Казка про Орфоепію

У невеличкому місті Орфоепос жили незвичайні мешканці – звуки: голосні та приголосні.

Голосних було мало, всього шість, але їх дуже любили Слова. Кожний Голосний звук був у великій пошані. Особливо гарно звучали вони у піснях. У голосні звуки був закоханий Наголос, а на Приголосні навіть уваги не звертав. Одного разу найбільш заздрісний звук [з] став думати-гадати, як би провчити Голосні звуки. Він звернувся за допомогою до свого брата [с]. Зібрали брати на збори усі звуки. Звук [з] почав говорити, що Голосні звуки зазнаються, нескромно себе ведуть. Звук [с] почав суперечку з Голосними, які стали оправдовуватись. Усі звуки почали сваритися.

Найбільш чутливий звук [о] сказав ображено: «Облиште суперечку. Якщо Приголосні звуки такі горді та зарозумілі, хай обходяться без нас. Я і всі брати дуже ображені, тому ми покинемо вас».

Не стало Голосних у царстві. Перестали співати пісні. По-іншому почали говорити. Приголосні ледве могли порозумітись між собою. Сумно стало жити... І тоді Приголосні звуки зрозуміли, що їм не обійтися без Голосних звуків. Перепросили вони їх і попросили повернутися. А тоді всі разом стали думати над правилами, які б допомагали не робити більше помилок у вимові Слів. Та й придумали основні правила української орфоепії.

ОСНОВНІ ПРАВИЛА УКРАЇНСЬКОЇ ОРФОЕПІЇ

Звуки	Вимовляються	Приклади
голосні
усі наголошені	чітко й виразно	[поговорú ], [заснý ли]
[а], [і], [у]в усіх позиціях	чітко й виразно	[кучугý ра], [гарá зд]
[о] в більшості ненаголошених позицій	відсутнє акання, [о]ніколи не наближається до [а]	[головá ], [молокó ], [покотú ли]
[о] ненаголошений перед складом з наголошеним [у]	нечітко, з наближенням до [у]: [оу]	[у коужý с'і], [гоулý бка], [роузý мна]
ненаголошений [е]ненаголошений [и]	нечітко: наближаючись до [и] – [е и ] наближаючись до [е] – [и е ]	[стеижкú ], [виешнé в’іǐ ]
приголосні
шиплячі [ж, ч, ш, ] (неподовжені), губні [б, п, в, м, ф], задньоязикові [ґ, к, х], глотковий [г]	завжди твердо, напівпом'якшено лише перед [і], а також пом’якшуються в окремих іншомовних словах	степ, вісім, любов, піч, піч, дуб, чу­до, хитрий, бюро, пюре
дзвінків кінці слова і перед глухими в середині слова	не оглушуються, крім [г] у кількох словах (нігті, кігті, легко, вогкий, дьогтю, де на місці г вимовляємо[х])	рибка, гадка, скибка, раз, вуж, стежка, казка, плуг, друг, полоз
глухіперед дзвінкими в середині слова	дзвінко(одзвінчуються)	[прó з'ба], [бород'бá ], [ó дже] (орф. отже, просьба, боротьба).
звук [в]	ніколи не оглушується, на початку слова та в кінці складу чи слова вимовляється як [ў]	віра, вигляд, врода [ўрó да], мав [маў], втроє [ўтрó jе]

[ , ]	неподільні, злиті звуки (африкати),	джміль, дзвіночок, дзенькіт, джем
[д]і [з], [д] і [ж]	окремі звукина межі двох морфем	відзимувати, віджити
[д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н]	перед м'якими та перед і вимовляютьсям'яко	[ý ман'с'кі], [л´ і´ н'іjа]
різна артикуляція гортанного[г] і прори­вного задньоязикового [ґ]	в сучасній українській мові набагато вужче використання має проривний[ґ]:	гай, гарно, газ, галас, аґрус, ґава, ґанок, ґуля
звук [ф]	у запозичених словах	філософія, фойє, феєрія
звукосполучення [хв]	у власне українських словах	хвіртка, хвастнути
префікси роз-, без-	дзвінкопри повільному темпі абоглухов швидкому темпі	[розсú пала] і [рос: ú пала]
у прийменниках і префіксах на [з]перед шиплячими	уподібнюється свистячий [з] до шиплячих(вимовляється довгий шиплячий звук або два шиплячі)	з жахом [ж: á хом], безжурні [беиж: ý рн´ і],
звукосполучення
-ться, -шся у дієсловах	вимовляються як[ц': а], [с': а]	купаються — [купá jуц': а], смієшся — [см’іjé с': а].
у наказовому способі дієслів -жся, -чся	вимовляються як[з'с'а], [ц'с'а]	морочся [морó ц'с'а], зважся [звá з'с'а].