Казка про дзвінкі та глухі приголосні

На вулиці «Фонетика» в двоповерховому будинку «Алфавіт» проживали букви, що позначають звуки.

Ох і нерозбериха була в цьому будинку: вони не притримувались ніяких правил співіснування.

Особливо не мирилися приголосні. Галасували, сварилися, доки не домовилися: глухі приголосні будуть жити на другому поверсі, а дзвінкі на першому. На деяких час настала тиша.

Аж ось такий зчинився шум і гам, що навіть дзвінкі здивувалися, що там роботься? Потім бачать: по доріжці від будинку пішли звуки [п] і [к]. Це вони посварилися: хто з них частіше вживається в мові?

Та так сварилися, що інші їх вгамувати не могли, а тому і прогнали. І ось пішли вони, похиливши голову. Пожаліли їх дзвінкі (ті, що жили на першому поверсі), забрали досебе, бо розуміли, що без них не можна буде створити слів, наприклад: коники або пенал, поріг.

З того часу і живуть глухі звуки [п] і [к] разом з дзвінкими на першому поверсі (в алфавіті вони від Б до Р включно + П і К, а від С і до кінця – глухі, що на другому поверсі). Отож настав лад між приголосними, запанувала тиша. До чого приводить дружба! Творяться яскраві справи, – то звуки будують слова.

Я— фея Фонетика. Мені дуже приємно, що ви цікавитеся життям мого королівства. Напевно, ви вже знайомі з деякими моїми мешканцями? Спробуйте їх назвати?

-Так. Це звуки — Голосні та Приголосні.

Сьогодні я познайомлю вас ще з одними своїми помічниками. Але спочатку хочу трохи розповісти про них.

Якось я завітала у пташине царство. Мене привітав багатоголосий хор птахів. Одні співали дзвінко-дзвінко, голос інших нагадував шум дерев і шелест трави.

І уявила я своє царство - царство звуків. Звуки так само, як і пташині голоси, розрізняються: одні утворилися за допомогою голосу і шуму, але вних переважає голос. Це дзвінкі приголосні. У вимові інших звуків чути лише шум. їх називають глухими.Також я помітила, що деякі дзвінкі і глухі звуки — родичі. Вони дуже схожі між собою, якблизнята. Коли пошепки вимовиш [б], чується [п]; або скажеш дуже тихо [д], а почуєш [т]. Так я їх і попарувала. Утворилося одинадцять пар.

Без пар залишилося дев'ять дзвінких приголосних! і один глухий. Ось вони, мої маленькі помічники:

Зустрілись якось Тверді і М'які Приголосні. Група Твердих Приголосних почала хизуватися перед М'якими.

— Ми завжди зберігаємо свою форму, — гордо заявив [г].

— У нас надзвичайно стійкі переконання, — з металом у голосі промови в [ґ].

— Ми ніколи не піддаємося ніяким впливам; — прохрипів [х].

— І завжди в усьому впевнені, — додав [к].

Губні [б], [п], [в], [м], |ф| усі разом гордо закопилили губи і запишалися у своїй твердості і непохитності.

Навіть Шиплячі [ж], [ч], [дж] і ті щось шепотіли про свою цілеспрямованість і твердість.

— Я теж з вами, панове, — гаркнув [р], правда, тільки в кінці складу. А М'які скромно мовчали. Адже вони мали надто м'який характер, щоб дорікати хвалькам за їхню твердоголовість і твердолобість. І тільки найм'якший [й], у якого ніколи не було твердої пари, як у інших М'яких Приголосних, тихенько промовив, звертаючись до Твердих:

— А може, ви хоч іноді пом'якшуєтесь?

— Іноді ми можемо трохи поступитися з поваги до сусіда [і] та ще деяких сусідів і пом'якшитись, але щоб стати М'якими (!!!) — ні, цього ніколи не буде! — дружно ствердили Тверді Приголосні.

ЛІТЕРИ

У бруднесенькому зшитку
Літери жили,
Тільки мали спокій влітку,
Зиму ж всю ревли.
В них була недобра мама -
Галя - куций ніс,
Більш книжок любила поле,
Сонце, річку, ліс.
І жалілись на дитинку
Літери гуртом:
- Нам криву зробила спинку,
Нас з якимсь хвостом,
Нам тире забула дати,
Нам дашки й крапки.
Ах, яка недобра мати!
Бідні ми дітки! -
Поперед усіх стояло
ТовстелезнеА,
Надоколо поглядало,
Наче та сова.
Д закинуло голівку
Геть зовсім цабе;
Мов гусак тягнуло шийку
Довжелезна Б.
Е скрутилось кошенятком,
Р став сторчака,
Витягало, рученятка
Кривобоке К.
Щ і Ц десь загубили
Хвостики свої,
І штовхались, і тремтіли
Куцоніжки І.
Надійшла тут мама
І сказала їм:
- Ви самі недобрі, злії,
Сором вам усім.
У моєї рибки- доні
Рученька мала.
Через те списать вас добре
Доня не здола.
Але майте лиш терпіння,
Перелине час,
І моя голубка доня
Гарно спише вас.-
І справдилось слово мами -
Перелинув рік,
Більше в зшитку не зосталось
Літерок-калік.
Всі зробилися тоненькі,
Гарні та малі,
По рядочках рівно стали,
Наче москалі*.

* Тут у значенні " солдати"

У кімнаті робилося щось незрозуміле. Усі букви вийшли із азбуки і голосно сперечалися, допитували­ся одна в одної про те, чому буква А перша в алфавіті

— Ми хочемо бути першими! — кричали О та У.

— Що ж робиться? — шипіли шиплячі. — Буква, з якої починаються такі слова, як ангіна, акула, стоїть на чолі цілої азбуки!

— Таки все правильно, — мовчки думали приго­лосні букви. — Адже недаремно найдобріші фрукти— апельсин, абрикос, ананас —починаються з букви А.

Але голосніше всіх кричала Я:

— Чому ж таки перша А, а не Я?

— А тому, — спокійно сказала буква А, яка мовча­ла до цього часу, — що я найстаріша між вами, що найперше слово кожної маленької дитини починаєть­ся на А.

— Що ж це за слово таке? — не вгавала Я.

— Агу, — сказала А. — І, окрім того, я схожа на капітана, що стоїть на своєму містку. А всім відомо, що капітан повинен бути завжди попереду всіх.

— Так, це правда, — сказав тихо і м'яко м'який знак. Всі подумали над тим, що говорили, поділились ще думками і згодилися. А і до цього часу перша у ал­фавіті.