Ради, обираються з числа її депутатів для вивчення, попереднього розгляду і підготування питань, що ставляться до їхнього ведення, здійснення контролю за реалізацією постанов і вирішень Верховної Ради³⁶⁵. Постійні комісії є суб'єктами найважливіших державно-правових відносин. Вони обираються Верховною Радою на термін її повноважень у складі голови, заступника голови, секретаря й інших членів комісії. У складі постійних комісій повинно бути не менше 8 і не більше 15 депутатів. До їхнього складу можуть бути обрані Голова Верховної Ради та його заступники. Комісії з доручення Верховної Ради або за власною ініціативою розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони навколишнього середовища, бюджету АР Крим,

'" '* Відомості Верховної Ради України. — 199В. — №29. — Ст. 191.

Розділ 9. Конституційно-правове положення АР Крим

контролюють виконання програм та бюджету, вивчають і готу­ють питання про стан і розвиток відповідних галузей господар­ського і соціально-культурного будівництва, інші питання, що вносяться на розгляд Верховної Ради АР Крим, розробляють проекти постанов та рішень Верховної Ради і готують висновки за цими питаннями. Рекомендації комісій, прийняті в межах їхніх повноважень, обов'язково розглядають органи й організації, яким вони адресовані.

Постійні комісії Верховної Ради АР Крим, місцевих рад відповідно до своїх повноважень є активними суб'єктами дер­жавно-правових відношень із метою ефективної реалізації представницькими органами своїх функцій.

Розділ 10

ОРГАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

В УКРАЇНІ. ВИБОРЧЕ ПРАВО І ВИБОРЧА

СИСТЕМА УКРАЇНИ

10.1. Поняття і система органів державної влади в Україні

Покладені на державу завдання і функції реалізуються нею за допомогою відповідних органів державної влади. Власне у правовому статусі кожного державного органу, визначеному Конституцією та законодавством України, закріплюються при­таманні йому повноваження, обов'язки з виконання загально­державних функцій, в яких органічно поєднуються державні та регіональні, місцеві інтереси.

Для державних органів характерним є наявність низки ознак (рис), які розкривають їхні особливості, сутність. Передусім, кожний орган — основна частина механізму держави, що створюється у визначеному законодавством порядку. Зокрема згідно з Конституцією України, законами " Про вибори Президента України" (№ 474-XIV від 05.03.1999 р. у редакції Закону № 1630-IV від 18.03.2004 р.)^ж, " Про вибори народних депутатів України" (№ 1665-IV від 25.03.2004 р. у редакції Закону № 2777-IV від 07.07.2005 р. з подальшими змінами та доповненнями)³⁶¹. Глава держави — Президент та Парламент — Верховна Рада вільно обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного

³* Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 20-21. - Ст. 291. ³⁶⁷ Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 38-39. - Ст. 449.

Розділ 10. Організація державної влади в Україні. Виборче право.

голосування. Уряд України — Кабінет Міністрів — формує Президент і Верховна Рада України; голів місцевих державних адміністрацій призначає на посаду і звільняє з посади Президент України за поданням KM України (ч. 4 ст. 118 Конституції

України)³⁶⁸.

Наступною ознакою державного органу є те, що кожному з них властива структура, тобто внутрішня організація, що визначається конкретними завданнями і функціями, які він уповноважений державою здійснювати. Структура держав­ного органу не є назавжди даною, вона з розвитком держави повинна удосконалюватися відповідно до змін його завдань і

функцій.

Специфічна особливість державних органів — наявність у них державно-владних повноважень. їхній зміст і суть ви­ражається у праві державного органу видавати юридичні акти, які обов'язкові для всіх органів, їхніх посадових осіб, громадян, іноземців, до яких норми цих актів звернено. Виконання при­писів норм права забезпечується не лише заходами вихован­ня, переконання, заохочення, але й можливістю застосування державного примусу. Цим власне державні органи відрізня­ються від інших елементів політичної системи суспільства. Поняття " державно-владні повноваження" охоплює й матері­ально-фінансове забезпечення виконання державних велінь, що становлять зміст правових актів. Якщо аналізувати нинішній стан правотворчості в Україні, то варто зазначити, що немало правових актів, у тому числі й законів, схвалених ВР України, залишаються невиконаними внаслідок відсутності належного матеріально-фінансового їх обґрунтування.

Логічно наступною ознакою державного органу є його компетенція, адже вона реалізується шляхом прийняття правових

10.1. Поняття і система органів державної влади в Україні

актів. Кожний орган держави наділяється компетенцією, тобто визначеними предметами відання і колом прав та обов'язків, що забезпечують виконання поставлених перед державним органом завдань. Компетенція органу держави прямо залежить від його положення і ролі, місця, яке він займає у державному механізмі.

Органи держави функціонують у властивих їм організацій­но-правових формах. Зокрема Конституція України фіксує, що ВР України працює сесійно (ст. 82), деталізуючи це конститу­ційне положення, Регламент ВР України (ст. 9)³⁶⁹ встановлює, що сесії ВР України складаються із засідань Верховної Ради, засідань комітетів, тимчасових слідчих комісій і тимчасових спеціальних комісій, що відбуваються у період між пленар­ними засіданнями, роботи народних депутатів у депутатських фракціях та з виборцями. Засідання ВР України можуть бути пленарними, урочистими, а також можуть проводитися у формі парламентських слухань. Або ж інший приклад: основною фор­мою роботи органів правосуддя є розгляд у судових засіданнях адміністративних, цивільних та кримінальних справ.

Охарактеризовані ознаки потрібно розглядати в єдності: вони взаємопов'язані і лише разом розкривають зміст поняття державного органу.

Отже, державний орган є основною частиною державного механізму і утворюється в установленому державою порядку, має певну структуру (внутрішню організацію), наділений дер­жавно-владними повноваженнями, компетенцією для здійснен­ня завдань і функцій держави, а також організує свою роботу у властивих йому організаційно-правових формах.

Органи держави, що становлять організацію політичної публічної влади країни, функціонують як певна система. Сис­тема державних органів України визначається її Основним Законом — Конституцією (ст. 6). Державна влада в Україні

" ^в Положенню ч. 4 сі. 118 Конституції України дано офіційні; тлумачення згідно з Рішенням КСУ № 21-рп/2003 від 25.12.2008 р. у справі про особливості здійснення виконавчої влади га місцевого самоврядування у місті Києві (Офіційний вісник України. — 2003. — № 52. — Частина 1. — Ст. 2829.) та № 9-рп/2()05 від 13.10.2005 р. у справі про особливості здійснення виконавчої влади та місцевого самоврядування в районах міста Киева (0(ріційшій пісник України. — 2005 — № 42. — ('т. 2663).

ш> Постанова Верховної Ради України № 3547-IV від 16 березня 2006 р. " Про Регламент Верховної Ради" // Відомості Верховної Ради Украї­ни. — 2006. — №23. — №24 — 25. — Ст. 202 (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 73-V від 03.08.2006 р. та Постановою ВР № 74-V від О3.08.2006 p.).

Розділ 10. Організація державної влади в Україні. Виборчо право...

10.1. Поняття і система органів державної влади в Україні

здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Чи виправданим є застосування доктрини поділу влад на наших теренах? Для відповіді на поставлене запитання, як ми вважаємо, потрібно керуватися такими чинниками: творче вра­хування світового досвіду, теорії і практики державотворення України.

Доктрина поділу влад як основної умови досягнення по­літичної свободи виникає у XVIII ст. на європейському кон­тиненті як противага безмежній владі античних держав. На­гадаємо лише кілька положень представників цієї доктрини, які є найпереконливішими щодо її теоретичної, історичної та практичної доцільності. Французький вчений ПІ. Монтеск'є у відомій праці " Дух законів" підкреслював: "...доведено досвідом століть, що будь-яка людина, яка має владу, схильна зловживати нею; вона зупиняється тільки там, де зустріне перепону.., на­віть доброчесність потребує обмежень. Для того, аби не було зловживання владою, необхідним є такий порядок, за якого одна влада стримувалась би іншою" ³⁷⁰. Англійський філософ Дж. Локк вважав, що, " враховуючи властиву людям слабкість, було б великою спокусою, якби одним і тим же особам на­лежало право видавати закони і їх виконувати; вони могли б тоді звільнити себе від обов'язку підкорятися їм і пристосову­вали б закон до своїх особистих потреб; їхні інтереси врешті ввійшли б у колізію з інтересами суспільства..." ³". Немов би продовжуючи ці думки, Ш. Монтеск'є пише: " Коли виконавча влада не вправі буде зупиняти рішення влади законодавчої, то ця остання зробиться деспотичною, оскільки, маючи змогу присвоїти собі всілякі переваги, вона придушить всі інші вла-ди" ^3/г. А родоначальник німецької класичної філософії Еммануїл

Кант зазначив, що суміщення виконавчої та законодавчої влад створює деспотизм³⁷³.

Висвітлюючи процеси становлення і розвитку українського конституціоналізму, ми обґрунтували те, що Україна не лише сприйняла, а й була активним учасником реалізації теорії поділу влад як однієї з важливих засад її державотворення³⁷⁴.

ПІ. Монтеск'є, формулюючи теорію поділу влад, керувався положенням, що влада за своєю сутністю є єдиною і неподільною. Отже, під час її " поділу" йшлося про виділення трьох основних функцій єдиної влади і про розмежування компетенції трьох груп органів, які здійснюють неподільну владу. Тобто кожна із трьох " влад" за змістом є певною функціонально-компетенційною цілісністю трьох груп державних органів, які здійснюють єдину державну владу. Ні ПІ. Монтеск'є, ні інші вчені не говорили про абсолютне відособлення трьох влад. Ці влади координують свої дії, співпрацюють для досягнення спільної мети, взаємостримуючи одна одну за потреби. Доктрина поділу влад як абстракція існує лише в теоретичному її формулюванні. Втілення теорії в життя, як доводить світова практика, означало наділення кожної із влад конкретними функціями і повноваженнями³⁷⁵. Конституції, конституційне законодавство держав, які дотримувались концепції поділу влад, закріплюючи самостійність кожної гілки влади, одночасно містять норми про співпрацю її з іншими гілками влади. Причому конституційні положення про взаємостримання влад за своїм змістом є нормами співпраці гілок влади. І, на думку Ш. Монтеск'є, взаємостримання трьох влад логічно передбачає їхній взаємонагляд і контроль. Незалежність (самостійність) влад унеможливлює лише пряму функціонально-компетенційну підміну їх однієї іншою. Різноманітність форм реалізації доктрини поділу влад свідчить про врахування як національно-державних

'*" ' Монтескье Шарль Луи. Духъ законоиъ. — СПб., 1862. — С. 268 —

269. ³⁷¹ Есмен Л. Основные начала государственного права. — М., 1898. —

С. 275-276. ^гп Монтескье Шарлі, Луи. Духъ законов'!,. — СПб., 1862. — ('.282.

³⁷³ Градовский А. Государственное право важнейших европейских державі,. - СПб, 1886. - С. 6.

'" '' Див. Чуитнко В. Історичні традиції і форма правління сучасної Украї­ни, Драгомапівсі, кий збірник. — Л., 1996. - С. 183—186.

''" Эсмен А. Основные начала государственного права. - М., 1898. — С. 274-357.

Розділ 10, Організація державної влади в Україні. Виборче право...

10.1. Поняття і система органів державної влади в Україні

традицій, так і політико-утилітарних міркувань, зумовлених життям, практикою тієї чи іншої держави³⁷⁶. Оцінюючи Конституцію України в цілому, зазначимо, що в ній кожна із гілок влади наділяється функціями і повноваженнями, які свідчать про їхню самостійність у державному механізмі. Водночас вміщуються положення щодо співпраці окремих підрозділів влади, їхньої взаємодії, важелі можливого взаємовпливу. Виникає, звичайно, питання про те, наскільки норми закону оптимальні у конкретних умовах державотворення, як вони сприяють соціально-економічним перетворенням в країні.

Органом законодавчої влади є ВР України, їй надається право шляхом встановлення правових норм первісно врегульо­вувати найважливіші питання внутрішнього і зовнішнього жит­тя країни. Це, звичайно, не означає всевладності законодавчої влади, бо ВР України повинна працювати у межах, визначених законом. Має змогу у законодавчій діяльності брати участь і виконавча влада — через законодавчу ініціативу Президента, Кабінету Міністрів, шляхом послань Президента до Верховної Ради з питань внутрішньої і зовнішньої політики України тощо. І це є звичайні шляхи співпраці влад, передбачені також кон­ституційними законодавствами багатьох країн світу. Закріплює Конституція України правові засоби можливого впливу інших влад (виконавчої, судової) на законодавчу. Це має врівнова­жувати влади, тобто забезпечувати координацію діяльності державних органів — найважливішу умову гарантування по­літичної свободи людини. Сюди можна зачислити право від­кладного вето Президента і його ж право промульгації законів, прийнятих парламентом та ін. Знову ж таки підкреслимо, що аналогічні за змістом правові норми зарубіжних країн сприяють значному поліпшенню якості законодавчої роботи.

Взаємодіє із законодавчою і судова влада. Конституційний Суд України, основною метою діяльності якого є забезпечення конституційної законності та верховенства Конституції, роз­глядає питання про відповідність до Конституції чинних законів України та інших актів, прийнятих ВР України і, у разі невідпо-

^ш' Владикин А. Организация на демократична та держава. — София, 1942. - С. 17-29.

бідності, визнання їх недійсними з моменту набрання чинності. І таку діяльність Конституційного суду не можна розглядати як втручання судової влади у діяльність законодавчої влади, адже Конституційний Суд лише сприяє точному застосуванню Основного Закону країни. Сам він не здійснює законодавчої влади. Такі дії судової влади щодо законодавчої є не інакше як їхнє взаємостримування.

Передбачає Конституція важелі впливу судової влади не лише на законодавчу, а й на виконавчу, зазначаючи, що Кон­ституційний Суд вирішує питання про відповідність Конституції України актів KM України й у разі такої невідповідності визнає їх недійсними з моменту введення у дію.

Детальніше правові основи взаємин державних інститутів влади будуть висвітлені у разі характеристики їх конституцій­но-правового статусу.

У навчальній літературі під час характеристики окремих гілок влади, а отже, і державних органів, які її уособлюють, нерідко, йдеться про пріоритетність якоїсь з них, найчастіше законодавчої влади. Як ми вважаємо, така дискусія навряд чи є продуктивною. Кожна із влад слугує для виконання своєї функції, наділена необхідними для її реалізації повноваженнями. Звичайно, у правовій державі, якою прагне стати Україна, первісно найважливіші питання життєдіяльності суспільства мають врегульовуватися законами. Отож, у формуванні правово­го поля держави і суспільства першорядне значення має законо­давча влада. Але домогтися прогресу у розвиткові зможе країна, яка досягла оптимальності у виконанні прийнятих законів. А це вже функція виконавчої і почасти судової влади.

За Конституцією (ст. 75) єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України, орган загальнонародного представництва, що утворюється шляхом вільних і демократичних виборів. Але оскільки носій суверені­тету — народ може здійснювати владу безпосередньо, закони можуть прийматися шляхом всенародного голосування — ре-ферендумом³'".

'*'' Див.: ст.ст. 5, 69 Конституції України; ст. З Закон № 1286-ХІ! від З липня 1991 р. " Про всеукраїнський та місцеві референдуми" //

Розділ 10. Організація державної влади в Україні. Виборче право...

Систему органів державної виконавчої влади України ста­новлять: Кабінет Міністрів — Уряд України, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади; центральні органи виконавчої влади; міністерства, державні комітети та інші цен­тральні органи виконавчої влади, що утворюються, реоргані­зуються і ліквідуються KM України; місцеві органи державної виконавчої влади: місцеві державні адміністрації в областях і районах, містах Києві та Севастополі.

Правосуддя в Україні здійснюється судами, які становлять судову гілку влади. Делегування функцій судів, а також при­власнення цих функцій іншими органами чи посадовими осо­бами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюється судочинство в Україні Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрис­дикції ґрунтується на принципах територіальності і спеціалі­зації. У системі судів загальної юрисдикції найвищим судовим органом є Верховний Суд України, діють апеляційні та місцеві суди. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є від­повідні вищі суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається. Конституція України закріплює незалежність і недоторканність суддів. Судді під час здійснення правосуддя підкоряються лише закону. Судові рішення ухвалюються суда­ми від імені України і обов'язкові до виконання на всій тери­торії України. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Неоднозначною є позиція науковців щодо визначення міс­ця прокуратури в системі державних органів. Підкреслюють, що органи прокуратури не входять до жодної з гілок держав­ної влади, а становлять особливу чи окрему групу державних органів, самостійну державно-правову інституцію. Якщо ж виходити із вищезгаданої сутності гілки влади як функціо­нально-компетентної цілісності і проаналізувати завдання і функції, що покладені на прокуратуру Конституцією України

10.1. Поняття і система органів державної влади в Україні

(ст.ст. 121, 129 та ін.): підтримання державного обвинувачення в суді, представництво інтересів громадянина або держави в суді чи то нагляд за додержанням прав і свобод людини і гро­мадянина (не можна заперечити, що це і є юрисдикційна ді­яльність, яка становить зміст судової влади). Та й прихильники виокремлення прокуратури в окрему групу державних органів змушені визнавати, що прокурорські органи беруть участь у функціонуванні судової гілки влади.

У підручниках йдеться про особливе місце в системі органів державної влади Президента України, який, мовляв, не входить безпосередньо до жодної з гілок влади³⁷⁸, чи що Конституція України безпосередньо не відносить Президента України до якоїсь певної гілки влади³⁷⁹. Як ми вважаємо, доцільніше буде характеризувати пост Президента України як Глави держави, що своєю діяльністю дотичний до всіх гілок влади. Власне, завдяки своїм повноваженням, визначеним Основним Законом України, які стосуються всіх сфер влади (законодавчої, виконавчої, судової), Глава держави повинен, не підміняючи їх, урівноважувати окремі гілки влади в процесі досягнення ними спільної мети.

Вживання заходів щодо реалізації проголошеного Деклара­цією про державний суверенітет України принципу розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову (абзац З, розділ III) органічно зумовило роль Президента України в сис­темі органів публічної влади. Реорганізація розподілу повно­важень між вищими органами державної влади, формування нових систем місцевих органів державної та самоврядної влад, без сумніву, стали головними чинниками для формування нової форми державного правління України.

Від часу впровадження інституту Президента України його діяльність викликала неадекватну реакцію зі сторони суб'єктів конституційно-правових відносин. І якщо здійснення Президентом України повноважень глави держави більш-менш знаходило розуміння та підтримку, то у разі здійснення ним

Відомості Верховної Ради України. - 1991. — № 33. - Ст. 443. (Із змінами, внесеними згідно із Законами № 2481-ХІІ від 19.06.1992 p.; № 2628-ПІ від 11.07.2001 p.).

^{3, 6} Конституційне право України / За редакцією В.Ф. Погорілка. — К., 1999. - С. 396.

^37и Кравченко Н.В. Конституційне право України. — К., 2006. — G. 239.

Розділ 10. Організація державної влади в Україні. Виборче право...

10.1. Поняття і система органів державної влади в Україні

повноважень глави виконавчої влади викликало опір з боку низки суб'єктів владовідносин. Особливо це стало помітним у відносинах на рівні " Президент < -> ■ Верховна Рада". Такий стан речей був об'єктивно зумовлений і пояснювався тим, що в особі Президента України, український законодавець отримав сильного опонента з питань державного будівництва. Відтоді два органи — Верховна Рада і Президент розпочали політичну боротьбу за правовий вплив на місцеві органи державної влади і, як наслідок, принцип розподілу влади почав реалізовуватися не лише на рівні вищих органів державної влади, але й на місцевому рівні.

Спочатку основна діяльність Президента України була спрямована на формування " виконавчої вертикалі". До кола його обов'язків входило виконання функції глави виконавчої влади. Завдяки цьому відбулась зміна застарілої радянської системи органів державної влади.

Іноді діяльність Президента України входила в конфлікт з інтересами законодавчого органу. Використовуючи авторитет свого конституційно-правового статусу, Президент України провадив діяльність з перепідпорядкування собі окремих ор­ганів. Спочатку це відбувалось політичним шляхом, який з часом набував належного законодавчого врегулювання. Пер­спективним напрямом розвитку " президентської вертикалі" в цей період виявилися виконавчо-розпорядчі органи місцевих рад народних депутатів.

Завдяки їх матеріальній базі, обсягу⁷ повноважень та високо­кваліфікованим працівникам Президент зумів сформувати систе­му представництв Президента України по районах та областях. Відповідно до Закону № 2167-ХИ від 5 березня 1992 р. " Про Представника Президента України" ³⁸⁰ в областях, містах Києві, Севастополі, районах, районах міст Києва і Севастополя призначали Представника Президента України, який був главою місцевої державної адміністрації, відповідно (ст. 1 у редакції Законів № 2337-XII від 14.05.1992 р. та № 3066-XII від 16.03.1993 p.). Із прийняттям Закону № 280/97-ВР від 21 травня 1997 р. " Про місцеве самоврядування в Україні",

³⁸⁰ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — №23. — Ст. 33.').

Закон " Про Представника Президента України" втратив чин­ність³⁸¹.

Представників Президента України в областях, містах Ки­єві і Севастополі призначав та звільняв з посади Президент України і вони йому підпорядковувалися.

Представник Президента України мав сформувати місцеву державну адміністрацію відповідно в областях, містах Києві і Севастополі, районах, районах міст Києва і Севастополя. Структуру і штати місцевої державної адміністрації визначав Представник Президента України за погодженням Президен­та України. Правовий статус місцевої державної адміністрації визначалися Конституцією України, Законом № 2167-ХИ від 5 березня 1992 р. " Про Представника Президента України" ³⁸² та Положенням, яке затверджується Президентом України.

Проте, наділяючи Президента відповідним обсягом повно­важень, законодавець постійно залишався невдоволеним ме­тодикою правозастосування, якої дотримувалися глава дер­жави та глава виконавчої влади. Надалі інститут Представ­ника Президента було реформовано Законом № 3917-ХП від З лютого 1994 р. " Про формування місцевих органів влади і самоврядування" ³⁸³. Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України ліквідував структу­ру Представника Президента України³⁸⁴. Конституція України впровадила інститут місцевих державних адміністрацій, які за багатьма аспектами нагадували статус адміністрацій Представ­ника Президента України.

Відповідно до Конституції України основними офіційно-правовими формами взаємодії Президента України та Верхов­ної Ради України є:

• звернення Президента з посланням до Верховної Ради про зовнішнє і внутрішнє становище України;

⁵⁸¹ Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.

³⁸² Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 23. — Ст. 33.5.

³³³ Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 22. — Ст. 144 (із
змінами: Відомості... — 1994. — № 26. — Ст. 217).

³³⁴ Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 18. - Ст. 133.

Розділ 10. Організація державної влади в Україні. Виборче право...

10.2. Виборче право та виборча система в Україні...

• реалізація права Президента припинити повноваження Верховної Ради, якщо протягом тридцяти днів однієї чер­гової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;

• реалізація цілої низки повноважень Президента щодо різноманітних призначень на посади, які відповідно до Конституції здійснюються разом з Верховною Радою;

• використання президентського права законодавчої іні­ціативи;

• застосування права вето Президента;

• реалізація права призначати всеукраїнський референ­дум щодо змін до Конституції України;

• діяльність Постійного представника Президента у Вер­ховній Раді.

Як свідчить практика, суперечності між Президентом та Верховною Радою виникали з причини недостатньої норма­тивної врегульованості їх спільних повноважень. До консти­туційної реформи 2005 р. організаційно-правовими формами взаємодії Президента з виконавчою владою була такою:

• призначення Президентом за згодою ВР України Пре­м'єр-міністра України, припинення його повноважень та прийняття рішення про його відставку;

• утворення, реорганізація та ліквідація Президентом мі­ністерств та інших центральних органів виконавчої вла­ди за поданням Прем'єр-міністра України;

• наявність посади Постійного представника Президента у KM України;

• одноособове формування та реорганізація Президентом місцевих органів виконавчої влади.

Президент мав майже абсолютний вплив на формування та діяльність органів виконавчої влади. Це не зовсім відповідало конституційному положенню, відповідно до якої Президент України не є главою виконавчої влади в Україні. Прийнявши Закон № 2222-IV від 8 грудня 2004 р. " Про внесення змін до Конституції України" парламент переглянув базові положення, щодо повноважень Глави держави у відносинах з органами виконавчої влади³⁸³.