Еволюція уявлень про детермінізм

Виявимо коротко кілька характерних «віх» на шляху розвитку уявлень про детермінізм.

* Дао в давньокитайській культурі і філософії, що позначає закономірний шлях речей і подій у навколишній дійсності.

* Логос і телеологізм в античності. Серед безлічі значень поняття «Логос» є і таке, яке вказує на організуючу роль думки в єдності зі словом (мовою). Телеологізм же – це концепція, відповідно до якої щось (наприклад, природа) існує і змінюється заради якоїсь мети; джерела цієї концепції беруть свій початок ще у Аристотеля, його класифікації причин на чотири види, у число яких входить і цільова причинність.

* «Сили» і ентелехія в середньовічній культурі і філософії. Багато явищ і процесів в цей час прагнули пояснювати як обумовлені деякими прихованими якостями і прихованими причинами. (Наприклад, приховані «життєві сили», що пояснюють природу життя, надалі використовувалися в такій досить популярній у біології концепції, як віталізм).

* Causa sui Спінози і лапласівський детермінізм епохи Нового часу. Пантеїзм Спінози дозволяв розглядати природу як самодостатню, таку, що несе в собі причини всіх наявних явищ. З ім'ям же П. Лапласа пов'язана концепція, відповідно до якої поведінку (майбутнє чи минуле) будь-якого об'єкта можна точно й однозначно розрахувати, якщо знати її початкові умови. Ця концепція сформувалося як узагальнення й екстраполяція дійсно вражаючих успіхів механіки.

* Формування ймовірнісно-статистичної картини світу в другій половині ХІХ в. завдяки успіхам у вивченні масових явищ, динаміки систем, що складаються з величезного числа елементів. У поведінці останніх істотну роль відіграє випадковість (випадкові зв'язки), мірою якої виступає імовірність (приклади: опис руху молекул газу, броунівського руху, економічної і демографічної статистики і т.п.)

* Синергетика і нелінійна динаміка (друга половина ХХ в.). Ці нові природничонаукові дисципліни, що /див. коротко про них у Примітках/, по-перше, розкрили закономірність самоорганізації досить складних систем і, по-друге, показали, що межа між хаосом і порядком уже не повинна розглядатися як тверда і непроникна. Іншими словами, у хаосі за певних умов (наприклад, нерівноважне середовище) може мимовільно виникати порядок і, з іншого боку, простий упорядкований рух (наприклад, рух так званих білліардів Сіная) може за певних умов мов би “заплутуватися” і ставати хаотичним. Усе це різко розходиться з традиційним (раніше стандартним, канонічним) уявленням про наявність різкої і непрохідної межі між порядком і хаосом [17, 18].

Відзначені етапи еволюції детермінізму свідчать про розвиток наших уявлень про світ як упорядковану, пов'язану цілісність, про розмаїтість форм детермінації. Те, що механічний (лапласівський) детермінізм утратив свою універсальність, не слід розцінювати як крах детермінізму взагалі (а у свій час – наприклад, в епоху встановлення ідей квантової фізики – деякі філософи і фізики, що філософствують, так і думали). Насправді концепція детермінізму збагатилася новим змістом, подібно до того, як концепції простору, часу і руху збагатилися з установленням спеціальної і загальної теорії відносності, про що вже йшла мова в п.5.3.