Головні члени речення

Не за далекими морями, не за високими горами жили собі два брати.

І звали їх Підмет і Присудок. Жили вони мирно, дружно, ніколи не сперечалися і не сварилися. А поруч жили їх сусіди – Другорядні члени речення. І жили б вони дружно та мирно, якби одного разу Підмет не сказав, що він найголовніший і віднині всі повинні підкорятися тільки йому. А Присудок і собі думає, що він повинен бути найголовнішим. А їхні сусіди і собі затіяли сварку між собою. Кожен хотів бути головним. Три дні і три ночі сперечалися вони, мало не побилися.

Але на четвертий день зачув про цю сварку добрий чарівник Синтаксис і прийшов на допомогу. Він повелів:

- Усі жителі країни Граматики повинні жити мирно і дружно, насамперед Головні члени речення, бо вони зумовлюють один одного. Підмет означає, про кого або про що говориться в реченні, відповідає на питання хто? або що?

Слово, яке означає, що говориться про Підмет, називається Присудком, відповідає на питання що робить? що роблять?

Після цього Підмет і Присудок узгодились між собою. І відтоді вони – Головні члени речення. А інші члени речення стали Другорядними. І досі в країні Граматика мир і спокій.

Речення

За морями чорнильними, за горами паперовими, в хащах дрімучих буквенних розташувалося собі невеличке царство-володарство, зване Реченням.

У королівській родині народилися два сини, імена їм дали чудернацькі: Підмет і Присудок. Поки ще малі були, дружили, пустували брати. А як повиростали, і прийшов час їм брати участь у справах царських, страшенно не злюбили один одного. Кожен з них хотів правувати одноосібно, а не ділити царський трон з братом. Доходило до бійки, сліз. Та бо, ніхто не хотів поступитися ні на крок.

І ось настала мить, коли роздратовані до краю Підмет і Присудок відцуралися батьківського майна і вирушили у світ широкий шукати чого хто хотів. А жителі царства - слова і словосполученя - виснажені багаторічними чварами, вже навіть і не суперечили цьому.

Так би нам і залишатися до сьогодні безмовними і, як колись, малювати палички на піску, чи малюнки на скелях, якби не розважливість старого дідуся Тексту. Він, дізнавшись про скоєне, гукнув: " Та що ж це робиться? Хіба вам усім важко зрозуміти, що як не стане в королівстві Підмета і Присудка, то не буде і самого нашого королівства - Речення, яке одразу ж розпадеться. а за ним занепадуть й інші такі ж королівства, аж поки не згину й сам я, а вслід за мною з лиця землі вся наша велика державна - Мова! ".Задумались Підмет і Присудок над словами дідуся Тексту і повернулися в королівство. З тих пір вони живуть у мирі та злагоді.

Підмет і Присудок

Колись давно на столі у хлопчика жило казкове речення. Слова там називались членами речення. Кожне з них мало своє ім'я, вміло шикуватися, говорити і відповідати на питання.

Коли хлопчик ставив питання " хто? ", " що? ", вставав Підмет. Коли Підмет питав: " що я роблю? " - вставав Присудок. Підмет і Присудок ставали на одну лінію. Хлопчик назвав їх головними членами речення, а вони називали себе основою речення, бо керували іншими словами. Всі слова любили їх і слухали.

Підмет і Присудок були добрими, справедливими, з повагою ставились до інших слів, які їх пояснювали, прикрашали і поширювали речення.

Хлопчику було весело і цікаво жити з реченням. Йому хотілося мати багато різних речень, і він створював оповідання, казки.

Синтаксис і Пунктуація

ив-був Синтаксис. Якось одного дня зустрів він Пунктуацію.

-Привіт!

-Привіт, Синтаксис!

Пунктуація почала сміятися з Синтаксису:

-Ха-ха-ха, у тебе немає коми, точки, окличного і запитального знака.

-І що з того? зате в тебе немає словосполучення, тексту і пропозиції, -заперечив Синтаксис.

-Зате, якби не було б знаків запитання, то не було б смислу в пропозиції!

-А якшо не буде пропозиції, навіщо знаки запитання?

Сварилися Синтаксис і Пунктуація, сперечалися, хто кращий, так і ні до чого не прийшли.

Синтаксис і Пунктуація

далекому царстві, в неабиякому князівсті, не за дрімучими лісами, не за високими горами, а в країні Граматиці жив собі Синтаксис. Він був володарем Словосполучень і Речень. І був він розумним правителем. У реченнях кожне слово стояло на свому місці. Але Синтаксису цього було мало. Йому дуже хотілося, щоб думки виражалися з почуттям та відповідною інтонацією. Але в його царстві не було Розділових знаків, Питальних і Окличних речень, навіть межі речень інколи важко визначались. Це утруднювало сприйняття розповіді, висловлювань. Одного разу засмучений Синтаксис гуляв вулицями свого міста і незчувся, як опинився в дрімучому лісі. В даличині побачив він незнайомку. Підійшов до неї і привітався:

- Добрий день, я Синтаксис!

- Я - Пунктуація, а це мої помічники Розділові знаки.

- Чи не хотіли б вони співпрацювати з Реченням.

- Залюбки, - відповіла Пунктуація.

І з тих пір Розділові знаки співпрацюють з Реченням.

Підмет і Присудок

устрів Присудок Підмета і каже:

- На скільки питань ти можеш відповісти?

- На два: хто? Що?

- А я аж на п'ять! Це я забезпечую тобі повну характеристику:

1) Що ти робиш?

2)Що з тобою робиться?

3)Який ти є?

4)Хто ти?

5)Що ти?

-Але, не зважаючи на це, ми двоє є головними членами речення.

Зухвала відповідь збентежила Присудка, і з тих пір Присудок більше не вважав себе кращим.

Присудок

В далекій країні, що мала назву Речення, жив красень-принц Присудок. Був він дуже гарним і працьовитим, але ніяк доля не посміхалася йому, був він дуже самотнім, без друзів. Присудок чекав такого друга, який міг би доповнити його невгамовність твердою впевненістю.

І ось коли він вже геть засумував, прилетіла Словесність, яка доводилась хрещеною матір'ю чарівному принцеві.

- Доброго ранку, любий Присудку, - привіталась вона.

-Принесла я тобі добру звістку. В одній далекій державі живе самотній принц Підмет, якому віщунка напророкувала тебе в друзі. Але на його державу накладене страшне прокляття. Ніхто не може виїхати з країни, тому що кругом виросли великі тернові чагарники, які зла відьма зробила такими густими та високими, що навіть сонячне проміння не пробивається крізь них. Через те в країні завжди ніч, і всі люди, і принц сплять уже поняд сто років. Тільки той хто дістанеться цієї країни винищить чагарник і доторкнеться до принца, стане йому другом, - сказала Словесність і дуже швидко зникла.

Присудок, не довго думаючи, осідлав коня і вирушив в дорогу.

Добрі люди вказали йому шлях до зачарованого королівства. По дорозі він зустрів трьох дітей:

Додаток, Означення та їх сестру Обставину. Вони подорожували світом у пошуках своєї долі. Коли вони почули про зачарованого принца, то вирішили допомогти привітному мандрівнику, який розділив з ними вечерю. А були вони не звичайними подорожніми, кожен з них мав надприродні здібності. Додаток міг запалити вогонь поглядом. Означення міг піснею дощик викликати, а Обставина завжди могла визначити, де вона знаходиться та котра зараз година.

Ось ідуть вони та йдуть, а зла відьма Безладдя наслала на них мороз та вітер. Додаток глянув на них своїм могучим поглядом і розтопив лютих ворогів. Йдуть вони далі, і вже Обставина визначила, що зосталось трохи до того королівства, та відьма взяла та наслала на них спеку та пожежу.

Означення заспівало свою пісню, і впав на землю рясний дощ, який загасив пожежу і розігнав дим. Тоді вони й побачили страшенні чагарники, що виросли навколо зачарованого королівства.

Додаток не розгубився і випалив крізь ті чагарники дорогу, а щоб вогонь не перекинувся далі, Означення дощиком " покропило".

Тоді Обставина показала принцеві Присудку замок принца Підмета.

Коли Присудок доторкнувся до принца Підмета, то сталося те, що віщувала добра фея. Він прокинувся і став добрим другом для свого рятівника.

Свої королівства вони об'єднали, а добрі діти Додаток, Означення та Обставина стали жити разом з ними в добрі і злагоді в чарівному королівстві Речення.

Лінгвістична казка про однорідні члени речення

Жили-були присудки. Вічно сперечалися вони між собою, бо ніяк не могли вирішити, хто ж з них головніший. Ось і сварилися:

- Я головніше!

- Говорить перше присудок.

- Ні, я!

- Кричить другий присудок.

Почув їх спори підмет. Вирішив він помирити присудки і запросивбратів до себе. Та тільки й там суперечки не припинялися, адже стояли-то вони поруч. Думавпідмет, думав і придумав. Покликав союз і кому. Розділила кома присудки. Якщо кома була відсутня, то одиночний союз і замінював її. Спори між братами припинялися. З тих пір між однорідними членами стоїть або одиночний союз і, або кома. Більше присудки-брати не сперечаються, а живуть в мирі і злагоді.

Однорідні члени речення

У далекому царстві у королівстві Нарнія жили всі члени речення. Головували там королі – Підмет та Присудок.

Кожний із королів мав велику родину: сини-додатки, доньки-обставини, сестри-означення. Проживали вони у замку під назвою Книга, в якій були свої закони-правила.

Одного разу вирішили вони організувати свято під назвою Контрольна, запросили гостей-учнів. Але свято було зіпсовано, побилися між собою сини, доньки. Посварилися через школярів, бо ті не вивчили правила і не змогли правильно розставити розділові знаки.

Треба було терміново рятувати свято, тому викликали головного суддю – вчителя. Він був суворим і справедливим: змусив вивчити всі правила і правильно розставити розділові знаки, виконавши контрольну роботу. Нагородою для них стали гарні відмітки, а для мешканців країни Нарнія – мир і злагода, бо житимуть вони за законами і матимуть кожний своє місце в реченні. А головне, тепер їх знають усі і вміють ними користуватися.

Лінгвістична казка «Звертання»

В одному далекому королівстві жив король Мовознавство. У нього було дуже багато знайомих графів, що підкорялися йому та разом складали його королівство. Король вправно керував своїм королівством, хоч це й було досить важко, бо в кожному з графств виникало багато суперечливих запитань. Одного разу прийшов до Мовознавства його підданий Звертання, бо він не знав, у кого з графів йому можна просити допомоги. Він сказав:

-Шановний повелителю, ви не могли б взяти мене до себе в королівство, я б вам за це щиро віддячив у майбутньому?

На це король відповів:

- Якщо ти так сильно бажаєш цього, ми зараз же зберемо раду з моїх графів і вирішимо, чи не будеш ти нам зайвий!

На раді довго сперечались, особливо був проти граф Синтаксис. Він казав:

-Куди ми його дінемо, куди вставимо його у речення, у мене і так багато другорядних членів речення!

Але король відповів:

- Звертання в майбутньому нам дуже допоможе і стане в нагоді.

Але граф Синтаксис не здавався:

- Як же ми будемо виділяти його на письмі?

Тут до суперечки приєдналась графиня Пунктуація:

- Якщо вже він такий корисний, то я можу всередині речення виділяти його з обох боків комами, а на початку і в кінці - з одного боку.

Тоді король сказав:

- Нехай звертання не буде членом речення і не відповідатиме на жодне запитання.

Тут і граф Синтаксис заспокоївся і дав згоду.

З тих пір живе в цьому королівстві звертання і на славу служить.

«Бережіть розділові знаки»

Один чоловік загубив кому та крапку з комою і почав боятися складних речень, шукав фрази, щоб були простіші. За нескладними фразами прийшли й нескладні думки.

Потім він загубив знак оклику і почав говорити тихо, з однією інтонацією. Його ніщо не хвилювало, не радувало, до всього ставився байдуже. Згодом чоловік загубив знак питання і перестав запитувати. Жодні події не викликали у нього цікавості. Через деякий час він загубив двокрапку: та тире-, тому перестав пояснювати людям свої вчинки, щось заперечувати. Нарешті у нього залишилися одні «лапки». Він не міг висловити жодної власної думки, ідеї, завжди когось цитував.

Бережіть розділові знаки! Це – важливий засіб висловлювання думок.