Тема 5. 1. Методологічні основи аксіологічного підходу;

1. Методологічні основи аксіологічного підходу;

1. Методологічну основу аксіологічного підходу становлять концептуальні положення видатних філософів Гегеля, Канта, Фіхте, Лотце про естетичне співпереживання людиною висот художнього життя. Провідними для викладення сутності аксіологічного підходу є ідеї та вчення про духовне життя людини, естетично-почуттєве переживання особою дійсності, культури і мистецтва, що було традиційною темою у вітчизняній «філософії серця», представниками якої були Г.С. Сковорода, П.Д. Юркевич, В.В. Зеньковський, В.С. Соловйов, В.О. Сухомлинський, а також соціально-зорієнтоване вивчення культури, розвинене традицією соціально-художнього мислення та естетичного освоєння дійсності (Б.Д. Гринченко, І.Я. Франко, Л. Українка, О.О. Потебня, В.К. Винниченко, М.П. Драгоманов).

2. Методологічні знання трьох рівнів:

1)Філософські знання про цінність, культуру, мистецтво Аксіологічний підхід сформований остаточно у 20 столітті внаслідок готовності представників філософсько-культурологічної думки обгрунтувати роль Цінності, значущість Культури та Мистецтва у житті суспільства та людини. За аксіологічним підходом, головною цінністю життя визнається ЛЮДИНА, ОСОБИСТІСТЬ, акцентується роль таких цінностей: науки, мистецтва, релігії, моралі, культури. Автори виділяють цінності життєві (вітальні, що дають вартості задоволення, цінності утилітарні) та цінності культури, які є більшою мірою цінностями пізнання, естетичними, моральними цінностями. Представники аксіологічного підходу стверджують, що цінності є предметом емоційно-естетичного пізнання та переживання, результатом якого стає оцінка, відношення, ставлення (моральне, естетичне, пізнавальне). В.П. Тугарінов, обгрунтувавши теорію цінностей, визначив основні аксіологічні терміни: цінність, ставлення, відношення до цінності, оцінка, предмет оцінки. Він розглядав цінність як суть тих явищ природи та суспільства, що виступають благом життя та культури для людей певного суспільства в якості дійсності або ідеалу.

Спираючись на праці відомих філософів та культурологів, можна стверджувати, що представники аксіологічного підходу під терміном «цінність» розуміють певну значущість для особистості: а)якості предметів, творів мистецтва; б)позитивно оцінюваних об»єктів; в)критерій, за яким будь-які об»єкти підлягають оцінці.

Цінності дозволяють вчителеві та учням визнавати значущість, оцінювати особистість, якості особистості, предметів, явищ. Поняття цінності та аксіологічний підхід, що застосовується до процесу мистецької освіти, спрямовує вчителя-дослідника на вивчення специфіки формування потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, на знаходження педагогічних умов сприяння самоствердженню та самореалізації особистості.

К ультурологічний підхід як конкретно-наукова методологія пізнання і перетворення педагогічної реальності грунтується на аксіології, ученні про цінність і ціннісну структуру світу. Культурологічний підхід обумовлений об»єктивним зв»язком людини з культурою. Людина не лише розвивається на основі засвоєння нею культури, а й вносить до неї дещо принципово нове, тобто стає творцем її нових елементів. У зв»язку з цим, освоєння культури як системи цінностей свідчить про розвиток самої людини, що проявляється через становлення її як творчої особистості.

Культура – це система життєвих сенсів суб»єкта (особи, групи, спільноти), що реалізується у засобах та результатах його діяльності (посібник«Теорія та історія світової і вітчизняної культури») Культура – це галузь діяльності, що уособлює собою історично вироблені способи та продукти цієї діяльності, що мають позитивно-ціннісну значущість для суспільного розвитку. Саме в продуктах культурної діяльності знаходять реалізацію вищі ключові цінності: Істина, Добро і Краса. Вчені виділяють н аціональні, класові, професійні, вікові, та інші типи культур, які, поєднуючись, образують певну ієрархію, провідне місце у якій посідає світова культура, що визначається системою загальнолюдських цінностей. Залежно від умов розвитку, конкретизуються, відгалужуються рівні культур: культурні епохи (середньовіччя, Відродження), національні (українська, німецька, російська), класові, виділяють навіть особливості культур різних психологічних типів окремих людей.

Аксіологічний підхід до культури дозволяє визначити загальнолюдську культуру як ту, що поєднує всі види та типи культур у єдину цілісність. Наголошується необхідність досягення взаєморозуміння та співпраці, конгруентності за сучасних умов суперечностей світу. Важливим постулатом культурологічного підходу є визнання самоцінності та унікальності кожної культури, ось чому світова та національна культура перебувають одна до одної у відношенні рівноправного взаємозбагачення та діалогу.

1. Головним постулатом культурологічного підходує визнання цінності національної культури та кожного її представника, що привносить цінний внесок у світову культурологічну думку.

2. Лише взаємодія культур народжує повноцінну культуру людства й окремої особистості.

3. Цінності світової та вітчизняної культури не можуть бути механічно привнесеними ззовні – вони творяться кожною особистістю власними зусиллями, а тому кожна дитина, підліток, юнак мають «переробити» ці цінності у власній душі.

4. Створюючи ключові цінності, життєві смисли та сенси, молода людина передає від покоління до покоління цю своєрідну «аксіологічну естафету».

5. Основними критеріями прогресу людської культури в цілому є а) зростання загальнолюдського (без форсування єдності ідеї загальної культури); б)розвиток унікального (без абсолютизації особливостей та особистостей).

6. Оволодіння культурою поглиблює процес художнього пізнання та творчості, дозволяє реалізувати учню власні творчі сили у всіх видах художньої діяльності. Функція пізнавально-евристична.

7. Оволодіння культурою дозволяє швидко та емоційно-повноцінно засвоїти досвід соціального буття попередніх поколінь. Функція передачі соціально-культурної спадщини.

8. Як система цінностей та норм у сфері міжособистісних відношень, культура, культурність виступає регулятором та головною цінністю для соціальних норм та ідеалів (регулятивно-аксіологічна функція культури).

9. Лише через знаходження особистісного сенсу, стратегії та тактики соціокультурної діяльності можливий процес соціалізації у суспільстві.

2) Моральні та естетичні цінності, ціннісні орієнтації; духовна, моральна, естетична культура. Важливим аспектом аксіологічного та культурологічного підходів як конкретно-методологічних напрямків для проведення наукового дослідження, є також визнання необхідності аналізу теоретичних засад формування духовної, естетичної та художньої культури як різновидів культури суспільства та особистості.

При цьому вивчення естетичного аспекту в мистецтві означає аналіз специфіки його пізнавально-ціннісного змісту, акцентування духовно-естетичного рівня самосвідомості особистості та суспільства, досягнутого рівня естетичної діяльності щодо засвоєння та створення художніх цінностей, організації пізнавальної, творчої навчальної та дозвіллєвої діяльності школярів згідно принципів та законів естетичного. Суттєвої уваги в межах аксіологічного підходу приділяється вивченню теорії та методики формування загальнолюдських та духовних цінностей, ідеалів, смаків, ціннісних орієнтацій учнів зош.

3) Естетична та художня цінність творів мистецтва, музичного твору. Представники аксіологічного підходу зазначають, що естетична цінність вбирає в себе художню цінність, естетичне ставлення, естетичне переживання, що проявляється у художньому творі, стає особистим переживання та ставленням учня завдяки механізму взаємодії суб»єкта з об»єктом (твором мистецтва). Цей процес є творчим, оскільки мистецтво залучає учня (молодшого школяра, підлітка) до опанування системи естетичних та художніх цінностей. Завдяки цьому, визначають автори (Б.В. Асаф»єв, В.В. Медушевский, Є.В. Назайкінський), для музичної педагогіки та музично-педагогічного дослідження актуальною стає дослідження проблем: а)формування особистості як суб»єкта цінностей художніх або естетичних; б)організації взаємодії та діалогу між суб»єктом (учнем) та об»єктом естетичного переживання; в)формування естетичного смаку, суджень як форм естетичної оцінки, яка виступає як множинна інтерпретація, комплексу виконавських трактувань, які передають авторський зміст, так і особливості тієї чи іншої епохи (первинного та вторинного); формування особливостей суб»єктивного сприймання.

Серед частковонаукових положень методології музичного дослідження слід назвати поняття: «мистецька освіта», естетична цінність, моральний потенціал музичного, мистецького твору; «музичне мистецтво та музична культура». Вчені вважають, що останні поняття є взаємопов»язаними, оскільки музичне мистецтво як система, що поєднує сукупність музичних творів, творчість композитора, виконавця та слухача, проявляється конкретно через посередництво всіх інститутів музичної культури (музичну освіту, музикознавство як науку про музику, засоби масової комунікації, концертні зали, нотодрук тощо). Отже, зміст поняття «музична культура» значно ширше поняття «музичне мистецтво». Предметом музично-педагогічного дослідження може бути вивчення теоретичних засад, технологій, окремих методів формування, розвитку та виховання всіх компонентів музичної культури особистості учня. У рамках аксіологічного підходу автор музично-педагогічного дослідження має обирати своїм предметом формування естетичних цінностей учнів.

Сучасні вчені (Л.М. Кадцин, В.І. Дряпіка) визначають таку ієрархію музичних цінностей:

1. Прикладні естетичні цінності музичного твору, що зводяться до фіксації лише окремих сторін звукової тканини (мелодії, гармонії, характерних ритмічних зворотів, темпу, гучності, темброво-колористичних знахідок, інструментальних комбінацій). Акцентується увага на тому, що ці компоненти музичних цінностей конкретизують найпростіше естетичне задоволення слухача, з усвідомленням цієї цінності способи й умови сприйняття перетворюються в установку спілкування з музичним твором як цінністю прикладного характеру. Сприймання цінностей музичного твору більшою мірою як інструментальних (не особистісних).

2. Пізнавальні цінності музичного твору (праксеологічні оцінки) вже визначають установку творчої діяльності особи, вони характеризуються усвідомленням майже всіх сторін ціннісно-цільової установки сприймання, формування якої розпочинається з осягненням естетичних цінностей та відбиттям особистісних сенсів людини. Дряпіка наголошує: «коли слухач усвідомлює, що відображений у художньому творі світ – це його особистий світ, тоді інтерес до естетичних цінностей загострюється й актуалізується нова мета спілкування з ним, адже пізнання цінностей цього світу стає вже далеким від буденних ситуацій.

3. Вищі концептуальні естетичні цінності музичних творів формуються на грунті реаліщації прикладних і пізнавальних цінностей поза власним \»Я», а споживач мистецтва неминуче приходить до іншої мети спілкування з м.т. Тут вищі музично-естетичні цінності спрямовують установку вже сформованого творчого мислення учня на осягнення нею концептуального змісту і форми твору як проблеми співвідношення загальнолюдських питань, вищих цінностей до конкретної композиції С.33.

Дряпіка, розглядаючи специфіку цінностей музичної культури, виділяє серед них такі:

1. Інструментальна цінність, що характеризує музичний твір як засіб для здобуття позахудожнії цілей (регулювання та координації діяльності, які виконують емоційні функції і відповідає загальнозначущим життєвим ситуаціям). Типовість і загальнозрозумілість – ознаки інструментальної цінності музики, пов»язані з опорою на колективні навички інтонування.

2. Формувальна цінність та різні орієнтації на неї., що проявляється як здатність музики створювати значний етичний та естетичний вплив на Особистість (За Платоном, жива музика – та, що створювалася із врахуванням певної моральної характеристики).

3. Цінність-самоцінність як різновид художньої цінності, носія прекрасного у тій мірі, в якій вона придатна.

4. Комерційна цінність, що визначає здатність музичного твору бути об»єктом для продажу вона з»явилася внаслідок комерціалізації музичної культури. Таку цінність становили твори розважальних жанрів.

5. Музично - змістова цінність (Ганслік «Про музично-прекрасне»), що проявляється як здатність музичного твору виражати тільки те, що стосується самої музики, а не людини.

6. Ідеологічна цінність музичного твору проявляється як його здатність виражати певні ідеологічні настанови, бути засобом ідеологічного впливу.

7. Новаторська цінність музичного твору пов»язана з визнанням його спроможності бути носієм прогресу суспільства (Стравінський, Барток, Мійо, Свиридов, Щедрін, Дичко, Сільвестров).

8. Пізнавальна цінність як показник м.т розширювати і збагачувати світ художніх вражень особистості, її уявлень і знання про життя.

9. Художньо-актуальна цінність засвідчує здатність м.т. втілювати неповторний хист, обдарованість композитора, його світосприйняття, світорозуміння, життєвий і професійний досвід.

10. Майстерно-виконавська цінність, що конкретизую ступінь майстерності автора, його здатність досконало та довершено користуватися музично-художніми технологіями «Щедрик» Леонтовича)

Користуючись термінологією Н. Чавчавадзе та Т. Чередниченко, Дряпіка створив класифікацію музичних цінностей.