Категорія “закон”. Класифікація законів

Філософію і науку завжди цікавили найбільш важливі й істотні зв'язки, що характеризують внутрішні особливості об'єктів і явищ. Їх звичайно називають закономірними зв'язками чи просто законами. Не можна уявити собі науку, у якій відсутні закони, чи, принаймні, закономірні зв'язки. Ця категорія досягла найвищого рівня розвитку в природничих науках. Саме з їхнього досвіду раціонально виходити при визначенні категорії “закон”.

Закон – це зв'язок; однак не будь-який зв'язок є закон. Закон - це особливий зв'язок. Які ж ці особливості? Виділимо найбільш важливі:

1) регулярність, повторюваність. Тут припустима така ілюстрація: відмінна риса сучасного вченого – вміти побачити в удаваному спочатку хаосі явищ прихований (від простого ока) порядок, що і полягає у повторюваності окремих явищ чи їх властивостей;

2) істотність. Зв'язки, що претендують стати законом, як правило, не лежать, так би мовити, “на поверхні”. Для їхнього виявлення потрібні значні інтелектуальні зусилля (наприклад, для розкриття сутності чуттєвого досвіду недостатньо);

3) усезагальність. Іншими словами, це означає, що такий зв'язок відноситься до будь-якого об'єкта з його предметної області. Забігаючи вперед, відзначимо, що тут мається на увазі наявність у кожного закону своєї предметної області;

4) необхідність. Деякою мірою ця особливістьпримикає до (1): якщо встановлена регулярність і повторюваність, то витрачені при цьому інтелектуальні (і інші) зусилля звичайно породжують переконання в обов'язковості такої повторюваностіі надалі, що, у свою чергу, пов'язано (знову забігаючи вперед) із передбачувальною функцією закону;

5) відтворюваність, тобто можливість повторення відміченої у (1) регулярності будь-яким суб'єктом. Якщо ж зв'язок унікальний, неповторний, одиничний (тобто, наприклад, місця і часу), то його не можна назвати закономірним чи законом. Властивість відтворюваності пов'язана з такими важливими в гносеологічному відношенні процедурами, як перевірка і підтвердження;

6) об'єктивність. Помітимо, що одна справа об'єктивне існування такого зв'язку, наприклад, у природі, а інша – спосіб вираження її в знанні, мовою понять, через їхній зв'язок. Це якісно різні зв'язки – зв'язок природних явищ і зв'язок понять (величин), що виражають якісь їхні істотні риси, наприклад, у вигляді якоїсь математичної функції. Найбільш загальною граматичною формою вираження закону є умовне речення виду: “Якщо..., то...”. У логіці ця форма називається імплікацією, а висловлення – відповідно, імплікативним.

Таким чином, має сенс визначати закон як зв'язок, що має властивості (особливості) (1) – (6). Ці шість властивостей – необхідні, але, можливо, не достатні: можна вказати і додаткові властивості та/чи особливості або модифікувати наявні, не втрачаючи, однак, основи. Проте приведене означення вимагає доповнень.

По-перше, необхідно враховувати область (предметну область) чи умови чинності закону.

По-друге, із законами асоціюються принаймні три основних функції – описова, пояснювальна і передбачувальна.

Класифікація законів. Найбільш простим але не настільки визначеним розподілом законів є поділ їх за “обсягом” їхньої предметної області на окремі (наприклад, закон Ома) і загальні (наприклад, закон збереження і перетворення енергії)).

Якщо враховувати форму вираження законів, то їх можна розділити на якісні і кількісні. Перші формулюються чисто вербально (словесно), у той час як кількісні допускають математичну форму вираження, через зв'язок величин.

Якщо мати на увазі характер об'єктів і передбачення їх “поведінки”, то закони поділяють на динамічні (їм “підкоряються” одиничні об'єкти і передбачення їх поведінки жорстко однозначні) і статистичні, що стосуються об'єктів, які включають величезну безліч елементів і тому дають лише ймовірні передбачення.

Якщо ж враховувати характер об'єктів в іншому плані – у смислі їхньої природи, то варто розрізняти, наприклад, природничонаукові (закони природи) і соціальні закони. При такому розрізненні прийдеться внести корективи й у приведене вище визначення, що справедливо, головним чином, для законів природничих наук. Насамперед це пов'язано з істотною роллю суб'єктивних факторів, тому що соціальні об'єкти, до яких відносяться такі закони, складаються з людей, особистостей, що володіють, крім іншого, свободою і волею (див. про це в другій частині в т.ч. проблемне питання про сумісність детермінізму і свободи волі).