Розкрийте зміст підтримки Катериною ІІ абсолютизму і опору французькій революції.

Катерина не думала про обмеження абсолютизму в Росії. Однак не модна не визнати, що абсолютизм може бути реакційним і прогресивним, ліберальним і антиліберальним. Якщо б це було не так, ліберальні реформи 60-х рр. ХІХ ст., проведені Олександром ІІ, який був також абсолютним монархом, не отримали б того визначення, яке є сьогодні загальновизнаним, а саме: всі згідні з тим, що його реформи були саме ліберальними.

Без сумніву, що законодавством Катерина ставила собі за мету не обґрунтування політичних свободи, а визнання і забезпечення громадянських прав, створення в Росії громадянського суспільного ладу, і при цьому, спочатку майже виключно по відношенню до дворянства. Але це не дає нам підстав заперечувати ліберальний характер законодавства Катерини, а значить і її світогляду, який лежить в основі законодавства.

Згідно переконання ліберальних кіл в 19 ст. відношення до французької революції було тією самою ознакою, за якою відрізняли прогресистів від реакційно настроєних людей.

Катерина з самого початку відкинула французьку революцію і до кінця залишалась вороже налаштованою до неї.

Саме з відношення Катерини до французької революції виводили дослідники її реакційність, або у будь-якому випадку, її поступовий відхід від лібералізму. Але із висловлювань Катерини не випливає, що її ворожа позиція по відношенню до революції ґрунтувалася на тому, що вона не приймала ідею свободи або, що вона стала поступово її відкидати. Негативне відношення К. до революції ґрунтувалося на тому, що вона бачила в революції не здійснення свободи, а прояв анархічної тиранії і шлях до абсолютистсько-династичного ладу. Її ображало коли з революцією навмисне зв’язували Вольтера, якого вона вважала представником ідеї істинної свободи..

Але не тільки французька революція, а й навіть така подія, як війна за незалежність англійських колоній в Америці здавались Катерині страшною крамолою.

Постійна тривога – за спокій в Росії, щоб полум’я революції не перекинулося сюди робить зрозумілою ту лютість, з якою Катерина кидалася на будь-який прояв інакомислення у власній країні.

Прикладом саме такої реакції може служити відношення Катерини до опублікованої в 1790 р Радищевим книги „Подорож із Петербурга до Москви”, в котрій дав різку критику російського суспільного життя 80-90-х років ХУІІІ ст.

Ця книга зразу привернула увагу Катерини ІІ. Вона прочитала її від корки до корки, написала свої зауваження до неї і прийшла до висновку, що автор книжки – „бунтар ще гірший за Пугачова”.Радищев був заарештований у червні 1790 р. і засуджений до смертної кари, проте через місяць Катерина помилувала його і см. кару замінила на 10 років вислання до Сибіру.