Як маленька буква стала дорослою

Жила собі маленька буква. Її ніхто не хотів помічати: часто пропускали, недописували.

- Чому мене не помічають, чому часто пропускають учні?! – жалілася дядькові Алфавіту.

- Ти маленька, тому й непомітна, - поважно відповів старий.

Стиснулось від болю буквине серденько. Надумала вона свої справи налагодити: «Спробую-но я із середини речення переміститись на початок».

І сталося диво. Почали всі поважати маленьку букву, писати її великою і дорослі і малі. Сподобалось це букві. І наважилась вона дати назву містам, селам, вулицям, річкам та морям, горам та долинам, прилаштувалась до імен, стала на перше місце в прізвищах. Пішла про неї слава по всій Мовляндії.

Запишалась буква, розтовстіла, виросла. І тепер усі слова, в які вона потрапила, пишуться з великої букви.

Прийшла одного разу голосна О у гості до приголосних. Її увагу привернув пишний палац на центральній площі: великий двоповерховий будинок. О підійшла ближче, пильно розглядаючи палац. І ось, одна жителька, а саме - приголосна К замітивши гостю, запросила її всередину. У палаці всі кімнати були однакових розмірів, кожна носила ім`я свогожителя, наприклад С жила в кімнаті С.Голосна О замітила, що всі жителі, які були на першому поверсі приязно вітали її, а мешканці другого поверху тільки махали руками і посміхались, не спускаючись на перший поверх.

«Чому ви не спуститесь до нас?»- запитала голосна, - «Ми не маємо права»- відповіли хором приголосні. Приголосна К пояснила гості: «Вимов будь ласка звук [ш]. Сильніше! Помітила? Чується тільки шум.А тепер, тримаючи язик в такому ж положенні, вимов звук [ж]. Ще раз! Чуєш різницю?»

«Так - відповіла вона - тепер я чую не тільки шум, але й голос».

«На цій основі - продовжувала К - всі ми, шумні приголосні, поділяємось на дзвінкі і глухі, утворюючи пари. На першому поверсі живуть глухі. А на другому – відповідні їм дзвінкі звуки. Це основне правило, якого всі дотримуються.» Пройшовши коридором О замітила, що одна кімната не має пари. Так, дійсно, глуха приголосна Ф жила сама на першому поверсі, не маючи відповідної пари на другому поверсі.

Приязно порозмовлявши, О подякувала шумним приголосним за гостинність і вирушила додому. О була вражена, що приголосні поділяються на глухі і дзвінкі, вона ішла додому з думкою, що дуже добре, що вони – голосні живуть всі разом, на одному поверсі.

Казка про уподібнення приголосних

Звуки [Г] і [Х] були братами. Лідером вважався брат[Г]. Він тримався вільно, незалежно, мав сильний глотковий голос. Брат [Х]був смирний, слабкий і давав про себе знати тихим, ледве чутним шумом – придихом.

[Х] обожнював свого брата, ходив за ним по п`ятах, дуже хотів бути схожим на [Г], прагнув йому всіляко прислужитися.

Дзвінкому [Г] не подобалось тихе товариство. Він не любив стояти перед своїми товаришами - глухими звуками. Це помітив брат [Х], і залюбки почав замінювати його. Сусідство таких же, як він, тихих звуків, особливо [Т] і [К], з якими він невдовзі заприятелював, вабило, підносило його, і [Х] намагався щоразу стати поряд з ними.

Брати узвичаїли таку заміну, тому і сьогодні в словах, де [Г] стоїть у середині слова перед глухим, ми чуємо і вимовляємо його брата – звук [Х].

Трохи не так склалися взаємини між іншими звуками – братами. Так дзвінкоголосі [Д`], [З`], [Ґ`], надмірно піклуючись про своїх братів [Т`], [С`], [К]` намагаються підтримати, захистити їх. Вони завжди заступають братів перед дзвінкими звуками–товаришами. Тому–то в словах боротьба, просьба, вокзал і багатьох інших ми чуємо і вимовляємо, замість глухих, дзвінкі приголосні [Д`], [З`] і [Ґ`].

Горді звуки

Якось зібралися голосні і приголосні та й вирішили спробувати працювати, творити самостійно, окремо. Обидві групи фонем-звуків були певні в своєму успіхові. Звісно, що кожна група хотіла доказати свою першість. Голосні покладалися на силу та провідну роль у складах і словах, а приголосні – на великий гурт: адже їх у п`ять з половиною разів більше. Ніж голосних.

Першим трапилося їм прислів`я. Не гаючи часу, звуки взялися до праці. Вишикувались у потрібному порядку і гучно зазвучали голосні: о, ое, аао … Скромно зашелестіли, вторячи їм приголосні: хт, хч, бгт … Та ні слів, ні речення-прислів`я не виходило, бо тільки у сполученні, комплексі голосні і приголосні щось називають, передають думку.

Перепробувавши всі можливі варіанти, звуки зрозуміли, що тільки разом їхня праця дасть добрі плоди, що тільки разом вони можуть надати українській мові такої милозвучності і краси.

Місце творення

ібрались якось всі приголосні звуки на центральній площі, та й задумали вибрати головний орган міста Приголосних. Їм не подобалось, що кожен мав рівні права, адже в більшості розвинених містахобов`язково назначався голова, який вирішував всі важливі питання.

І от, почалось голосування. Першими виступили язикові приголосні, які переконували інших звуків в тому, що їхній орган творення – Язик є найважливішим, адже, язикових приголосних є найбільше. Обурені губні стверджували, що оскільки їхній орган творення є найкрасивішим, то саме він повинен зайняти цю посаду. І тільки одинокий звук [Г] не смів протестувати, адже він єдиний утворюється зближенням задньої стінки глотки з коренем язика.

У результаті голосування переміг кандидат язикових приголосних – Язик. Впевнений в собі, головний орган міста заборонив утворювати звуки іншим органам, оскільки вважав, що впорається сам. Ох, скільки зусиль вклав Язик, щоб утворити хоча б один губний приголосний: перевертався, скручувався, згинався і розгинався, та все марно. Не зміг він утворити жодного губного звуку…

Зібрались тоді приголосні вдруге на нараду, і вирішили, що їхня ідея була невдалою, адже кожен орган творення є незамінним, рівноправним, і тільки він здатен відмінно виконувати свою роботу.

Казка прозвуки [Е] та [И] в ненаголошеній позиції

Жили у царстві Фонетики звуки [Е] та [И]. Вони були найкращими друзями. Одного разу сталося так, що звук [Е] застудився, тому фізично не встигав виконувати всю свою роботу. Голосний [И], як вірний друг, вирішив допомогти товаришеві. Він замінював його в словах, де [Е] стояв в ненаголошеній позиції. Пройшов час, і голосний [Е], знову зміг приступити до роботи як повноцінний працівник, та його друг [И]не захотів звільнити законне місце яке належало [Е], надто йому сподобалось працювати за двох! Вирішив голосний [Е] помститися голосному [И], і також навмисно замінював його в ненаголошеній позиції. Суперечки, сварки і навіть бійки, які точились між «друзями» завдавали клопоту іншим звукам. Та помирити [Е] і [И] було не просто. Тоді Головна Рада Звуків була змушена прийняти нове правило, яке звучало так:

Звук [Е] в ненаголошеній позиції завжди наближається до [И], а голосний [И] в ненаголошеній позиції (крім випадку, коли він стоїть в останньому складі) наближається до [Е].

Минув час, і два звуки [Е] та [И] знову відновили свої дружні стосунки, а завдяки новому правилу вони отримали змогу ще більше часу проводити разом.

„ Спрощення в групах приголосних ”

На засіданні Великої Ради країни Орфографії обговорювалось одне питання: Як бути з тими словами, при зміні чи творенні яких виникає важкий для вимови збіг кількох приголосних?

Представник фракції СТН запропонував випускати середній звук [т] у вимові і не позначати його буквою т на письмі.

Хоч моє прізвище РАДІСНИЙ і пов’язане з радістю, - сказав він, - я не заперечую проти його спрощення.

Його активно підтримав представник фракції СТЛ пан ЩАСЛИВИЙ:

Я гадаю, що й без [т] наша фракція збереже своє щастя.

Керівники фракції ЖДН та ЗДН ВИЇЗНИЙ і ТИЖНЕВИЙ гаряче схвалили виступи попередніх ораторів і з радістю відмовились від набридливого їм звука [д] та необхідності передавати його на письмі буквою д.

Спікер парламенту полегшено зітхнув: тепер можна зачитати заготовлену заздалегідь резолюцію про спрощення в групах приголосних.

Раптом до мікрофона побіг керівник фракції Запозичених пан КОНТРАСТНИЙ:

Дайте й мені слово, - закричав він з французьким акцентом.

Прийняття такого рішення – грубе порушення прав людини. Ми, запозичені, не хочемо втрачати зв’язку зі своїми предками і вимагаємо такого написання, яке б свідчило про наше походження. Я КОНТРАСТНИЙ, бо контраст, пан БАЛАСТНИЙ, бо баласт, пан КОМПОСТНИЙ, бо компост, пан ФОРПОСТНИЙ, бо форпост, пан СТУДЕНТСЬКИЙ, бо студент, ПРЕЗИДЕНТСЬКИЙ – президент, пан ГІГАНТСЬКИЙ, бо гігант, ЛЕЙТЕНАНТСЬКИЙ – лейтенант.

Не встиг голова Великої Ради заперечити промовцеві, як з місця зірвався пан ПЕСТЛИВИЙ.

Хоч я і не іноземець, - схвильовано вигукнув він, але теж не хочу спрощуватись. Люди подумають, що мої предки було псами, коли написати ПЕСЛИВИЙ, а насправді вони були дуже ласкавими, усіх пестили.

А я, - продовжував пан КІСТЛЯВИЙ, - не зможу пишатися своєю худорлявістю та вишуканістю, коли люди забудуть про благородні кості моїх предків. Та й пани ШІСТНАДЦЯТЬ, ХВОРОСТНЯК, ЗАП’ЯСТНИЙ, ХВАСТНУТИ, ХВАСТЛИВИЙ не бажають спрощуватись, бо, на відміну від більшості членів фракції, не соромляться своїх простих, але чесних предків.

Рішення Великої Ради було однозначним: усім спрощуватися, тільки представникам двох останніх фракцій дозволити жити неспрощеними.