Діяння Святих Апостолів 4 страница

22. Ну, то як тут повестися? Мабуть же, збереться народ; бо почують, що ти прийшов.

23. Учини, що ми скажемо тобі: є у нас чотири чоловіки, що мають на собі обітницю;

24. Візьми їх і очистися разом із ними, і візьми на себе витрати на пожертву за них, щоб обстригли собі голову, – і дізнаються всі, що почуте про тебе неправдиве, але що сам ти продовжуєш дотримуватися Закону.

25. А про поганів, що увірували, ми писали, ухваливши, щоб вони нічого подібного не дотримувалися, але берегли себе від ідоложертовного, від крови і від задушеного, а також від блуду.

26. Тоді Павло взяв тих мужів і очистився з ними, а наступного дня зайшов до храму і оголосив закінчення днів очищення, коли необхідно було принести за кожного з них приношення.

27. А коли сім днів скінчалися, тоді азійські юдеї, побачивши його у храмі, збунтували увесь народ і поклали на нього руки,

28. І кричали: Мужі ізраїльські! Допоможіть: цей чоловік усіх повсюдно навчає супроти народу і Закону і цього місця; причому греків також завів до храму, і опоганив це святе місце.

29. Бо перед тим вони бачили з ним у місті Трохима ефесянина і гадали собі, що Павло завів його до храму.

30. І в цілому місті зчинилося заворушення і збіговисько народу; і, схопивши Павла, потягнули його геть з храму і відразу замкнули двері.

31. А коли вони мали замір убити його, до тис'яцького полку дійшла вість, що увесь Єрусалим збунтувався;

32. Він зараз же узяв вояків і сотників, та рушив до них. А вони, коли побачили тис'яцького і вояків, перестали бити Павла.

33. Тоді тис'яцький наблизився і взяв його і наказав скувати двома ланцюгами, і запитав: Хто він і що вчинив?

34. У народі одні кричали одне, а інші – інше. А він, не маючи змоги в умовах бунту дізнатися чогось певного, наказав припровадити його до фортеці.

35. А коли він був на сходах, то воякам довелося нести його, бо народ ворохобився довкола.

36. Тому що чимало народу ринуло слідом і кричали: Смерть йому!

37. А коли Павло входив до фортеці, то запитав тис'яцького: Чи можу я дещо сказати тобі? А той сказав: Ти вмієш по-грецьки?

38. У такому разі чи не ти той єгиптянин, котрий цими днями вчинив замішання і вивів до пустелі чотири тисячі бунтівників?

39. А Павло сказав: Я юдей, тарсянин, громадянин відомого кілікійського міста; прошу тебе, дозволь мені звернутися до народу.

40. А коли той дозволив, Павло, стоячи на сходах, зробив жест рукою народові, і, коли настала глибока тиша, почав говорити єврейською мовою, кажучи:

Діяння 22 Захист Павла перед безліччю народу.

1. Мужі–браття і батьки! Вислухайте зараз моє виправдання перед вами.

2. Коли вони почули, що він заговорив з ними єврейською мовою, вони й зовсім притихли. Він сказав:

3. Я юдей, що народився в Тарсі Кілікійському, вихований у цьому місті біля ніг Гамалиїла, переконливо наставлений у законі батьків, ревний за Богом, як і ви всі нині;

4. Я навіть до смерти переслідував прихильників цього вчення, зв‘язуючи і кидаючи до в‘язниці як чоловіків, так і жінок,

5. Як засвідчить про мене першосвященик і вся старшина, від котрих листи взяв до братів, що мешкають у Дамаску, я йшов, щоб тамтешніх привести в кайданах до Єрусалиму на тортури.

6. Та коли я був у дорозі і наближався до Дамаску, близько полудня раптом осяяло мене яскраве світло з неба.

7. Я упав на землю і почув голос, що казав мені: Савле, Савле! Нащо ти переслідуєш Мене?

8. Я відповів: Хто Ти, Господе? Він сказав мені: Я Ісус із Назарету, Котрого ти переслідуєш.

9. Ті, що були зі мною, бачили світло, і запопав їх страх, але голосу, що говорив до мене, не чули.

10. Тоді я сказав: Господе! Що мені вчинити? А Господь сказав мені: Підведися і йди до Дамаску, і там тобі сказано буде все, що призначено тобі зробити.

11. А через те, що я від слави світла того позбувся зору, то ті, що були зі мною, за руку привели мене до Дамаску.

12. А один муж, Ананій, побожний за Законом, що про нього доброї думки всі юдеї, які мешкають у Дамаску,

13. Прийшов до мене і, наблизившись, сказав мені: Брате Савле! Прозрій! І я миттю побачив його.

14. А він сказав мені: Бог батьків наших вибрав тебе, щоб ти спізнав Його волю, побачив Праведника і почув голос з Його уст,

15. Тому що ти будеш Йому свідком перед усіма людьми про те, що ти бачив і чув;

16. Отож, нащо ти зволікаєш? Підведися, хрестися і обмий гріхи твої, прикликавши ймення Господа Ісуса.

17. А коли я повернувся до Єрусалиму і молився в храмі, то виповнився Духом

18. І побачив Його, і Він сказав мені: Поспіши і вийди скорше з Єрусалиму: Тому що тут не приймуть твого свідчення про Мене.

19. Я сказав: Господе! Їм відомо, що я віруючих у Тебе кидав до в‘язниці і бив у синагогах,

20. І коли проливалася Стефанова кров, свідка Твого, я там стояв, схвалював убивство і одежу убивників його стеріг.

21. І Він сказав мені: Іди, Я пошлю тебе далеко до поганів.

22. До цього слова слухали його; а відтак зчинили ґвалт, кажучи: Винищ такого на землі! Бо він не повинен жити.

23. Коли вони кричали, то підкидали одежу і жбурляли порох у повітря,

24. Тис'яцький звелів припровадити його до фортеці, наказавши бичувати його там, щоб дізнатися, з якої причини так галасували супроти нього.

25. Та коли розтягнули його реміняччям, Павло сказав сотникові, що стояв поряд: Хіба дозволено вам бичувати римського громадянина, та ще й без суду?

26. Зачувши те, сотник підійшов і доповів тис'яцькому, кажучи: Гляди, що хочеш учинити? Цей чоловік – римський громадянин.

27. Тоді тис'яцький підійшов до нього (до Павла) і мовив: Скажи мені, ти – римський громадянин? Він сказав: Так.

28. Тис'яцький відповів: Я за великі гроші придбав це громадянство. А Павло сказав: А я народився в ньому.

29. Тоді зараз же відступили од нього ті, що хотіли катувати його; а тис'яцький, дізнавшися, що він римський громадянин, злякався, що зв‘язав його.

30. Другого дня, прагнучи достеменно дізнатися, за що звинувачують його юдеї, звільнив його від ланцюгів і наказав зібратися першосвященикам та всьому синедріонові і, вивівши Павла, поставив його перед ними.

Діяння 23 Павло перед синедріоном.

1. Павло, спрямувавши погляд на синедріон, сказав: Мужі-браття! Я всією доброю совістю жив перед Богом до цього дня.

2. А першосвященик Ананія наказав тим, що стояли перед ним, бити його по устах.

3. Тоді Павло сказав йому: Бог буде тебе бити, стіно побілена! Ти сидиш, щоб судити за законом, і, всупереч законові, наказуєш бити мене.

4. А присутні сказали: Першосвященика Божого ганьбиш?

5. Павло сказав: Я не знав, браття, що він першосвященик; бо написано: старшого в народі твоєму не обмовляй.

6. А коли Павло дізнався, що тут одна частина саддукеїв, а друга фарисеїв, проголосив у синедріоні: Мужі-браття! Я фарисей, син фарисея; за надію на воскресіння мертвих мене судять.

7. А коли він сказав це, стався розбрат поміж фарисеями і саддукеями, і зібрання розділилося;

8. Бо саддукеї кажуть, що воскресіння немає, ні Ангела, ні духу, а фарисеї визнають і те, і те.

9. Зчинився великий галас, і підвелися книжники з групи фарисеїв, сперечалися, кажучи: Нічого поганого ми не бачимо в цьому чоловікові; а якщо дух чи Ангел казав йому, то не будемо чинити спротиву Богові.

10. Та оскільки розбрат посилився, то тис'яцький, боячись, щоб вони не розтерзали Павла, наказав воякам зайти і взяти його з-поміж них і відвести до фортеці.

11. Наступної ночі Господь з‘явився до нього і сказав: Дій, Павле; бо як ти засвідчував про Мене в Єрусалимі, так належить тобі засвідчувати також у Римі.

12. Із настанням дня деякі юдеї вчинили змову і поклялися не їсти і не пити, доки не заб‘ють Павла;

13. А було близько сорока таких, що вчинили подібне закляття;

14. Тож вони, прийшовши до першосвящеників і старшин, сказали: Ми присягою присягалися не їсти нічого, аж доки не заб‘ємо Павла;

15. Отож, нині ви із синедріоном мусите дати знати тис'яцькому, щоб він узавтра вивів його до вас так, неначе ви хочете пильніше розглянути справу про нього; а ми передніше, аніж він наблизиться, спроможні убити його.

16. Зачувши про цю змову, син сестри Павлової прийшов і, зайшовши до фортеці, повідомив Павлові.

17. А Павло покликав одного із сотників і сказав: Відведи цього юнака до тис'яцького, бо він має дещо сказати йому.

18. Той узяв його і привів до тис'яцького і сказав: В‘язень Павло покликав мене і попросив відвести до тебе цього юнака, котрий має дещо сказати тобі.

19. Тисяцький взяв його за руку, і усамітнившись з ним, запитав: Що саме ти маєш сказати мені?

20. Він відповідав, що юдеї дійшли згоди просити тебе, щоб ти завтра вивів Павла перед синедріоном, нібито вони хочуть пильніше дослідити справу про нього;

21. Але ти не слухай їх; бо його підстерігають понад сорок чоловіків із них, котрі заприсяглися не їсти і не пити, аж доки не заб‘ють його; і вони зараз готові і чекають на твою згоду.

22. Тоді тис'яцький відпустив юнака сказавши: Нікому не кажи, що ти оголосив мені це.

23. І прикликав двох сотників, і сказав: Приготуйте мені вояків піших двісті, вершників сімдесят і стрільців двісті, щоб з третьої години ночі йшли до Кесарії;

24. Приготуйте також віслюків, аби, Павла посадовивши, припровадити його до правителя Фелікса.

25. Написав також листа ось такого змісту:

26. Клавдій Лісій - високоповажному намісникові Феліксу - вітання;

27. Цього чоловіка юдеї схопили і мали намір убити; а я, прийшовши з вояками, врятував, дізнавшися, що він римський громадянин;

28. Потім, бажаючи дізнатися, за що звинувачували його, привів його до їхнього синедріону.

29. І знайшов, що його звинувачують за те, що має суперечливі думки щодо закону їхнього, але що немає в ньому жодної провини, вартої смерти чи кайданів;

30. А коли до мене дійшло, що юдеї змовляються на лихе супроти цього чоловіка, то я негайно послав його до тебе, наказавши й обвинувачам свідчити на нього перед тобою; Бувай здоровий!

31. Тож вояки, виконуючи одержаного ними наказа, взяли Павла і повели вночі в Антипатриду,

32. А другого дня полишили вершників йти з ним далі і повернулися до фортеці.

33. А ті, коли прийшли до Кесарії, віддали намісникові листа і поставили перед ним також Павла.

34. Коли намісник прочитав листа, то запитав, із якого він краю, і, довідавшися, що з Килікії, сказав:

35. Я вислухаю тебе, коли з‘являться твої обвинувачі. І наказав бути йому під охороною в преторії Ірода.

Діяння 24 Павло перед Феліксом.

1. За п‘ять днів прийшов першосвященик Ананія зі старшиною і з одним ритором Тертуллом, котрі скаржилися намісникові на Павла.

2. А коли його покликали, то Тертулл почав звинувачувати його, кажучи:

3. Завжди і скрізь з усілякою вдячністю ми визнаємо, що тобі, вельмишановний Феліксе, зобов‘язані ми великим миром, і твоєю турботою позначений добробут цього народу,

4. Але, щоб тебе довго не обтяжувати, прошу тебе вислухати нас стисло, з властивою для тебе прихильністю:

5. Ми переконалися, що чоловік оцей – то виразка суспільства, підбурювач заколоту поміж юдеями, що живуть на всій землі, і є представником назорейської єресі,

6. Котрий наважився навіть храм опоганити, і ми схопили його і хотіли судити його за нашим законом;

7. Однак тис'яцький Лісій прийшов і з великим насильством забрав його з рук наших і послав до тебе,

8. Наказавши й нам, обвинувачам його, з‘явитися до тебе; ти можеш сам дослідити й довідатися від нього про все це, за що ми звинувачуємо його.

9. І юдеї підтвердили, сказавши, що все це так є.

10. А Павло, коли намісник подав йому знака говорити, відповів: Знаючи, що ти чимало років справедливо судиш народ цей, я тим паче сміливіше буду захищати мою справу;

11. Ти можеш дізнатися, що не більше дванадцяти днів тому, як я прийшов до Єрусалиму для поклоніння;

12. І ні в святині, ні в синагогах, ні по місту вони не знаходили мене, щоб я з кимось сперечався, або ж підбурював народне заворушення;

13. І не можуть довести того, за що нині звинувачують мене;

14. Але за те признаюся тобі, що за вченням, котре вони називають єрессю, я справді служу Богові батьків моїх, віруючи всьому, що написане в Законі і пророках;

15. Маючи надію на Бога, що буде воскресіння мертвих, праведних і не праведних, чого й самі вони чекають;

16. А тому я пильно дбаю завжди мати чисту совість перед Богом і людьми;

17. По багатьох роках я прийшов, аби принести моєму народові милостиню і приношення;

18. Ось при цьому знайшли мене, що якраз очистився в храмі не з народом і не з колотнечею:

19. Це були деякі азійські юдеї, котрим належало б постати перед тобою і звинуватити мене, якщо мають щось супроти мене;

20. Або ж нехай ці самі скажуть, яку неправду в мені вони знайшли, коли я стояв перед синедріоном,

21. Хіба що лише одне слово, котре голосно мовив я, стоячи поміж ними, що за вчення про воскресіння мертвих я нині приймаю суд від вас.

22. Вислухавши це, Фелікс тимчасово відклав перегляд справи їхньої, сказавши: Розгляну справу вашу, коли прийде тис'яцький Лісій, і я достату дізнаюся про це вчення.

23. А Павла наказав сотникові стерегти, але не обмежувати його і не забороняти нікому з його близьких служити йому чи приходити до нього.

24. За кілька днів Фелікс прийшов із дружиною своєю Друзіллою, що була юдейкою, покликав Павла і слухав його про віру у Христа Ісуса.

25. І оскільки він говорив про правду, і про поміркованість, і про майбутній суд, то Фелікс виповнився страхом і відповів: Тепер іди вже, а коли знайду час, то покличу тебе.

26. Причому він сподівався, що Павло дасть йому грошей, аби відпустив його: тому часто викликав його і розмовляв з ним.

27. А як проминуло два роки, на місце Фелікса приїхав Порцій Фест; прагнучи вдовольнити юдеїв, Фелікс залишив Павла у в‘язниці.

Діяння 25 Павло перед Фестом.

1. Коли Фест прибув до провінції, то за три дні вирушив із Кесарії до Єрусалиму.

2. Тоді першосвященик і найвідоміші з юдеїв з‘явилися до нього зі скаргою на Павла і переконували його,

3. І просили, щоб він учинив милість, викликав його до Єрусалиму; і мали недобрий замір убити його на дорозі.

4. Проте Фест відповів, що Павла стережуть у Кесарії, і що він сам невдовзі вирушить туди.

5. Отож, сказав він, котрі з вас можуть, нехай ідуть зі мною, і якщо є щось за цим чоловіком, нехай звинувачують його.

6. А коли пробув у них не більше восьми-десяти днів, повернувся в Кесарію, і другого дня, присівши на місце судді, наказав привести Павла.

7. Коли він прийшов, стали довкола юдеї, які прийшли з Єрусалиму, бо принесли на Павла багато і важких звинувачень, котрих не могли довести;

8. Але він на виправдання своє сказав: Я не вчинив жодного злочину супроти закону юдейського, а також супроти храму і проти кесаря.

9. Фест мав бажання догодити юдеям, а тому сказав Павлові у відповідь: Чи хочеш піти до Єрусалиму, щоб я там тебе судив за це?

10. Павло сказав: Я стою перед судом кесаря; де мені й належить суд прийняти; юдеїв я нічим не образив, ти про це гаразд відаєш;

11. Бо коли я завинив і вчинив щось варте смерти, то не зрікаюся померти; а якщо нічого такого немає, за що звинувачують мене, то ніхто не може видати мене їм. Вимагаю суду кесаревого.

12. Тоді Фест, перемовившись із радою, відповідав: Ти вимагаєш суду кесаревого, то до кесаря й підеш.

13. Через кілька днів цар Агриппа і Верніка приїхали в Кесарію привітати Феста.

14. І коли вони пробули там багато днів, то Фест запропонував цареві Павлову справу, кажучи: Тут є чоловік, залишений Феліксом у в‘язниці,

15. На котрого, коли я був у Єрусалимі, з‘явилися із скаргою першосвященики і старшина юдейська, вимагаючи суду над ним.

16. Я відповідав їм, що у римлян немає звичаю видавати якого-небудь чоловіка на смерть передніше, аніж звинувачений буде мати обвинувачів перед собою і дістане волю захищатися супроти звинувачення.

17. А коли вони прийшли сюди, то без найменшого зволікання, другого ж таки дня сів я на суддівське місце і наказав привести того чоловіка.

18. Оточивши його, обвинувачі не висловили жодного звинувачення, як я сподівався;

19. Але вони мали певні суперечки з ним про їхню побожність, а також про якогось Ісуса померлого, про Котрого Павло свідчив, що Він живий.

20. Маючи певні складнощі у розв‘язанні цієї проблеми, я сказав: Чи хоче він піти до Єрусалиму і там прийняти суд за це?

21. Та оскільки Павло вимагав, щоб його залишили на розгляд Августа, то я наказав тримати його під наглядом сторожі до того часу, коли пошлю його до кесаря.

22. Проте Агріппа сказав Фестові: Хотів би і я послухати цього чоловіка. Завтра, – сказав той, почуєш його.

23. Другого дня, коли Агріппа і Верніка прийшли з превеликою пишністю і зайшли до судової палати з тис'яцькими і найвідомішими громадянами, за наказом Феста привели Павла.

24. І сказав Фест: Царю Агріппо і всі присутні з нами мужі! Ви бачите того, супроти котрого безліч юдеїв докучали мені в Єрусалимі, а також тут кричали, що він не повинен далі жити.

25. Але я знайшов, що він не вчинив нічого, що підлягало б смерти, і оскільки він сам вимагав суду в Августа, то я вирішив послати його до нього;

26. Я не маю нічого певного написати про нього кесареві; а тому привів його до вас і особливо до тебе, царю Агріппо, щоби, по розгляді, мав що написати;

27. Бо мені здається нерозважливим послати в‘язня і не вказати звинувачень супроти нього.

Діяння 26 Захист Павлів перед Агріппою.

1. Агріппа сказав Павлові: Дозволено тобі говорити про себе. Тоді Павло простягнув руку і скористався словом на свій захист:

2. О, царю Агріппо! Маю себе за щасливого, що нині можу захищатися перед тобою за все, в чому мене звинувачують юдеї;

3. Тим паче, що ти відаєш звичаї і суперечливі думки юдеїв. А тому прошу тебе вислухати мене щиросердо.

4. Життя моє від юности моєї, котре спочатку минало в Єрусалимі поміж народом моїм, відоме всім юдеям;

5. Вони здавна знають про мене, якщо забажають свідчити, що жив я фарисеєм за найсуворішим у нашому віросповіданні вченням.

6. І нині я стою перед судом за надію на обітницю, котру Бог дав батькам нашим,

7. Котрої виконання сподіваються побачити наші дванадцятеро колін, щиросердо служачи Богові вдень і вночі: ось за цю надію, царю Агріппо, звинувачують мене юдеї.

8. Ну, що тут сказати? Невже ви неймовірним вважаєте, що Бог воскрешає мертвих?

9. Щоправда, я також гадав, що мені треба діяти супроти ймення Ісуса із Назарету;

10. І чинив те в Єрусалимі: діставши владу від першосвящеників, я багатьох святих кидав до в‘язниць і, коли убивали їх, я подавав за те голос;

11. І по всіх синагогах я багаторазово мучив їх і примушував паплюжити Ісуса, і в надмірній супроти них люті переслідував навіть у чужих містах.

12. Ідучи з цієї метою до Дамаску із владою і дорученням від першосвящеників,

13. Осередь дня на шляху я побачив, володарю, світло з неба, ясніше від сяяння сонця, що осяяло мене і тих, що йшли зі мною.

14. Усі ми упали на землю, і я почув голос, що говорив мені єврейською мовою: Савле, Савле, нащо ти переслідуєш Мене? Важко тобі йти супроти рожна.

15. Я сказав: Хто Ти, Господе? Він сказав: Я Ісус, Котрого ти переслідуєш;

16. Але підведися і стань на ноги твої; бо Я на те й з‘явився тобі, щоб настановити тебе служником і свідком того, що ти бачив, і що Я відкрию тобі;

17. Визволяючи тебе від народу юдейського і від поганів, до котрих Я відтепер посилаю тебе,

18. Відкрити їм очі, щоб вони навернулися від пітьми до світла і від влади сатани до Бога, і вірою в Мене дістали прощення гріхів і жереба із освяченими.

19. Ось чому, царю Агріппо, я не зміг суперечити небесному видінню,

20. Але спершу мешканцям Дамаску та Єрусалиму, а відтак усій землі юдейській і поганам проповідував, щоб вони покаялися і навернулися до Бога, вдаючись до справ, що достойні каяття.

21. За це схопили мене юдеї в храмі і хотіли розтерзати.

22. Одначе, діставши поміч від Бога, я до цього дня стою і свідчу малому й великому, нічогісінько не кажучи, окрім того, про що пророки і Мойсей казали, що це станеться.

23. Тобто, що Христос мусив постраждати і, поставши перший з мертвих, сповістити світло народові юдейському і поганам.

24. Коли він отак захищався, Фест дужим голосом сказав: Ти втрачаєш здоровий глузд, Павле! Значна освіта доводить тебе до божевілля.

25. Ні, високоповажний Фесте, сказав він, я не втрачаю глузду, але повідую слова істини і здорового розуму:

26. Бо відає про те цар, перед котрим якраз і повідую сміливо; я зовсім не вірю, щоб від нього було щось із цього утаємничене, бо це не в якомусь закутку відбувалося;

27. Чи віриш, царю Агріппо, пророкам? Знаю, що віриш.

28. Агріппа сказав Павлові: Ти замалим не переконав мене стати християнином.

29. Павло сказав: Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не лише ти, але й усі, що слухають мене сьогодні, стали такими, як я, окрім оцих ланцюгів.

30. Коли він сказав це, то цар і намісник, Верніка і ті, що сиділи з ними, підвелися.

31. І, відійшовши набік, розмовляли поміж собою, що, мовляв, цей чоловік нічого, що варте смерти чи ув‘язнення, не чинить.

32. І сказав Агріппа Фестові: Можна було б звільнити цього чоловіка, якби він не вимагав суду в кесаря. А тому й зважився намісник послати його до кесаря.

Діяння 27 Павло на шляху до Риму. Шлях до Кріту.

1. Коли ухвалили, щоб нам пливти до Італії, то віддали Павла і деяких інших в‘язнів сотникові Августового полку, на ім‘я Юлій.

2. Ми піднялися на адрамітський корабель і вирушили, маючи намір пливти неподалік від азійських місцин; з нами був Аристарх, македонянин із Солуня.

3. Другого дня пристали до Сидону; Юлій вчинив з Павлом людяно, а тому дозволив йому навідатися до друзів і скористатися з їхньої опіки.

4. Відтак ми рушили звідти і припливли до Кіпру з причини супротивних вітрів,

5. І коли перепливли море навпроти Килікії і Памфілії, то прибули до Міри Лікійської.

6. Там сотник знайшов олександрійського корабля, що відпливав до Італії, і посадовив нас на нього.

7. Неквапливо пливли багато днів, а коли були навпроти Кніду, то з причини супротивного вітру, що завадив нам, ми підпливли до Кріту біля Салмону.

8. Пропливши з великими труднощами повз нього, прибули до однієї місцини, названій Добрі Пристані, поблизу котрої було місто Ласея.

9. Та оскільки минуло досить часу, і плавання було вже небезпечне, тому що й піст уже проминув, то Павло радив,

10. Кажучи їм: Мужі! Я бачу, що плавання буде з труднощами і з великою шкодою не тільки для вантажу чи корабля, але також для нашого життя.

11. Але сотник більше довіряв стерновому і капітанові корабля, аніж словам Павла.

12. А оскільки пристань була не придатна для мешкання взимку, то більшість радила відпливти звідти, щоб, коли можливо, дійти до Фініки, і перезимувати в пристані крітській, неприступній південно-західному і північно-західному вітрам.

13. А коли вітер південний здійнявся, то вони, гадаючи, що вже дістали бажане, вирушили і попливли поблизу Кріту.

14. Але незабаром здійнявся навпроти нього буряний вітер, названий евроклідон.

15. Корабель схопило так, що він не міг чинити опору вітрові, і ми полинули, віддавшися хвилям.

16. І добігли до одного острова, названого Клавдою, аж так, що заледве могли утримати човна;

17. Ми підняли його і почали використовувати допоміжні засоби і обв‘язали корабель; тому що боялися, аби не сісти на мілину, опустили вітрила, і в такий спосіб носилися по хвилях.

18. Другого дня, з причини великої бурі, почали викидати вантажі,

19. А третього ми своїми руками повикидали з корабля речі.

20. Та оскільки багато днів не було видно ні сонця, ні зірок, і велика буря тривала, то врешті-решт щезла будь-яка надія про наше спасіння.

21. І через те, що довго не їли, то Павло, ставши поміж ними, сказав: Мужі! Варто було послухати мене і не відходити од Кріту, чим уникнули б цих утруднень і шкоди;

22. А тепер благаю вас підбадьортеся, бо жодна душа з-поміж вас не загине, а лише корабель;

23. Бо Ангел Бога, Котрому я належу і Котрому служу, з‘явився мені цієї ночі.

24. І сказав: Не бійся, Павле, тобі необхідно постати перед кесарем, і ось, Бог подарував тобі всіх, що пливуть з тобою.

25. А тому підбадьортеся, мужі, бо я вірю Богові, що буде так, як мені сказано:

26. Ми маємо натрапити на якийсь острів.

27. Чотирнадцятої ночі, як нас носило в Адріатичному морі, близько півночі корабельники почали здогадуватися, що наближаються до якоїсь землі,

28. І, вимірявши глибину, знайшли двадцять сажнів; потому на незначній віддалі виміряли знову і знайшли п‘ятнадцять сажнів.

29. Остерігаючись, щоб не потрапити на кам‘янисті місцини, кинули з корми чотири якорі і наджидали дня.

30. А коли корабельники хотіли повтікати з корабля і спускали на море човни, вдаючи, що мають намір покидати якорі з носа (корабля),

31. Павло сказав сотникові і воякам: якщо вони не залишаться на кораблі, то ви не можете урятуватися.

32. Тоді воїни перерізали мотузки на човні, і він упав.

33. Перед настанням дня, Павло умовляв усіх спожити їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день, як ви в очікуванні, залишаєтеся без їжі, не споживаючи анічого;

34. А тому прошу вас спожити їжу: це прислужиться вам для збереження життя; бо ні в кого з вас не пропаде й волосина з голови.

35. Сказав це, взяв хліб, подякував Богові перед усіма і, розламавши, почав їсти.

36. Тоді всі підбадьорилися і також спожили їжу;

37. А було всіх нас на кораблі двісті сімдесят шість душ.

38. А коли наситилися їжею, почали злегшувати корабля, викидаючи пшеницю в море.

39. Коли ж настав день, землі не впізнали, а угледіли якусь затоку, що мала пологий берег, до котрого й вирішили, якщо можна, пристати з кораблем.

40. І, піднявши якорі, пішли морем з уже розв‘язаними стернами, і піднявши вітрило за вітром, пливли до берега.

41. Потрапили на косу, і корабель сів на мілину: ніс загруз і лишився нерухомим, а корму розбивало силою хвиль.

42. Вояки змовилися було умертвити в‘язнів, щоб хто-небудь випливши, не втік.

43. Але сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх від цього заміру, і наказав тим, що вміють плавати, першим кинутися і вийти на землю.

44. А іншим рятуватися – хто на дошках, а хто на будь-чому від корабля. І в такий спосіб всі врятувалися на землі!

Діяння 28 На острові Меліт.

1. Урятувавшися, ті, що були з Павлом, дізналися, що острів називається Меліт.

2. Чужинці виявили до нас чимало людського милосердя: бо вони з причини зливи і холоду розпалили багаття і прийняли всіх нас.

3. А коли Павло зібрав багато хмизу і кидав на вогонь, тоді гадюка вихопилася з вогню і зависла на його руці.

4. Чужинці, коли побачили гадюку, котра висіла на його руці, то казали один одному: мабуть, цей чоловік-убивник, коли його, врятованого від моря, суд Божий не залишає жити.

5. Але він струсив гадюку в багаття, не зазнавши жодної шкоди.

6. Вони гадали, що в нього буде хоча б запалення, або ж упаде зненацька мертвим; але, наджидаючи довго і впевнившись, що не сталося з ним жодного лиха, змінили думку і почали казати (поміж собою), що він – Бог.

7. Біля того місця був маєток старшини острова, на ім‘я Публій; він прийняв нас і три дні гостинно пригощав.

8. Батько Публія лежав, страждаючи на пропасницю і болем у животі: Павло зайшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки свої, уздоровив його.

9. Після цієї події інші мешканці на острові, що мали хворощі, приходили, і були уздоровлені,

10. І виявили до нас чимало почестей, а під час від‘їзду принесли нам все необхідне для мандрівки морем.

11. За три місяці ми відпливли на олександрійському кораблі, що мав знака Діоскурів, котрий зимував на тому острові,

12. І коли припливли до Сіракуз, то пробули там три дні;

13. Звідти відпливли і прибули до Регії; а коли за день повіяв південний вітер, прибули другого дня до Путеолі,

14. Де знайшли братів і далися умовити себе пробути у них сім днів, а потім пішли до Риму.

15. Тамтешні брати, як почули про нас, вийшли нам назустріч до Аппієвого майдану і трьох заїздів (по-сучасному – готелів); Забачивши їх, Павло подякував Богові і підбадьорився.

16. А коли ми прийшли до Риму, то сотник передав усіх в‘язнів військовому старшині, а Павлові дозволили жити окремо з вояком, котрий стеріг його.

17. За три дні Павло скликав найвідоміших із юдеїв і коли вони зійшлися, повідав їм: Мужі й браття! Не вчинивши нічого супроти народу чи батьківських звичаїв, я в кайданах із Єрусалиму переданий в руки римлян;

18. Вони, вчинивши розслідування, хотіли звільнити мене, тому що немає в мені жодної провини, вартої смерти;

19. Та оскільки юдеї чинили спротив цьому, я змушений був вимагати суду в кесаря, а втім, не з наміром звинуватити за щось мій народ.

20. Саме з цієї причини я покликав вас, аби побачитися і побалакати з вами, бо якраз за надію Ізраїлеву закутий я в ці кайдани.