Діалектика – вчення про загальні зв'язки і розвиток. Філософські і конкретно-наукові концепції розвитку.

Історично діалектика виникла як філософське вчення про зв'язки у всьому різноманітті їхніх проявів, тобто в природі, у суспільстві й у духовній сфері. Тим самим і тут можна відзначити спорідненість діалектики і детермінізму. Однак діалектику цікавлять не просто зв'язки, нехай і в загальності їхніх проявів, а особливі зв'язки, що приводять до розвитку.

Особливі зв'язки в природі, аналогічні зв'язкам у мисленні (у світі ідеального), за марксистською традицією (що йде, головним чином, від Ф. Енгельса) відносять до об'єктивної діалектики, так би мовити до “діалектики речей”.

Світ зв'язків, як відзначалося, винятково різноманітний (див. попередню тему). Великий клас двосторонніх зв'язків називають взаємодіями. Взаємодію можна розглядати як причину руху (наприклад, причину руху Землі навколо Сонця – як їхню гравітаційну взаємодію).

Однак головнаорієнтація діалектики – на осмислення особливого руху – розвитку. Розвиток розглядається в діалектиці як рух, що має, принаймні, такі особливості (властивості):

а) спрямованість, поступовість руху (це – не круговий і не циклічний рух);

б) незворотність руху;

в) наявність якісного перетворення об'єкта, що рухається, його оновлення, тобто під час руху об'єкта змінюється його структура – він фактично стає іншим об'єктом.

Діалектичне вчення про розвиток є підсумком багатовікового досвіду осмислення цього феномена у філософії, науці і духовній культурі взагалі. Можна виділити такі “віхи” (ключові ідеї, концепції і т.п.) на цьому шляху осмислення:

* ідея круговороту в природі і суспільстві (“возвращение на круги своя”), що була поширення в античності, але запозичена, головним чином, з міфології;

* ідея циклічності природних і соціальних процесів, джерела якої аналогічні;

* християнська ідея спрямованості і неповторності життєвих і історичних процесів, тісно поєднаних з лінійною концепцією часу Августина;

* Р. Декарт про першодвигун і можливість виникнення в природі нових форм (у противагу Біблії);

* виникнення ембріології (науки про зародок як початок життя);

* І. Кант, космогонічна гіпотеза виникнення Сонячної системи;

* теорія еволюції Ч. Дарвіна;

* теоретичні моделі еволюції Всесвіту;

* обґрунтування можливості упорядкування хаотичних систем у синергетиці.

Розвиток розглядається в діалектиці як загальна властивість буття (і тому “розвиток” – це філософська категорія) у тому смислі, що такий особливий рух можна знайти в природі (наприклад, біологічна еволюція), у суспільстві (соціальний прогрес, хоча поняття “розвиток” і “прогрес” не однакові за змістом - див. нижче) і в духовній сфері (ріст наукового знання: нові гіпотези, теорії і т.п.). Тлумачення розвитку як загальної властивості буття є однією з важливих особливостей, що відрізняють діалектику як філософську концепцію розвитку від конкретно-наукових концепцій розвитку. Серед них, крім уже згаданої концепції біологічної еволюції (наприклад, класичної теорії еволюції видів Ч.Дарвіна, сучасної синтетичної теорії еволюції і т.п.), можна згадати також концепції еволюції Всесвіту у сучасній космології (у якій описуються ряд якісних перетворень Всесвіту, починаючи від так званого Великого Вибуху і до сучасного її стану), концепції економічного росту, кібернетичні моделі розвитку й ін. Кожна з них має обмежену область застосовності, але, на відміну від діалектики, здатна поетапно описувати (а іноді в ряді ситуацій і прогнозувати) розвиток об'єкта мовою точних понять, в ідеалі – мовою математики.

7.3. Закономірності діалектичних зв'язків (закони діалектики)

Як відзначалося, категорія “закон” виражає особливий тип зв'язків; закони діалектики описують універсальність зв'язків. Однак, на відміну від природничонаукових законів (як найбільш чітко визначених у концептуальному плані), закони діалектики не мають того повного набору властивостей (ознак) зв'язків, про який йшла мова у попередній темі (п. 6.4.). Тому часто замість “закону” вживають термін “закономірність” як більш прийнятний для даної ситуації.

Закономірності діалектичних зв'язків (закони діалектики) вперше в досить чіткому вигляді сформулював Гегель. Це його знамениті три закони – закон взаємопереходу кількісних і якісних змін, закон єдності і взаємодії протилежностей і закон заперечення заперечення, – які утворюють цілісну систему (куди входять і категорії діалектики), що має, за його переконанням, науковий статус. Тому що системність, наявність законів і категорій, їхня логічна послідовність і пріоритет розуму при їхньому використанні – усе це невід'ємні ознаки науки. Категорія “закон” характеризується деякою подвійністю. З однієї сторони вона стосується особливих зв’язків у світі (наприклад, об'єктивних зв'язків у природі), з іншої, – вона позначає певне твердження (висловлення, пропозицію, судження), що у логіці називається номологічним і виражається умовним реченням типу: “Якщо …, то...”. Причому це твердження має характер універсальності; мовою логіки це означає, що таке висловлення містить квантор загальності. Наприклад, закон всесвітнього тяжіння можна виразити у вигляді такого умовного речення: “Для будь-яких двох масивних тіл, якщо їхні маси рівні m1 і m2, а відстань між ними r, сила їхнього взаємного тяжіння прямо пропорційна r в квадраті”.

Аналогічно і закони діалектики можна розглядати як зв'язок категорій, що відбиває (відображає) зв'язок у світі і виражається у вигляді універсального умовного речення. Тим самим для того, щоб сформулювати і зрозуміти суть цих законів, необхідно спочатку виявити і хоча б коротко описати їхній категоріальний склад.

Почнемо (як втім і Гегель) із закону взаємопереходу кількісних і якісних змін. До його категоріального складу входять такі категорії: " якість", “кількість” і “міра”. Мовою цих категорій даний закон дозволяє описати, як відбувається розвиток (так би мовити, його “механізми”, тобто, за яких умов він відбувається). Закономірність, уперше чітко виражена Гегелем, полягає в тому, що не будь-яка кількісна зміна приводить до зміни якісної визначеності, а лише така, при якій порушується міра (тобто баланс між кількісною і якісною визначеністю). Передумови такої закономірності діалектичних зв'язків можна знайти ще в античності, наприклад, у знаменитих парадоксах “купа” і “лисий”.

Парадокс “купа” виникає в такій ситуації. Наприклад, мається сукупність (безліч) зерен. Коли, при якій кількості зерен цю сукупність можна розглядати як купу? Одне зерно – явно не купа; два, три – теж купою не назвеш. А п'ять? Десять? … Аналогічно з парадоксом “лисий”, правда, тут ситуація не зі зростанням кількості елементів безлічі, а з її зменшенням.

Філософську категорію “якість” не слід змішувати з поняттям, використовуваним у словосполученнях типу: “якість меблів”, “товарний знак якості”, “якість продукції, що випускається, ” і т.п. Філософська категорія “якість” характеризує цілісність об'єкта (речі), його внутрішні, істотні особливості, а не ступінь його досконалості, ступінь близькості його до ідеалу.

Крім того, варто мати на увазі, що в діалектиці кількісні зміни розглядаються як безупинний процес, а якісні – як дискретний, стрибкоподібний (тому нерідко категоріальний склад даного закону доповнюють категорією “стрибок”).

Дамо тепер коротке формулювання розглянутої закономірності (закону діалектики) у вигляді умовного речення (імплікативного висловлення): “Якщо в будь-якому об'єкті, що рухається, його кількісні зміни приводять до порушення міри, то відбувається зміна його якісної визначеності, що є необхідною умовою розвитку”. Ілюструвати цю діалектичну закономірність можна на прикладах а) еволюції Всесвіту від Великого Вибуху до сучасного його стану як зміни (від простого до складного) якісно своєрідних її фаз (стадій); б) еволюції біологічних організмів; в) структурних реформ в економіці; г) переходу від однієї наукової теорії до іншої, більш досконалої (наприклад, перехід від механіки Ньютона до спеціальної теорії відносності Ейнштейна).

Якщо закон взаємопереходу кількісних і якісних змін виражає “механізм” розвитку, то закон єдності і взаємодії протилежностей виражає його джерело, відповідає на запитання: “Чому відбувається розвиток? ” Коротка відповідь така: об'єкт, що рухається, розвивається тому, що в ньому має місце і розв’язується діалектичне протиріччя. До цього веде нижченаведена послідовність міркувань (через виявлення також категоріального складу цього закону).

Почнемо з категорій тотожності і відмінності. Г. Лейбніцуналежить класичне визначення тотожності: об'єкт А тотожний об'єкту В, якщо всі властивості і зміни А притаманні В і, навпаки, усі властивості і зміни В притаманні А. У реальній дійсності така ситуація не може бути реалізована: навіть дві елементарних частки не можуть вважатися абсолютно тотожними, тому що, оскільки вони є кінцевими об'єктами, то мають різні координати. Тим самим тотожність – відносна, вона із собою несе відмінностіяк відношення неоднаковості (за деякими ознаками). Однак відмінності бувають різні, різного ступеня. Граничну відмінність, максимальний її ступінь, називають протилежністю. З огляду на положення про загальний зв'язок у світі, можна вивести, що протилежності якимсь чином співвідносяться одна з одною. Взаємовідношення протилежностей називають протиріччям. При цьому необхідно розрізняти формально-логічні і діалектичні протиріччя. До першого типу відносять таку взаємодію протилежностей, при якій вони виключають одна одну, а до другого – таку взаємодію протилежностей, при якій вони одночасно і виключають, і доповнюють одна одну. Взаємодія протилежностей у діалектичному протиріччі нерівноважна, мінлива, є активною, тому що серед протилежностей є провідна, домінуюча протилежність. Ілюстрацією може служити життя клітини як єдність двох протилежних процесів – дисиміляції й асиміляції, тому що, наприклад, без виведення непотрібних, відпрацьованих речовин (тобто без дисиміляції) життя клітини неможливе.

Третю відкриту Гегелем закономірність діалектичних зв'язків називають законом заперечення заперечення. Цей закон має, так би мовити, інтегральний характер, виражає спрямованість процесу розвитку, відповідає на запитання: “Як нове змінює старе? ”. З цим законом асоціюється і наочна геометрична модель розвитку – зображення розвитку у вигляді спіралі, що розгортається. Категоріальний склад цього закону складають насамперед категорії “діалектичне заперечення” і “заперечення заперечення”. Як і протиріччя, заперечення може бути, з одного боку, формальним (формально-логічним, як одна з логічних операцій – операція заперечення), категоричним, і з іншого боку – діалектичним. У свій час Енгельс відзначав, що “у діалектиці заперечувати не значить просто сказати “ні”, оголосити річ неіснуючою, чи зруйнувати її будь-яким способом” [19], тобто діалектичне заперечення – це заперечення зі збереженням у старому всього того, що сприяє розвитку.

Відзначимо дві найбільш характерні риси діалектичного заперечення: по-перше, воно є умовою і моментом розвитку; по-друге, воно є моментом зв'язку нового зі старим. Перша риса означає, що лише те заперечення, що служить передумовою для виникнення якихось нових, більш високих і досконалих форм, є “позитивне заперечення”. Друга риса означає, що нове як заперечення старого, попереднього, не залишає за собою “пустелю”, не просто знищує його, а, за виразом Гегеля, мов би “знімає” його.

Однак те, що діалектичне заперечення є дійсно “позитивне заперечення”, ступінь прогресу можна визначити лише за допомогою можливості наступного, другого заперечення. І тому для повного опису розглянутої діалектичної закономірності необхідно включити ще одну категорію – “ заперечення заперечення ”, – наступність, що виражає, у розвитку, другий ступінь діалектичного заперечення. У формальній логіці дана категорія відсутня, тому що послідовне подвійне використання операції заперечення до об'єкта повертає його у вихідний стан.

Гегель, супротивник формального мислення, описував закономірність діалектичного заперечення мовою трьох послідовних дій (операцій) діалектичного мислення (його знаменита “тріада”): теза – антитеза – синтез. Проілюструвати діалектичне заперечення можна на класичному гегелівському прикладі з пшеничним зерном.

Поміщене в ґрунт, зерно проростає і з'являється стебло (перше заперечення), що, у свою чергу, само породжує колосся з зернами (друге заперечення), а вони далі можуть покласти початок новим стеблам і зернам і т.д. Таким чином, про розвиток можна говорити тоді і тільки тоді, коли має місце послідовність діалектичних заперечень (мінімум - два), причому ця послідовність в принципі нескінченна.