Податкові різниці між виробничими витратами у податковому та фінансовому обліку

Склад прямих витрат виробниче підприємство повинне закріпити у своїй обліковій політиці.

Тут облік дещо простіший, оскільки куплена сировина й матеріали обліковуються без ПДВ, оскільки суму цього податку відразу відносять до податкового кредиту. При цьому враховувати, що витрати, які формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, робіт, наданих послуг (п.138.4 ПКУ).

Якщо підприємство хоче знати реальну собі­вартість своєї продукції, реальний розмір свого прибутку, дивідендів та надавати користувачам фінансової звітності достовірну інформацію, а не якусь «фіскальну» величину, визначену за пра­вилами оподаткування, то йому доведеться роз­раховувати собівартість двічі – з метою складан­ня фінансової звітності і з метою оподаткування

Тут також треба зважати на певні обмеження щодо можливості віднесення певних витрат до собівартості продукції(робіт, послуг), оскільки в податковому обліку враховуються не всі здійснені на підприємстві, а лише прямо пов’язані з виробництвом (придбанням товарів, робіт, послуг), хоч і визначені за правилами бухгалтерського обліку, але тільки у тій їх частині, яка не суперечить положенням розділу III ПКУ. Внаслідок цього собівартість продукції у бухгалтерському обліку може включати такі витрати, які не можна включати до собівартості у податко­вому обліку. Ці витрати становитимуть постійну різницю між собівартістю у бухгалтерському та податковому обліку.

Зокрема можливі такі три групи постій­них різниць, що виникають при визначенні собівартості продукції:

1) виробничі витрати, включені до собівартості продукції у бухгалтерському обліку, які не дозво­ляється відносити до складу витрат у податковому обліку. Це можуть бути такі витрати, як:

а) витрати на створення комфортніших умов праці працівників – наприклад, обладнання місць відпочинку та харчування, озеленення виробничих приміщень, забезпечення персоналу питною водою та напоями і будь-які інші витрати, крім зазначених у пп. 140.1.1 ПКУ;

б) додаткові виплати працівникам та їх страху­вання, фінансування інших особистих потреб працівників та членів їхніх сімей (пп. 139.1.] ПКУ);

в) витрати на відрядження понад нормативи, встановлені ПКУ, або такі, які не підтверджені належними документами і відшкодовані працівникам за наказом керівника (пп. 140.1.7 ПКУ);

г) організація прийомів, безпосередньо по­в'язаних із виробництвом конкретних видів про­дукції, наприклад, організація прийомів представ­ників постачальників з питань закупівлі та нала­годження виробничого обладнання, розроблення нових моделей тощо (пп. 139.1.1 ПКУ);

ґ) наднормативні втрати і брак (п. 138.7 ПКУ);

д) штрафи, неустойки і пеня, що відносять­ся безпосередньо до певного об'єкта витрат(пп. 139.1.11 ПКУ);

є) витрати на страхування понад звичайну ціну страхового тарифу (пп. 140.1.6 ПКУ);

2) витрати, пов’язані з придбанням товарів, робіт або послуг у певних контрагентів, яких не дозво­ляється включати до складу витрат в податковому обліку, але немає ніяких причин не відображати такі витрати в обліку бухгалтерському;

а) витрати, пов’язані з придбанням консал­тингових, маркетингових, рекламних послугу нерезидентів, що мають офшорний статус(пп. 139.1.13 ПКУ);

б) виплати роялті деяким суб’єктам згідно пп. 140.1.2 ПКУ;