Розкрийте вклад Сперанського у розвиток ліберальних перетворень Росії.

Син бідного священика, закінчив Петербурзьку духовну академію. В перші роки царювання Олександра І Сперанський зумів звернути на себе увагу царя і його було переведено у власну канцелярію імператора. Він брав участь у складанні багатьох законодавчих проектів, а також у редагуванні нових законодавчих актів, які поступали на підпис до царя, був також автором багатьох проектів державних реформ того часу.

Взагалі у творчій діяльності Сперанського розрізняють 2 етапи. Перший – роки піднесення (1802-1811) коли він висловлювався більш радикально, що відбилося на його творах, в т.ч. і на представленому імператору в 1809 р. „Вступі до Уложення Державних законів”. Олександр І в цей час, як далекоглядний і гнучкий політик вміло відбирав у проектах Сперанського пропозиції, які здавалися йому, що їх слід прийняти. Разом з тим Олександр І відкидав все те, що здавалося йому небезпечним для самодержавства.

Другий етап припадає на 1821-1839 рр. а до цього часу був період опали. Саме в 1811 р., напередодні війни з Францією, граф Розтопчин і відомий історик Карамзін накинулися на Сперанського в доповідних записках, звинувачуючи його у вільнодумстві. Це заставило царя різко змінити курс внутрішньої політики і кинути загравання з лібералізмом.

В результаті Сперанський був висланий спочатку в Нижній Новгород, згодом у Пермь. В 1816 р. після принизливого звернення до Аракчєєва він був призначений пензенським губернатором, а з 1821 р. повертається до Петербурга в Державну раду, але не державним секретарем, як це було раніше, а рядовим її членом. Саме звідси і розпочинається другий етап його діяльності, котрий різко відрізняється від першого.

Вже у ранніх творах Сперанського знаходимо критику самодержавної форми правління. У „Записці про устрій судових і урядових закладів у Росії”, складеній у 1809 р., він звертає увагу імператора на незручність порядку при якому цар, „який об’єднує у своїй особі всі роди сил – єдиний законодавець, суддя і виконавець своїх законів”, а перші державні місця – Сенат, Рада, Комітет міністрів і самі міністри не працюють і жодна із вищих державних установ „власної політичної сили не має; всі вони залежать і на початку і в кінці, і в побуті, і в дії від єдиною волі і бажання, сили самодержавної. Необмеженість влади монарха, на думку С., є одним з основних недоліків системи управління.

Сперанський засуджує кріпосне право при якому половина населення знаходиться у повному рабстві. Роздуми Сперанського про кріпосне право можуть бути сформульовані так: рабство немислиме у правильно влаштованій державі і воно буде в Росії відмінене, але відміна повинна бути здійснена поступово, шляхом реформ зверху, щоб уникнути можливих хвилювань знизу.

За переконанням Сперанського громадянські права і громадянська свобода недостатньо забезпечені цивільними законами і цивільним правом. Без конституційних гарантій громадянських прав і свобод цивільні закони самі по собі безсилі.

Ідея Сперанського полягає в тому, що уряд повинен стояти на міцній конституційно-правовій основі і таким чином його владі повинні бути поставлені точні конституційно-правові межі, а діяльність його повинна проходити строго у рамках закону. Сперанський говорить про необхідність створення правової держави, яка в кінцевому підсумку повинна бути державною конституцією. Виходячи із основних фактів російської історії, Сперанський робить висновок, що Росія повністю підготовлена до прийняття Конституції, яка б забезпечувала не тільки громадянську, але й політичну свободу. Він говорив, що в історії нема прикладів того, що б освічений комерційний народ довго залишався в стані рабства.

Взагалі ж, на думку Сперанського Росія проходить ті ж самі стадії розвитку значно швидше, ніж інші держави. Тому аж ніяк не слід відтягувати конституційне питання.

Корінні закони повинні вироблятися і прийматися з участю виборної Державної думи.

Зібрані разом корінні закони, на думку С., повинні являти собою конституцію, прийняття якої, повинно було покласти, хоча б формально, межі нічим необмеженої влади царя.

Уряд повинен спиратися у виконанні законів на думку народу. Щоб остання могла справляти дієвий вплив, необхідно було ввести гласність дій уряду і свободу друку з виключеннями в окремих випадках, які повинні бути також передбачені законом.