Комунікацій

При організації і проведенні аварійно-рятувальних робіт з технологічних

комунікацій необхідно дотримуватись наступних заходів безпеки:

− місця проведення робіт повинно огороджуватись стрічками огородження;

− якщо технологічна комунікація знаходиться на проїжджій частині, то повинні

встановлюватись конуси огородження, крім цього може призначатися

рятувальник, який тимчасово буде припиняти рух транспортних засобів;

− особи які не приймають участі в рятувальних роботах повинні бути видалені за

межі огородження;

− в нічний час місце робіт повинно освітлюватись;

− при потребі перекриття рятувальниками трубопроводів в технологічній

комунікації, видалення шкідливих газів, усунення підтікань тощо,

представниками взаємодіючих служб повинні проводитись інструктажі,

консультації з особовим складом.

Крім вищевказаних заходів особовому складу пожежно-рятувальних

підрозділів при проведенні даних робіт забороняється:

− відкривати і закривати кришки колодязів руками (для цього необхідно

використовувати спеціальний гак або лом);

− освітлювати колодязі газо- і теплокомунікацій відкритим вогнем (з метою

запобігання вибуху);

− спускатися в колодязі підземних комунікацій без ізолюючих протигазів та

рятувальної мотузки;

− перебувати під вантажем під час його підйому чи спускання;

Після закінчення робіт колодязь підземної комунікації необхідно закрити

кришкою або встановити попереджувальний знак

20.2Способи пошуку потерпілих у завалах. В початковий період пошук потерпілих ведеться на всій території завалу неглибоко від його поверхні, в тих місцях, куди можна проникнути без витрати часу на розбирання завалів.

Також, в першу чергу обстежують ділянки, з яких лунають оклики про допомогу та місця, у яких складається безпосередня загроза потерпілим, (де відбувається горіння або є продукти горіння, де відбувався або відбувається витік газу, потрапляє вода тощо).

Досить часто потерпілі знаходяться в пустотах:

−  утворених стінами, що залишилися, та уламками перекриттів на поверхах та підвалах;

−  утворених частинами обладнання та меблів;

−  під уламками сходових клітин;

−  навколо зовнішніх стін будинку;

−  в інших місцях зовні будинку (кюветах, приямках, трубах тощо).

Якщо будівля зруйнована лише частково, то потерпілі можуть знаходитись у

напівзруйнованих поверхах будівлі, звідки їх рятують за допомого автодрабин або автопідйомників.

Для пошуку потерпілих в завалах використовують:

−  візуальний метод, який полягає в огляді місць, де можуть знаходитися потерпілі.

Огляд проводиться як із застосуванням спеціальних приладів (відеокамер та

моніторів), так і без них;

−  пошук потерпілих за допомогою спеціально натренованих собак, які реагують на живих людей (малюнок 2). В цьому випадку рятувальники покидають зону завалу, яку обстежують кінологи з собаками. Кінологи позначають місця можливого знаходження потерпілих прапорцями або іншими покажчиками. Після того, як кінологи обстежили ділянку завалу, на неї заходять рятувальники і починають проводити роботи по проникненню в завали в позначених місцях;

−  тепловий метод, який полягає у визначенні місцезнаходження потерпілого за допомогою спеціальних приладів – тепловізорів, які фіксують тепло тіла людини

−  акустичний метод, який полягає у визначенні місцезнаходження потерпілого шляхом прослуховування завалів, як за допомогою спеціальних приладів – геофонів, так і без них. Геофони реагують на звуки, які належать людині – голос, стогін, серцебиття

Якщо геофонів немає, то через певні періоди часу рятувальні роботи ненадовго припиняють для того, щоб можна було почути людей, які, можливо, знаходяться

вглибині. При цьому керівник аварійно-рятувальних робіт розподіляє зону завалів на ділянки пошуку між підрозділами. Рятувальники лягають на завал знизу по його периметру та прослуховують його. При відсутності звуків один з рятувальників голосно промовляє в завал, наприклад: “Тут допомога, відповідайте! ”. Якщо відповіді немає, то потрібно повторити: “Відповідайте стуком! ”. При отриманні відповіді із завалу, всі, хто її чув, вказують напрямок, звідки вони чули відповідь. Отже, точка перетину напрямків буде ймовірним місцем знаходження потерпілого або потерпілих.При цьому необхідно враховувати, що металеві предмети можуть давати хибний напрямок

джерела звуку. Таким чином рятувальники поступово пересуваються до місця

можливого знаходження потерпілого або до центру завалу з метою обстеження всієї ділянки.

Після того, як потерпілих, які знаходилися ближче до поверхні завалу, вилучено, рятувальники приступають до пошуку та вилучення потерпілих, які знаходяться в глибині завалів.

Після встановлення місця, де знаходиться потерпілий, рятувальники по можливості

встановлюють з ним контакт, під час якого з’ясовують:

−  стан потерпілого, його самопочуття та глибину його знаходження;

−  існуючу небезпеку для потерпілого від уламків (в яких місцях);

−  обстановку навколо нього: хто з людей знаходиться поруч, чи знає він місцезнаходження інших потерпілих, їх кількість, стан.

Крім цього, необхідно розповідати потерпілому, які роботи проводяться для його порятунку. Мета цієї розмови полягає в тому, щоб, по-перше, рятувальники отримали якомога більше інформації, по-друге, таким чином здійснюється психологічна підтримка потерпілого. Зважаючи на те, що завал – це хаотичне скупчення уламків будівельних конструкцій, меблів, обладнання, пошкоджених комунікацій тощо, роботи з проникнення в завал та визволення потерпілого необхідно виконувати з дотриманням наступних загальних правил:

−  великі уламки по можливості не ворушити, не навантажувати, не видаляти;

−  просуватися вперед потрібно через непошкоджені або частково пошкоджені частини

будинку, використовуючи існуючі отвори та пустоти, рухаючись вздовж несучих стінb і перегородок;

−  дрібні уламки необхідно видаляти вручну;

−  краще витратити час на пролом стіни або стелі, ніж наражати на небезпеку завалених людей під час видалення уламків.

Основними способами проникнення в завали є:

−  створення підкопу;

−  пробивання отвору в стіні або перекритті;

−  виготовлення галереї;

−  виготовлення шахти, штольні.

У завалах зруйнованих будівель, особливо панельних, утворюються пустоти

значних розмірів. Ці пустоти використовуються під час просування рятувальників в

завал. Якщо велика конструкція заважає просуванню, то під неї робиться підкоп

(малюнок 6) із дотриманням таких правил:

−  просуватись вперед потрібно обережно (не припідніматися, не тиснути на стіни та

перекриття, не висмикувати уламки);

−  необхідно надійно укріпити стіни та перекриття підкопу;

−  під час пророблення підкопування один рятувальник знаходиться всередині, а другий

– ззовні, він слідкує за конструкціями та підтримує зв’язок з першим рятувальником,

через деякий час вони міняються місцями.

Якщо розбирання завалу може завдати шкоди потерпілому, то в такому випадку

пробивається отвір у стіні (малюнок 7). Під час його пробивання необхідно

дотримуватись наступних правил:

−  отвір необхідно робити якомога ближче до підлоги;

−  розміри отворів повинні бути мінімально допустимими (щоб пройшли ноші з

потерпілим) (малюнок 8);

−  необхідно використовувати існуючі пустоти та отвори в стінах;

−  отвір бажано пробивати у вигляді зводу.

Під час пробивання отвору в цегляній стіні спочатку намічають його місце, а потім

по черзі вибивають цеглу.

Отвір у залізобетонній стіні спочатку пробивають перфоратором, а потім зрізають

арматуру та вигинають її назовні.

Якщо внаслідок руйнування збереглися плити перекриття, а в нижньому

приміщенні знаходяться люди, які потребують допомоги, то в таких випадках

пробивається отвір у перекритті. При цьому необхідно дотримуватись наступних

правил:

−  місце пробивання отвору необхідно, по можливості, узгодити з потерпілими;

−  отвір робиться між плитами перекриття, а якщо перекриття із суцільної

залізобетонної плити, то ближче до несучих стін (бажано в кутку приміщення);

−  несучі елементи (балки, ригелі тощо) залишати неушкодженими;

−  розміри отвору повинні бути мінімально допустимими (щоб пройшли ноші з

потерпілим);

−  перед пробиванням отвору необхідно зірвати підлогу з того місця, де він має

знаходитись;

−  арматура, яка залишилась після пробивання залізобетонного перекриття, повинна

вигинатись нагору.

Під час розбирання завалу вручну ззовні будинку, для проникнення до стіни

будується галерея (малюнок 11, 12). Будування та облаштування галереї вимагає

дотримання таких правил:

−  галерею починають будувати з краю завалу на рівні землі;

−  стінки галереї обшивають у тих випадках, коли є загроза завалення;

−  для обшивання стінок галереї використовують дошки, уламки меблів, двері тощо,

які знаходяться на місці надзвичайної ситуації;

−  уламки, які знаходяться вище галереї, прибирають;

−  після закінчення робіт з надання допомоги потерпілим вхід у галерею необхідно

загородити.

Якщо отвір у стіні для визволення потерпілого необхідно пробивати значно нижче

рівня руйнування, то в такому випадку спочатку викопують шахту (малюнок 13). Місце

вироблення шахти залежить від місцезнаходження стінного отвору. Вручну шахта

викопується поступово, після заглиблення на кожний метр її стінки укріплюють

дощатими щитами. Глибина шахти повинна співпадати з нижнім краєм стінного отвору.

За допомогою екскаватора шахта викопується відразу на потрібну глибину, після чого її

стінки обшиваються дощатими щитами.

В залежності від обстановки та виду завалу шахта може використовуватись в

комбінації зі штольнею.

Коли в завалі немає пустот або коли його висота велика, пробивається штольня.

Штольня відрізняється від підкопу тим, що уламки виносяться назовні та верхня

частина захищається від обвалень за допомогою щитів. Штольні виготовляють за

дотриманням наступних правил:

−  в якості опірних елементів виступають так звані „дверні коробки” (малюнок 15);

−  відстань між „дверними коробками” залежить від розмірів уламків та товщини дощок

(чим дрібніші уламки, тим густіше вони встановлюються);

−  простір між „дверними коробками” обшивається дошками з боків та зверху.

При будуванні штольні (малюнок 16) використовують елементи її проходки, які

можуть бути як круглі, так і квадратні, загостреними на кінці. Спочатку в уламки на

певну глибину забиваються елементи проходки, потім встановлюється перша „дверна коробка”. Після цього елементи проходки забиваються далі, уламки прибираються та встановлюється друга „дверна коробка”. Потім елементи першої проходки забиваються на повну глибину і встановлюється третя „дверна коробка”. Після цього починають забивати елементи другої проходки, які послідовно підкріплюють „дверними коробками”. Уламки, які потрапляють у штольню під час проходки, прибираються назовні. Виготовлення штольні потребує багато часу та сил, тому вони виготовляються тоді, коли неможливо дістатися до потерпілого в інший спосіб.

Після того, як рятувальники проникли в завал, вони приступають до визволення

потерпілого. Насамперед, від нього прибирають все, що заважає, при цьому дрібні

уламки та сипучий матеріал прибирають вручну, щоб не завдати шкоди потерпілому. В першу чергу звільняють голову та верхню частину тіла. Вилучати потерпілого з-під уламків треба обережно, при цьому намагатися утримувати єдиним блоком голову- шию-хребет-таз, а пошкоджену частину тіла необхідно тримати окремо. Для цього nвиділяється окремий рятувальник. Перша медична допомога надається потерпілому в залежності від його стану, перед вилученням із завалу або відразу після вилучення.

Першу медичну допомогу на місці надзвичайної ситуації надають рятувальники та

медичні працівники, які входять до складу рятувальних підрозділів, або самі потерпілі в порядку само- та взаємодопомоги.

Перша медична допомога обмежується наступними діями:

−  зупинка кровотечі;

−  профілактика синдрому тривалого стиснення;

−  транспортна іммобілізація;

−  реанімаційні дії (відновлення дихання та серцебиття);

−  відігрівання відморожених ділянок тіла;

−  введення знеболюючих препаратів.

Після надання першої медичної допомоги потерпілого транспортують до пункту

надання медичної допомоги.

2. Заходи безпеки праці під час проведення пошукових та аварійно-рятувальних

робіт на зруйнованих спорудах.

Рятуючи людей із пошкоджених будинків, особливу увагу слід приділяти

дотриманню заходів безпеки, оскільки інколи нестійкі конструкції будинків і споруд

загрожують обвалом і небезпечні не тільки для людей, що перебувають у завалі, а й для особового складу пожежно-рятувальних підрозділів.

За умови небезпеки падіння нестійких конструкцій проводиться їх обвалення. Для

цього вибирають найбільш ефективний, простий і безпечний спосіб.

Загальні правила безпеки праці під час роботи на завалах:

−  місце проведення рятувальних робіт повинно бути огороджено;

−  всі небезпечні ділянки повинні бути огороджені або позначені попереджувальними

знаками;

−  на місце проведення робіт не допускаються сторонні особи;

−  забороняється без необхідності пересуватися по завалах, заходити в зруйновані

будинки, а також знаходитися поблизу будинків, конструкцій, які погрожують

заваленням;

−  нестійкі конструкції потрібно закріплювати;

−  до пошкоджених будинків слід наближатися з тієї сторони, яка менш небезпечна;

−  перед розбиранням завалу необхідно переконатися, що вибраний спосіб та порядок

розбирання не погіршить ситуацію, тобто завал не обвалиться;

−  не допускати скупчень рятувальників або інших осіб в одному місці на нестійких

завалах;

−  при розбиранні завалу тліючі та палаючі предмети повинні бути вилучені або

погашені в першу чергу;

−  рятувальники повинні бути одягнуті в спеціальний одяг та спорядження, мати

рукавиці та респіратори;

−  підйомні пристрої повинні бути закріпленими і не перенавантажуватись;

−  вантаж до підйомних пристроїв потрібно кріпити надійно;

−  не допускається пересувати по поверхні завалу великі уламки;

−  рятувальники повинні працювати на відстані візуального контакту, тобто бачити

один одного;

−  при роботі в особливо небезпечних місцях потрібно працювати потрійним складом:

один рятувальник працює, другий- на страховці, третій- спостерігає за обстановкою

(наприклад, один пожежник-рятувальник прокладає траншею в завалі, другий-

страхує його та допомагає, третій- спостерігає за роботою техніки (крана, бульдозера

тощо), яка працює поруч).