Казка про Графіку

Жила собі сім’я на прізвище Алфавіт. У цієї родини було 6 голосних дочок і 26 приголосних синів. Згодом народилося останнє дитя — тридцять третє. Воно було незвичайне: маленьке, беззвучне, мовчазне. За його м’який характер так і назвали немовля - М’який знак.

Дитинча було мале й безпомічне і, звичайно, нічого не вміло робити. А робота у старших братів і сестер була нелегка - складати слова. І маля, дивлячись на роботу старших, хотіло також складати слова, та старші часто проганяли брата, кажучи, що він лише заважає. І тільки брати Д, Т, З, С, Ц, Л час від часу дозволяли М’якому знаку постояти біля них, коли вони складали нові слова. Усі ж інші брати його лише проганяли, а він ображався й плакав.

Якось у черговий раз образившись на літеру Ш, яка страшно нашипіла на малого, коли той хотів постояти біля неї у слові «туш», він вирішив піти з Алфавіту. Відсутність наймолодшого помітили лише тоді, коли почали смішно говорити. Наприклад: «Я согодні поїду до батка» або «я согодні бадорий».

А М’який знак, швидко чимчикував у невідомому напрямку і весело наспівував:

Не потрібен я нікому,

Заважаю геть усім,

Жити буду я самотньо

Й милуватись світом цим.

І не знаю, що робити,

Далі як на світі жити?

Я не хочу танцювати,

Мрію чесно працювати.

Тією дорогою їхав король із сусідньої країни, побачив малого та й питає:

- Хлопчику, а ти дійсно хочеш працювати?

- Так, так, так.

- Тоді сідай на коня й поїдемо до мене в палац.

А по дорозі розпитує:

- Ти звідки?

- Моя сім’я Алфавіт, а живе вона у місті Графіка - швидко відповів хлопчик.

- А це що за місто? Вперше чую.

- Графіка – це місто букв та інших графічних знаків, за допомогою яких мова передається на письмі.Бо крім букв алфавіту, для передачі слів в українській мові використовуються й апостроф, знак наголосу, дефіс (риска), крапка, знак питання, знак оклику, кома, тире, двокрапка, лапки, дужки, три крапки та ін.

- А що ти вмієш робити?

- Писати, читати, - гордо відповів М’який знак.

- О, ти мені якраз і потрібен! - вигукнув король.

А то не просто король, а король на ім’я Слово - найвеличніший у тих краях.

Приїхали вони в королівство Правопис. Приступивши до роботи, М’який знак складав дивовижно красиві слова, усі вони були м’якими і лагідними: тінь, осінь, олень, день.

Одного разу долетіла до королівства Правопис звістка про велику сім’ю Алфавіт й про їхню дивну мову. Згадав про своїх братів і сестер М’який знак. Стало йому шкода своїх родичів, і вирішив він повернутися додому до своїх 32 братів-букв українського Алфавіту.

­­­ Словотвір

или собі батько Словотвір, мати Мова, їхні сини Способи. Одного звали Префіксальним, іншого Суфіксальним. Були у батьків і інші діти — Способи, але вони були ще малими. Всю роботу, яку треба було виконувати, батько доручав старшим синам, а менші допомагали братам.

Жила сім'я дружно, весело. Мешкали вони у країні Мовознавства, де всі поважали один одного, ніколи не ворогували між собою. Жили мешканці мирно і спокійно.

Але недалеко від країни Мовознавства була інша держава, державаДвієчників і Невстигаючих. Жителі там постійно сварилися, ворогували між собою і ду­же були незадоволені тим, що росте і розвивається країна Мовознавства.

Радились, радились Двієчники і Невстигаючі і вирішили завдати шкоди країні Мовознавства.

Без оголошення війни вони пішли у наступ. Але в країні Мовознавства добрі охоронці кордонів — Слова. Вони ввесь час охороняють свої рубежі.І от Слова запідозрили незрозумілий шелест.

З мурів вони побачили, що до стін підбираються вороги. Засурмили сурми, вдарили барабани, закликаючи мешканців країни Мовознавства до боротьби з ворогом

Усі, від застарілих слів до неологізмів, піднялися на боротьбу з Двієчниками і Невстигаючими. У сім'ї Словотвору і Мови теж виряджали на битву синів-Способів. Сам батько вже старий, не може втримати зброї в руках, а сини молоді і сильні, вони захистять країну. Поцілувала їх мати Мова, провела до воріт, далі нема сил іти, а до шляху братів проводили менші їхні брати. І пішли сини до місця збору. Збір був швидкий. Організовувались і ши­кувались загони. Обох братів поставили командирами над загонами, які вони самі створили, і відіслали у різні кінці країни.

А ворог наступав. Ось розпочав тяжку боротьбу з ворогами загін старшого брата Префіксального.

Мужньо б'ються воїни, сили і життя не шкодують, а перемогти ворога не можуть.

Веде боротьбу з ворогом і загін меншого брата Суфіксального. Воїни гинуть, а перемога на боці во­рога.

І посилає тоді гінця менший брат до старшого, щоб об'єднати свої загони і вдарити єдиною силою. З вели­кими труднощами Суфікс-гонець доходить до загону старшого брата і говорить йому про об'єднання загонів. Подумав старший брат і згодився із думкою меншого брата, бо ж, дійсно, удвох вони будуть у два рази сильнішими і переможуть ворога.

Дає згоду Префіксальний спосіб меншому братові, указує час і місце зустрічі війська, посилає із пакетом гінця — Префікса. Довгими і важкими стежками він добирається до Суфіксального способу. Але доходить і передає йому згоду свого воєводи.

У призначений час і місце зійшлися війська Префіксального ї Суфіксального способів. Префікси і Суфікси об'єдналися, утворивши військо Префіксаль­но-суфіксального способу. А потім ударили разом на во­рога.

Злякався ворог такої сили, не витримав натиску і відступив. Перемогли миролюбні жителі країни Мо­вознавства Двієчників і Невстигаючих, прогнали їх да­леко від своїх кордонів, попередили, щоб не сміли біль­ше брати у руки зброю, а бралися за розум, працюва­ли, вчилися добре, змінили свою поведінку, а також і назву. Тоді вони матимуть багато друзів і порадників.

Повернулися брати-Способи додому стомлені, але раді і задоволені, що здолали ворога. Раді і батьки, що сини живі з'явилися. А менші брати — Способи — Безсуфіксний, Спосіб складання основ, Перехід однієї час­тини мови в іншу — пообіцяли братам-воїнам бути доброю їм підмогою у всіх складних випадках і ситу­аціях, при творенні слів.

- Їхати, - сказав Доведунчик.

- Рухатися на транспорті, - відповіла Пояснюля.

- Літати.

- Рухатися в повітрі.

Вони так захопилися грою, що не помітили, як увійшли до будиночка пані Граматика та фея Мовознайка.

- Так, так. Великі цеглинки в цій кімнаті ми розчаклували, а малі - ні, - зауважила пані Граматика.

- Згадайте, які імена молодшого сина ви знаєте? - запитала фея Мовознайка.

- ПО, - сказала Пояснюля.

- ПРИ, - голосно відповів Доведунчик.

- А що означають ці імена, - запитала пані Граматика, не забули?

- Ні, ні! - хором відповіли Пояснюля й Доведунчик. -ПО - означає початок руху, а ПРИ - його кінець.

І в цей час фея Мовознайка змахнула своєю чарівною паличкою над маленькими цеглинками, і на одній із них з'явився дивний знак. Ось такий:

«--[__]. Що це за знак? Що він означає? Усі зачаровано

дивилися на нього, а Пояснюля терла свого лобика, і її літера П замигтіла, як лампочка. Вона уважно розглядала знак і розмірковувала: " Переривчаста стрілочка починає відходити від цеглинки. Так робив молодший син, коли мав ім'я ПО. Так, так - це ПО! "

- Молодець! - похвалила фея Мовознайка Пояснюлю і змахнула чарівною паличкою ще раз. Надругій цеглинці з'явився новий знак. Ось такий: --»[__].

- А це що за знак? Що він означає?

Враз у Доведунчика засвітилася літера Д, і він почав розмірковувати: " Якщо стрічка, що починає відходити від цеглинки - початок руху, то тут стрілочка вперлася своїм носиком у цеглинку й зупинилася - кінець руху, а це ім'я молодшого сина ПРИ. Так, я впевнений це - ПРИ", - дійшов висновку Доведунчик.

- Хвала! Хвала вам! Ви справжні принц і принцеса королеви Думки. Я пишаюся вами, - вихваляла дітей фея Мовознайка.

- Ось ми й розчаклували перші маленькі цеглинки, а їх ой як багато! - зауважила пані Граматика.

- То ж давайте ще розчакловувати! - окрилені успіхом, закричали Пояснюля й Доведунчик.

- Ні, ні! Треба запам'ятати ці знаки й навчитися їх об'єднувати в слово: маленького синочка ставити перед та-том-господарем слова. Це ось як треба робити. Спочатку - ставимо маленьку розчакловану цеглинку, а потім велику цеглинку і дивимось, який знак на маленькій цеглинці, згадуємо ім'я, що означає цей знак, і вимовляємо все слово. Подивіться, я поставила цеглинку".

«--[_] [__]. Це позначає, що треба спочатку вимовити ім'я молодшого сина ПО і слово, що означає рух: ПО - бігати, побігати.

- Це цікаво, будувати з цеглинок слова, - сказав Доведунчик.

- Давай запросимо й дітей будувати з цеглинок слова. Чим більше дітей умітимуть це робити, тим вірогідніше, що зла чаклунка не повернеться до палацу Мови, - звернулася Пояснюля до Доведунчика.

- Так, так! Запрошуємо! - мовив Доведунчик і передав дітям купу цеглинок.

Ось такі пригоди були в Пояснюлі та Доведунчика

Серед великого океану слів є цікава країна «Будова слова». І живуть у ній чудові жителі.

Серед квітучого саду стоїть знаменитий замок «Спільнокореневих слів». Слова ніколи не сваряться між собою, хоча можуть належати до різних частин мови і мати різні закінчення. Отож, вони і живуть сім'ями. А у кожній сім'ї є свій корінь. Тому слова і на­зиваються спільнокореневими.

Кожне слово (якщо воно змінне) має право зміню­ватись. Такі слова мають основу і закінчення. От закінчення і змінюється. А робить воно це для того, щоб жити у дружбі з словами з інших сімей. У слові є основа. Це та частина слова, що залишається без закінчення. А в основу входять корінь, префікс, суфікс. Корінь головніша частина, бо є у кожному слові. Префікс захищає корінь і стоїть перед ним. Суфікс захищає корінь і стоїть за ним.

Ось так і живуть слова у чудовому замку «Спільнокореневих слів», розв'язують свої проблеми, вивча­ють розбір слів за будовою, вчаться добирати собі спільнокореневі слова.

Лінгвістична казка про синтаксис

давна у далекому царстві, яке називалося Синтаксис, розкинулися на багатющих мовних просторах два князівства – Словосполучення та Речення.

Історія цих князівств сягала у таку сиву давнину, аж коли ще було вперше названо предмети, визначено поняття та висловлена закінчена думка. Співіснували князівства мирно та дружньо, бо захищали їх у небезпечні часи від нападів ворогів і забезпечували добре життя у мирні часи багатотисячна армія працелюбних та відважних слів.

Кожна країна розвивалася своїм шляхом.У Словосполученні головував один князь, від волі якого залежав міністр. Цей князь міністром і керував, і узгоджував з ним всі справи, і прилягав – притягував його якщо були змістовні справи.

Яскраве вбрання князь міняв шість разів на тиждень. Вітчизняні кутюр’є пошили князеві костюми іменникові, прикметникові, числівникові, займенникові, дієслівні, прислівникові – на всі випадки життя. Князь весь час виглядав неповторним.

У той же час у сусідньому князівстві Реченні життя проходило своїм шляхом: керували у ньому брати-двійнята Підмет і Присудок, які своїм підлеглим весь час щось розповідали, про щось їх питали, спонукали до дії. За умови напружених ситуацій могли закінчити думку окликом. Коли один з братів від’їжджав за межі князівства, то ситуація ставала простою.

Життя ускладнювалося, коли до них приїздили двоюрідні брати Підмети та Присудки.. І це різноманітне щасливе життя продовжувалося б ще довго, якби не суперечка між Словосполученням та Реченням на одному з прийомів, які щорічно влаштовував цар Синтаксис, про те, хто з них головніший. Кожен з них знав собі ціну і не поступався сусідові.

Надумало Словосполучення підкорити сусіда, бо вважало, що без нього речення безсиле і існувати не зможе. І розпочалася б війна між добрими друзями. Та мудрий-премудрий науковець - цар Синтаксис своєчасно відчув небезпеку і на званій вечері чітко дав зрозуміти, що істина в порозумінні та мирному співіснуванні. І стали сусіди жити-поживати ще цікавіше, ніж раніше.