Завдання до теми 17

Завдання 17.1.

1. Що дає психологічному дослідженню думка І.М.Сечєнова? Наведіть її підтвердження з власного досвіду. Які існують її експериментальні підтвердження?

“Мысль о психическом акте как процессе, движении, имеющем определенное начало, течение и конец, должна быть удержана как основная...”(І.М.Сєченов).

2. Проаналізуйте, як основні емпіричні характеристики психічних процесів виявляються в таких випадках:

ви бачите на гілці червоне яблуко й зриваєте його

ви чуєте якусь мелодію та починаєте плакати

ви вирішуєте арифметичну задачу

3. Наведіть власні приклади основних емпіричніх характеристик психічних процесів. Скористуйтеся працею Л.М.Веккера.

4. Якому рівню психічного відображення відповідають наведені явища? Порівняйте їх за 1) глибиною та обсягом; 2) умовами, необхідними для формування й розвитку; 3) особливостями прояву регулюючої функції; 4) формою відображення:

§  розрізнення кольорів

§  уявлення минулих подій

§  абстрактне мислення

Завдання 17.2.

1.. Якщо підходити до людини, як до продукту тривалої еволюції, то слід очікувати, що й органи її тіла будуть досконалішими, ніж у живих істот, які перебувають на нижчих щаблях еволюції. Принаймні органи чуття людини повинні мати вищу чутливість, ніж ті самі органи у вищих тварин. Проте це суперечить відомому факту: чутливість тварин значно вище, ніж людини.

Як пояснити цей факт? Чим відрізняються органи чуття людини і тварини? (за П.А.М’ясоїдом)

2. Вищі тварини переважають людину за швидкістю побудови чуттєвих образів, оцінкою їх емоційного тону та відповідною орієнтацією в навколишньому середовищі. Проте чуттєві образи людини незрівнянно багатші: очевидно, що тварина не відображає й сотої долі того, що сприймає в об’єктах людина.

Чим відрізняється сприймання людини від сприймання тварини? Чому сприймання людини незрівнянно багатше? (за П.А.М’ясоїдом).

3. “Мы не только верим тому, что видим, но до некоторой степени и видим то, во что верим” (Р.Л.Грегори).

Як ви розумієте ці слова? Наведіть приклади з власного досвіду.

4. Визначте філософську концепцію авторів наведених висловлень. З чим ви згодні? Наведіть аргументи, які підтверджують або спростовують ці позиції.

“Коли я кажу, що стіл, на якому я пишу, існує, то це означає, що я бачу і відчуваю його; і коли б я вийшов із своєї кімнати, то сказав би, що стіл існує, розуміючи під цим, що, коли б я був у своїй кімнаті, то я міг би сприймати його... Дивним чином серед людей переважає думка, що будинки, гори, ріки, одним словом чуттєві речі мають існування, природне або реальне, відмінне від того, що їх сприймає розум”.

“...Я означив відчуття як символи зовнішніх явищ і я відкинув у них всяку аналогію з речами, які вони представляють”.

“...Відчуття є дійсно безпосередній зв’язок свідомості з зовнішнім світом, є перетворення енергії зовнішнього подразнення в факт свідомості”.

5. Прочитайте наведений уривок з фантастичної повісті С.Лема “Навігатор Піркс”.

«Когда дело доходило до «сумасшедшей ванны», тут уж не помогали никакие уловки. Прежде всего, нужно было явиться к Альберту, который числился обычным служителем при кафедре экспериментальной антропопсихологии … Альберт вел испытуемого в подвал, где в тесной комнате снимал с его лица парафиновый слепок. Затем полученная маска подвергалась небольшой операции: в носовые отверстия вставлялись две металлические трубки…

Затем испытуемый направлялся на второй этаж в «баню». Конечно, это была вовсе не баня. Но, как известно, студенты никогда не называют вещи их подлинными именами. Это было просторное помещение с бассейном, полным воды. «Испытуемый» – на студенческом жаргоне «пациент» – раздевался и погружался в воду, которую нагревали до тех пор, пока он не переставал ощущать ее температуру. Это было индивидуально: для одних вода «переставала существовать» при двадцати девяти градусах, для других – лишь после тридцати двух. Но, когда юноша, лежавший навзничь в воде, поднимал руку, воду прекращали нагревать, и один из ассистентов накладывал ему на лицо парафиновую маску. Затем в воду добавляли какую-то соль (но не цианистый калий, как всерьез уверяли те, кто уже искупался в «сумасшедшей ванне»), – кажется, простую поваренную соль. Ее добавляли до тех пор, пока «пациент» (он же «утопленник») не всплывал так, что его тело свободно держалось в воде, чуть пониже поверхности. Только металлические трубки высовывались наружу, и поэтому он мог свободно дышать.

Вот, собственно, и все. На языке ученых этот опыт назывался «устранение афферентных импульсов». И в самом деле, лишенный зрения, слуха, обоняния, осязания (присутствие воды очень скоро становилось неощутимым), подобно египетской мумии, скрестив руки на груди, «утопленник» покоился в состоянии невесомости. Сколько времени? Сколько мог выдержать.

Как будто ничего особенного. Однако в таких случаях с человеком начинало твориться нечто странное. Конечно, о переживаниях «утопленников» можно было почитать в учебниках по экспериментальной психологии. Но в том-то и дело, что переживания эти были сугубо индивидуальны. Около трети испытуемых не выдерживали не то что шести или пяти, а даже и трех часов. И все же игра стоила свеч, так как направление на преддипломную практику зависело от оценки за выносливость: занявший первое место получал первоклассную практику, совсем не похожую на мало интересное, в общем-то, даже нудное пребывание на различных околоземных станциях. Невозможно было заранее предсказать, кто из курсантов окажется «железным», а кто сдастся: «ванна» подвергала нешуточному испытанию цельность и твердость характера…»

Поясніть цей уривок з погляду наукової психології. Про що свідчать результати дослідів з “сенсорної депривації”? Спробуйте спрогнозувати, що відбувалося з Пірксом у “божевільній ванні”. А як було насправді, ви можете дізнатися в книзі С.Лема.

Завдання 17.3.

1. Прочитайте уривки з книги О.І.Скороходової “Как я воспринимаю, представляю и понимаю окружающий мир” (м., 1972). Про який вид відчуттів йдеться у кожному випадку?

Скороходова Ольга Іванівна – сліпоглуха письменниця, науковий працівник. Народилася у 1914 р. на Україні. В чотири з половиною роки втратила зір і слух, а потім і мову, тобто стала сліпоглухонімою.

1) “Якось у магазині я оглядала бюст К.Маркса, а коли його купили і поставили у нас в лабораторії, я відразу впізнала, що це бюст К.Маркса. У К.Маркса такий мудрий лоб, такі пишні кучері й велика борода, що раз побачивши його голову, ніколи вже не забудеш його”.

2) “Часто буває так, що мені забудуть сказати про те, що в моїй кімнаті мене чекає моя подруга Н. Коли я заходжу до своєї кімнати (а часто ще й тоді, коли тільки підходжу до відчинених дверей кімнати), я сама по її запаху виявляю її присутність і йду до неї. Не пам’ятаю такого випадку, щоб я коли-небудь в цьому помилилась”.

3) “Якось на початку літа я сиділа в нашому садку. Раптом я відчула запах духів і нафталіна. Коли до мене підійшла А.В., я запитала:

– – Хто щойно приходив сюди?

– – Нікого не було, – відповіла А.В. – Ми пішли гуляти по садку. Я весь час

поверталась вбік, де стояв стіл, і ніяк не могла зрозуміти, чому А.В. сказала, що нікого нема, коли я чую запах з того боку. Коли я снідала, уже в їдальні відчула запах, що приводив мене у здивування. Я покликала А.В. і сказала:

– – Хто зараз увійшов до їдальні?

– – Робітники, – відповіла вона. Я заперечила:

– – Ні, я чую запах духів і нафталіна, а від робітників пахне тютюном і новими дошками, які вони тешуть в саду.

– – Я ніякого запаху не чую і не можу зрозуміти, що тебе турбує, – сказала А.В. Я запитала:

– – А хто йшов повз мене, коли я вставала з-за столу?

– – Проходила М.

– – А що вона робила в саду?

Тут А.В. нарешті зрозуміла, який запах мене турбував:

– – М. Чистила в саду зимові костюми і пальто, але я не подумала, що ти чуєш

запах від неї, і не звернула ніякої уваги”.

4) “Якось мені потрібен був Х. Я пішла в бібліотеку і підійшла до дивана, щоб дізнатися, чи немає його там. На дивані я його не знайшла, але в одному місці диван був теплий, і я подумала, що Х. щойно пішов звідси. Я покликала Х., і він підійшов до мене.

– – Ви сиділи на дивані тільки що?

– – Так, я встав хвилину тому”.

5) “Одного разу я була у Червоному кутку сліпих на якійсь доповіді. Після закінчення доповіді духовий оркестр заграв “Інтернаціонал”. Звичайно, мені подруга сказала, що грають “Інтернаціонал”, але я сама настільки добре відчувала вібрацію через підлогу і лаву, що могла цілком правильно робити рухи рукою в такт музиці. Я тримала руку подруги і робила рухи. Подруга сказала, що я не зробила жодної помилки”.

2. Прочитайте уривки з книги К.Левітіна “Все, наверне, проще...” (М., 1975).

“Весной прошлого года мы столкнулись с возможностью принять на наш факультет молодых людей, лишенных зрения и слуха. Понимая, насколько это важно в методическом, научном и философском отношении, Министерство высшего образования разрешило нам принять их вне конкурса, но с обязательной сдачей экзаменов. Все они экзамены сдали и были приняты. Кончился первый семестр их обучения у нас, и можно уже подвести некоторые итоги. Но главное ясно – это, конечно из ряда вон выходящий случай».

Так открыл заседание Ученого совета психологического факультета МГУ его декан Алексей Николаевич Леонтьев. Далее шло деловое обсуждение: как кто сдал антропологию и логику, как идет усвоение истории и биологии, в чем трудности, какая нужна помощь. Но мне слушалось плохо. «В результате мы можем считать, что слепоглухие студенты учатся не хуже других. А по чувству долга – целеполаганию – они далеко впереди». Слова эти запали в душу. Не видя и не слыша, учиться в Московском университете «не хуже других». Упрямо идти к цели, «далеко впереди» зрячих и слышащих, когда вся жизнь, казалось бы, бесцельна – бессветна и беззвучна…

< …> в Москве до самого последнего времени шла пьеса У.Гибсона «Сотворившая чудо». В ней драматизировалась история обучения самой известной слепоглухонемой – Елены Келлер. До последних дней жизни – а она умерла в 1968 г. – вокруг ее имени сиял ореол человека, отмеченного небом. Ее фотографии появлялись вместе с портретами кинозвезд, ее принимали президенты и короли, а написанные ею религиозно-философские книги выдавались за откровение свыше… Так вот, вся пьеса построена на одной центральной идее. Отправляя к маленькой Елене Келлер учительницу, директор знаменитой Перкинсовской школы для слепых и глухих детей Майкл Анагнос напутствует ее, сравнивая слепоглухонемого ребенка с сейфом, к которому надо подобрать ключ…Задача молодой учительницы Анны Сулливан, таким образом, вовсе не в том, чтобы наполнить сейф сокровищами человеческой психики, ей надо лишь дать оттуда выход…

< …> «Тщательное знакомство с записями об обучении и жизни Елены Келлер, анализ других высказываний и описания процесса обучения ее Анной Сулливан противоречат такому пониманию развития психики слепоглухонемого ребенка, которое хотя бы в малейшей степени могло напоминать внезапное пробуждение сознания. В действительности психическое развитие Елены Келлер было другим, а идея «внезапного пробуждения» было лишь данью распространенной точке зрения в психологии и педагогике того времени».

Это – из докторской диссертации Александра Ивановича Мещерякова…

«Она сидела передо мной, точно замурованная в мраморном склепе, куда не проникало ни малейшего звука или луча света, и только ее бледная белая ручка, просунувшись сквозь щель в стене, тянулась к добрым людям за помощью, – чтобы не дали они уснуть ее бессмертной душе».

Это Чарльз Диккенс в «Американских заметках» рассказывает, как он в 1842 году увидел Лору Бриджмен, первую в истории слепоглухонемую, овладевшую человеческой речью. Ее учителем был некогда знаменитый Самюэл Гридли Хаув, основатель той самой знаменитой Перкинсовской школы в Вотертауне, под Бостоном, откуда пришла помощь Елене Келлер…

< …>

– – Так что же, они – и Анна Сулливан, и Самюэль Хаув, и сама Елена Келлер,

наконец, – обманывают? … А вы правы и точно можете сказать – не было никакого озарения, ничего дремлющего раньше в душе не проснулось ни у одного из слепоглухонемых? Так. Александр Иванович?

– – Так. То есть, конечно, сознательно никто никого не обманывал – они свято

верили в неожиданное прозрение. Но ошибались.

– – А ваши студенты – те четверо, что учатся в МГУ? Ну, хорошо, языку вы их

научили без помощи озарения извне. Но откуда эта жажда к познанию? «Целеполагание», как говорит ваш коллега. Ведь учатся они как проклятые, без минуты отдыха, а цель впереди – лишь узнать еще больше. Такому научить нельзя, это изнутри. Что побуждает их заниматься, скажем, высшей нервной деятельностью, психологией, физиологией? Что это, если не саморазвитие духа, бессмертной человеческой тяги к знанию?

– – Психология и физиология – это, простите, пустяк. Научить пользоваться

ложкой – вот что было трудно.

– – Александр Иванович, к чему эти парадоксы? Что в ней, в ложке? Ну, ел бы

руками, но при этом днями и ночами изучал Павлова и Сеченова – так ли уж страшно? Не с ложки же начинается человек, не с галстука и шляпы.

– – С ложки!!! С вилки, стола, ночного горшка, тарелки, стула, кровати, стен,

потолка! Человек человеком не рождается – он им становится. В нем ровно столько от человека, сколько он присвоил человеческого, сколько он увидел, услышал, унюхал вокруг себя, сколько сделанных общественным трудом вещей попало ему в руки и на язык. Понять, что между твоим ртом и вкусной пищей с какой-то стати должна вклиниваться ненужная и неудобная железка, – это уж значит пройти полпути к очеловечиванию! И нет тут никаких парадоксов! Простите, я увлекся…»

Чи згодні ви з тим, що «все починається з ложки»? Яким чином спостереження за сліпоглухими дітьми дозволяє досліджувати найтонкі нюанси становлення людської психіки?

Завдання 17.4.

1. У вагон поїзда зайшли два товариші: один – з великим і важким чемоданом, а другий – з маленьким. Вони сіли, дістали із своїх чемоданів два однакових товстих підручника і почали їх читати. Потім непомітно поклали на сидіння книги і задрімали. При зупинці поїзда один з них прокинувся і злякано вигукнув: “Приїхали, хутчій виходь”. Обидва схопили свої чемодани й вийшли з вагона. Пройшовши кілька кроків, той, що ніс маленький чемоданчик відчув, що він став легшим, ніж був. Відкривши його, він побачив, що там немає підручника. Тоді відкрив свій чемодан його товариш і також не знайшов свого підручника. Поясніть, чому перший, що ніс маленького чемоданчика, помітив пропажу, а другий – ні.

2. Які закономірності відчуттів розкриваються в прикладах У.Джемса?

1) 1) Гуркіт грому та шум бурі ми називаємо більш об’ємними, ніж скрип грифеля об аспідну дошку.

2) 2) Занурення нашого тіла в теплу ванну викликає більш масивне відчуття, ніж укол шпильки.

3) 3) Почуття переповнення та порожнечі, головного болю, задишки й тремтіння поруч із загальним усвідомленням протяжності нашого тіла в просторі при нудоті, жарі, тяжкому почутті сонливості та стомлення слугують прикладами масивних відчуттів.

4) 4) Гучні звуки викликають у нас відчуття чогось величезного.

5) 5) Блискучі тіла викликають у нас сприймання предметів з більшим об’ємом, ніж тіла неблискучі.

3. Прокоментуйте мовою сучасної психології такі афоризми:

1) 1) На вкус и цвет товарищей нет, один другому не указчик: один любит арбуз, другой – свиной хрящик.

2) 2) В стране слепых и одноглазый – король.

3) 3) Каждый повар хвалит свой соус.

4) 4) Своя ноша не тянет.

5) 5) Ложку мимо рта не пронесешь (за О.Є.Сапоговою).

4. Спробуйте відповісти на такі запитання?

1) 1) Чи пахне троянда, якщо її ніхто не нюха? Чи відображається щось у дзеркалі, якщо в нього нікто не дивиться?

2) 2) Речі та їх властивості існують об’єктивно, а їх відчуття і сприймання?

3) 3) Чи правильно, що для стоматолога ваш зубний біль – об’єктивна реальність?

4) 4) Чи правильно, що люди, які носят окуляри, в окулярах краще чують?

5) 5) Чому хворий зуб при обмацуванні здається більшим, ніж при розгдяданні? (за О.Є.Сапоговою).