Культура Галицько-Волинського князівства: особливості розвитку літописання, освіта, мистецтво

У 1199 р. волинський князь Роман Мстиславич, об’єднавши Волинь і Галичину в Галицько-Волинське князівство, підкорив своєму впливу і Київ. Смерть Романа стала початком довгострокової смути, розпаду Галицько-Волинського князівства на ряд дрібних володінь, хазяйнування вГаличі боярських угруповань. Залучення боярами іноземних заступників — угорських іпольських — у внутрішні чвари боярства з князями сприяло зміцненню позицій бояр і

призвело до майже небаченої в інших руських князівствах жорстокої боротьби з княжою владою. Лише після того як був зломлений завзятий опір бояр, Данило Романовичу 1237 р. остаточно закріпився у Галичі, а в 1239-1240 рр., напередодні Батиєвого руйнування, — і в Києві. Він відбудував свою нову столицю Холм й інші міста, в 1253 або на початку1254 р. увінчався королівською короною. Після смерті Данила Галицького (1264 р.)його сини значно розширили свої володіння, приєднавши до них на якийсь час Люблінську землю і частину Закарпаття з м. Мукачеве. На початку XIV ст. всі галицькі і волинські землі знову об’єдналися. Юрій І зумів навіть домогтися заснування митрополії в Галичі. Постійно захищаючи від Золотої Орди західні території, Галицько-Волинська Русь поступово слабшає. Цією обставиною, а також суперечностями між князями і боярськими угрупованнями скористалися більш сильні сусіди. У другій половині XIV ст. Галицьке князівство захопила Польща, що остаточно зміцнилася тут із 1387 р., а волинські бояри визнали владу литовського князя Любарта Гедиминовича.

Величезну роль у політичному і культурному житті Галицько-Волинської Русі відігравали церковні утворення. У першій половині XIII ст. єпископи, будучи найбільшими духовними феодалами, нерідко очолювали боярську «крамолу». Зміцнивши свою владу, князі стали призначати єпископів із числа своїх прихильників. Верхівка духовенства і пізніше зберегла великий вплив на державні справи, але писемність аж ніяк не була монополією духівництва. Буквені клейма на глиняному посуді і свинцевих пломбах, написи на повсякденних речах (прясельцях, кістяних рукоятях ножів) свідчать про те, що грамотні люди були й у середовищі ремісників, рядових дружинників. У Звенигороді, Перемишлі, Галичі знайдені бронзові стилуси («писала») для писання на воскових табличках, що застосовувалися при навчанні грамоті. Про існування шкіл на Волині можна зробити висновок із «Житія» іконописця Петра, згодом митрополита, волинянина за походженням. Освічені люди, знавці іноземних мов, працювали в княжих і єпископських канцеляріях. Вони готували тексти грамот, вели дипломатичне листування. Що стосується рукописних книг, створених у Галицько-Волинській Русі ХІІ-ХІV ст., то збереглася лише незначна їх частина.

Галицьке євангеліє 1144 року.Христинопольський апостол XII ст., Бучацьке євангеліє ХІІ-ХІІІ ст. Про поширення книг на Волині свідчить літописна розповідь про князя Володимира Васильковича. Як оповідає літопис, князь зробив пожертвування церквам у своїх містах (Володимир, Берестьє, Бєльський, Кам’янець, Любомль) і єпископським кафедрам інших князівств — Луцькій, Перемишльській, Чернігівській. У числі його дарунків літописець перераховує і частково описує 36 книг.

З великою майстерністю здійснювалися у Володимиро-Волинському князівстві переплетення книг. Серед розданих Володимиром Васильковичем книг багато окутих сріблом, перлинами, писані золотом.Деякі книги прикрашалися прекрасними мініатюрами. Таким чином, у Володимиро-Волинському працювала група переписувачів і майстрів художнього оформлення книги. Літописання в Галицькій землі з’явилося рано, і з самого початку в ньому була світська спрямованість(Василь описав осліплення теребовльського князя Волошка Ростиславича в 1097 р.)Місцеві літописці були освіченими людьми, вміло користувалися літературними джерелами. Галицько-Волинський літопис (1203 (05)– 1292)– містить багато відомостей з життя західних країн, щодо змасту поділ.на 2 частини(про Данила Галицького та про його брата Василя)Близький з європейськими хронографами, світський характер.

Романський стиль – камінь витіснив дерево, храми виглядають масивно, мали прості форми, перевага вертикальних або горизонтальних ліній, дуже вузькі дверні й віконні отвори.Храм Пантелеймона біля Галича. Паралельно з архітектурою в Галицько-Волинській Русі розвивався монументальний живопис.Найдавніші збережені ікони Галичини відносять до XIII ст. Безцінною пам’яткою є «Покрова», що зберігається у Київському національному музеї українського мистецтва. З робіт художників високого професійного рівня збереглася ікона Богоматері-Одигітрії кінця ХІІІ-ХІV ст. із Покровської церкви м. Луцька (зберігається в Київському національному музеї українського мистецтва). Галицьке образотворче мистецтво XIV ст. гідно представляє відома ікона Юрія Змієборця на чорному коні (зберігається у Львівському національному музеї українського мистецтва). «славетного» співака Мітуси, чудового скульптора Авдія, Галицько-Волинській землі належить почесне місце у формуванні давньоруської, а пізніше й української культури.